ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичні функції антонімів

Загрузка...

Антонімія (протилежність) слів формується проти­лежністю їх лексичного значення.

Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім’я) — пари слів, які се­мантично протилежні одне одному.

Антоніми належать до тієї ж самої частини мови, ста­новлять замкнене попарне об’єднання слів: життя — смерть, чоловічий — жіночий, говорити — мовчати, завжди — ніколи. Це лексичні різнокореневі антоніми, тобто слова іншого звукового складу і з протилежною семантикою. Менш типові однокоре- неві (лексико-граматичні, словотвірні) антоніми-, логічний — алогічний, ініціативний — безініціатив­ний, мобілізація — демобілізація, надія — безнадія.

Слова з не виступають антонімами лише тоді, коли з цим префіксом вони набувають нового, протилежного значення: воля — неволя, друг — недруг. Парні слова бі­лий — небілий, холодно — нехолодно не є антонімами: першим словом позначається наявність певної ознаки, а другим — заперечується.

Слова-антоніми, як і майже всі інші повнозначні слова, бувають полісемантичними (багатозначними). В антонімічну пару таке слово входить із якимсь од­ним лексичним значенням. Унаслідок цього утворю­ються найрізноманітніші за своєю семантикою сполу­чення слів: свіжий хліб — черствий хліб (антонімічні словосполучення), але: свіжий вітер (холодний) — теплий вітер; свіжий огірок (не підданий обробці) — солоний огірок; свіжий погляд (оригінальний) і заста­рілий погляд — не антоніми, бо протилежного значен­ня в цих поєднаннях слів немає, в усякому разі воно маловиразне.

Антонімічний ряд слів формується лише тоді, коли обидва слова (антоніми), будучи повністю семантично про­тилежними, все ж мають якусь спільність, бо вказують:

— на наявність або відсутність певної ознаки: роз­квіт — занепад, веселий — сумний, мовний — позамов­ний, народний — антинародний;

— на початок дії або стану чи їх припинення: увімк­нути (електоролампочку) — вимкнути, заснути — прокинутись, зацвісти — відцвісти, зайти — вийти;

— на більший чи менший вияв ознаки (більше — менше): далекий — близький, великий — малий, широ­кий — вузький, спека — мороз, ускладнювати — полег­шувати, пізно — рано;

— на вік: молодий — старий, сучасний — минулий;

— на простір: північ — південь, схід — захід, лівий — правий, широта — довгота, горизонтальний — вер­тикальний;

— на смакові відчуття: солодкий — гіркий, свіжий — сухий;

— на стать: чоловік — жінка, батько — мати, хло­пець — дівчина, співак — співачка;

— на інтелектуальні, морально-етичні й естетичні властивості особи: розумний — дурний, щедрий — ску­пий, дружній — ворожий, жорстокий — ніжний, люби­ти — ненавидіти.

Найбільше антонімів серед іменників (початок — кінець, радість — горе), прикметників (гострий — ту­пий), дієслів (нагрівати — охолоджувати). Зовсім ма­ло антонімів серед займенників (всі — ніхто, всякий — ніякий) і прийменників (від — до, під — над).

Антонімами не бувають:

— власні іменники: Микола, Олена, Львів, Україна та ін.;

— іменники, що позначають конкретні предмети: стіл, вікно, рука, сталь, море, вино та ін.;

— усі числівники: один, дев’ять, п’ятсот та ін.;

— більшість займенників: я, він, цей тощо;

— галузеві (мовознавчі, хімічні тощо) терміни, серед них і вузькоспеціальні: фонема, афікс, сполучник, роз­чин і т. ін.;

— прикметники: голубий, зелений, червоний, мате­рин та ін.;

— дієслова: копати, читати, майструвати тощо.

Окрему групу становлять контекстуальні

антоніми. Наприклад, тільки в певних реченнях

слова чорний — тендітний, землянка — хата можуть тлумачитись як антоніми: У мужички руки чорні, в па­ні рученьки тендітні; В мужика землянка вогка, в па­на хата на помості (Леся Українка).

Антоніми належать до важливих і оригінальних ху­дожньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, пове­дінки особи тощо з метою посилення враження від мов­леного — сказаного чи написаного. Тому антоніми ши­роко використовуються в художньому, науковому, пуб­ліцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а та­кож і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомо­ні морськім (М. Рильський); Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю. Пан гуляв у себе в замку, у яр­мі стогнали люди (Леся Українка); Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. творчість).

Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем — семантично контрастних, протилежних, вод­ночас широко вживаних і стилістично виразних, зде­більшого наснажених очевидною емоційністю.

· 21. Омоніми (грец. homos – однаковий і όnyma

· ім’я) – слова, які мають різне лексичне

· значення, але однакове написання і звучання.

· Омоніми найчастіше утворюються внаслідок

· семантичного розвитку багатозначності слів,

· через що не завжди вдається встановити чітку

· межу між омонімами і багатозначними словами.

· Повні О, всі форми яких збігаються:

· (деркач1 – птах і деркач2 – віник; листопад1

· назва місяця і листопад2 – опадання листя восени;

· Неповні О, які характеризуються неповним

· звуковим збігом. Особливі їх різновиди – омофони, омографи й

· омоформи.

· 1. Омофони (грец. omophones – однозвучний, від homos – однаковий і

· phone – звук) – слова, які утворені з однакових фонем, але відрізняються

· семантично і написанням:

· Гончар - гончар, Роман роман

· Омографи (грец. homos – однаковий і grapho

· пишу) – це слова з різною семантикою, які

· розрізняються лише наголосом:

· замок і замок

· . Омоформи це слова, які збігаються за звучанням і написанням

· лише в окремих граматичних формах:

· діти – куди вас діти;

Зі стилістичною метою найчастіше використовуються омоніми, що виникли на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності. Основна стилістична функція омонімів – досягнення жартівливого чи іронічного ефекту. Омонімія є основою для створення каламбурів. Каламбурна манера характерна для художньої літератури. Можливості омонімів використовує і публіцистика (заголовки). Українська мова – міжмовна омонімія (укр. слова – протиставлені росій.). Більшість омонімічної лексики є нейтральною, але омоніми все-таки відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою й змістом – адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). В офіційно-ділових і наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються, що залежить від специфіки й призначення цих стилів. Але омоніми широко вживаються в художній літературі, в народній творчості, в усному мовленні. Вони увиразнюють думку, а часом надають мовленню іронічного, гумористичного чи сатиричного забарвлення.

Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для художньої літератури. Проте стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це глина чи цеглина?” (заголовок у газеті).

Омоніми є важливим засобом не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Наприкінці поетичного рядка вони часто не тільки римуються, а й наповнюються особливою виразністю та силоюПароніми – слова, близькі за звучанням, але різні за значенням: нагода – пригода, дефектний – дефективний, декваліфікація – дискваліфікація. До паронімів належать тільки ті слова, що мають невелику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема: уява – уявлення, мова – мовлення. Семантичні зв’язки між паронімами можуть буті синонімічні (тяжкий – важкий), антонімічні (емігрант – іммігрант); вони можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю (дипломник – дипломант), належати до однієї тематичної групи (калина – малина).

Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їхній звуковій близькості й семантичних контактах. Пароніми використовуються для створення каламбурів. Сфера вживання паронімів – публіцистика, художня література, усне розмовне мовлення. Паронімія для створення каламбурів виявляється набагато придатнішою, ніж омонімія, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає можливість змалювати яскравішу картину, насичену образами. Паронімія забезпечує музичність фрази. У цій же функції широко використовують пароніми в усній народній творчості: Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в зеленому горщику. Ще одна функція паронімів – семантичне зіставлення. Два близькозвучних слова дають можливість виразніше зіставити якісь риси людини, рельєфніше описати події, явища тощо:

Барвистість іспанського пейзажу доповнюють пейзани в мальовничих шатах, що захоплено вітають туристів і закидають їх магноліями та камеліями.

(Ю.Смолич) Стилістичне вживання паронімів

Особливу групу слів лексики української мови ста­новлять пароніми.

Пароніми (грец. para — біля, поряд і опута — ім’я) — однокоре- неві слова, які належать до тієї ж самої частини мови, мають різ­не або частково інше лексичне значення, однак близькі між собою фонетично, різняться афіксом (афіксами) чи окремими звуками або тільки одним звуком (фонемою).

До паронімів належать слова абонемент — доку­мент на право користуватися (за плату чи безплатно) чим-небудь — книжками з бібліотеки, телефоном, міс­цем у театрі і под. і абонент — той, хто користується абонементом; адресант — той, хто адресує, посилає ко- му-небудь листа, телеграму і т. ін., відправник, і адре­сат — той, кому пишуть, адресують, надсилають лист і т. ін.; адреса — місце проживання чи перебування ко- го-небудь або місцезнаходження чого-небудь і адрес — письмове вітання кого-небудь з нагоди певної видатної події в його житті; гарнітур — комплект, набір предме­тів, котрі служать якій-небудь одній меті (гарнітур меблів) і гарнітура — повний комплект певних дру­карських шрифтів; ступінь (вчений ступінь) і степінь (математичний термін); компанія — група людей і кам­панія — суспільно-політичний або господарський захід та ін.

Слова-пароніми завжди поєднані одне з одним се­мантично й фонетико-граматично, і цей зв’язок між ни­ми усвідомлюється мовцями. Паронімами може стиму­люватись поява певної (позитивної чи негативної) емо­ційності, в конкретному мовленнєвому контексті ними може створюватись і більш чи менш очевидна калам- бурність. Близькозвучністю і своєрідною семантичною близькістю паронімів породжується неповторність властивої їм експресії, що відповідно налаштовує мов­ців емоційно, не залишає їх байдужими до висловлюва­ного. Пароніми використовують в усіх стилях мови. їх стилістична наснага й енергія найширше виявляється в художніх текстах і у фольклорі: Не знаходжу в них [у футбольних м’ячах] нічого ні динамічного, ні демоніч­ного (О. Гончар) — сказано інтригуюче, частково й ка­ламбурно (звукова близькість, але семантична віддале­ність: це, імовірніше, омонімія); Я певний, ви знайдете, зв’яжетесь… — Ні з ким я в’язатися не буду… (С. Жу- рахович) — вислів помітно контрастний, пароніми в ньому створюють ефект незвичності, отож, і досить ви­разної емоційності. Поетичний вислів І невідь звідки падають ці сни… Лечу на крилах персів в країну пер­сів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б (І. Драч) пародійний, стилістично зорієнто­ваний на збудження певного почуттєво-гумористично- го стану людини, наповнює сказане відтінком незлої насмішливості.

Отже, пароніми становлять досить виразний еле­мент і засіб мовлення різностильового, найчастіше — художньо-літературного.

…………

22. Стилістичні функції неологізмів

 

Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навколишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, суспільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі виникли слова і сполучення слів, які на перших порах були новими, тобто неологізмами.

Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові слова, я ні з'являються в мові для того, щоб позначити, назвати нові поняття, явища, процеси.

Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві і т. ін. На думку А. Грищенка, «...статус неологізмів відповідні слова зберігають доти, доки вони не стають узуальними, тобто загальновживаними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови».

Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з'являється в устах і свідомості окремої особи, однак слова з багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять слова — терміни. Наприклад, з іменем російського вченого Михайла Ломоносова (1711 —1765) пов'язане вживання слів — термінів кислота, маятник, насос, сузір'я (калька із созвездие), словосполучення земна вісь. Це приклади лексичних новотворів (неологізмів). Крім них, з'являються й семантичні неологізми, пор.: 1) бригадир — у Росії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковником і генералом (нині це історизм); 2) бригадир — переважно керівник якогось колективу осіб на виробництві, заводі. Наприкінці XIX — на початку XX ст. слова винахідник, дослідник, представник, письменник, прихильник, видавець, промовець, гуртківець, читач, перекладач, дописувач, споживач, гуморист, прогресист, україніст, експериментатор, співачка та інші вважались неологізмами. У 50 — 60-ті роки XX ст. до неологізмів належали слова цілинник і космонавт, тепер перше з них стало історизмом, а друге сприймається як загальновживане слово.

З'являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загальновживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, щоденне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, галузевої тощо лексики.

Крім нових слів, які з часом стають загальномовними, є також слова, створені письменниками, громадськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-літун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акордитись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар'я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвітній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево-серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, безбровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськими ( контекстуально-мовленнєвими, оказіональними). Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вживаються лише епізодично.

Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мовлення, набувають цілком очевидного стилістично-функціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б'є ковадлом по ковадлу, як по голові, ...хто вміло викручує залізо, як руки, — крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, — хапайкленко (В. Голобородько). Деякі лексеми — неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з'явились у роки голодомору.

Отже, неологізми в мові — це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти