ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичне використання архаїзмів, історизмів

Загрузка...

Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), пере­буває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки со­ціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, станов­лять пережиток минулого, використовують архаїзми.

Архаїзми (грец. агсґіаіоз — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструк­ції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.

У минулому теперішні архаїзми (серед них і істориз­ми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з’явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використову­ють зі стилістичною метою — для створення історично­го мовного колориту.

Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):

— лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.

— словотвірні архаїзми: вой — воїн, велій — вели­кий, миса — миска, пребути — бути.

— морфологічні архаїзми: гортанію — гортанню, паде — впаде.

— фонетичні архаїзми: вольний — вільний, глас — голос, піїт — поет, вражий — ворожий, сей — цей.

Крім власне архаїзмів, розрізняють ще архаїзми-іс- торизми (історизми).

Історизми — слова застарілі або ті, що старіють, які перейшли чи

переходять до пасивної лексики через дуже обмежене викорис­тання їх у мові у зв’язку з припиненням існування предметів,

явищ, понять, які вони позначають.

Ці лексеми не мають синонімів, слів-замінників. Наприклад, у реченні Йшли списники, …мечники, …лучники, сховавши в колчани рій бистрих стріл — ра­зючий дощ війни (М. Бажан) виділені слова — давні й су­часні найменування певних колишніх груп воїнів, озбро­єних по-різному і з неоднаковою, суто військовою метою.

Майже вийшли з ужитку лексеми раби і рабовласни­ки, патриції і плебеї; урядники, становий, десяцький, соцький, тисяцький, волосний, писар, барон, граф, князь, цар, гетьман (виборний ватажок козацького вій­ська Запорозької Січі); боярин, холоп, поміщик, кріпак, феодал, забуваються назви старовинної зброї: меч, лук, рогатина, сагайдак; назви одягу: жупан, намітка, за­паска, очіпок. У 20-ті роки XX ст. широко вживалися лексеми продрозверстка, продподаток, комнезами, ком- біди, неп, непман та ін., що на короткий час з’являлися як породження тодішнього режиму, а пізніше зникли, особливо в розмовно-побутовому мовленні. Історизмами стали слова і словосполучення Радянський Союз, Союз Радянських Соціалістичних Республік, колгосп, колгосп­ний лад, радгосп, Радянська Армія, Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), УРСР, обком, райком та ін.

Особливу групу архаїзмів становлять старосло­в’янізми (церковнослов’янізми) — лексичні, фразеологічні або фонетичні запозичення із старосло­в’янської мови: …як бувало во дні они, возвисили свій Божий глас; Німим отверзуться уста… (Т. Шевчен­ко); Фашизм звірячий ввергніть у бездну! (П. Тичина).

Власне архаїзми та історизми належать до слів і ви­разів із виразною стилістичною функцією. До них вда­ються в художньому мовленні, щоб відтворити колорит минулого життя, типізувати та індивідуалізувати певні риси характеру персонажів, надати зображуваним поді­ям відтінку певної експресії, іронії, зневаги, викликати в реципієнтів жартівливо-гумористичний ефект або й, навпаки, сповнити вислів пафосом урочистості, справ­жньої чи удаваної поваги: Тур тяжку боль одоліва, к Енею руки простягає і мову слезную рече (І. Котлярев­ський); Жупан на ньому синій і китаєва юпка, пояс із аглицької каламайки підперезаний (Г. Квітка-Ос- нов’яненко); Атомне ядро в трави прощення просить (А. Малишко); (Возний, звертаючись до Наталки): Рци одно слово: «Люблю Вас, пане Возний», і аз, вище упом’янутий, виконую присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою (І. Котляревський).

Надання мовленню архаїчних рис, вживання старо­давніх лексем, граматичних форм і фонетичних одиниць має бути розважливим, стилістично вмотивованим, мак­симально обмеженим — навіть у тих випадках, коли йдеться про минуле.

Стилістичні функції неологізмів

Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навко­лишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, сус­пільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі ви­никли слова і сполучення слів, які на перших порах бу­ли новими, тобто неологізмами.

Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові

слова, які з’являються в мові для того, щоб позначити, назвати но­ві поняття, явища, процеси.

Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві

 

і т. ін. На думку А. Грищенка, «…статус неологізмів від­повідні слова зберігають доти, доки вони не стають узу­альними, тобто загальновживаними, властивими усно­му і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв лі­тературної мови».

Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з’являється в устах і сві­домості окремої особи, однак слова з багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять сло- ва-терміни. Наприклад, з іменем російського вченого Михайла Ломоносова (1711—1765) пов’язане вживання слів-термінів кислота, маятник, насос, сузір’я (калька із созвездие), словосполучення земна вісь. Це приклади лексичних новотворів (неологізмів). Крім них, з’явля­ються й семантичні неологізми, пор.: 1) бригадир — у Ро­сії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковни­ком і генералом (нині це історизм); 2) бригадир — пере­важно керівник якогось колективу осіб на виробництві, заводі. Наприкінці XIX — на початку XX ст. слова вина­хідник, дослідник, представник, письменник, прихиль­ник, видавець, промовець, гуртківець, читач, перекладач, дописувач, споживач, гуморист, прогресист, україніст, експериментатор, співачка та інші вважались неологіз­мами. У 50—60-ті роки XX ст. до неологізмів належали слова цілинник і космонавт, тепер перше з них стало істо­ризмом, а друге сприймається як загальновживане слово.

З’являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загаль­новживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, що­денне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, га­лузевої тощо лексики.

Крім нових слів, які з часом стають загальномовни- ми, є також слова, створені письменниками, громад­ськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-лі- тун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акорди- тись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двістір о зіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар’я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвіт- ній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево- серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, без- бровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськи­ми ( контекс ту ально-мо в леннє ви ми, ока­зіональними). Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вжи­ваються лише епізодично.

Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мов­лення, набувають цілком очевидного стилістично-функ­ціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б’є ковадлом по ковадлу, як по голові, …хто вміло вик­ручує залізо, як руки, — крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, — хапай- кленко (В. Голобородько). Деякі лексеми-неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з’явились у роки голодомору.

Отже, неологізми в мові — це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку.

…………………..

Старослов'яні́зм, у множині старослов'яні́зми — лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов'янської мови[1]. Старослов'янізми, головним чином, поширені у слов'янських мовах, які зазнали впливу старослов'янської. Передусім маються на увазі такі мови, як російська таболгарська. Щодо української мови, то старослов'янізми були досить поширені в давній українській літературній мові. У сучасній же українській літературній мові вони менш поширені, і вживають їх переважно зі стилістичною метою.

Характерні ознаки старослов'янізмів [ред.]

Старослов'янізми мають характерні ознаки, що відрізняють їх від інших слів. Це, як правило, специфічні сполуки звуків, префікси, суфікси тощо.

· Сполуки -ра-, -ре-, -ла-, -ле- між приголосними в коренях слів або у префіксах: благо, блаженство, область, храм;

· Початкові сполуки -ра-, -ла-: раб, рабство;

· Сполука -жд-: страждати;

· Щ у прикметниках на зразок підходящий, сущий тощо.

Старослов'янізми в українській мові [ред.]

В українській мові старослов'янізми поширені менше, ніж, скажімо, у російській . Це пов'язано з тим, що українська мова на відміну від російської розвивалася на народнорозмовній основі. Як приклад можна навести такі старослов'янізми: благодать, священик, страждати, учитель[2]. Старослов'янізми в українській мові найчастіше вживають зі стилістичною метою.

Старослов'янізми в художній літературі [ред.]

Старослов'янізми в українській мові найчастіше вживають з певною стилістичною метою в художній літературі. Порівняйте старослов'янізм, ужитий зачинателем нової української літератури Котляревським, у таких рядках: «Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Летиповинность ісправлять».
Використання зі стилістичною метою старослов'янізмів дає змогу увиразнити текст, зробити його урочистим, піднесеним. Вони, зокрема, служать засобом сатири. Старослов'янізми досить часто використовував у своїй творчості класик української літератури Тарас Шевченко.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти