Ця порода створена близько 270 р. тому на Тракененському кінному заводі колишньої Східної Пруссії (тепер Калінінградська область Російської Федерації) складним відтворним схрещуванням місцевих німецьких, литовських, датських і мекленбурзьких кобил з жеребцями чистокровної верхової, арабської, іспанської, туркменської та інших порід.

Помісей бажаного типу розводили «в собі», періодично здійснюючи зворотне схрещування з вихідними породами, переважно з чистокровними верховими жеребцями певного типу й калібру.

Порода вирізняється зростом, масивністю, сухою конституцією, благородством і нарядністю, легкими рухами, стрибучістю.

У недалекому минулому саме ці ознаки забезпечували популярність породи в кінному спорті.

Тепер попит на тракененських коней для виїздки, конкуру і триборства помітно зменшився, оскільки вони поступаються іншим напівкровним породам Німеччини. Мастіпереважно темні — ворона, гніда, каракова, бура, руда, зрідка сіра. Цих коней розводять за лініями без застосування інбридингу та парування з жеребцями інших напівкровних порід. Тракененська порода поширена в Німеччині, Польщі, Швеції, Росії, Білорусі, Литві.

Ольденбурзька

Сучасний її тип створено схрещуванням ольденбурзьких кобил старого зразка (перша половина XX ст.) з жеребцями англо-норманської, чистокровної верхової, ганноверської та тракененської порід.

До 1970 р. у племінному використанні домінували чистокровні верхові жеребці, частка яких з 1980 р. зменшилася із 40 % до 17 %, а чистопородних ольденбурзьких — зросла з 14 % до 35 %.

Порівняно з іншими німецькими напівкровними породами вона найбільш масивна, має великий зріст (165 - 170 см у холці), велику голову, іноді з випуклим профілем, довгу шию, видовжений корпус, у неї найбільше збереглися ознаки запряжних коней. Коні цієї породи мають хороші стрибкові якості.

Головною ознакою ольденбурзького конярства є відкритість для парування з видатними плідниками інших напівкровних порід.

Так, у родоводах сучасних ольденбурзьких коней —ганноверці Грундштайн І, Грундштайн II і Граннус, голштинціТін Рокко і Ландодел, тракененськіХессенштайн, Хебст-штурм і Гуннар, англо-норманські Фуріозо і Зевс, англо-арабський Іншаллах.

Спермою видатного ольденбурзького Доннерхала щорічно у 1994 — 1996 рр. осіменяли близько 2 тис. різних напівкровних кобил.

Відкритість породи дає змогу швидше надати їй ознак верхового типу і зібрати в ній кращі якості напівкровних спортивних коней.

Вже тепер ольденбурги за деякими спортивними характеристиками обійшли ганноверів, голштинів та коней інших порід.

Основу ольденбурзького конярства становить приватне поголів'я.

Ольденбурзька порода сьогодні налічує 200 жеребців-плідників із 40 кінних заводів і станцій штучного осіменіння, понад 6,5 тис. зареєстрованих кобил та 5000 народжуваних щороку лошат. Вона поширена у багатьох країнах Європи. У недалекому минулому використовувалася для створення литовської, латвійської і торійської (Естонія) порід.

Ганноверська

Це найчисленніша напівкровна порода коней Німеччини.

Серед спеціалістів кінного спорту відома як найкраща у змаганнях з долання перешкод та виїздки. Створенана багатих природних пасовищах долин річок Ельби, Емса і Везера.

Державний кінний завод, заснований у 1735 р. в Целлє, комплектувався жеребцями з кров'ю андалузької та неаполітанської порід і мав на меті забезпечити селянські господарства дешевими, але кращими жеребцями, здійснюючи у такий спосіб поліпшення міського кінського поголів'я.

Згодом, залежно від потреб, породу поліпшували голштинськими, тракененськими та чистокровними верховими жеребцями.Сучасні ганноверські коні досить великі(зріст 164 — 168 см), масивні. Мають суху легку голову з виразними очима, глибокий корпус, добре розвинені м'язи передпліччя і гомілки. Вони енергійні, але покірні.

Масті гніда, руда, ворона, бура, сіра, каракова.

Як племінних використовують тільки тих жеребців, що пройшли жорсткий відбір за походженням, екстер'єром, спортивними якостями, здатністю боротися за перемогу, характером, за якістю рухів та ін.

Цей «фільтр» позбавляє породу небажаних ознак.

Напівкровне конярство Німеччини дає багато прикладів того, як один жеребець може змінити тип і рисунок породи.

Наприклад, у ганноверській породі — мекленбурзький жеребець Норфольк, який разом із синами залишив 185 жеребців-плідників докорінно змінив тип породи.

У племінному фонді ганноверської породи понад 14 тис. кобил, до 400 жеребців-плідників та 10,5 тис. лошат щороку.

Цих коней експортують у Швецію, Австрію, Іспанію, Францію, країни Америки, Єгипет, Росію, Україну.

Вестфальська

На Землі Північний Рейн — Вестфалія є державна заводська стайня у м. Варендорф, заснована ще в 1826 р., яка з 1994 р. забезпечує жеребцями і кіннозаводчиків земель Рейнланду, Баварії і Саксонії.

При цій стайні діє депо з тренування і випробування жеребців. Молоді плідники, яких обмежено спаровують з кобилами, використовуються у спортивній школі, що діє при стайні.

Коні Вестфалії відомі ще з XV ст.

Залежно від потреб їх поліпшували турецькими, іспанськими, англійськими та східнопруськими жеребцями, пізніше завезли остфризьких кобил і ютландських робочих коней, ще пізніше використовували у схрещуваннях ольденбурзьких і ганноверських. На початку XX ст. майбутня вестфальська порода була представлена дуже різноманітним помісним поголів'ям.

Перша і Друга світові війни не дали змоги реалізувати проект стандартизації цього поголів'я. У 1946 р. було проведено реєстрацію кобил і лошат вестфальського походження. Кобил парували з ганноверськими жеребцями.

Сучасні вестфальські коні досить великі на зріст (165 — 170 см), менш масивні і легші від ганноверських, з якими мають багато спільного за походженням.

За загальними рисами екстер'єру вони не відрізняються від інших німецьких напівкровних порід.

Для них характерні правильні і збалансовані алюри, широкий і вільний крок, енергійна і пластична рись, жвавий темперамент, спокійний і чесний характер, велика віддача і надійність у роботі. Тому їх широко використовують у масовому кінному спорті.

Поліпшення якісних ознак породи відбувалося двома шляхами — через використання чистокровних верхових і тракененських жеребців та ретельне оцінювання маточного поголів'я за походженням, типом, екстер'єром. Чистокровних верхових жеребців використовували більш обмежено, ніж в ганно-верській, голштинській та ольденбурзькій породах. З 25 чистокровних жеребців, стаціонованих у Варендорфі, для удосконалення породи істотне значення мали лише три — Анджело, Луціус і Синус.

Річний племінний фонд вестфальських коней у Німеччині становить понад 10 тис. кобил, 286 жеребців-плідників і 7,5 тис. лошат. Порода користується популярністю у багатьох країнах Європи і світу.

В Україні цих коней розводять на приватному кінному заводі м. Жашкова Черкаської обл.

Французька верхова (селль)

Традиційною зоною розвитку конярства у Франції є Нормандія.

В її умовах морського клімату, теплого вологого повітря та родючих земель місцеві коні забезпечені зеленим пасовищним кормом майже цілорічно. Цілеспрямована селекційна робота з місцевими нормандськими кіньми, які поліпшені схрещуванням з іншими породами, проводиться з 1830 р., коли її почало контролювати державне управління заводських стаєнь.

Для поліпшення місцевих порід це управління протягом 25 років імпортувало англійських чистокровних і напівкровних жеребців. З 1855 р. при розведенні англо-норманів, крім чистокровних верхових, не використовували жеребців інших порід.

Розведення напівкровних коней Нормандії базувалося на діяльності державних кінних заводів — Ле Пен і Сент Ло, а після заснування у 1874 р. управління державного кіннозаводства набуло інтенсивного розвитку.

До кінця XIX ст. в англо-нормандській популяції коней склалися три типи:

Легкозапряжний,

Робочий

та верховий, який у 1958 р. визнано самостійною французькою верховою породою, яку частіше називають «французький селль».

Перший том книги племінних коней цієї породи видано у 1965 р.

За типом та екстер'єром французький селль нагадує чистокровних верхових коней.

Він має легку, суху голову, довгу елегантну шию, міцний корпус та округлі ребра, добре розвинені передпліччя, чітко виражені суглоби, міцний копитний ріг і скелет. Переважають гніда і руда масті, інші трапляються рідко. Зріст 160 - 165 см.

Особливістю породи є те, що коней тренують і використовують не тільки під сідлом, а й у запряжці, що сприяє кращому розвиткові м'язів, дихальної, кровоносної та інших систем.

Коні мають стійку психіку, яка допомагає їм здобувати перемогу в агресивній атмосфері сучасних кінноспортивних змагань.

Для них характерні висока жвавість, витривалість та особливо стрибучість. За останні 20 років французькі селлі мали блискучі перемоги у конкурі і триборстві: це відомий у світі жеребець Жаппелю — чемпіон Європи 1987 р., Олімпійських ігор 1988 р. та першості світу з долання перешкод 1990 р.; Галюбе і Кіто де Бассі —чемпіони світу 1982 та 1990 рр.

Порода удосконалюється як чистопородним розведенням, так і періодичним (обмеженим) використанням чистокровних верхових, англо-арабських та французьких рисистих жеребців. Так, Жаппелю походить від французького рисака Тіроля II і чистокровної верхової кобили Венерабль, а Галюбе має кров цієї породи з материнського боку родоводу.

(самостійне опрацювання)

Датська теплокровна

Фредеріксборзька порода коней була найстарішою у Данії і свого часу найпопулярнішою у Європі. Ще в XVI ст. були засновані 12 кінних заводів, об'єднаних у 1563 р. королем Крістіаном III під одною назвою — Фредерікс-борг. Племінний матеріал цих заводів складався з коней андалузького (Іспанія) та неаполітанського (Італія) походження, а на початку XIX ст. практикували їх схрещування з чистокровними та арабськими жеребцями. Як інші напівкровні, так і фредеріксборзькі коні змінювали свій тип від верхових і каретних до робочих. У середині XX ст. національні породи Данії — фредеріксборзька і споріднена з нею кнабструпська не могли конкурувати з кращими спортивними породами. Тому в 1962 р. була прийнята державна програма створення нової породи датських спортивних коней. З цією метою місцевих кобил фредеріксборзького походження схрещували з жеребцями ганноверської, польської, тракененської та шведської порід. Програмою були передбачені стандартні вимоги до жеребців і кобил (походження, калібр, ро-ботоздатність) для запису їх у державну книгу племінних коней. Порода сформувалася до початку 90-х років минулого століття. Має добре виражені ознаки екстер'єру сучасних спортивних коней. Зріст коней 160-170 см, нерідко трапляються особини більш масивного й потужного типу. Масть частіше гніда, каракова, ворона, у рудих коней досить значні відмітини на ногах та голові. З лівого боку на стегні ставлять тавро. Порода користується попитом у Фінляндії, Швеції, Норвегії та інших країнах.

Нідерландська теплокровна

У напівкровному конярстві цього регіону є два типи коней: гронінгенсь-кий — на півночі країни і гельдерлендський — переважно на півдні. Чіткої межі між їх ареалом не існує. Перший тип створено на ольденбурзько-остфризькій основні, а другий — схрещуванням місцевих кобил з ольденбур-зькими, отсфризькими, хакне, нормандськими і голштинськими жеребцями. Тому коні гронінгенського походження були більш масивними й однотипними, а гельдерлендського — менші за калібром і більш різноманітні за типом.

Сучасна нідерландська теплокровна порода створена схрещуванням гронінгенських і гельдерлендських кобил з чистокровними верховими жеребцями, виведеними в Англії, Ірландії, Франції, США. Крім того, було закуплено групу голштинських кобил, яких парували з гельдерлендськими і гронінгенськими жеребцями (реципрокне схрещування). Згодом для розвитку та поліпшення деяких спортивних ознак помісей схрещували з тракененськими, голштинськими та французькими верховими, а ще пізніше обмежено використовували вестфальських і ганноверських жеребців. В результаті копіткої роботи у період з 60-х до 90-х років XX ст. було створено нідерландську породу, яка швидко увійшла до групи кращих спортивних порід світу. Це досить великі коні — висота в холці досягає 165-173 см. Екстер'єр характерний для верхових коней спортивного призначення. Переважають масті гніда з відтінками, руда, бура, каракова, ворона, сіра. Використовується в Англії, Австралії, Новій Зеландії та США для створення інших напівкровних порід.

Будьоннівська

Виведена, на відміну від багатьох напівкровних порід світу, схрещуванням тільки двох порід — донської і чистокровної верхової. При цьому помісей бажаного типу розводили «в собі», помісей полегшеної будови з ознаками іжної конституції повторно схрещували з донськими жеребцями масивного типу, а помісей з недостатньо вираженими верховими ознаками — з чистокровними верховими плідниками. Робота із створення породи була спрямована на те, аби отримати великих верхових коней кавалерійського типу з хорошими алюрами, жвавістю, витривалістю, пристосованістю до місцевих умов. Розпочато цю роботу у 1920 р. на кінних заводах Ростовської області. З кінця 20-х років минулого століття вона проводилася на основі іподромних випробувань молодняку в гладких скачках. За їх результатами можна було вже визначити жвавість дворічних коней та оцінювати їх за витривалістю, конституцією, станом сухожильно-зв'язкового апарату, серцево-судинної, дихальної, нервової систем, за здатністю швидко відновлювати нормальний фізіологічний стан після випробувань. Будьоннівські коні добре зарекомендували себе у класичних видах кінного спорту, особливо в конкурах і триборстві. В породі поширена тільки руда масть з відтінками від темної теракоти до річкового піску. У світі тільки три породи коней мають золотистий відтінок рудої масті— ахалтекінська, донська і будьоннівська. Середні проміри відтворного складу, см: жеребців 169,6 - 198,7 - 21,5; кобил 166,5 - 196,2 - 21.

Племінне поголів'я зосереджене на кінних заводах Ростовської області: ім. Першої Кінної Армії, ім. Будьонного та Юловському. Порода вдосконалюється методами чистопородного розведення. Схрещування з представниками інших напівкровних порід не проводиться. Поширена у господарствах Ростовської області, Краснодарського краю та Калмицької республіки. Затверджена як нова порода в 1948 р.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 11 Следующая