ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Національний університет

ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Інститут довузівської підготовки та післядипломної освіти

200-40

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни

„МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА”
для студентів галузі знань 0305 „Економіка та підприємництво“

Денної та заочної форм навчання

Рівне - 2007

Конспект лекцій з дисципліни „Міжнародна економіка” для студентів галузі знань 0305 „Економіка та підприємництво“ денної та заочної форм навчання / Г.Е. Гронтковська, О.І.Ряба. – Рівне: НУВГП, 2007. – 103 с.

Упорядники: Галина Еразмівна Гронтковська, канд. екон. наук, доцент

Ольга Ігорівна Ряба, канд. екон. наук, доцент

Відповідальний за випуск: Маланчук З.Р.професор, директор ІДППО

© Гронтковська Г.Е., Ряба О.І., 2007

© НУВГП, 2007

Змістовий модуль 1.

Міжнародний рух товарів і факторів виробництва

ТЕМА 1. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА:

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, БАЗОВІ ПОНЯТТЯ

Предмет і метод міжнародної економіки

Економіки переважної більшості країн світу сьогодні є відкритими. Розуміння процесів, які мають місце у відкритій економіці та в сві­товому господарстві в цілому, їх взаємозв’язку та взаємного впливу не­можливе без вивчення і розуміння загальних закономірностей функціонуван­ня міжнародної економіки, провідних тенденцій, котрі визначають поступ світової спільноти у ХХІ столітті.

Становлення світового господарства і міжнародних економічних відносин має багатовікову історію. Причому останні, в основному торговельні, існували і до виникнення світового господарства. Більшість науковців пов’язують виникнення світового господарства з періодом пост-промислового перевороту. При цьому відзначають, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. воно базувалося в основному на силі позаекономічного примусу, а не на „силі капіталу“. Гострі протиріччя – і дві світові війни як їх наслідок – не надавали йому стійкого характеру. У середині ХХ ст. світове господарство виявляється розколотим на дві системи – капіталістичну і соціалістичну. У 1960-ті рр. в систему світового господарства включаються країни, що розвиваються, у 1970-х серед них виділяються „нові індустріальні країни“. Після розпаду СРСР та трансформаційних перетворень у колишніх соціалістичних країнах світове господарство починає набувати рис єдиного цілісного утворення.

В цілому друга половина ХХ століття відзначена рядом якісних змін у розвит­ку світового господарства: підвищенням ступеня відкритості економік, незалежно від політичного устрою та рівня розвитку країн; створенням системи міжнародних, наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний, збалансований економічний розвиток ООН, МВФ та ін.); виникненням та поширенням транснаціональних корпорацій, які чинять всезростаючий вплив на міжнародну торговельну, промислову та інвестиційну політику; функціонуванням самостійної міжнародної фінансової сфери поряд зі сферами міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва. Зберігаючи чимало протиріч та різнопланових тенденцій, світове господарство ХХІ ст. є значно більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині ХХ.

Сучасна світова економіка (світове господарство) – це глобальний економічний організм, утворений сукупністю взаємодіючих і взаємозалежних національних господарств, який функціонує за законами ринкової економіки.

Визначальними чинниками розвитку сучасної світової економіки виступають:

§ інтернаціоналізація господарського життя – процес розвитку стійких економічних взаємозв’язків між країнами і переростання суспільним виробництвом національних кордонів;

§ науково-технічний прогрес – безперервний процес відкриття і застосування нових знань, котрий дозволяє забезпечити комбінації обмежених ресурсів, які мінімізують витрати випуску високоякісних кінцевих продуктів;

§ транснаціоналізація – процес розширення діяльності транснаціональних корпорацій – національних за формуванням капіталі та інтернаціональних за його функціонуванням та сферою контролю;

§ економічна інтеграція – процес зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств, наслідком якого є довгострокова технічна, технологічна та економічна взаємозалежність країн-учасниць;

§ глобалізація – процес підвищення ступеня інтегративності національних економік, зростання їх взаємозв’язку та взаємозалежності, поступового руйнування економічних кордонів.

Міжнародна економіка як навчальна дисципліна вивчає закономірності взаємодії національних економік і міжнародних економічних організацій у сфері зовнішньої торгівлі, руху факторів виробництва, фінансування та формування міжнародної економічної політики.

Вона ґрунтується на основних поняттях, теоріях і моделях мікро- та макроекономіки і складається з міжнародної мікроекономіки та міжнародної макроекономіки. Міжнародна мікроекономіка вивчає закономірності міжнародного товарів та факторів їх виробництва. Міжнародна макроекономіка вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік та світового господарства в цілому. Метою досліджень у міжнародній економіці є пояснення тих чи інших явищ і процесів міжнародного економічного життя та прогнозування їх розвитку.

Основними методами аналізу в міжнародній економіці є економічний аналіз, який передбачає абстрагування від деталізації економічних явищ та виділення декількох змінних, що мають принципове значення для їх по­яснення та прогнозування, а також економічне моделювання. Саме тому більшість моделей обмежені двома країнами, які виробляють два види товарів за допомогою двох факторів виробництва; аналіз передбачає або ситуацію автаркії, або ситуацію вільної торгівлі, досконалої мобільності факторів виробництва, досконалої конкуренції на ринках товарів та ресурсів. Ці моделі передбачають спрощення, без яких не обходиться ні мікро-, ні макроекономічний аналіз, але вони дозволяють отримати резуль­тати, які є справедливими для реального світу, з багатьма країнами, численними факторами виробництва, недосконало конкурентними ринками та впливом урядової й міжнародної економічної політики.

Об’єктивною тенденцією економічного розвитку світу є підвищення відкритості економік. Принципи функціонування відкритих економік з’ясовує позитивний аналіз. Він створює базу для нормативного аналізу, рекомендацій для реальної економічної політики держав у відкритій економіці.

Відкритість економік породжує чимало нових економічних проблем. Рівень цін і зайнятість однієї країни зазнають впливу стану економіки інших країн. Виявляється протиріччя між цілями внутрішньої стабільності і рівноваги платіжного балансу. Теорія міжнародної економіки з’ясовує, як впливають на внутрішню макроекономічну стабільність зовнішньоекономічні чинники, як у відкритій економіці імпортується інфляція, чи може країна з відкритою економікою відмежуватися від кон'юнктури світового ринку. Таким чином, теорія міжнародної торгівлі має конкретне наукове завдання. Вона визначає засади міжнародної економічної політики і ділової поведінки економічних суб’єктів.

Платіжний баланс як показник

Таблиця 2.1.

Внаслідок спеціалізації і торгівлі зростають обсяги виробництва і споживання у світовій економіці в цілому: за умов автаркії вироблялося 36 т зерна і 91 т вовни, в умовах вільної торгівлі виробництво і споживання зростають до 50 т зерна і 100 т вовни.

Виключно за рахунок спеціалізації та торгівлі країни і світова економіка в цілому отримують результат, який за умов автаркії міг би бути наслідком або збільшення кількості виробничих ресурсів, або вдосконалення технології виробництва. У даному випадку чинником еконо­мічного зростання є міжнародна торгівля.

Таблиця 2.2.

Так само не змінює висновків теорії Рікардо і зняття припущення щодо двох країн, оскільки аналіз буде справедливим і в разі розгляду альтернативних витрат однієї країни порівняно з витратами багатьох інших, які можуть бути агреговані як „інші країни світу“.

У класичних моделях розвиток міжнародної торгівлі є наслідком вільної гри ринкових сил попиту і пропонування. Міжнародна спеціалізація формується на основі „невидимої руки“ ринку, яка координує товаропотоки між країнами. В результаті кожна країна отримує позитивний економічний ефект, „виграш від торгівлі“. Він може реалізуватися у формі зростання виробництва (виробничий ефект) і збільшення обсягів споживання (споживчий ефект).

Незважаючи на певну обмеженість класичних теорій, пов’язану з границями аналізу, визначеними численними припущеннями (незмінність альтернативних витрат, один фактор виробництва – праця та ін.), вони досить адекватно дозволяють пояснити основні тенденції в міжнародному поділі праці, зовнішній торгівлі та ціноутворенні на світовому ринку.

Таблиця 3.1.

За способом стягнення розрізняють специфічне, адвалерне та комбіно­ване мито.

Специфічне мито нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару. Специфічне мито відрізняється нескладною процедурою стягнення, для цього потрібна лише інформація щодо кількості товарів, які ввозяться. Але воно має істотну ваду щодо захисної дії, оскільки рівень митного захисту залежить від зміни цін імпортних товарів. Наприклад, специ­фічне мито в розмірі 100 дол. за один імпортний комп`ютер обмежує імпорт в більшій мірі при ціні комп'ютера 800 дол., оскільки становить 12,5 % його ціни, і в меншій мірі, якщо ціна комп'ютера зросте до 1500 дол., в цьому випадку мито становитиме лише 6,7 % його ціни. Отже, підвищення цін імпортних товарів знижує рівень захисту внутрішнього ринку специфічним митом, і навпаки. Вада специфічного мита найбільше проявляється в умовах інфляції. Реальна захисна дія специфічного мита зменшується, тоді як добробут споживачів страждає подвійно: від підвищення цін внаслідок запровадження мита та від інфляцій­ного підвищення цін.

Адвалерне мито нараховується у відсотках до митної вартості товарів. Воно забезпечує однако­вий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливань цін імпортних товарів. При зміні цін змінюються лише доходи державного бюджету. Наприклад, якщо митний тариф становить 20 % ціни товару, то при ціні товару 200 дол. доходи бюджету становитимуть 40 дол. Якщо ціна товару зросте до 400 дол., то доходи бюджету пропорційно зро­стуть і становитимуть 80 дол. Адвалерне мито підвищує внутрішню ціну товару на 20 % незалежно від зростання чи зниження ціни імпорту. Але стягнення адвалерного мита пов’язане з певними труднощами. В першу чергу це проблема оцінки митної вартості товару. Імпортер зацікавлений у заниженні митної вартості товару, оскільки це знизить рівень митного оподаткування. Митні органи, навпаки, зацікавлені у завищенні митної вартості товару, що дозволяє збільшити податкові надходження до державного бюджету. Суб'єктивізм в оцінці створює підґрунтя для зловживань.

Комбіноване мито поєднує два перших види митного оподаткування, наприклад, сплачується 10 % від митної вартості товару, але не більше 10 дол. за 1 тону.

За об'єктом оподаткування розрізняють ввізне (імпортне) мито, яким оподатковуються імпортні товари, переважна більшість митних тарифів встановлюється на імпортні товари, вивізне (експортне) мито, яким оподатковуються експортні товари, та транзитне мито, яким оподатковуються товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

За характером розрізняють: сезонне мито (ввізне та вивізне), яке встановлюється на строк до 4 місяців на сезонну, переважно сільськогосподарську продукцію; антидемпінгове мито, яке застосовується у випадку ввезення на територію країни товарів за цінами, нижчими від нормальних цін в країні експорту, якщо це завдає або загрожує завдати шкоди вітчиз­няним виробникам конкуруючих товарів; компенсаційне мито, яким оподатко­вуються товари, при виробництві котрих застосовувалася субсидія, якщо це завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам або державним інтересам країни.

За походженням розрізняють: автономне мито, яке встановлюється рішенням окремої держави; конвенційне (договірне) мито, яке встановлю­ється на основі двосторонніх або багатосторонніх угод країн; преферен­ційне мито, яким оподатковуються товари країн, що розвиваються і яке має пільгові, більш низькі ставки.

За способом обчислення ставок мита розрізняють: номінальні ставки мита, які визначаються митним тарифом й надають загальну інформацію щодо рівня митного оподаткування в країні, та ефективні ставки мита, які характеризують реальний рівень митних тарифів з врахування рівня мита, яким обкладаються імпортні комплектуючі цих товарів,

Ефективна ставка митного тарифу характеризує реальний рівень митного захисту і може бути обчислена за формулою:

де Т_е - ефективний рівень митного захисту;

T_n - номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію;

Т_і - номінальна ставка тарифу на імпортовану проміжну продукцію;

А - частка імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

Номінальна ставка тарифу може бути тільки додатною, ефективна ставка може бути як додатною, так і від`ємною, якщо тариф на імпортні компоненти значно перевищує тариф на кінцеву продукцію. Зі зростанням питомої ваги імпортних компонентів ефективний рівень митного захисту знижується

До тарифних інструментів торгівельної політики належать також тарифна квота. Тарифна квота в різновидом митних тарифів, ставки яких залежать від обсягу імпорту товарів: імпорт в межах встановленої кількості оподатковується за базовою ставкою тарифу, при перевищенні визначеної кількості імпорт оподатковується за вищою ставкою тарифу.

Змістовий модуль 2.

Та інтеграційні процеси

Валютна політика

Валютна політика – це сукупність економічних, пра­вових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валют­них відносин.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:

§ валютну дисконтну політику;

§ валютну девізну політику;

§ валютне субсидування;

§ диверсифікацію валютних резервів.

Валютна дисконтна політика та валютна девізна політика є еле­ментами поточної валютної політики держави.

Валютна дисконтна політика – це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки проценту для орієнтовного коригування валютного курсу, регулю­вання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіж­них зобов'язань. Реалізується вона через вплив на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію корот­кострокових інвестицій. Таким чином досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв'язків. Залежно від того, який в країні встановлено режим – фіксованих чи плаваючих курсів – застосовується різний набір економічних важелів для відновлення порушеної рівноваги.

Якщо курс фіксований, потрібні зміни у внутрішній економіці з тим, щоб за існуючого валютного курсу ліквідувати зовнішній дис­баланс. Наприклад, якщо існує дефіцит балансу, необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику доти, доки попит на націо­нальну валюту не відновиться.

Якщо курс плаваючий, можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) чинників може призвести до переоцінки макроекономічної незбалансованості еко­номіки, що може спричинити небажані структурні зміни.

Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваю­чих валютних курсів.

Валютна девізна політика – це система регулювання валют­ного курсу купівлею та продажем валюти через валютні інтервен­ції та валютні обмеження.

Валютна інтервенція – це операція центрального банку країни з купівлі або продажу національної валюти з метою підвищення або зниження її курсу. При зниженні курсу національної валюти центральний банк продає значні суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти. І навпаки, купівля центральним банком іноземної валюти приз­водить до зниження курсу національної валюти. Валютні інтервенції є ос­новним інструментом девізної політики, яка чинить значний, але тимчасо­вий і певною мірою обмежений вплив на валютні курси. Інтервенції ефективні, якщо незбалансованість міжнародних розрахунків країни тимчасова, але у випадку глобальної незбалан­сованості вони не в змозі протистояти падінню або підвищенню валютного курсу. Валютні інтервенції як правило, супроводжуються значними витратами і не завжди можуть забез­печувати стабілізацію валютного курсу, особливо якщо чинники ринкового впливу переважають вплив державного регулювання.

Валютні обмеження – це система правових, організаційних та економічних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютами.

Валютні обмеження можуть застосовуватись у різних формах. Однією з них є валютна блокада – економічна санкція у вигляді односторонніх валютних обмежень країни або групи країн відносно певної країни, яка перешкоджає використанню її валютних цінностей. Звичайно застосовується в екстремаль­них ситуаціях. Так, у 1956 р. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу банки Англії США, Франції блокували валютні рахунки Єгипту; у 1971 р. американські банки блокували всі чилійські авуари й організува­ли кредитну блокаду Чилі.

Валютні обмеження також можуть існувати у формі валютного контролю. Твердий курс, встановлений за допомогою валют­ного контролю або декрету про обов’язковий обмін валют за офіційним кур­сом, відрізняється від фіксованого тим, що не підтримується операціями на відкритому ринку і не є рівноважним ринковим курсом.

Залежно від валютних обмежень розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та замкнуті (неконвертовані) валюти. Конвертованістю називаються умови обігу і використання внутрішньої валюти. Вона визначається порядком купівлі-продажу внутрішньої валюти для здійснення угод, умовами її обертання на зовнішньому та внутрішньому валютних ринках.

Вільно конвертовані валюти вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти, без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях Звичайно вважають, що вільно конвертованими є валюти всіх промислово розвинених країн, але це не так. Насправді такими є валюти небагатьох кра­їн (США, Великобританії). Більшість держав дозволяє вільну конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу (Японія).

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо обміну на інші валюти, сфер використання валюти в міжнародних угодах, обертання на зовнішніх ринках. До них відносяться валюти більшості країн, що розвиваються.

До замкнутих (неконвертованих) валют належать валюти країн, які забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші (валюти колишніх соціалістичних країн ).

Розбіжність між ринковими та офіційними курсами за умов валютних обмежень створює множинність валютних ринків і обмінних курсів. Множинність обмінних курсів – це диференціація курсових співвідношень по окре­мих видах операцій, товарних групах, сегментах валютного ринку, режиму конвертації для резидентів та нерезидентів по поточних чи фінансових операціях.

Валютні обмеження застосовуються урядами для скорочення дефіциту торгівельного й платіжного балансу, в цьому випадку курс національної валюти по поточних операціях занижується. Валютні обмеження застосовуються також для запобігання втечі капіталу, обмеження спекулятивних операцій та забезпечення стабільності національної валюти, контролювання зовніш­ньої заборгованості тощо.

Заходи, спрямовані на загальне зниження курсу національної валюти, називаються девальвацією. Заходи, спрямова­ні на підвищення курсу національної валюти називається ревальвацією.

Розглянуті системи валютних курсів та відповідні форми валютної політики історично існували у вигляді міжнародних валютних систем

ТЕМА 7. ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ

ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

У своєму розвитку світова валютна система пройшла декілька історичних етапів, представлених відповідними валютними системами.

Система золотого стандарту

Історично першою міжнародною (світовою) валютною системою була система золотого стандарту, яка стихійно сформувалася у ХІХ ст. і була породжена необхідністю забезпечення торговельних розрахунків між промислово розвиненими країнами Європи і Північної Америки. Тільки у 1867 р. вона була юридично оформлена міждержавною угодою Паризької конференції, котра визнала золото єдиною формою світових грошей.

Система золотого стандарту –це валютна система, в якій роль всезагального еквіваленту виконує золото, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото.

В умовах, коли золото безпосередньо виконувало функції грошей, грошова і валютні системи – національна і світова – були тотожні. Початково золотий стандарт виступає у формі золотомонетного стандарту.

Золотомонетний стандартхарактеризується вільним обігом золотої монети з певним незмінним вмістом грошової одиниці. Такий вміст був встановлений Англією у 1816 р., США – у 1837 р., Німеччиною – у 1875 р., Францією – у 1878 р., Росією – у 1897 р. У Росії карбувалися золоті монети 5, 10, 15 руб. ( імперіали ) і 7.50 руб. ( напівімперіали ), які вільно обмінювалися на паперові гроші. Один російський рубль дорівнював 0,77 г золота, один долар США – 1,5 г, фунт стерлінгів – 7,3 г, франк – 0,29 г.

У відповідності до золотого вмісту валют визначався їх золотий(валютний) паритет – законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, що є основою валютного курсу. Якщо золотий вміст одного долара становив 1,5 г золота, а російського рубля – 0,77 г, то курс долара до рубля становив приблизно 1:2. Курс валют був стабільний і міг коливатися лише в межах так званих “золотих точок”. Золоті точки – це економічні границі відхилень валютного курсу від золотого паритету, які кількісно залежали від величини витрат вивезення золота за кордон для обміну на будь-яку валюту, включаючи витрати на транспортування, упакування, страхування та ін.

Вважалося, що країна прийняла золотий стандарт, якщо вона виконувала наступні умови:

• встановлювала певний грошовий вміст своєї золотої одиниці;

• підтримувала жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішнім пропонуванням грошей;

• вільно конвертувала валюту в золото, не перешкоджала вільному експорту та імпорту золота.

Система золотого стандарту забезпечувала стабільність валютних курсів і стабільність платіжних балансів, чим сприяла розвитку міжнародної торгівлі. Разом з тим ця система продукувала неминучість болісних макроекономічних зрушень, пов’язаних зі змінами у попиті та пропонуванні іноземних валют, відновленням рівноваги платіжних балансів.

Розглянемо механізм цієї міжнародної валютної системи на прикладі. Припустимо, що між Англією та США на основі золотого паритету (1 фунт стерлінгів = 0,25 г золота, 1 долар США – 0,5 г золота) встановлюється валютний курс 1 ф. ст. = 2 дол. Звичайно, жоден американець не заплатить більше, ніж 2 дол. за 1 ф. ст., оскільки в умовах золотого стандарту завжди можна купити 0,5 г золота, привезти його в Англію і одержати необхідний 1 ф. ст. , і навпаки. Проте американець тільки тоді може вдатися до такого способу одержання фунтів, коли різниця між ринковою ціною фунта і золотим паритетом фунта проти долара перевищить витрати транспортування золота з США до Англії. Валютний курс, починаючи з якого вивезення золота стає прибутковим, визначає експортну золоту точку.

Припустимо, що транспортні витрати становитимуть 0.03 дол. за 0.5 г золота. Американець, який бажає купити фунти для здійснення платежу, радше заплатить за 1 ф. ст. 2,03 дол. у США, ніж буде купувати і транспортувати його в Англію. Але якщо йому доведеться платити за 1 ф. ст. більше ніж 2,03 дол., для нього буде вигідніше вивозити золото для обміну на фунти в Англії. Отже, золота експортна точка визначає валютний курс, при підвищенні якого починається відплив золота з країни.

З іншого боку англієць, який бажає придбати долари, буде згоден одержати лише 1,97 дол. за 1 ф. ст., тому що з 2 дол., які він зможе одержати шляхом купівлі 0,5 г золота в Англії і перевезення його до США, 0,03 дол. підуть на оплату самого перевезення та інших витрат. Валютний курс, з якого золото починає надходити в країну, називається імпортною золотою точкою.

Такий механізм коливання валютних курсів в межах золотих точок забезпечував шляхом переливів золота з країни в країну встановлення фіксованих валютних курсівдля будь-яких операцій, а також довгострокову рівновагу платіжного балансу країни, автоматичне врегулювання його дефіцитів та активів.

Припустимо, що попит на фунти та їх пропонування відповідають фіксованому валютному курсу 1 ф.ст.=2 дол., який склався на основі золотого паритету (рис. 7.1). Якщо під впливом будь-якого з чинників валютного курсу американський попит на фунти зросте , утвориться дефіцит платіжного балансу США. Підвищення курсу долара, яке б мало місце в умовах вільного плавання, в межах золотого стандарту може відбуватися лише до експортної золотої точки (2,03 дол. = 1 ф. ст.) – на графіку: зрушення кривої до . Після досягнення цієї точки золото почне переливатися із США до Англії .

Ця подія матиме вагомі макроекономічні наслідки для обох країн, оскільки кількість грошей в обігу кожної країни жорстко прив’язана до її золотого запасу. Відплив золота з США до Англії призведе до скорочення грошового пропонування в США та експансії грошової маси в Англії. Зміни у внутрішньому пропонуванні грошей в свою чергу призведуть до змін рівнів цін, доходів, виробництва, зайнятості, процентних ставок.

Зокрема, у США процес відпливу золота викличе наступну реакцію: зростання процентних ставок і відповідно скорочення інвестиційного попиту; падіння цін (ефект дефляції), доходів, сукупного попиту, обсягів національного виробництва і зайнятості. Падіння цін і доходів суттєво зменшить попит не тільки на вітчизняні, але й на англійські товари, отже, відповідно зменшиться попит на англійські фунти з боку американців. Крива попиту на фунти зрушиться ліворуч у бік зменшення . Одночасно відносно нижчі процентні ставки в Англії скоротять попит на фунти з боку американських інвесторів, а відповідно вищі процентні ставки в США призведуть до нарощування пропонування фунтів англійцями, оскільки США тепер стають місцем вигідного вкладення капіталу, відповідно зрушиться крива пропонування фунтів від до . Крім того, зростання цін і доходів в Англії, як реакція на збільшення пропонування грошей, збільшить англійський попит на американські товари, що також призведе до зростання пропонування фунтів.

Таким чином, внутрішні макроекономічні зрушення в США і Англії внаслідок міжнародного руху золота в кінцевому рахунку відновлюють рівновагу на рівні фіксованого валютного курсу 1 ф. ст.. = 2 дол., криві попиту і пропонування фунтів перетинатимуться у точці . Дефіцит платіжного балансу ліквідований.

Золотий стандарт автоматично врегульовує дефіцити та активи платіжних балансів. Країна з від’ємним сальдо платіжного балансу внаслідок відпливу золота і скорочення національного грошового обігу буде мати відносно низькі ціни національних товарів, що підвищить їх конкурентоспроможність, дозволить збільшити експорт; відносне подорожчання іноземних товарів призведе до відповідного зменшення імпорту, дефіцит платіжного балансу ліквідується. Додатковий випуск національної валюти, викликаний надходженням золота в країну з додатнім сальдо платіжного балансу, викличе зростання цін вітчизняних товарів, що спричинить скороченню експорту й зростання імпорту, позитивне сальдо ліквідується. Підвищення або зниження процентної ставки прискорює досягнення нової рівноваги шляхом впливу на міжнародний рух капіталів.

Автоматичне врегулювання платіжних балансів без будь-якого державного втручання, стабільність валютних курсів, яка забезпечувала стабільність зовнішньоекономічних зв’язків, зростання міжнародної торгівлі становили головніпереваги системи золотого стандарту.

Разом з тим ця система не була позбавлена і недоліків. Країни, які приймали золотий стандарт, погоджувалися з неминучими і болісними пристосувальними макроекономічними процесами (інфляція, безробіття, гальмування економічного росту). Національна грошово-кредитна політика значною мірою визначалася змінами у попиті та пропонуванні іноземної валюти, отже, не могла бути незалежною. Функціонування золотого стандарту можливе тільки за умов наявності офіційних золотих резервів, їх вичерпання внаслідок стійкого дефіциту платіжного балансу виключає країну з цієї системи.

Ми розглянули теоретичну схему функціонування золотого ста