ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Масті, відмітини та прикмети коней.

3. Аллюри. Фотографування коней.

Масть коня визначається кольором його шкіри і волосяного покриву, який складається із короткого покривного і довгого захисного волосу (грива, хвіст, щітки). Пігменти, що зумовлюють колір шкіри та волосу у ссавців, відносять до однієї групи хімічних речовин, яку називають меланіном. Схема його утворення така: з амінокислоти фенілаланіну, що надходить в організм з кормами, синтезується амінокислота тирозин, яка під дією певних окислювальних ферментів перетворюється на пігмент меланін та гормон щитоподібної залози тироксин. Відомо, наприклад, що альбіноси не мають ферменту тирозинази.

Існує два види меланіну: еумеланін— пігментні зерна чорного й коричневого кольору, погано розчинні, і феомеланін — пігментні зерна червоного кольору, добре розчинні в лугах. Меланін утворюється спеціальними клітинами шкіри.

По кольору шкіра коня може бути темного і розового (тілесного). На темній шкірі відростає темне волосся, на розовій — біле і світлий ріг копита. Всі масті походять від пристосовницького кольору диких коней, з зональними відмінами кольору волосся, як по довжині (світліші у основи і темні на кінці), так і від розташування на різних частинах тіла: голови, шиї, спини, крупу, живота, ніг. Серед коней заводських порід, як правило, поширено 5—6 основних мастей однорідного забарвлення. Одномасних порід майже не буває, але для кожної породи характерні свої переважаючі масті. Властива дорослим коням масть формується у процесі їх індивідуального розвитку і з віком зазвичай змінюється. Новонароджені лошата мають не чітко виражену масть, але після першої линьки (в 6 - 7 міс) виростає волос, який визначає постійне забарвлення. Для рудої, гнідої, буланої, ігреневої, солової та сірої мастей характерні темні й світлі відтінки, для рудої — золо­тистий, для сірої та вороної — сріблястий.

Масті можна розподілити в п'ять груп:

одноколірну: ворону (чорну), буру, рижу, солову (молочно-жовтого кольору) і білу;

двоколірну: каракову (чорна з коричневими підпалинами), гніду (коричневу з чорною гривою, хвостом, ногами), ігреневу (тулуб шоколадного кольору, грива і хвіст — світлі), булану (піщано-жовтого кольору);

з зональністю зафарбованості — буланий (гнідо-булана, рижо-булана), мишиста (вороно-булана);

змішаного білого і кольорового волосся — сіру (темна при народженні, посивіла з віком до білої), чалу (рижо-, гнідо-, вороно-чалу і інші);

плямисту — рябострокатий (з великими білими плямами), чубару, тигрову (з дрібними білими плямами або смугами на темній масті або дрібними плямами чи смугами на світлій).

Для кожної породи коней характерні свої масті. Так, серед донської породи найбільш поширена золотисто-руда (понад 70 %), серед орловських рисаків — сіра (55 - 60 %), російських рисаків — гніда (близько 60 %), а в чистокровнійверховій породі переважають гніда й руда масті — приблизно по 42 — 45 %. У кожній заводській породі, крім основної, завжди є й інші масті, але в різних співвідношеннях.

Чіткого зв'язку між мастю коня та його роботоздатністю не виявлено, хоч відомо, що забарвлення шкіри та волосу має певне біологічне значення. Лише сірі коні, особливо ті, що рано біліють, уражуються меланосаркомою та виявляють специфічну реакцію (фагопіризм) на гречану солому, що супроводжується появою на тулубі дрібних пухирців. Помічено, що на білих кінцівках частіше з'являється мокрець, а світлий копитний ріг слабкіший.

Масті й відмітини коней обов'язково описують (або перевіряють) на третю добу після народження лошати, при відлученні його від матері, бонітуванні, реалізації, відправленні на іподром та при внесенні до заводської і державної книги племінних коней.

Коні темних мастей бувають більш витривалими від коней світлої масті.

Відмітини– це природжені плями чи смуги різного розміру та форм на голові і кінцівках коня. Білі відмітини утворюються внаслідок повної депігментації певної ділянки шкіри, відмітини змішаного кольору бувають за неповної депігментації. Відмітини в коней не ідентичні, тому вони вважаються індивідуальними прикметами. Їх описують у такій послідовності: спочатку на голові, кінцівках, починаючи з лівої передньої, потім на правій передній, лівій задній і правій задній. Білу пляму на лобі називають зіркою, а на переніссі – проточиною. Якщо коні не мають відмітин, про це зазначають у документах. Таких коней характеризують за завитками, розміром і формою каштанів кінцівок і іншими індивідуальними прикметами. Наприклад, на тілі коня є багато завитків, але зручніше всього враховувати лобні завитки, оскільки з віком вони не змінюються і не переміщуються.

Серед коней різних мастей відмітини мають здебільшого руді тварини. Білі плями бувають частіше й більших розмірів на задніх кінцівках. Не вважаються відмітинами стрижені грива та хвіст, звисання гриви на лівий чи правий бік. Таких термінів, як «носки», «панчохи», «гамаші» тощо для характеристики відмітин не вживають.

Проміри, індекси та визначення живої маси коней

Для повної зоотехнічної характеристики і контролю за розвитком коней вимірюють та зважують. При бонітуванні, занесенні записів у держплем-книгу, під час продажу племінних тварин у межах країни та поставки на експорт, а також під час купівлі за кордоном коней оцінюють за чотирма промірами: висотою в холці, косою довжиною тулуба, обхватом грудей та обхватом п'ястя. Їх визначаюсь у сантиметрах мірною палицею та рулеткою. У деяких випадках враховують до 30 і більше промірів.

Висоту в холці вимірюють мірною палицею від найвищої точки холки по вертикалі до землі. За цим проміром коней поділяють на три групи:

дрібних — 140 — 149 см,

середніх — 150-159,

великих — 160- 170,

дуже великих — понад 170 см. В ряді країн у коней визначають лише висоту в холці і виражають її в метрах (1,6 м), сантиметрах (160 см) чи хендах (1 хенд = 10,16 см, від англ. hand — долоня).

Косу довжину тулуба вимірюють палицею від переднього виступу плечолопаткового суглоба до заднього виступу сідничного горба. Співвідношення довжини тулуба з висотою в холці характеризує загальний склад коня, його формат.

Обхват грудей визначають за допомогою стрічки, яка проходить через холку і торкається задніх кутів лопаток. Цей промір характеризує загальну масивність тулуба та розвиток грудної клітки.

Обхват п'ястя вимірюють стрічкою у нижній частині верхньої третини п'ястя. Це основний показник загального розвитку скелета. Певною мірою він дає уявлення про тип конституції.

Обміри коня роблять на рівному майданчику у положенні, коли він спирається на всі кінцівки. Перед цим треба оглянути точки взяття промірів на наявність травм і правильно зорієнтувати палицю відносно тулуба коня, щоб при визначенні косої довжини тулуба її не довелося перевертати. У підкованих коней висоту в холці зменшують на 1 — 2 см.

Індекси — це співвідношення взаємозв'язаних промірів тіла тварини, виражене у відсотках. Знаючи їх, можна порівнювати між собою коней різних порід, а в межах породи — типи, лінії, родини, тварин різних господарств і віку. Найчастіше визначають такі індекси.

Коса довжина тулубах 100 %

Індекс формату = —

Висота в холці

Він характеризує вікові зміни співвідношення висоти і довжини тулуба. У новонароджених лошат воно сягає близько 80 %, а в дорослих коней — 110 %. Величина цього індексу у верхових коней становить 99 — 102 %, у рисаків 101 — 104, у ваговозів 105 — 109 %.

Обхват грудейх 100 %

Індекс обхвату грудей = — ;

Висота в холці

Характеризує відносну широкотілість і масивність, найбільш тісно пов'язаний з типом конституції і породною належністю коня. Коні верхових порід мають індекс обхвату грудей 108 - 114 %, рисистих 115 - 120, ваговози 125 - 130 %.

Обхват п ястях 100 %

Індекс костистості =

Висота в холці

Характеризує розвиток скелета. У верхових коней він становить 12 — 13 %, у ваговозів 14 - 15 %.

Живу масу коней визначають на спеціальних або вагових вагах, бажано вранці чи вдень перед годівлею і напуванням. Цей показник використову­ють для встановлення норм годівлі, тяглового зусилля, маси туші, забійного виходу тощо

Коней живою масою до 400 кг вважають дрібними, а 600 кг і більше важкими (великими).

4.Аллюри.

Аллюр — це спосіб і форма поступального руху коня.

Темпом аллюру вважається кількість ударів ніг об землю на протязі всіх чотирьох періодів руху або повного кроку якої-небуть однієї ноги. Час між ударами копит визначає ритм алюру.

Рухи коня довільні і керуються нервовою системою.

Кінь може рухати головою, шиєю, кінцівками і іншими частинами свого тіла. У коня, якщо він стоїть на рівній місцевості, з нормально поставленою шиєю і головою центр ваги знаходиться в ділянці грудної клітини на перетині вертикалі, яка виходить з 8—9 грудного хребця, з горизонталь­ною площиною, що розміщена на рівні плече-лопаткового суглобу, тобто дещо ззаду і вище її ліктів. Перед важчий задньої частини тулуба на 1/9. У ваговозів перед відносно заду важчий, ніж у верхових, чим досягається у них велика вагопідйомність.

Поступальний рух визначається відштовхуванням задніх кінцівок в результаті скорочення м'язів крупа. Випрямленням задніх кінцівок, підставлених під тулуб, кінь просуває тулуб вперед, переміщуючи його центр ваги за передні кінцівки, що порушує рівновагу. Щоб не впасти, він зразу переступає ногами, таким чином він ними підтримує тіло.

Рух коня це порушення і відновлення рівноваги. При швидких алюрах кінь, відштовхнувшись задніми ногами, де­який час продовжує рух по повітрю, це безопорний рух.

В русі окремих кінцівок коня спостерігається дві фази – опорна і безопорна. Розрізняють чотирикопитне (при стоянні), трьохкопитне, двохкопитне (діагональне і бокове) і однокопитне опирання об землю.

В кожному алюрі розрізняють довжину і частоту кроку, високий і низький хід.

Частота кроку— визначається кількістю кроків за хвилину. Швидкість руху збільшується з подовженням кроку. Довжина кроку визначається захватом простору в безопорну фазу руху. Вкорочений алюр — коли кінь задньою ногою не достає сліда передньої; подовжений алюр, коли слід задньої ноги розміщується попереду сліду передньої.

Хід низький,коли копито піднімається на висоту меншу, ніж путовий суглоб сусідньої ноги, якщо вище- хід високий.

Високий хідприводить до швидкого втомлювання, він малопродуктивний.

Правильні алюри це вироблені рефлекси, тобто результат тренінгу.

До основних алюрів коня належить крок, рись, іноходь і галоп. Умовно виділяють стрибок.

Крок— повільний алюр без фази безопорного руху з дво-копитним опиранням об землю в чотири темпи. При кроці чується чотири удари копит об землю, хоча і не через однакові проміжки часу. Частота 100 кроків за хвили­ну. Швидкість при цьому ваговоза — 5 км за год, коней швидких алюрів —6—7 км за годину.

Рись— швидкий алюр з фазою безопорного руху з дво_ копитним Діагональним опиранням в два темпи. Ліва задня нога піднімається, рухається в повітрі і ступає на рисі майже одночасно з правою передньою і, навпаки, права задня-з лівою передньою. Швидкість в два рази вище швидкості кроку. Тиха рись —9—10 км., середня —11 —13, швидка — 14—15, і максимальна — до 30 км/год.

В природних умовах коні або ходять кроком або галопом. У рисаків культурних порід — рись повинна бути стійкою і швидким алюром.

Рись поділяють на трот, розмашку і жваву.

Трот— уповільнена і скорочена рись, фаза безопорного руху може й не відбуватись. При швидкому вільному троті кінь може пробігти 1 км за 3—3,5 хвилин.

Розмашка— більш легка вільна рись, але більш швидкий рух з фазою безопорного руху, швидше, ніж трот (1 км за 2,5—3 хв); мах — ще швидша рись 1 км за 2,5—2 хв);

Жвава рись— ще швидша .Світовий рекорд 1609 м за 1 хв. 54 4/5 сек.

Інохідь— швидкий алюр з фазою безопорного руху і двокопитним боковим опиранням в два темпи. Обидві односторонні кінцівки — ліві, а потім праві при іноході піднімаються і опускаються одночасно.

Хилитання роблять цей алюр нестійким. На поворотах іноходці втрачають рівновагу, на нерівних дорогах спотикаються. До швидкої переміни алюрів не здатні, проявляють меншу тягову силу на іноході. Внаслідок великої час тоги кроку під сідлом іноходець може бути жвавішим за рисака. Світовий рекорд 1609 м за 1 хв. 52 сек.

Галоп— самий швидкий стрибкоподібний алюр із складним опиранням на одно-два, три-одно копита, в три темпи з фазою безопорного руху. При галопі спочатку опирається об землю одна із задніх ніг, а потім до неї приєднується одночасно друга задня з діагональною передньою і, нарешті, після відриву від землі задньої ноги, яка почала рух, опирається тільки одна діагональна їй передня. Після цього йде фаза безопорного руху. Таким чином, при галопі спостерігається ніби перекочування тварини через опірну ногу з послідуючим взмахом. Розрізняють галоп з лівої і правої ноги, тобто з тієї, з якої відбувається стрибок в безопірний рух. Швидкість 15—20 км за годину.

Манежний(короткий — називається галоп з невеликою швидкість (до 300 м за 1 хвилину) з частими поворотами (по кругу) а польовий (кентер) називають галоп в руках він є основним при тренінгу скакових коней. Швидкість польового галопу 6 — 8 м в сек.

Жвавий галоп (кар'єр) — максимальна швидкість руху коня, яка перевищує на скачках 1 км/хв. Світовий рекорд швидкості жвавого галопу (кар'єру)- 1 км за 53,6 секунди.

Стрибок— природний алюр по характеру близький до галопу. Стрибок починається з того, що перед перешкодою кінь відштовхується від землі задніми кінцівками, зігнутими у всіх суглобах, а при їх розгинанні кінь робить сильний поштовх вперед і вверх. Далі йде фаза безопорного руху через перешкоду, завершується приземленням, в цей момент весь тягар коня і вершника приймає на себе одна пе­редня кінцівка, потім опора переноситься на другу кінцівку.

Стрибки в висоту, як правило, проводяться з тихого галопу, а в довжину з більш швидкого. Світові рекорди в висоту — 2 м 47 см, а в довжину — 8 м 30 см.

Неправильні алюри.До них відноситься:

Притолочка — посилене штовхання однією задньою кінцівкою,

Закачка — погойдування задом із-за різного темпу руху задніх і передніх кінцівок,

Сороча рись — стрибок задніми кінцівками для віднов­лення темпу руху.

Накидка — стрибок передніми ногами в сторони і пере­плетіння кінцівок.

ВІКОВІ ЗМІНИ ЕКСТЕР'ЄРУ КОНЕЙ

В утробний період трубчасті кістки розвиваються швидше, ніж плоскі. Тому новонароджені лошата високоногі, великоголові, з короткою й вузькою лицевою частиною черепа, недостатньо розвиненими щелепами, короткою шиєю, вкороченим тулубом, мілкими і вузькими грудьми, довгими кінцівками та масивними суглобами, м'якою гривою і коротким хвостом. Загальна маса кісток в тілі новонародженого лошати досягає 30 %, а в дорослого коня становить лише 12 — 14 %. Це є свідченням нерівномірності росту організму і тканин в утробний та післяутробний періоди.

Після народження інтенсивно ростуть плоскі кістки, тому в лошат поступово збільшуються глибина й ширина грудей та загальна довжина і масив­ність тулуба. Повного розвитку коні досягають у віці 3 — 5 років залежно від скороспілості, породи, умов вирощування. У старих коней спостерігаються незадовільна вгодованість, чіткі контури кісток під шкірою, змикання зубів (різців) під гострим кутом. М'язи, сухожилки і зв'язки втрачають пружність, внаслідок чого провисають спина й путові кістки, а круп стає дахоподібним. На кінцівках чіткіше виділяються вади, волос стає бляклим. У коней рудої, гнідої, вороної мастей навколо очей з'являється білий волос, а в сірих коней на тулубі — чорні краплини, так звана «гречка».

СТАТЕВІ ВІДМІНИ ЕКСТЕР'ЄРУ КОНЕЙ

Особливості будови тіла жеребців і кобил зумовлені функцією залоз внутрішньої секреції. Вони виражаються в типі конституції, будові голови, шиї, тазу, скелета тощо.

У кобил ніжніша конституція, тонші шкіра й скелет, тонкий волос, довший тулуб, менший зріст. Іклів у них звичайно немає, шия довга, пряма, спина й поперек довгі, круп широкий, але відносно короткий, груди вузькі, однак за глибиною та обхватом більші, ніж у жеребців.

Жеребці мають грубішу конституцію, міцніший скелет, товщу шкіру, грубіший і довший волос. Голова у жеребців більша й ширша, але відносно коротка. На шиї добре виражений жировий гребінь, холка розвинена краще, груди ширші, круп відносно вузький, але довший, ніж у кобил.

Особливості екстер'єру меринів (кастрованих жеребців) залежать від того, в якому віці у них видалено сім'яники. У разі кастрації жеребців до статевої зрілості у меринів зберігаються риси екстер'єру кобил, а в пізнішому віці (4-6 років) — жеребців. У ранніх кастратів швидше ростуть трубчасті кістки, тому мерини досить часто мають більший зріст, ніж жеребці й кобили тієї самої породи; ноги у них довші, особливо п'ястя, кістяк тонкий, груди вузькі, але круп ширший, ніж у жеребців.

Фотографування коней. Правильно виконана фотографія має велике значення в зоотехнічній роботі: вона дає уявлення про тип, гармонійність розвитку та екстер'єр коней різних порід, ліній, родин та поколінь. Удосконалення фототехніки дало змогу фіксувати швидкі рухи й аналізувати їх особливості (наприклад, рухи коней на різних алюрах). Крім того, якісна фотокартка коня, виконана в кольорі, певною мірою є художнім твором, який до вподоби любителям живої природи. Тому зоотехнікам треба знати вимоги, яким мають відповідати якісні фотографії тварин, та вміти правильно їх фотографувати.

Коней краще фотографувати в тиху, сонячну погоду у першу половину дня, до настання спеки та появи мух. Бажано це робити після весняної линьки. Освітлення має бути спрямоване з боку крупа під кутом 45° до площини симетрії тварини. Фон для коней слід вибирати рівний і спокійний, тобто такий, на якому б контрастно не виділялися будь-які предмети, будівлі, стовпи, окремі дерева тощо (див. кол. вкл., рис. З, 4, 8, та ін.).

Коней темних мастей треба фотографувати на ясному фоні (наприклад небо), на якому добре видно лінію верху та інші деталі екстер'єру. Для тварин світлих мастей (руда, солова, булана, ізабеллова та ін.) потрібно вибирати темний фон, для сірих і чалих — зелений. В усіх випадках, крім спеціальних, коней фотографують з безгривого боку, щоб було добре видно їх шию.

Площина фотопластинки чи плівки фотоапарата має бути паралельною площині симетрії тварини. Треба стежити за тим, щоб при огляді збоку було видно кожну кінцівку коня. Для цього кінцівки безгривого боку коня мають бути дещо розставлені, а протилежного боку — підставлені. Коней слід фотографувати в момент, коли вони не махають хвостом, мають красиву поставу вух і голови. Відстань від коня до фотоапарата — не менше потроєної довжини тулуба коня.

Основна мета фотографування — створити об'єктивно правильне відображення зовнішнього виду тварини.


Лекція 4

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти