ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Шкіряний покрив та його похідні.

Шкіра виконує функцію захисту, дихання, виділення (піт), сальної секреції, терморегуляції, всмоктування і тактильної чутливості. Чим жвавіший кінь, тим тонша у нього шкіра. Через шкіру виділяється 80 - 85 % теплопродукції. Теплопродукція під час скачки коня збільшується в 20 разів. Виділення тепла йде через шкіру. Ні одна тварина так не потіє, як швидкоалюрний кінь, який потіє всім тулубом. При напруженій роботі — «в милі». Піт краще випаровується при жаркій і сухій погоді, так при цій погоді підвищуються рекорди на іподромах.

До похідних шкіри відносять: волосяний покрив, каштани, шпори, копита.

Волосяний покрив: грива, чубчик, хвіст, щітки, покривне волосся, яке щороку міняється (линька) м'який пух (у лошат і коней на зиму), дотикові (навколо очей, біля ніздрів, губ, на кінці носа, в вушних раковинах). Інколи коней стрижуть.

Каштани і шпори — це рудименти м'якишів пальців напівстопоходячих предків.

Органи дихання відрізняються низкою відмінностей в зв'язку з рухливістю коня. Кінь дихає тільки через ніздрі. Носова порожнина і ди­хальні шляхи відділяються м'яким піднебінням. Вдихуване повітря перемішується в дихальних шляхах від сторонніх домішок і зігрівається. Дякуючи рухливим криловидним хрящам (храпки), кінь може розширювати, або звужувати ніздрі і так регулювати надходження повітря в легені. По руху здухвини і криловидних хрящів встановлюють частоту дихання коня.

Іржання– це коливання голосових зв'язок. Западання черпаловидного хряща викликає порок дихання — свистячу ядуху або рорер, котрий можна виявити по хриплому диханні після руху коня. Захворюванню сприяє спадковість цієї ознаки. В стані спокою в нормі число вдих-видихів — 8—16 за 1 хв. При швидкому русі число дихальних рухів збільшується в 8 раз і сягає 120 за хвилину. За один вдих кінь вдихає 5-6 л повітря в стані спокою і при бігу — 10 — 18 літрів.

За даними Г. Г. Карлсена хвилинний об'єм легеневої вентиляції складає в стані спокою 40—60 л, а на бігах і скачках підвищується до 2000 л.

Гіпоксія(недостача кисню) відчувається, коли потреба в ньому не встигає покриватись. Це буває при швидких рухах.

Запал (емфізема) — при перевантаженні і поїнні гарячих коней холодною водою.

Органи кровообігу.Серце розташоване між третім і шостим ребрами і двома легенями. Важить 3,5—4,5 кг. У чистокровного скакуна Екліпса і кобили Будинки сягало 7-8 кг. Пульс в стані спокою 28-44 удари. У молодих коней пульс частіший, ніж у старих, в стані спокою у швидкоалюрних повільніший, ніж у ваговозів. Прощупується пульс на підчелюсній, хвостовій та артерії путового суглоба.

Систоличний об'єм — це кількість крові, що виштовхується при одиночному скороченні серцевого м'язу. В стані спокою 450—900 мл, при швидкому русі 1500—2000 мл. Хвилинний об'єм серця в стані спокою дорівнює 15—40 мл, при русі —150—250 мл. Повний круг кровообігу у коней в стані спокою відбувається за 25—32 сек. Тиск 100—120/35— 50 мм р. с. Вимірюється тиск на хвостовій артерії.

Гематологічні показники.На долю крові припадає 7-11 % живої маси. Швидкоалюрні коні мають її більше, ваговози менше з розрахунку на одиницю маси тіла. Кров швидкоалюрних коней містить більше сухих речовин, еритроцитів, гемоглобіну.

В сиворотці крові коней важкоупряжних порід більше глобулінів, в. т. ч. гамма-глобулінів на одиницю їх маси припадає менше білку плазми.

Така суттєва різниця в показниках крові коней різних типів і порід виникла в процесі спеціалізації їх робочої продуктивності.

В зв'язку з інтенсивною роботою і великими енергетичними затратами для коней верхових порід характерне підвищене забезпечення кров'ю, еритроцитами і гемоглобіном, а також значний резерв білку плазми, в першу чергу альбумінів.

У коней, які показують кращі результати на випробуваннях спостерігається значне збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну, а під час відпочинку показники крові відновлюються до норми швидше, ніж у коней, що показали середні результати.

Проте прогнозувати жвавість по характеристиці крові ще рано. Зате походження коня можна встановити по поліморфним білкам крові. При цьому із білків сиворотки крові у коня, який перевіряється, виключають білки, які знайдені у матері і батьком вважається той жеребець, в сиворотці якого містяться ті ж білки, як решта білків лошати.

Температура тіла у коней в нормі 37,5 — 38,5 гр.С. У лошат на 1 — 2 % вище.

Органи травлення відрізняються меншим об'ємом, ніж у жуйних. У коней вузький довгий стравохід, однокамерний шлунок і короткий кишечник. Відповідно для кращого захвачування і пережовування сухого корму у коней особливо розвинуті щелепи, жуйні м'язи, зуби, губи і язик. Кінь жує корм повільно, але ретельно його пережовує, при цьому щедро змочує його слиною, 2 кг сіна кінь з'їдає за 40 хвилин, 2 кг вівса — за 20 хв. при цьому в першому випадку виділяється в чотири рази більше слини, ніж в другому. В середньому за добу кінь виділяє 40 кг слини.

Якщо кінь добре їсть, то як показує практика, він добре й працює. Втомлений кінь жує гірше, тому під час роботи слід робити перерви і підгодовувати його.

У коней в нормі відригування корму або блювання не буває. Місткість шлунку — 15—20 л. У коней добре розвину­тий кишечник, особливо товстий, його місткість становить 150 л. Як корм коням дають хороше сіно, овес, висівки.

Органи чуття.Зір у диких коней гостріший, краща у них і далекозорість. У домашніх гірша —не далі 500 м. Короткозорість — є причиною лякливості. Бачить кінь на 360°.

Кінь навіть вночі розрізняє предмети, добре розрізняє кольори. Тому нічне пасовище — звичайна справа.

Слух розвинутий краще, ніж зір. У коней є надгортанні мішки,які з'єднані з носовою порожниною і вухом і це очевидно сприяє тонкості її слуху. Слух у коней кращий і поріг його вищий, ніж у людини, він чує найменше шорудіння і ультратихі звуки: далекий літак, гірська лавина, обвал і т. д. Вушні раковини коня постійно рухаються в напрямку звукових хвиль.

Нерухомість раковини свідчить про глухоту. По слуху кінь пізнає голос і навіть ходу людини, що його обслуговує. Слухові рефлекси на звук у коней легко виробляються (сиг­нальна труба, голос, тон і навіть музика). Від підвищеного голосу тренера інколи підвищується пульс.

Нюх у коней добре розвинутий, по запаху кінь добре розбирається в кормах, пізнає свої предмети (збрую, відро), лоша, лоша-матір, жеребець стан охоти у кобил.

Смак — у коней більш тонкий, ніж У інших тварин. Коні добре розбираються в кормах і не їдять багатьох трав, обходять неїстивні рослини відмінно відбирають зерно вівса від зерна кукілю. При цьому одночасно працюють органи зору, нюху і смаку.

Почуття дотику. Коні сприймають дотикові відчуття всією шкірою, копитами і особливо гостро-зубами. На почутті дотику основане управління кіньми. Приємно для коня поглажування. Підвищеною чутливістю відрізняються губи коней, особливо верхня, яка наділена нервовими закінченнями і дотиковими волосками.

Нервова система і поведінка. Нервова система, реакція організму змінюється з віком, кастрацією, умовами утримання, робочим і племінним використанням. Умовні і безумов­ні рефлекси використовуються з давніх давен, особливо умовні рефлекси, які виробляються в тварин шляхом заохочування і покарання.

Багато що свідчить про тямущість, уважність, добру пам'ять, але інколи спостерігається недостатня кмітливість, надмірна лякливість. Наприклад, важко буває вивести коней із палаючої конюшні. Коні відмінно запам'ятовують дорогу, повороти, зупинки, місце, де були покарані. Проявляється відданість домівці і стійлу. Коні пам'ятають добре і погане відношення до них. Проявляють відданість дбайливому конюхові.

Але зляканий кінь може втекти і вдарити. Дуже добре реагує на поглажування.

Потрібно не боятись коней, а боятись їх злякати. Добитись їх довір'я можна ласкою, прикормом, чіткістю, м'ягкістю в відношенні до коня. Шляхом поступового збільшення вимог і систематичне повторення обов'язково вдається навчити коня. Віддячить за терпіння людини кінь своєю роботою, виконанням завдання людини і в упряжі, і під сідлом.

Темперамент. Живий темперамент характерний для коней швидкоалюрних і спокійний — для ваговозних коней.

Темперамент обумовлюється конституцією. По І. П. Павлову відрізняють сангвінічний темперамент у коней арабської породи, холеричний — у чистокровних верхових, флегматичний у ваговозів.

Із темпераментом не слід змішувати норов, який розвивається з врахуванням темпераменту під впливом умов середовища, виховання коня.

Відрізняють коней добронравних» злісних з поганим норовом і звичками.

Коні поганого норову погано піддаються виїздці, не підпускають до себе людини, не дають себе чистити, кувати, запрягти, сідлати, лягають в упряжці, скидають або виносять вершника, задирають голову, закусують вудила, проявляють неслухняність, злобність, лякливість, надмірну гарячість, нетерпеливість, неприборканість, кусаються, б'ють передом, хвицаються, встають на диби, здають назад, не везуть в гору, бояться води і т. д.

До порочних звичок і відноситься прикуска, кусання стін, годівниць, жування повода, кусання своїх плеч, ніг, боків висування язика, розчісування очей, морди, хвоста, мотання головою, скидання недоуздка, переступання з ноги на ногу (ткацтво), розкидання корму, поїдання землі, підстилки, калу, лежати по коров'ячому, нечистоплотність в різних проявах.

Кондиції і кондиційні коні.

Кондиції коней визначають по їх вгодованості.

Виставочна— відмінна вгодованність. Коні такої кондиції характеризуються округлими формами і блискучою шерстю. Але велике відкладення жиру недопустимо, так як це знижує працездатність коней і приховує розвиток м'язів.

Заводська,добра вгодованість — тварини такої вгодованості відрізняються найвищою статевою активністю.

Робоча, тренувальна, задовільна вгодованість без лишніх відкладень жиру між м'язами, найбільш сприятлива для забезпечення доброї працездатності коня.

Незадовільна — вгодованість буває внаслідок поганої годівлі, старості коней, виснаження, хвороби. Вона знижує працездатність, їх статеву активність, опір проти хвороб, молочну продуктивність кобил і м'ясну продуктивність.

Статі тіла. Стать –це частина тіла, яка виконує певну функцію. Слово (стать) має давньоруське походження. При огляді по статям оцінювати корисність форм слід перш за все з врахуванням віку і статевої приналежності.

Коня можна розглядати по частинах, але оцінювати його потрібно в цілому у взаємозв'язку всіх її частин з врахуванням загальної тілобудови і типовості для породи. При цьому слід бути об'єктивним і не чіплятись за деталі. Позитивним є відповідність статей по розвитку і формі своїй функції і призначенню коня, а також вимогам правильного, пропорціонального, гармонійного складу, здоров'я, сили, енергії і витривалості. Недоліки статей коня проявляються в небажаних відхиленнях від норми по розвитку і формі. Вади виникають в результаті паталого-анатомічних змін органів і тканин. Екстер'єрні недоліки і вади можуть знижувати працездатність, племінну цінність і вартість коня.

Голова. У швидкоалюрних-голова суха і невелика, у ваговозів — сира і велика. Голову характеризують як велику, пропорціональну або малу, легку або грубу. По співвідношенню лобної і лицевої її частини — як широколобу або вузьколобу; по профілю — як пряму, ввігнуту (щучу), гор­боносу. По голові судять про здоров'я коня, темперамент і норов.

Очіу південних швидкоалюрних коней великі, відкриті, інколи — на викоті, рухливі; у північних коней і ваговозів — закриті з м'ясистими повіками і менш рухливі. Недоліків, захворювань і вад у коней дуже багато: помутніння роговиці, непрозорість кришталика, різна величина і неправиль­на форма очей, астигмалізм, періодична сліпота, глаукома.

При огляді необхідно встановити, як реагує око на різне освітлення, чи не має плям на роговиці або більма. При нерухливій зіниці — (вада-темна вода) кінь може бути зовсім сліпим. При поганому зорі коні стають лякливими, високо піднімають ноги, асиметрично розставляють вуха.

Вуха. У гірських і південних коней вуха довгі, тонші і рухливіші, ніж у північних і степових. Нерухомі вуха – глухота. Клаповухість (обвислість вух) не впливає на працездатність, але може вказувати на в'ялість темпераменту. Кінь з обрізаним вухом-карнаухий.

Ніздрі. Надмірне розширення ніздрів і їх «гра» при перервному диханні в стані спокою вказує на захворювання емфіземою (запал). Необхідно звертати увагу на колір сли­зової оболонки. В нормі-колір розовий. Бліда оболонка, або червона, а також язви на ній, гнойові витікання — ознаки катарів, мита, сапа і інших хвороб.

Губи — повністю закривають рот і повинні утримувати корм. У старших коней губи відвисають. На губах, кінці носа і підборідді інколи залишаються сліди від застосування закрутки або садно при падінні. Низькі, товсті, загрубілі, малочутливі беззубі краї ротової порожнини свідчать про туговуздість коня; високі, гострі, тонкі і чутливі — про її слабовуздість.

Язик-довгий і рухливий. У загнузданого коня він є опорою для вудил. Язик може пошкоджуватись вудилом.

Підщічина – поглиблення між вітками нижньої челюсті. В нормі —8—9 см (чотири пальці), при русі головою не затискується горло тварини. Повинна не боліти, це вказує на те, що гланди не запалені

Ганаші – задні краї віток нижньої челюсті повинні бути широко розставленими.

Потилиця–область від потилочного гребеня до другого шийного хребця. Довга потилиця особливо потрібна верховим коням, так як забезпечує «збір» коня, тобто переміщення центру ваги назад. Рухливість і пристановка голови до шиї залежить від довжини і ширини потилиці.

Шия має сім шийних хребців, зв'язки і м'язи. Верхній край шиї утворюється вийною зв'язкою від потиличного гребня і до остистих відростків холки і спини. Рухлива довга шия особливо бажана для верхових коней, у ваговозів шия коротша і товща.

Гребінь шиї тонший і сухіший у верхових і рисистих коней, ніж у ваговозів, а нижній край шиї у всіх коней товщий. В поперечнику форма шиї яйцевидна. Постановка шиї може бути нормальною, високою і низькою. Форма вигину шиї пряма, але зустрічається оленева і лебедина. Шия – важіль переміщення центру ваги. Опусканням — навантажуються передні кінцівки, підніманням голови і шиї — задні кінцівки, поворот направо — праві, наліво — ліві.

Холка– основа холки 2—10 грудні хребці. Висоту в холці вимірюють в області п'ятого грудного хребця, який має найдовший остистий відросток. Холка протидіє згинанню хребта під дією сил опори на передній пояс кінцівок, вазі голови і шиї, вазі черевних нутрощів, а також поштовхових імпульсів задніх кінцівок, Холка — це місце кріплення тіла, що беруть участь у русі тварини. Висока, довга, широка, м'язиста і суха холка найбільш бажана.

Холка оцінюється по висоті, ширині і довжині. У верхових коней холка висока і довга, у рисаків — висока, але дещо коротша, у ваговозів — широка, зливається з шиєю. Гостра холка часто пошкоджується при неправильно підібраних сідлах або хомутів.

Спина,анатомічною основою її є 11 —18 грудні хребці, верхня частина відповідних ребер і спинні м'язи. Спина і поперек — це міст, що з'єднує перед і зад коня. Спину оцінюють по довжині, ширині, формі, м'язистості, міцності (по опору згибанню). Коротка спина забезпечує повороткість і витривалість верхового коня, проте вона не забезпечує необхідної гнучкості і простору її руху, що інколи приводить до засікання кінцівок. При довгій спині рух коня м'якший, еластичніший. В упряжного коня при довгій спині і довгому тулубі збільшується площа опори. У дорослих коней (упряжних порід) довжина тулуба значно перевищує висо­ту в холці (форма розтягнутого прямокутника), а у дорослих верхових — трохи більше висоти в холці (форма квадрату). По формі відрізняють пряму, м'яку провислу і короповидну спину. Пряма спина у табунних коней (частіше), м'яка і провисла частіше формується в умовах конюшні при надмірно високих годівницях, а також спостерігається у старих коней. Короповидна спина скоріше має характер спадковий характеризується укороченим корпусом, зв'язаними рухами і засіканнями кінцівок, вони менш гнучкі, тряскі під сідлом, але краще пристосовані до переносу вюка.

Короповидність інколи виникає в молодих коней при перевезенні в упряжі великих вантажів.

Поперек. Кісткову основу складає поперековий відділ хребта, позбавлений ребер, але із зрощеними остистими відростками хребців. Поперек оцінюється по довжині, ширині і формі.

Запавший, або провислий поперек свідчить про поганий його зв'язок з крижами і недостатнім розвитком м'язів. Короновидний (випуклий) поперек, як короповидна спина небажана.

Слабкий поперек в зв'язку з підвищеною чутливістю прогин під тиском пальців експерта.

Клуб (подвздох - рус.) — область грудної стінки між заднім краєм останнього ребра, переднім краєм клубової кістки і поперечними відростками поперекових хребців. Бажаний короткий (менше 10 см) клуб, добре виражений у в'ючних коней.

У виснажених коней клуб буває запавшим.

Круп— сама м'язиста задня частина тулуба коней, потужну основу утворює крижова кістка і дві зрослі в 3—5 років безіменні кістки тазу (клубова, сіднича і лонна разом). Задні кісткові виступи крупа називаються сідничними горбами, а передні – маклаками.

Круп оцінюється по довжині, ширині, нахилу і формі. Бажаний для всіх коней круп довгий, широкий, мускулистий. У жеребців довжина перевищує ширину, у кобил — навпаки. Широкий круп ваговоза на широкорозставлених ногах забезпечує йому стійкість, але викликає бокове похитування при русі.

Вузький круп недорозвинутих коней є великою вадою, він часто супроводжується вузькою постановкою ніг і засічкою.

Невеликий нахил крупу спостерігається у ваговозів, рисаків і коней з шаблистими підставленими під черево ногами. Невеликий нахил крупу верхових коней сприяє галопу і стрибкам через перешкоди.При прямому крупі можливості таких коней знижуються.

Звислий круп, при цьому задні ноги, як правило, бувають шаблистими. Ця вада розвивається при вирощуванні на гірських пасовищах і при ранньому використанні молодих коней на роботах.

Округла або овальна форма крупа при огляді ззаду– ознака нормального розвитку мускулатури. Роздвоєний круп буває у лошат і, звичайно, у ваговозів. У останніх він зв'язаний з потужним розвитком мускулатури і роздвоєністю остистих відростків крижової кістки. Висота в крижах у 75 % швидкоалюрних і 50 % ваговозів менша їх висоти в холці.

«Перебудованість»це коли висота в крижах більше висоти в холці. Це вада для ваговозів немає великого значення, для всіх інших порід — небажана, і особливо для швидкоалюрних.

Грудна клітина— утворюється грудним відділом хребта, грудною кісткою і ребрами, з яких 10 пар справжні, і 8- несправжні. Від об’єму грудей, їх довжини, глибини та ширини залежить робото здатність коней. Ширину грудей визначають за відстанню між передніми кінцівками, особливо у верхній їх частині та опуклістю ребер. Якщо грудна клітка розміщена нижче ліктьового відростка, такі груди глибокі, а якщо на рівні його або вище – такий кінь мілкогрудий, цибатий.

Живіт (або черево)у коней в зв'язку з їх рухливістю менш розвинутий, ніж у багатьох інших тварин. У домашніх коней живіт більший, ніж у диких. Табунні тварини мають живіт більший ніж при утриманні коней в конюшнях, бо вони харчуються однією травою. У нормально розвиненого коня черево зазвичай не опускається за лінію від нижньої частини грудей до колінної чашки, а з боків – за межі маклаків. За формою черево у коней буває:

  • Сінне – характерне для коней табунного утримання, воно не сприяє швидкому рухові і високій працездатності. Виступає за межі маклаків з лівого боку. Для аборигенних порід не є вадою
  • Відвисле– буває у коней з мякою (провислою) спиною), ослабленими мязами черева, мілкими грудьми
  • Підтягнуте – у коней з глибокими грудьми і незадовільним розвитком несправжніх ребер. Для коней, які проходять іподромний тренінг і одержують доволі концентрованих кормів підтягнуте черево є нормальним, воно сприяє прояву максимальної жвавості
  • Піджаре (худокінне) – характерне для хворих і худих коней
  • Здуте черевоє свідченням колік та інших хвороб органів травлення.

Отже, для коней племінного і користувального призначення черево має бути добре розвиненим, мати округлу форму і не бути підтягнутим, оскільки це свідчить про поганий розвиток ребер та органів травлення.

Для коней характерна зворотна залежність між розвитком грудей і черева – чим більша за довжиною грудна клітка, тим менше і коротше черево.

Хвісту тварин південного походження як правило, коротший, загострений; у північних коней — довгий циліндричний. Добра постава хвоста та його відокремлення від тулуба під час руху свідчить про про енергію і силу коней.

Стегно— відділ задньої кінцівки. Довга стегнова кістка — забезпечує велику ширину кроку, вона бажана для всіх коней.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти