ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Лекція 5 Рисисті породи коней

1. Орловська рисиста порода коней

2. Російська рисиста порода

3. Американська стандартбредна порода (рисаки та інохідці)

4. Французька рисиста порода

Рисисті породи коней були створені наприкінці XVIII — початку XIX ст. Це було пов'язано з потребою міського та міжмісь­кого транспорту і зв'язку у швидких і витривалих запряжних конях.

Перші породи рисаків — норфолькська та йоркширська — були створені в Англії ще в першій половині XVIII ст. Свого часу ці породи мали добрі запряжні якості. Нині норфолькський рисак (хакне) привертає увагу не жвавістю, а оригінальним рухом, під час якого дуже високо піднімає кінцівки. У деяких континентальних країнах Європи були місцеві породи коней з непоганим рисистим алюром. Поліпшені згодом заводськими породами, вони збереглися й донині.

Це ольденбурзька і жекленбурзька (Німеччина), кладрубська (Чехія), ліпіцанська (Югославія), фризька (Нідерланди), фінська та ін. Однак у минулому не проводили іподромних випробувань коней цих порід, тому рисисте конярство в ті часи не набуло широкої популярності. Зазначені та інші породи стали використовувати як робочі. Починаючи з другої половини минулого століття деякі легкозапряжні породи коней — ганноверську, голштинську, мекленбурзьку, ольденбурзьку та ін. — було переспеціалізовано у напівкровних верхових, і вони досить успішно використовуються у змаганнях з класичних видів кінного спорту на найвищому рівні.

Інше майбутнє очікувало скандинавських «холоднокровних» коней, яких тепер розводять у Норвегії, Фінляндії та Швеції, їх випробовують на іподромах, як і рисаків, відбирають кращих за жвавістю, типом та екстер'єром, поліпшують американськими та французькими рисистими жеребцями. Поголів'я їх інтенсивно зростає. Все це дає підстави для визнання у Європі ще одної породи рисаків — скандинавської.

Тепер у світі чотири спеціалізовані рисисті породи коней — орловська, стандартбредна (США), французька та російська. їх представники досягли значної жвавості, оскільки іподромні випробування були і є обов'язковим елементом технології вирощування, а відбір за жвавістю став основною селекційною ознакою.

Зростанню рекордів сприяли не тільки іподромні випробування, а й високий рівень відбору, удосконалення технології вирощування, тренінгу та випробування молодняку, модернізація іподромів, збруї, бігових екіпажів тощо.

Орловський рисак

Це перша заводська російська порода коней. Орловським рисакам належить важлива роль у поліпшенні масового конярства, і у зв'язку із цим вони займають одне з перших місць серед інших порід.

Орловська рисиста порода коней створена методом складного відтворювального схрещування, в основі якого лежало поєднання переваг верхових порід Сходу (арабська, ахалтекінська), чистокровної верхової з перевагами легкозапряжних порід Європи — датської, голландської, мекленбурзької та норкфолькської.

Виведення рисистої породи було спричинено попитом, який виник у середині XVIII ст. на великих, жвавих та витривалих коней, необхідних для швидкого пересування по безмежних просторах Росії.

Робота по формуванню орловської рисистої породи була розпочата в кінці XVIII ст. Офіційно початком створення породи вважається 1776 p., коли в Островський кінний завод О. Г. Орлова (під Москвою) було приведено групу арабських кобил, з якими був і сірий арабський жеребець Сметанка. Російське конярство того часу не відзначалося високим рівнем. Для формування важких кавалерійських (кірасирських) полків коней купляли за кордоном; легку (гусарську) кавалерію сяк-так комплектували місцевими кіньми, а кінноту драгунських підрозділів поповнювали малорослими (134—136 см у холці) селянськими кіньми. У 1778 р. коней із Островського кінного заводу перевели в Хреновський кінний завод під Воронежем, де й була виведена орловська рисиста порода коней.

Відсутність доріг з твердим покриттям, недосконалість транспортних засобів, інтенсифікація вантажних перевезень та зв'язку створювали передумови для використання сильних і витривалих коней, придатних до тривалих переїздів.

Розуміючи гостру потребу Росії в добрих конях, граф О. Г. Орлов-Чесменський (1735—1807 pp.) поставив собі за мету, по-перше, створити універсальну породу верхових коней, які годилися б для кавалерії та вищої школи верхової їзди, по-друге, одержати коня, здатного везти карету жвавою риссю, не збиваючись на галоп.

Спочатку роботи проводились у підмосковному кінному заводі О. Г. Орлова, розміщеному в селі Остров. Завод був комплектований представниками кращих на той час порід — арабської, датської, голландської, мекленбурзької, чистокровної верхової та ін. На жаль, приведений жеребець Сметанка, який володів видатною риссю, загинув, не витримавши суворої російської зими. За один рік заводського використання від Сметанки одержали п'ять нащадків — чотири жеребчики і одну кобилку.

Ведення заводу в умовах Підмосков'я завдавало Орлову значних втрат. Стайневе утримання зніжувало молодняк, не давало змоги вирощувати коней, придатних для круглорічної роботи в умовах Росії.

Після загибелі Сметанки для подальшого розведення використовувались два його сини: сірий Полкан І 1778 р. народження від буланої датської кобили та сірий Фалькерзам від англійської скакової кобили. Перший як поліпшений запряжний кінь був використаний переважно в рисистому напрямі, а другий (англо-араб) — у верховому.

Від Полкана І і сірої голландської кобили народився в 1784 р. сірий Барс І, який і вважається родоначальником орловської рисистої породи коней. Надалі з метою поєднання у нащадків Барса І запряжних форм і нарядності арабських коней до нього підбирали кобил різного походження: арабо-датсько-голландського, арабо-мекленбурзького, виведених з Англії норкфольків та ін. Із синів Барса І основними плідниками породи, вірогідно незадовго після загибелі Сметанки, були Любезний І та Лебедь І.

Для закріплення бажаного типу використовували інбридинг на Барса І та його синів. Крім уже згаданих Любезного І та Лебедя І у родоводах часто зустрічалися й жеребці Похвальний І, Барсік Большой та ін.

Тренування коней велось у бігові риссю і випробування "короткими кінцями" на 200 саженів та на довгу дистанцію в 18—20 верст (при поїздках з підмосковного маєтку, розміщеного в селі Остров, до Москви). У матеріалах для історії російського кіннозаводства В. І. Коптєв повідомляє, що 200 саженів чимало коней пробігало за 30 секунд.

Перші сприяли добору за жвавістю, а другі — за витривалістю. В Хреновському кінному заводі практикувалося раннє парування та зажереблення кобил; заїздку проводили у віці 2—3 років, а не в 4—5, як було прийнято в інших заводах. Годівля та утримання були спрямовані на загартування тварин.

У 1811 р. після смерті О. Г. Орлова керуючим кінним заводом було призначено В. І. Шишкіна — кріпака і прибічника О. Г. Орлова, з кіннозаводською діяльністю якого він був добре знайомий. В. І. Шишкін як учень О. Г. Орлова не став сліпо копіювати методи роботи свого талановитого вчителя. Керуючи заводом до 1831 p., він мав свої правила, свої смаки і уподобання, свої погляди на методи заводської роботи. В. І. Шишкін ввів у кіннозаводство розведення за лініями і віковий підбір; вивів породу за межі заводу, використав повторне прилиття орловським рисакам крові голландських коней. Таким чином, в результаті 50-річної роботи була сформована легко-запряжна порода нарядного екстер'єру, з прекрасним рисистим алюром.

Прогресу жвавості та вдосконаленню орловської рисистої породи коней сприяло введення систематичних випробувань на Московському іподромі у 1834 р. Так, у 1836 р. дистанцію 3200 м у дрожках жеребець Бичок подолав за 5 хв 45 с. Ту ж дистанцію в качалці в 1869 р. Потєшний пройшов за 5 хв; у 1900 р. Пітомець — за 4 хв 46 с; у 1934 р. Улов — за 4 хв 20,6 с і в 1974 р. Піон — за 4 хв 13,5 с.

Із середини XIX ст. коні орловської породи набули широкої популярності не тільки в Росії, а й за кордоном. У 70— 80-ті роки минулого століття близько 4 тис. рисаків щорічно експортувалось до Західної Європи.

З 1900 р. експорт орловських рисаків у країни Європи зменшився через те, що жвавість орловських коней стала істотно поступатися американським рисакам. Тому багато кінно-заводчиків стали займатися схрещуванням орловських рисаків з американською породою для одержання жвавіших коней. У 1910 р. на з'їзді кіннозаводчиків Росії було запропоновано рівну кількість призів однакової вартості як для чистопородних орловців, так і для помісей з орловськими рисаками. Цим заходом орловська порода була захищена від майже поголовного схрещування.

Нині найтиповіші представники орловської рисистої породи відмічаються своєрідною красою форм, однак серед них зустрічаються високоногі коні з недостатньо глибокими грудьми, сирістю суглобів. Трапляються також розкид передніх кінцівок і короткуватість бабок, у сірих коней часто зустрічаються меланосаркома та мокреці.

Коні орловської породи пізньоспілі. Хоча до 4—5-річного віку більшість з них закінчує свій ріст, максимальну жвавість показують лише у віці шести років і старше.

Найбільш поширена масть сіра (52%), гніда (22%), ворона (19%), рідше — руда і бура.

Найбільш розповсюдженими і цінними лініями є: Отбоя, Пілота, Ветерка та Успіха.

Основний метод розведення — чистопородний, хоча з метою поліпшення жвавості, скороспілості та екстер'єру використовували ввідне схрещування з чистокровною верховою, арабською, американською та російською рисистими породами.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти