ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


В Україні орловських рисаків розводять на Дібрівському, Лозівському, Запорізькому та Лимарівському кінних заводах.

Російський рисак

В історії створення російської рисистої породи коней виділяють три пері­оди.

Перший період — 90-ті роки XIX ст. — 1914 р. Цей період характеризується проведенням великої кількості схрещувань переважно кращих орловських кобил з американськими жеребцями. До 1914 р. в Росію було завезено 156 жеребців та 220 кобил американської рисистої породи. Серед цього поголів'я були різні за якістю коні — від невипробуваних до світових рекордистів. В цей період схрещування мало переважно промисловий характер, але в деяких випадках відбувалося поглинання ознак орловського рисака. Мета створення нової породи не ставилася.

Другий період (1914 - 1927 рр.) — це період проведення схрещування помісей між собою, зворотного схрещування їх з орловськими жеребцями з метою підвищення масивності та поліпшення запряжних форм.

Третій період (1927 - 1949 рр.). На другій Всеросійській нараді з тваринництва (1926 р.) було прийнято рішення про використання наявного фонду помісей для виведення нової породи рисаків. Основним методом стало розведення помісей бажаного типу «в собі». Крім того, в плановому порядку застосовували зворотне схрещування з орловськими жеребцями тих помісних кобил, які відрізнялися від інших вкороченістю тулуба, недостатньою масивністю, витонченим скелетом, наявністю недоліків та вад екстер'єру. Успіху роботи сприяли відновлення (з 1922 р.) випробування рисаків на іподромах, а також поліпшення умов їх годівлі, утримання та ведення племінної роботи. Слід зазначити, що селекційна робота на всіх кінних заводах проводилася за єдиним планом, складеним О. М. Владикіним.

До 1941 р. робота із створення породи була завершена. Нова порода вітчизняних рисаків — російська — затверджена в 1949 р. Якщо орловський рисак періоду 1845 р. був 10-породною поміссю, то російського рисака ство­рено простим відтворним схрещуванням двох спеціалізованих рисистих по­рід — орловської та американської. У ній вдало поєднано великій зріст, ма­сивність і нарядність орловських з високою жвавістю американських риса­ків.

Сучасні російські рисаки мають суху конституцію, пряму спину, добревиповнений мускулатурою поперек, правильної будови кінцівки, міцні сухожилки і зв'язки суглобів, невелику оброслість гриви, хвоста та щіток порівняно з такою в орловських рисаків.

З недоліків екстер'єру трапляється опущений круп, шаблюватість задніх та розкид передніх кінцівок, м'які і прямі бабки. Плодючість їх нижча, ніж в орловських коней. Знач­ною мірою це зумовлено досить інтенсивним прилиттям крові американських рисаків, які за показниками відтворення поступаються іншим спеціалізованим породам. Середні проміри кобил, записаних до 30-го тому Державної книги російських рисаків, становлять: висота в холці — 158 см, коса довжина тулуба — 161, обхват грудей — 181, обхват п'ястка — 19,6 см. У породі пере­важають гніда (до 60 %), ворона (18 %), сіра (14 %), руда та інші масті.

У повоєнні часи якість російських рисаків значно поліпшилася. Цьому сприяли високий рівень селекційної роботи, поліпшення умов годівлі та утримання коней у господарствах і на іподромах, удосконалення технології їх вирощування, тренування та випробування. Відомо, що 1917 р. було лише 11 рисаків класу 2.10. Після становлення вітчизняного рисистого кіннозаводства кількість коней високого класу жвавості щорічно збільшувалася. Так, у 1935 р. було виявлено їх 7 голів, 1940 р. — 17, 1960 р. — 26, 1965 р. — 47, 1980 р. — 178, а на початок 2003 р. — понад 5748. Серед цього поголів'я близько 900 особин віднесено до класу 2.05, а 46 подолали зазначену дистанцію за 2 хв і жвавіше.

Племінна робота з кіньми російської рисистої породи проводилася у напрямі посилення жвавості, скороспілості та плодючості при збереженні визначених типів — масивного запряжного, середнього та спортивного. Збереження великого зросту, міцної конституції, правильного екстер'єру та доброго норову було також обов'язковим, оскільки років 30 — 35 тому їх планували використовувати як поліпшувачів робочого поголів'я. Для цього селекційні програми того часу передбачали ввідне схрещування російських кобил з американськими рисистими жеребцями.

Зважаючи на позитивний результат від схрещування, всі кінні заводи перейшли на поглинання вітчизняного рисака заокеанським. На початок 2002 р. на державних і приватних кінних заводах Росії, України та Білорусі було 106 жеребців-плідників, з них 60 чистопородних американських, 2 російських та один французький, а решта 43 були помісями різних поколінь — від 1/4 до 7/8 за американським рисаком. За цей час значно зміни­лася генеалогічна структура породи. Наведені дані свідчать про те, що порода «російський рисак» як така практично не існує. Цих коней частіше називають «призовими рисаками».

Кращих призових рисаків в Україні розводять на Дібрівському, Лозівському, Запорізькому та Лимарівському кінних заводах. У цих господарствах близько 950 племінних коней, в тому числі 17 жеребців-плідників і 227 кобил. Кращими кінними заводами в Росії є Псковський, Злинський (Орловська обл.), Смоленський, Олександрівський (Курська обл.), Лавінський (Брянська обл.), Уфимський (Башкортостан), а в Білорусі — Гомельський.

Американська стандартбредна порода рисаки та інохідці)

Під цією назвою у США існує порода легкозапряжних коней спортивного призначення. На початку створення цих коней називали американськими рисаками. Згодом від цієї назви відмовилися, оскільки порода включала в себе рисаків та інохідців, реєстрацію яких проводили в одних кіннозаводських товариствах. Сучасну назву порода дістала у 1879 р., коли її було офіційно визнано. Відтоді введено стандартні вимоги до класу жвавості коней, яких записували до племінного реєстру — книги. Так, до 1931 р. дистанцію 1609 м 2 — 2,5-річні рисаки повинні були долати за 2 хв 30 c, а інохідці — за 2 хв 25 с. З удосконаленням системи тренування і випробування вимоги до жвавості ще більше зросли: у 70-х роках XX ст. вони були на рівні 2 хв 15 с, а в 90-х — 2.05. Ці вимоги (стандарти) щодо жвавості молодняку сприяли відбору коней за роботоздатністю і скороспілістю, а також зумовлювали жорстку боротьбу рисаків чи інохідців у кожному заїзді, бо їх біговий клас значною мірою вирівняний. У 12 заїздах інохідців в один день на Мідоулендському іподромі різниця в часі переможців не перевищувала 2 с і коливалася від 1 хв 51,3 є до 1 хв 53,1 с. З 1932 р., крім жвавості, обов'язково враховувалося походження молодняку від батьків, записаних у попередні томи реєстру, тобто була впроваджена закрита книга племінних коней.

Американська стандартбредна порода виведена в період з кінця XVIII до початку другої половини XIX ст. складним відтворним схрещуванням чистокровної верхової, арабської, варварійської та норфолькської порід і канадських інохідців різного походження. Важливу роль у формуванні породи відіграв сірий чистокровний жеребець Месенджер 1780 р. н. За 20 років племінного використання (1788— 1808) від нього одержано великий приплід, більшість коней якого за жвавістю та рисистими ознаками не мала собі рівних. Ця особливість приплоду Месенджера зумовлена тим, що його прадід Семп-сон вирізнявся дуже чітким рисистим ходом, не характерним для чистокро­вних верхових коней. Майже в одні часи з Месенджером використовували темно-гнідого Джустіа Моргана (1789- 1821), який походив від чистокровних англійських та арабських предків, вирізнявся жвавістю, винятковою гармонійністю, красою, манерами та здоров'ям (прожив 32 роки). З європейських рисаків найбільше значення мав норфолькський Бельфаундер 1815 р. н. Він мав чітко виражені рисисті здібності і витривалість: 17 миль (27,4 км) він подолав за 1 год.

Родоначальник американських рисаків та інохідців — знаменитий Гамблетоніан 10-й народився у 1849 р. від випадкового парування дочки Бельфаундера з 28-річним жеребцем Абдалла І, якого власник кинув напризволяще на березі Брукліна через дуже поганий характер. Гамблетоніан мав велику непропорційну голову, коротку шию, був «перебудованим» — висота його у крупі була на 5 см більшою, ніж у холці (157,5 см). Він мав досить сильні і добре обмускулені, але шаблюваті задні кінцівки, вирізнявся добрим норовом і розумом. За 21 рік племінного використання залишив 1321 лоша. Його приплід мав високу жвавість, тому парування кобил з ним коштувало до 500 дол., що в ті часи було надто дорого. Гамблетоніан 10-й інбредований на Месенджера у IV, IV — III рядах родоводу. Практично всі сучасні рисаки та інохідці по прямій чоловічій лінії походять від цього жеребця. Він прожив 27 років.

Коні американської стандартбредної породи не використовуються у сільськогосподарському виробництві ні як користувальні, ні як поліпшувачі інших робочих коней. Це чітко виражена призова порода, яка формувалася під впливом бігового спорту і зростання грошових оборотів тоталізатора, через який розведення стандартбредних коней перетворилося на сферу потужного фінансового бізнесу. Так, на одному іподромі Мідоуленда денний обо­рот тоталізатора у 1998 р. становив 2,5 млн, а найбільший річний — 1 млрд 300 млн дол. (штат Нью Джерсі). Призові суми становили десятки і сотні тисяч до кількох мільйонів доларів. На іподромах випробовуються жеребці, кобили та мерини.

Сучасні коні цієї породи досить великі, з правильним екстер'єром, міцної конституції з добре розвиненими мускулатурою, сухожилками, зв'язками і скелетом. У них широкий, глибокий і довгий корпус, широкі і глибокі груди з округлими ребрами, широкий мускулистий круп. Інохідці відрізняються від рисаків дещо вкороченим корпусом, у них ширші груди, більш вузький і опущений круп. Найціннішими ознаками американських стандартбредних коней є надзвичайно висока жвавість, скороспілість, довговічність (їх використовують 28 — 32 роки) та слухняність (інтелектуальність). Усі світові й державні рекорди встановлено кіньми віком переважно 3 — 4 роки.

Для будь-якої заводської породи сільськогосподарських тварин характерна певна мінливість селекційних ознак. Стосується це й американських рисаків та інохідців. Але думка про те, що вони дуже різняться за калібром (висота, довжина та обхват тулуба) не відповідає дійсності: за останні 35 — 40 років минулого століття зроблено багато для того, щоб і цю ознаку «стандар­тизувати». Середні проміри чистопородних стандартбредних жеребців, які використовуються на кінзаводах СНД, становлять 161 — 163 — 186 — 20,8 см.

Інохідь завжди була притаманна стандартбредним коням, але ставлення спеціалістів і любителів бігового спорту до цього алюру періодично змінювалося. Нині на іподромах США (їх 462) близько 70 % становлять інохідці: вони жвавіші за рисаків, менш стійкі на ходу, особливо в поворотах, але у них більш привабливе положення тулуба у просторі під час руху. Офіційно інохідців випробовують на іподромах США, Канади, Австралії та Нової Зеландії.

Інохідці та рисаки, хоч і є представниками однієї породи, багато чим різняться: їх випробовують на різних алюрах, вони розігрують свої (окремі) традиційні призи, різняться особливостями зборки (запряжки) під час за-їздки, тренування та випробування, а також генеалогічними лініями. Проте між ними є чимало спільного: генеалогічні лінії інохідців створено на основі ліній рисаків; серед коней класу 2.00 і жвавіших — потомків відомих у породі рисистих плідників частка інохідців становить 2 % у Спіді Сомолі і 27 %— у Ноубл Вікторі, а серед приплоду найкращих рисистих жеребців сучасності — Супер Боула і Спіді Крауна — відповідно 5 і 7 %; світовий рекордист іноходець Метт Скутер 1.48,4, 1984 р. н. належить не до лінії знаменитого Ебідейла, а до одної з найпоширеніших серед рисаків лінії Воло-майта.

Однак у породі мало коней з високою жвавістю на обох алюрах. Таких коней у США називають двоалюрними. Найжвавішим і наймолодшим у цьому списку двоалюрних стандартбредних коней є мерин Бандіт Спар 1983 р. н., сума рекордів якого становить 3 хв 54 є. Рекорд К. Евелін для кобил — 3.58,7 не перевершений.

У відтворенні жвавих стандартбредних коней суттєве значення, крім селекції, мають найсучасніша технологія вирощування, тренування та випробування молодняку. Специфіка в тому, що кінні заводи утримують молодняк до 1,5-річного віку, після чого продають його на аукціоні або будь-кому.

Французький рисак

Породу виведено в Нормандії для використання в кавалерії та сільському господарстві. Місцеві коні, відомі ще із середніх віків, відрізнялися зростом, масивністю, грубуватою конституцією, спокійним норовом. Спочатку їх поліпшували арабською, згодом — чистокровною верховою та норфолькською рисистою породами, а також англійськими напівкровними жеребцями.

Після закінчення численних наполеонівських війн Управління кіннозаводства Франції було зацікавлене у відновленні чисельності коней та поліпшенні їх якості. Тому протягом кількох десятиріч першої половини XIX ст. це відомство забезпечувало нормандських кіннозаводчиків племінним матеріалом з Англії. На початку створення породи у схрещуваннях брали участь орловські жеребці Крєстовскій, Полканчік, Кролік, Пєрєц, Козирь і кобили Одеса, Циганка та ін. У другій половині XIX ст. цю багатопородну групу помісних коней називали англо-нормандською напівкровною породою.

Відомий російський історіограф кіннозаводства В. І. Коптев, відвідавши в 1875 р. кінзавод маркіза де Ла Кроа, писав, що англо-нормандці — це універсальні коні, яких, однак, добре використовують риссю під сідлом, у гладких скачках, доланні перешкод, стипль-чезах, кінних запряжках тощо. Через малу територію провінції, невелику відстань між містами і населеними пунктами та помірний клімат вони ефективно використовувалися для зв'язку (передачі розпоряджень, наказів та іншої інформації), поїздок у справах та в гості.

Було три типи англо-нормандських коней, які в XX ст. дали початок трьом самостійним породам Франції: рисисті (перший том студбука видано в 1907 р.), запряжні, або коб, та верхові (виділена в 1958 р.). Хоч розведення англо-нормандських коней з хорошим рисистим алюром не було головною метою поліпшення породи, проте, починаючи з 1836 р., в Шербурі, Руані та інших містах Нормандії біга риссю під сідлом на дистанцію 4 — 6 км стали систематичними. Офіційно змагання рисаків визнане в 1848 р.

Великий вплив на формування породи справили такі жеребці, як напівкровний Янг Ратлер 1811 р. н., норфолькський рисак Феноменон 1845 р. н. та чистокровний Тзе Ар Оф Лін 1853 р. н. Найбільше вплинув на прогрес породи жеребець Фусшія 1.36, 1883 р. н., значення якого аналогічне ролі Барса І у створенні орловської та Гамблетоніана 10 — американської стан-дартбредної порід. У родоводах сучасних чистопородних французьких риса­ків ім'я цього уславленого плідника зустрічається по кілька разів. З появою на іподромах приплоду Фусшія жвавість рисаків зростала більшими темпами. Серед його потомків чимало коней класу 1 хв 30 с, які на 10 — 15 с перевершували діючий стандарт. Коней, які мали чіткий рисистий алюр, запи­сували до студбука тільки за умови, що вони або їх батьки пробігали 1 км за встановлену норму часу або краще. Так, з 1897 р. вимагалося, щоб трирічний рисак 4 — 6 км пробігав риссю під сідлом не тихіше за 1 хв 46 с при масі вершника 60 кг. У 1925 р. ці вимоги зросли до 1 хв 45 с.

Популярність змагань рисистих коней у Франції зростала, збільшувалася і кількість кінних заводів та ферм. На початку XX ст. у державі було 309 зареєстрованих бігових доріжок (найбільше в Європі), французи жили рисистими змаганнями.

Лише на дві породи рисаків — орловську та французьку — є тепер закрита книга племінних коней.

Сучасні французькі рисаки великі (середня висота у холці 165 см), костисті, дещо простуваті, з ознаками грубої конституції. Як наслідок роботи під сідлом, у них добре розвинені холка, м'язи лопатки і плечей, спини й попереку; вони мають більш крутий хід, ніж стандартбредні рисаки, пізньоспілі. У них не завжди чітко виражена породність, для них характерні міцна конституція і витривалість. Переважають масті гніда і руда, рідко трапляється ворона. Близько третини французьких рисаків випробовуються в заїздах під сідлом при масі вершника 65 — 85 кг і більше. Сис­тема випробування рисаків у Франції відрізняється від такої в інших країнах тим, що в ній переважають довгі дистанції — від 2000 до 4200 м і біль­ше. Заїзди розпочинаються з вольтстарта за допомогою резинки чи лазерного променя, практично не буває гітів (повторних заїздів), тобто повторна можливість виграти приз не надається. Вартість призів для рисаків, які випро­бовуються під сідлом і в качалках, однакова. У 1995 — 2000 pp. на іподромах Франції на кожний заїзд припадала найбільша сума призових — понад 10 тис. доларів. Це більше, ніж на іподромах США й Канади.

Система тренінгу ґрунтується на тому, що класний рисак повинен мати дистанційність і здатність до жвавого кидка (збільшення швидкості руху) на будь-якому відрізку бігової доріжки під час загострення боротьби із суперниками. Рисаки стартують без номерів. На відміну від інших іподромів Європи і США, у Франції іподроми мають переважно неправильну форму, нестандартну довжину бігових доріжок (у Венсені — 1920 м), круті спуски і підйоми, повороти без віражів. Фальстартів не буває навіть тоді, коли на старті залишилися коні. Через велику різноманітність дистанцій жвавість рисаків у Франції виражають з розрахунку на 1 км. Дворічний молодняк практично не випробовується.

На початок 2003 р. поголів'я рисистих кобил сягало 17 тис, щороку народжується 11 тис. лошат. Великих кінних заводів з поголів'ям кобил 30 і більше — понад 100, решта маточного поголів'я зосереджена в населення (від З до 10 гол. у середньому на одного власника). При відтворенні використовуються найсучасніші методи контролю стану фолікула, ранньої діагностики жеребності (на 12 — 14-й день), сприяння розвиткові одного з близнят (другий пересаджується іншій кобилі, консервується або видаляється), контролю якості сперми та ін. Щоб уникнути надмірного поширення в породі потомків окремих жеребців, вирішено парувати з одним плідником не більше 150 кобил на рік. З 1973 р. заборонено запис до книги племінних коней потомства від кобил, молодших 6 років.

Лекція 6

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти