ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Напрямок підготовки: 1302 – Зооінженерія

Напрямок підготовки: 1302 – Зооінженерія

Освітньо-кваліфікаційний рівень: 6.130 200 (бакалавр)


ПЛАН

Лекція 1

Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку

1. Роль коня в розвитку цивілізації.

2. Походження та одомашнення коней. Етапи одомашнення коней.

3. Доместикаційні зміни коней

4. Дикі родичі коней.

5. Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку. Причини скорочення чисельності коней.

Лекція 2 (частина 1)

Тема: Конституція, екстер’єр та інтер’єр коня

1. Методи і принципи оцінки екстер'єру коней.

2. Типи конституції, інтер'єр, кондиції і кондиційні коні. Статі екстер'єру.

3. Масті, відмітини та прикмети коней.

4. Аллюри. Фотографування коней.

Лекція 4

Верхові породи коней, що розводяться в Україні

1. Класифікація порід коней

2. Ахалтекінська порода

3. Арабська порода

4. Чистокровна верхова порода

5. Українська верхова порода

5. Напівкровні породи коней:


Лекція 1

Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку

Основна література

1. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. – Конярство. – К: Вища освіта. – 2004. – с. 190-316.

Додаткова література

1. Судай В.Д. Використання коней в умовах реформованого сільськогосподарського підприємства. – Вінниця. – 2001. – с. 98-174.

6. Роль коня в розвитку цивілізації.

7. Походження та одомашнення коней. Етапи одомашнення коней.

8. Доместикаційні зміни коней

9. Дикі родичі коней.

10. Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку. Причини скорочення чисельності коней.

1. Роль коня в розвитку цивілізації.

1. Коні пройшли тривалий і складний шлях історичного розвитку. Еволюція їх відбувалась у напрямі збільшення росту, зміни зубної системи, появи однопалих кінцівок з міцними копитами та інших ознак, які дедалі більше наближали їх до сучасних коней. Еволюція коней тривала протягом 70 млн. років.

Безперечно, розвиток цивілізації пов'язаний з використанням коней. Цивілізація це вдосконалення духовної та матеріальної культури людства. На протязі віків і тисячоліть коні були поряд з людиною, допомагали в праці, у війні, давали їжу і одяг, розважали, надихали поетів.

Одним із перших досягнень та умов подальшого розвитку цивілізації було винайдення колеса. Спочатку первісна людина винайшла волокушу для собаки. Потім, в залежності від величини вантажу, почала використовувати інших тварин. Винайдення колеса прирівнюється до відкриття способу добування вогню. Ця геніальна догадка первісного механіка стала початком прогресу. Колесо вдосконалювалось: з'явився обід, котрий колесо укріпив, з'явились шпиці, які полегшили колесо.

Спочатку і коней запрягали як волів: від колісниці тягнулось довге дишло, на кінці якого було дерев'яне ярмо. Така упряж знижувала рухливість і швидкість коней. Перш ніж була винайдена ремінна упряж пройшли століття.

Першим із упряжі було винайдено вуздечку і вудила. Цей винахід дозволив керувати конем. Між конем і людиною встановився міцний зв'язок, з'явилась можливість їздити на коні верхи.

Історики до цих пір ведуть дискусії, що з'явилось раніше: вуздечка чи колесо. Як би там не було, але в 16-му столітті всі, — і простолюдини і аристократи скакали верхи. В часи Шекспіра в Англії побачити жінку-вершника було такою ж звичною справою, як зараз за рулем автомобіля. Вдосконалювались сідла.

Неповоротка колісниця використовувалась чимало часу, аж до винайдення ресори і будівництва доріг. Пройшло не одне тисячоліття, перш ніж кмітливий майстер просвердлив в дерев'яному тулубі лука отвір, а на тетиву поставив корпус карети.

Тетивою спочатку служили ремні. Потім ремінна ресора була замінений стальною. Дорога стала не такою тряскою. Далі почали будувати карети, брички, шарабани, котрі плавно погойдувались.

Всі ці винаходи були використані в майбутньому автомобілебудівниками. Причому, керувати автомобілем легше, ніж середньої величини упряжкою. Навантаження на ямщика від 5 до 50 кг статичної маси.

Потреба в громадському транспорті визначила появу конки. Возчики були чимось ніби схожі на таксі. На спині у возчика закріплялась табличка теперішніх номерних знаків. Для їзди в нічний час на голоблі встановлювали ліхтарі. На початку віку в Петербурзі було біля 20 тис. візників. Навіть назва «таксі» походить від прізвища італійської династії володарів диліжансів Таксіс. До речі, вони перші одержали право використовувати ріжки для подачі звукових сигналів при їзді на поштових диліжансах.

В 1950 році в Римі перед Палацом цивілізації на території Всесвітньої виставки був встановлений великий, поставлений на диби, бронзовий кінь. Цей пам'ятник є не тільки прикрасою площі міста, а і для того, щоб віддати належне ролі, яку зіграв кінь в розвитку людського суспільства, в розвитку цивілізації.

2. Походження та одомашнення коней. Етапи одомашнення коней.

Використання коней людиною почалось з полювання первісної людини на диких коней з метою забезпечення себе м'ясом, молоком, а пізніше кумисом.

Використання кобил для одержання молока почалось після приручення коней. При цьому коні були приручені значно пізніше, ніж велика рогата худоба. Для кочового життя, перевезення нескладного скарбу люди використовували спочатку велику рогату худобу і значно пізніше коней. Людина приручила коня в бронзовому віці.

На підставі археологічних матеріалів і пам'ятників матеріальної культури зрозуміло, як, де, коли і які дикі коні були одомашнені людиною :

1). в кам'яному віці людина зустрілась з конем і використовувала її м'ясо і шкіру, а також кістки, створювала живий запас м'яса. Наскальні рисунки підтверджують м'ясне використання коней в цей період.

2). приручення почалось мабуть із збереження поранених або пійманих тварин з метою створення живого запасу м'яса.

3). в пасовищний період почалось застосування коня як засобу пересування. Супроводжувалось воно культом коня, якого приносили в жертву богам і хоронили разом з померлим господарем. Це добре видно із залишків предметів вжитку, а також і записів давньогрецьких істориків.

Вже в період хрестових походів в Європу почали завозити східних жеребців, завдяки чому в Англії була виведена чистокровна верхова порода коней, а в цілому в Європі створювалось багато напівкровних коней.

В період капіталізму (початок XVI ст. і пізніше) розвивалось різноманітне і спеціалізоване застосування коней в міському транспорті, промисловості, сільському господарстві, кінному спорті, в армії. Процес диференціації і спеціалізації порід коней, розширення їх ареалу проходили в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах різних зон землі.

В 1873 році на підставі еволюційної теорії Ч. Дарвіна російський вчений В. О. Ковалевський довів, що коні - це класичний приклад еволюції роду тварин під дією змінних умов зовнішнього середовища і природнього відбору на протязі тисячоліть.

Завдяки спадковій мінливості та природньому відбору на протязі багатьох поколінь виникли нові групи тварин.

Походження і розвиток коней із розчленуванням на окремі галузі (їх дивергенція) – це біологічний процес. Еволюція коней вивчається в палеонтології з викопних залишків їх предків з розглядом питань як, коли і де вони формувались і як змінювались при зміні умов життя.

В. О. Ковалевський встановив наявність адаптивних і інадаптивних шляхів еволюції в палеонтологічній історії. Коні розвивались в глибокій давнині з двох напрямків. Про це ми можемо судити зі знайдених скелетів.

В одних випадках кістки запястя і передплюсни при прогресивному розвитку середніх пальців і редукції крайніх зберегли своє розположення в ряд.

Лекція 2 (частина 1)

Тема: Конституція, екстер’єр та інтер’єр коня

Основна література

1. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. – Конярство. – К: Вища освіта. – 2004. – с. 190-316.

1. Методи і принципи оцінки екстер'єру коней.

6. Типи конституції, інтер'єр, кондиції і кондиційні коні. Статі екстер'єру.

7. Масті, відмітини та прикмети коней.

8. Аллюри. Фотографування коней.

Кондиції і кондиційні коні.

Кондиції коней визначають по їх вгодованості.

Виставочна— відмінна вгодованність. Коні такої кондиції характеризуються округлими формами і блискучою шерстю. Але велике відкладення жиру недопустимо, так як це знижує працездатність коней і приховує розвиток м'язів.

Заводська,добра вгодованість — тварини такої вгодованості відрізняються найвищою статевою активністю.

Робоча, тренувальна, задовільна вгодованість без лишніх відкладень жиру між м'язами, найбільш сприятлива для забезпечення доброї працездатності коня.

Незадовільна — вгодованість буває внаслідок поганої годівлі, старості коней, виснаження, хвороби. Вона знижує працездатність, їх статеву активність, опір проти хвороб, молочну продуктивність кобил і м'ясну продуктивність.

Статі тіла. Стать –це частина тіла, яка виконує певну функцію. Слово (стать) має давньоруське походження. При огляді по статям оцінювати корисність форм слід перш за все з врахуванням віку і статевої приналежності.

Коня можна розглядати по частинах, але оцінювати його потрібно в цілому у взаємозв'язку всіх її частин з врахуванням загальної тілобудови і типовості для породи. При цьому слід бути об'єктивним і не чіплятись за деталі. Позитивним є відповідність статей по розвитку і формі своїй функції і призначенню коня, а також вимогам правильного, пропорціонального, гармонійного складу, здоров'я, сили, енергії і витривалості. Недоліки статей коня проявляються в небажаних відхиленнях від норми по розвитку і формі. Вади виникають в результаті паталого-анатомічних змін органів і тканин. Екстер'єрні недоліки і вади можуть знижувати працездатність, племінну цінність і вартість коня.

Голова. У швидкоалюрних-голова суха і невелика, у ваговозів — сира і велика. Голову характеризують як велику, пропорціональну або малу, легку або грубу. По співвідношенню лобної і лицевої її частини — як широколобу або вузьколобу; по профілю — як пряму, ввігнуту (щучу), гор­боносу. По голові судять про здоров'я коня, темперамент і норов.

Очіу південних швидкоалюрних коней великі, відкриті, інколи — на викоті, рухливі; у північних коней і ваговозів — закриті з м'ясистими повіками і менш рухливі. Недоліків, захворювань і вад у коней дуже багато: помутніння роговиці, непрозорість кришталика, різна величина і неправиль­на форма очей, астигмалізм, періодична сліпота, глаукома.

При огляді необхідно встановити, як реагує око на різне освітлення, чи не має плям на роговиці або більма. При нерухливій зіниці — (вада-темна вода) кінь може бути зовсім сліпим. При поганому зорі коні стають лякливими, високо піднімають ноги, асиметрично розставляють вуха.

Вуха. У гірських і південних коней вуха довгі, тонші і рухливіші, ніж у північних і степових. Нерухомі вуха – глухота. Клаповухість (обвислість вух) не впливає на працездатність, але може вказувати на в'ялість темпераменту. Кінь з обрізаним вухом-карнаухий.

Ніздрі. Надмірне розширення ніздрів і їх «гра» при перервному диханні в стані спокою вказує на захворювання емфіземою (запал). Необхідно звертати увагу на колір сли­зової оболонки. В нормі-колір розовий. Бліда оболонка, або червона, а також язви на ній, гнойові витікання — ознаки катарів, мита, сапа і інших хвороб.

Губи — повністю закривають рот і повинні утримувати корм. У старших коней губи відвисають. На губах, кінці носа і підборідді інколи залишаються сліди від застосування закрутки або садно при падінні. Низькі, товсті, загрубілі, малочутливі беззубі краї ротової порожнини свідчать про туговуздість коня; високі, гострі, тонкі і чутливі — про її слабовуздість.

Язик-довгий і рухливий. У загнузданого коня він є опорою для вудил. Язик може пошкоджуватись вудилом.

Підщічина – поглиблення між вітками нижньої челюсті. В нормі —8—9 см (чотири пальці), при русі головою не затискується горло тварини. Повинна не боліти, це вказує на те, що гланди не запалені

Ганаші – задні краї віток нижньої челюсті повинні бути широко розставленими.

Потилиця–область від потилочного гребеня до другого шийного хребця. Довга потилиця особливо потрібна верховим коням, так як забезпечує «збір» коня, тобто переміщення центру ваги назад. Рухливість і пристановка голови до шиї залежить від довжини і ширини потилиці.

Шия має сім шийних хребців, зв'язки і м'язи. Верхній край шиї утворюється вийною зв'язкою від потиличного гребня і до остистих відростків холки і спини. Рухлива довга шия особливо бажана для верхових коней, у ваговозів шия коротша і товща.

Гребінь шиї тонший і сухіший у верхових і рисистих коней, ніж у ваговозів, а нижній край шиї у всіх коней товщий. В поперечнику форма шиї яйцевидна. Постановка шиї може бути нормальною, високою і низькою. Форма вигину шиї пряма, але зустрічається оленева і лебедина. Шия – важіль переміщення центру ваги. Опусканням — навантажуються передні кінцівки, підніманням голови і шиї — задні кінцівки, поворот направо — праві, наліво — ліві.

Холка– основа холки 2—10 грудні хребці. Висоту в холці вимірюють в області п'ятого грудного хребця, який має найдовший остистий відросток. Холка протидіє згинанню хребта під дією сил опори на передній пояс кінцівок, вазі голови і шиї, вазі черевних нутрощів, а також поштовхових імпульсів задніх кінцівок, Холка — це місце кріплення тіла, що беруть участь у русі тварини. Висока, довга, широка, м'язиста і суха холка найбільш бажана.

Холка оцінюється по висоті, ширині і довжині. У верхових коней холка висока і довга, у рисаків — висока, але дещо коротша, у ваговозів — широка, зливається з шиєю. Гостра холка часто пошкоджується при неправильно підібраних сідлах або хомутів.

Спина,анатомічною основою її є 11 —18 грудні хребці, верхня частина відповідних ребер і спинні м'язи. Спина і поперек — це міст, що з'єднує перед і зад коня. Спину оцінюють по довжині, ширині, формі, м'язистості, міцності (по опору згибанню). Коротка спина забезпечує повороткість і витривалість верхового коня, проте вона не забезпечує необхідної гнучкості і простору її руху, що інколи приводить до засікання кінцівок. При довгій спині рух коня м'якший, еластичніший. В упряжного коня при довгій спині і довгому тулубі збільшується площа опори. У дорослих коней (упряжних порід) довжина тулуба значно перевищує висо­ту в холці (форма розтягнутого прямокутника), а у дорослих верхових — трохи більше висоти в холці (форма квадрату). По формі відрізняють пряму, м'яку провислу і короповидну спину. Пряма спина у табунних коней (частіше), м'яка і провисла частіше формується в умовах конюшні при надмірно високих годівницях, а також спостерігається у старих коней. Короповидна спина скоріше має характер спадковий характеризується укороченим корпусом, зв'язаними рухами і засіканнями кінцівок, вони менш гнучкі, тряскі під сідлом, але краще пристосовані до переносу вюка.

Короповидність інколи виникає в молодих коней при перевезенні в упряжі великих вантажів.

Поперек. Кісткову основу складає поперековий відділ хребта, позбавлений ребер, але із зрощеними остистими відростками хребців. Поперек оцінюється по довжині, ширині і формі.

Запавший, або провислий поперек свідчить про поганий його зв'язок з крижами і недостатнім розвитком м'язів. Короновидний (випуклий) поперек, як короповидна спина небажана.

Слабкий поперек в зв'язку з підвищеною чутливістю прогин під тиском пальців експерта.

Клуб (подвздох - рус.) — область грудної стінки між заднім краєм останнього ребра, переднім краєм клубової кістки і поперечними відростками поперекових хребців. Бажаний короткий (менше 10 см) клуб, добре виражений у в'ючних коней.

У виснажених коней клуб буває запавшим.

Круп— сама м'язиста задня частина тулуба коней, потужну основу утворює крижова кістка і дві зрослі в 3—5 років безіменні кістки тазу (клубова, сіднича і лонна разом). Задні кісткові виступи крупа називаються сідничними горбами, а передні – маклаками.

Круп оцінюється по довжині, ширині, нахилу і формі. Бажаний для всіх коней круп довгий, широкий, мускулистий. У жеребців довжина перевищує ширину, у кобил — навпаки. Широкий круп ваговоза на широкорозставлених ногах забезпечує йому стійкість, але викликає бокове похитування при русі.

Вузький круп недорозвинутих коней є великою вадою, він часто супроводжується вузькою постановкою ніг і засічкою.

Невеликий нахил крупу спостерігається у ваговозів, рисаків і коней з шаблистими підставленими під черево ногами. Невеликий нахил крупу верхових коней сприяє галопу і стрибкам через перешкоди.При прямому крупі можливості таких коней знижуються.

Звислий круп, при цьому задні ноги, як правило, бувають шаблистими. Ця вада розвивається при вирощуванні на гірських пасовищах і при ранньому використанні молодих коней на роботах.

Округла або овальна форма крупа при огляді ззаду– ознака нормального розвитку мускулатури. Роздвоєний круп буває у лошат і, звичайно, у ваговозів. У останніх він зв'язаний з потужним розвитком мускулатури і роздвоєністю остистих відростків крижової кістки. Висота в крижах у 75 % швидкоалюрних і 50 % ваговозів менша їх висоти в холці.

«Перебудованість»це коли висота в крижах більше висоти в холці. Це вада для ваговозів немає великого значення, для всіх інших порід — небажана, і особливо для швидкоалюрних.

Грудна клітина— утворюється грудним відділом хребта, грудною кісткою і ребрами, з яких 10 пар справжні, і 8- несправжні. Від об’єму грудей, їх довжини, глибини та ширини залежить робото здатність коней. Ширину грудей визначають за відстанню між передніми кінцівками, особливо у верхній їх частині та опуклістю ребер. Якщо грудна клітка розміщена нижче ліктьового відростка, такі груди глибокі, а якщо на рівні його або вище – такий кінь мілкогрудий, цибатий.

Живіт (або черево)у коней в зв'язку з їх рухливістю менш розвинутий, ніж у багатьох інших тварин. У домашніх коней живіт більший, ніж у диких. Табунні тварини мають живіт більший ніж при утриманні коней в конюшнях, бо вони харчуються однією травою. У нормально розвиненого коня черево зазвичай не опускається за лінію від нижньої частини грудей до колінної чашки, а з боків – за межі маклаків. За формою черево у коней буває:

  • Сінне – характерне для коней табунного утримання, воно не сприяє швидкому рухові і високій працездатності. Виступає за межі маклаків з лівого боку. Для аборигенних порід не є вадою
  • Відвисле– буває у коней з мякою (провислою) спиною), ослабленими мязами черева, мілкими грудьми
  • Підтягнуте – у коней з глибокими грудьми і незадовільним розвитком несправжніх ребер. Для коней, які проходять іподромний тренінг і одержують доволі концентрованих кормів підтягнуте черево є нормальним, воно сприяє прояву максимальної жвавості
  • Піджаре (худокінне) – характерне для хворих і худих коней
  • Здуте черевоє свідченням колік та інших хвороб органів травлення.

Отже, для коней племінного і користувального призначення черево має бути добре розвиненим, мати округлу форму і не бути підтягнутим, оскільки це свідчить про поганий розвиток ребер та органів травлення.

Для коней характерна зворотна залежність між розвитком грудей і черева – чим більша за довжиною грудна клітка, тим менше і коротше черево.

Хвісту тварин південного походження як правило, коротший, загострений; у північних коней — довгий циліндричний. Добра постава хвоста та його відокремлення від тулуба під час руху свідчить про про енергію і силу коней.

Стегно— відділ задньої кінцівки. Довга стегнова кістка — забезпечує велику ширину кроку, вона бажана для всіх коней.

Лекція 2 (частина 2)

Висота в холці

Він характеризує вікові зміни співвідношення висоти і довжини тулуба. У новонароджених лошат воно сягає близько 80 %, а в дорослих коней — 110 %. Величина цього індексу у верхових коней становить 99 — 102 %, у рисаків 101 — 104, у ваговозів 105 — 109 %.

Обхват грудейх 100 %

Індекс обхвату грудей = — ;

Висота в холці

Характеризує відносну широкотілість і масивність, найбільш тісно пов'язаний з типом конституції і породною належністю коня. Коні верхових порід мають індекс обхвату грудей 108 - 114 %, рисистих 115 - 120, ваговози 125 - 130 %.

Обхват п ястях 100 %

Індекс костистості =

Висота в холці

Характеризує розвиток скелета. У верхових коней він становить 12 — 13 %, у ваговозів 14 - 15 %.

Живу масу коней визначають на спеціальних або вагових вагах, бажано вранці чи вдень перед годівлею і напуванням. Цей показник використову­ють для встановлення норм годівлі, тяглового зусилля, маси туші, забійного виходу тощо

Коней живою масою до 400 кг вважають дрібними, а 600 кг і більше важкими (великими).

4.Аллюри.

Аллюр — це спосіб і форма поступального руху коня.

Темпом аллюру вважається кількість ударів ніг об землю на протязі всіх чотирьох періодів руху або повного кроку якої-небуть однієї ноги. Час між ударами копит визначає ритм алюру.

Рухи коня довільні і керуються нервовою системою.

Кінь може рухати головою, шиєю, кінцівками і іншими частинами свого тіла. У коня, якщо він стоїть на рівній місцевості, з нормально поставленою шиєю і головою центр ваги знаходиться в ділянці грудної клітини на перетині вертикалі, яка виходить з 8—9 грудного хребця, з горизонталь­ною площиною, що розміщена на рівні плече-лопаткового суглобу, тобто дещо ззаду і вище її ліктів. Перед важчий задньої частини тулуба на 1/9. У ваговозів перед відносно заду важчий, ніж у верхових, чим досягається у них велика вагопідйомність.

Поступальний рух визначається відштовхуванням задніх кінцівок в результаті скорочення м'язів крупа. Випрямленням задніх кінцівок, підставлених під тулуб, кінь просуває тулуб вперед, переміщуючи його центр ваги за передні кінцівки, що порушує рівновагу. Щоб не впасти, він зразу переступає ногами, таким чином він ними підтримує тіло.

Рух коня це порушення і відновлення рівноваги. При швидких алюрах кінь, відштовхнувшись задніми ногами, де­який час продовжує рух по повітрю, це безопорний рух.

В русі окремих кінцівок коня спостерігається дві фази – опорна і безопорна. Розрізняють чотирикопитне (при стоянні), трьохкопитне, двохкопитне (діагональне і бокове) і однокопитне опирання об землю.

В кожному алюрі розрізняють довжину і частоту кроку, високий і низький хід.

Частота кроку— визначається кількістю кроків за хвилину. Швидкість руху збільшується з подовженням кроку. Довжина кроку визначається захватом простору в безопорну фазу руху. Вкорочений алюр — коли кінь задньою ногою не достає сліда передньої; подовжений алюр, коли слід задньої ноги розміщується попереду сліду передньої.

Хід низький,коли копито піднімається на висоту меншу, ніж путовий суглоб сусідньої ноги, якщо вище- хід високий.

Високий хідприводить до швидкого втомлювання, він малопродуктивний.

Правильні алюри це вироблені рефлекси, тобто результат тренінгу.

До основних алюрів коня належить крок, рись, іноходь і галоп. Умовно виділяють стрибок.

Крок— повільний алюр без фази безопорного руху з дво-копитним опиранням об землю в чотири темпи. При кроці чується чотири удари копит об землю, хоча і не через однакові проміжки часу. Частота 100 кроків за хвили­ну. Швидкість при цьому ваговоза — 5 км за год, коней швидких алюрів —6—7 км за годину.

Рись— швидкий алюр з фазою безопорного руху з дво_ копитним Діагональним опиранням в два темпи. Ліва задня нога піднімається, рухається в повітрі і ступає на рисі майже одночасно з правою передньою і, навпаки, права задня-з лівою передньою. Швидкість в два рази вище швидкості кроку. Тиха рись —9—10 км., середня —11 —13, швидка — 14—15, і максимальна — до 30 км/год.

В природних умовах коні або ходять кроком або галопом. У рисаків культурних порід — рись повинна бути стійкою і швидким алюром.

Рись поділяють на трот, розмашку і жваву.

Трот— уповільнена і скорочена рись, фаза безопорного руху може й не відбуватись. При швидкому вільному троті кінь може пробігти 1 км за 3—3,5 хвилин.

Розмашка— більш легка вільна рись, але більш швидкий рух з фазою безопорного руху, швидше, ніж трот (1 км за 2,5—3 хв); мах — ще швидша рись 1 км за 2,5—2 хв);

Жвава рись— ще швидша .Світовий рекорд 1609 м за 1 хв. 54 4/5 сек.

Інохідь— швидкий алюр з фазою безопорного руху і двокопитним боковим опиранням в два темпи. Обидві односторонні кінцівки — ліві, а потім праві при іноході піднімаються і опускаються одночасно.

Хилитання роблять цей алюр нестійким. На поворотах іноходці втрачають рівновагу, на нерівних дорогах спотикаються. До швидкої переміни алюрів не здатні, проявляють меншу тягову силу на іноході. Внаслідок великої час тоги кроку під сідлом іноходець може бути жвавішим за рисака. Світовий рекорд 1609 м за 1 хв. 52 сек.

Галоп— самий швидкий стрибкоподібний алюр із складним опиранням на одно-два, три-одно копита, в три темпи з фазою безопорного руху. При галопі спочатку опирається об землю одна із задніх ніг, а потім до неї приєднується одночасно друга задня з діагональною передньою і, нарешті, після відриву від землі задньої ноги, яка почала рух, опирається тільки одна діагональна їй передня. Після цього йде фаза безопорного руху. Таким чином, при галопі спостерігається ніби перекочування тварини через опірну ногу з послідуючим взмахом. Розрізняють галоп з лівої і правої ноги, тобто з тієї, з якої відбувається стрибок в безопірний рух. Швидкість 15—20 км за годину.

Манежний(короткий — називається галоп з невеликою швидкість (до 300 м за 1 хвилину) з частими поворотами (по кругу) а польовий (кентер) називають галоп в руках він є основним при тренінгу скакових коней. Швидкість польового галопу 6 — 8 м в сек.

Жвавий галоп (кар'єр) — максимальна швидкість руху коня, яка перевищує на скачках 1 км/хв. Світовий рекорд швидкості жвавого галопу (кар'єру)- 1 км за 53,6 секунди.

Стрибок— природний алюр по характеру близький до галопу. Стрибок починається з того, що перед перешкодою кінь відштовхується від землі задніми кінцівками, зігнутими у всіх суглобах, а при їх розгинанні кінь робить сильний поштовх вперед і вверх. Далі йде фаза безопорного руху через перешкоду, завершується приземленням, в цей момент весь тягар коня і вершника приймає на себе одна пе­редня кінцівка, потім опора переноситься на другу кінцівку.

Стрибки в висоту, як правило, проводяться з тихого галопу, а в довжину з більш швидкого. Світові рекорди в висоту — 2 м 47 см, а в довжину — 8 м 30 см.

Неправильні алюри.До них відноситься:

Притолочка — посилене штовхання однією задньою кінцівкою,

Закачка — погойдування задом із-за різного темпу руху задніх і передніх кінцівок,

Сороча рись — стрибок задніми кінцівками для віднов­лення темпу руху.

Накидка — стрибок передніми ногами в сторони і пере­плетіння кінцівок.

ВІКОВІ ЗМІНИ ЕКСТЕР'ЄРУ КОНЕЙ

В утробний період трубчасті кістки розвиваються швидше, ніж плоскі. Тому новонароджені лошата високоногі, великоголові, з короткою й вузькою лицевою частиною черепа, недостатньо розвиненими щелепами, короткою шиєю, вкороченим тулубом, мілкими і вузькими грудьми, довгими кінцівками та масивними суглобами, м'якою гривою і коротким хвостом. Загальна маса кісток в тілі новонародженого лошати досягає 30 %, а в дорослого коня становить лише 12 — 14 %. Це є свідченням нерівномірності росту організму і тканин в утробний та післяутробний періоди.

Після народження інтенсивно ростуть плоскі кістки, тому в лошат поступово збільшуються глибина й ширина грудей та загальна довжина і масив­ність тулуба. Повного розвитку коні досягають у віці 3 — 5 років залежно від скороспілості, породи, умов вирощування. У старих коней спостерігаються незадовільна вгодованість, чіткі контури кісток під шкірою, змикання зубів (різців) під гострим кутом. М'язи, сухожилки і зв'язки втрачають пружність, внаслідок чого провисають спина й путові кістки, а круп стає дахоподібним. На кінцівках чіткіше виділяються вади, волос стає бляклим. У коней рудої, гнідої, вороної мастей навколо очей з'являється білий волос, а в сірих коней на тулубі — чорні краплини, так звана «гречка».

СТАТЕВІ ВІДМІНИ ЕКСТЕР'ЄРУ КОНЕЙ

Особливості будови тіла жеребців і кобил зумовлені функцією залоз внутрішньої секреції. Вони виражаються в типі конституції, будові голови, шиї, тазу, скелета тощо.

У кобил ніжніша конституція, тонші шкіра й скелет, тонкий волос, довший тулуб, менший зріст. Іклів у них звичайно немає, шия довга, пряма, спина й поперек довгі, круп широкий, але відносно короткий, груди вузькі, однак за глибиною та обхватом більші, ніж у жеребців.

Жеребці мають грубішу конституцію, міцніший скелет, товщу шкіру, грубіший і довший волос. Голова у жеребців більша й ширша, але відносно коротка. На шиї добре виражений жировий гребінь, холка розвинена краще, груди ширші, круп відносно вузький, але довший, ніж у кобил.

Особливості екстер'єру меринів (кастрованих жеребців) залежать від того, в якому віці у них видалено сім'яники. У разі кастрації жеребців до статевої зрілості у меринів зберігаються риси екстер'єру кобил, а в пізнішому віці (4-6 років) — жеребців. У ранніх кастратів швидше ростуть трубчасті кістки, тому мерини досить часто мають більший зріст, ніж жеребці й кобили тієї самої породи; ноги у них довші, особливо п'ястя, кістяк тонкий, груди вузькі, але круп ширший, ніж у жеребців.

Фотографування коней. Правильно виконана фотографія має велике значення в зоотехнічній роботі: вона дає уявлення про тип, гармонійність розвитку та екстер'єр коней різних порід, ліній, родин та поколінь. Удосконалення фототехніки дало змогу фіксувати швидкі рухи й аналізувати їх особливості (наприклад, рухи коней на різних алюрах). Крім того, якісна фотокартка коня, виконана в кольорі, певною мірою є художнім твором, який до вподоби любителям живої природи. Тому зоотехнікам треба знати вимоги, яким мають відповідати якісні фотографії тварин, та вміти правильно їх фотографувати.

Коней краще фотографувати в тиху, сонячну погоду у першу половину дня, до настання спеки та появи мух. Бажано це робити після весняної линьки. Освітлення має бути спрямоване з боку крупа під кутом 45° до площини симетрії тварини. Фон для коней слід вибирати рівний і спокійний, тобто такий, на якому б контрастно не виділялися будь-які предмети, будівлі, стовпи, окремі дерева тощо (див. кол. вкл., рис. З, 4, 8, та ін.).

Коней темних мастей треба фотографувати на ясному фоні (наприклад небо), на якому добре видно лінію верху та інші деталі екстер'єру. Для тварин світлих мастей (руда, солова, булана, ізабеллова та ін.) потрібно вибирати темний фон, для сірих і чалих — зелений. В усіх випадках, крім спеціальних, коней фотографують з безгривого боку, щоб було добре видно їх шию.

Площина фотопластинки чи плівки фотоапарата має бути паралельною площині симетрії тварини. Треба стежити за тим, щоб при огляді збоку було видно кожну кінцівку коня. Для цього кінцівки безгривого боку коня мають бути дещо розставлені, а протилежного боку — підставлені. Коней слід фотографувати в момент, коли вони не махають хвостом, мають красиву поставу вух і голови. Відстань від коня до фотоапарата — не менше потроєної довжини тулуба коня.

Основна мета фотографування — створити об'єктивно правильне відображення зовнішнього виду тварини.


Лекція 4

Ахалтекінська порода

Це найдавніша самобутня порода коней на Землі. Час і особливості її створення достовірно не відомі. За даними одних авторів вона виведена у X, інших — у IV - III ст. до н. є. Як би там не було, але це унікальна порода, створена і збережена багатьма поколіннями людей.

Історики кіннозаводства й інші дослідники вважають, що найбільше вплинули на її формування несейські коні, поширені в Мідії, а потім у Персії (VII - VI ст. до н. є.).

Безсумнівно те, що ахалтекінська порода в минулому мала значний вплив на конярство Середньої Азії, Близького Сходу і Європи.

У створенні, наприклад, чистокровної верхової, тракененської та орловської рисистої порід брали участь, хоч і обмежено, ахалтекінські коні.

У XIX — XX ст. ахалтекінська порода збереглася на невеликій території півдня Туркменії. У формуванні типу й ознак ахалтекінських коней головну роль відіграли природно-історичні та соціально-економічні умови, в яких туркмени розводили й використовували своїх коней.

У різні часи цих коней називали бухарськими, текінськими, туркменськими, а з 1927 р. — ахалтекінськими.

Відомо, що у далекому минулому коней вирощували переважно для військових потреб. Це стосується і предків сучасних ахалтекінських коней, оскільки туркмени відрізнялися войовничістю, наймалися на військову службу в інших ханствах, брали участь у бойових походах, вони уміли цінувати хорошого бойового коня.

Через своєрідні кліматичні умови пасовищне утримання коней було неможливим, оскільки трава тут росте до трьох місяців на рік. Тому туркмени утримували коней подвірно, згодовуючи їм невелику кількість, але високопоживних кормів: ячмінь чи висушену в снопах люцерну, фрукти, овочі, паляниці тощо. За такої системи утримання унеможливлювалося парування кобил з невідомими жеребцями, що сприяло консолідації типу породи.

Поголів'я ахалтекінських коней у минулому ніколи не було більш як 700 кобил. Перші вірогідні відомості про кількість ахалтекінських коней одержано в 1916 р., коли проводився поголовний їх облік. Тоді в Туркменії налічувалося 627 коней, з них 67 жеребців і 560 кобил. Досить ретельне обстеження поголів'я ахалтекінських коней провела спеціальна зоотехнічна комісія республіки у 1926 - 1927 рр.

Особливості екстер'єру ахалтекінських коней сформувалися в умовах напівпустель і жаркого клімату.

Голова у них легка, суха з прямим профілем, іноді горбоноса, часто довга з дещо випуклим профілем.

Шия довга, тонка, високопоставлена і кадикувата. Шия з'єднується з головою під більш гостим кутом, ніж у коней інших порід. Ахалтекінці несуть голову під кутом не менше 45° до горизонту, а часто і більш вертикально, тому горизонтальна лінія від кінця губ до крупа проходить переважно вище вершини холки.

Холка висока, спина подовжена, іноді м'яка. Груди вузькі, неглибокі;

ребра плоскі; круп довгий, здебільшого прямий;

кінцівки сухі з добре вираженими сухожилками;

бабки довгі, але досить круто поставлені. Трапляється шаблюватість.

Копита

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти