ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичне вживання прислівників

Особливу семантику і, передусім, морфологічне оформлення, обмеженість синтаксичних функцій ма­ють прислівники. Цим визначається і стилістичне ви­користання прислівників — повнозначних слів, якими виражається якісна або кількісна ознака дії чи стану, ознака іншої ознаки (тобто ступінь або міра вия­ву іншої ознаки).

Прислівники не становлять різновекторної, різно­планової системи повнозначних слів, тому що є словами незмінюваними, представленими в мові тільки в одній формі. У цьому полягає їх помітна стилістична обмеже­ність. Прислівники, становлячи своєрідну, однак не ду­же розгалужену сукупність морфологічних і синтаксич­них ознак, не можуть у семантико-стилістичному плані не поступатися іменникам, дієсловам, прикметникам. Саме тому більшість мовознавців (0. Гвоздєв, Д. Розен- таль, М. Ільїн, В. Кононенко, І. Чередниченко, А. Ко­валь, О. Пономарів, М. Пентилюк та ін.) не розглядають їх у стилістичних вимірах. Зовсім стисло витлумачено стилістичні можливості прислівників в академічній ко­лективній монографії «Сучасна українська літературна мова. Стилістика» (1973).

Стилістична функція прислівників загалом допов- нювальна, бо вони тільки своєрідно розгортають семан­тичне значення, виражене найчастіше дієсловом.

Прислівники становлять слова із загальним значен­ням ознаки дії, стану, якості, рідше предмета. Інакше кажучи, прислівник виражає ознаку дії, стану (Працю­вав щоденно, Спав спокійно) або ж ознаку якості (Він був дуже збуджений) чи ознаку предмета (Навіть удві­чі багатший не зарадить цьому).

Для того щоб стилістично, тобто вміло, користувати­ся прислівниками (як і словами інших частин мови) у кожному конкретному випадку, потрібно знати власти­ву їм семантико-граматичну сутність, своєрідніть, зок­рема й те, що вони поділяються на такі групи:

1. Означальні прислівники. До них належать:

— якісно-означальні: розумно, вдало, добре, гаряче, міцно, урочисто;

— кількісно-означальні: вдвічі, вдвоє, вкрай, три­чі, дуже, надзвичайно, багато, ледве-ледве, дотла, трохи;

— означальні прислівники способу дії: спросоння (сказати), (пропав) безвісти, (йшли) гуртом, (їхали) слідом, (турбувались) по-батьківськи, (розмовляли) втрьох, (зробили) по-нашому і под.

1. Обставинні прислівники. Серед цієї групи розріз­няють:

— прислівники часу: вдень, вночі, вчора, завтра, вранці, ранком, тепер, влітку, взимку, зроду-віку, дони­ні, колись, віддавна та ін.;

— прислівники місця: внизу, здалеку, угорі, право­руч, всюди, зверху, навколо, скрізь, туди, сюди, дорогою, лісом, шляхом, спіднизу тощо;

— прислівники причини: згарячу, зопалу, здуру, зні­чев’я, зосліпу, спересердя та ін.;

— прислівники мети: на зло, навмисно, наперекір, напоказ та ін.

1. Предикативні прислівники. Вони виражають пев­ний стан природи або людини, те, що не залежить від її волі: холодно, вітряно, тепло, лячно, розумно, радісно, сиро, зоряно, похмуро, сонячно; треба, потрібно, необ­хідно, можна та ін.

2. Модальні прислівники. Це прислівники, якими виражається ставлення мовця до висловленої ним дум­ки (значення можливості, імовірності, припущення, ствердження, реальності, достовірності і т. ін.): мабуть, гріх, жаль, біда, безперечно, диво, лінь, сором, охота, страх, страшно, пора, час та ін.

Визначальне в семантиці прислівників полягає в то­му, що їм здебільшого властиве широке, різноаспектне й своєрідне значення ознаки: Вкрай тяжко хворий на­прикінці зустрічі ледве заговорив. Логічний центр цьо­го речення представлений підметом (субстантивованим іменником) хворий; він заговорив (значення дії, тобто значення певної ознаки); заговорив -» ледве (ледве — оз­нака ознаки до заговорив)-, тяжко <— хворий (прислів­ник тяжко виступає ознакою (означенням) до хворий-, вкрай <- тяжко (вкрай, будучи кількісно-означальним прислівником і обставиною міри, ступеня, слугує озна­кою іншої ознаки — тяжко). Отже, прислівник здат­ний виражати не тільки ознаку кого-небудь або чого-не- будь, а й ознаку іншої ознаки. На цьому й ґрунтується широка гама стилістичного використання прислівників, їх семантико-стилістична гнучкість, активне вживання в усіх стилях мови. Прислівники суттєво розширюють ви­ражальні засоби мови, додають мовленню неповторних значеннєвих елементів і емоційності. їм властива пряма і непряма, тропеїчна семантика, пор.: — На плечах несе­те мливо? [борошно]. — Тяжко? —Аби тільки було що нести (М. Стельмах); переносні значення: В неволі тяж­ко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т. Шевченко); Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? (Т. Шев­ченко). Тільки море хлюпотілося ласкаво та камінці журхотіли по-домашньому (Ю. Збанацький).

Прислівникову функцію можуть виконувати й такі фразеологічні чи фразеологізовані сполучення слів, у яких немає прислівника: Пішов я світ за очі (Т. Шев­ченко); Як люди линуть в ранню рань до Дніпрогесів- ської греблі (М. Рильський).

Кожне стилістично довершене використання при­слівника (як і слова іншої частини мови) — це один із раціональних за певною ознакою (ознаками) спосіб мов­леннєвої комунікації, в якому дуже важливо враховува­ти те, що:

1) якісно-означальним прислівникам, як і якісним прикметникам, властиві форми вищого і найвищого ступенів порівняння: високо — вище, більш високо і найвище, найбільш високо. Ці форми морфологічно не­змінні; синтетичні (однослівні) прислівники активніше використовуються в художньому і розмовно-побутово- му мовленні, аналітичні (складені, двослівні) переважа­ють у мовленні науковому і офіційно-діловому;

2) група прислівників в українській мові однозвучна з іншими повнозначними і службовими словами:

— прикметниками: Панас Кандзюба хвилювався найбільше (М. Коцюбинський), найбільше — прислів­ник, але: Найбільше щастя для мене — незалежна Ук­раїна — слово найбільше є прикметником;

— іменниками: Матері кожної дитини жаль (жаль — модальний прислівник), але Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жод­ного сліду… (М. Коцюбинський), жаль — іменник; Додо­лу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Т. Шевчен-


ко), горами — іменниковий прислівник, але: За горами гори хмарою повиті (Т. Шевченко), горами — іменник;

— прийменниками: Довкола розкинулись мило дріб­ні береги (Леся Українка), довкола — прислівник, але: В лісах довкола села [за селом] паслися корови і воли (І. Франко), довкола — прийменник;

— частками: Молодь вся була на полі, Бо якраз на­стали жнива (Леся Українка), якраз — прислівник, але: Вранці-рано, в Пилипівку, Якраз у неділю, Побігла за водою… (Т. Шевченко), якраз — частка (саме), яку легко вилучити з речення;

— сполучниками: Як передати листа, щоб він…?; Як там Вам усім живеться? (М. Коцюбинський), як — прислівник; Не надишусь я тобою, як зорю не розлюблю (В. Сосюра), як — сполучник, пор.: …і зорю не розлюблю.

Отже, прислівники становлять для стилістики бага­тий, лексично своєрідний, дієвий та ефективний (з по­гляду логічного, власне значеннєвого й почуттєвого) мовний матеріал.

Стилістика службових слів

Кількісно невелику групу слів (їх у мові всього кіль­ка сотень) становлять слова, які прийнято називати н е — повнозначними, службовими . Цим означенням аж ніяк не применшується їх важливість у мовній сис­темі, у мовленні будь-кого. Якщо з речення, а ще біль­ше — із кількареченнєвого відрізка мовлення вилучити службові слова, то його значення суттєво зміниться, зневиразниться або й повністю зруйнується.

Службові слова (прийменники, сполучники, частки) виконують важливу комунікативно-стилістичну функ­цію. Вони беруть участь у формуванні більшості неод- нослівних речень, надають їм усталеної нормативності, певної значеннєвості і стилістичного забарвлення.

Кожне службове (неповнозначне) слово своєрідно до­повнює те, що виражається в реченнях повнозначними, словами, слугує засобом вираження різних семантико- синтаксичних відношень між повнозначними словами в реченні і між реченнями. Службові слова суттєво впли­вають на стилістичне спрямування кожної мовленнєвої конструкції. Без них, як правило, не утворюється жод­не розгорнуте висловлювання. Службове слово завжди або об’єднує повнозначні слова в реченні у певну змісто­ву й синтаксичну цілісність, уточнює передаваний ре­ченням зміст, або підсилює чи обмежує значення пев­них елементів речення.

Статистичний аналіз різностильових текстів засвід­чує численне використання в них службових слів, які належать до найуживаніших у мові; ними вагомо допов­нюється те, що виражається семантикою, граматичними ознаками і стилістичною функцією повнозначних слів.

Службові частини мови - це прийменники, сполучники і частки. Вони не змінюються за родом або часу, не є окремими членами речення. У кожної службової частини мови своя функція.

Прийменники допомагають висловити ставлення іменника, займенників або числівника до інших слів у реченні. Вони уточнюють зміст висловлювання, пов'язують слова в реченні і створюють обставинні значення. Прийменники завжди знаходяться перед словом, з яким вживаються.

У пропозиції "Повертаюся Красноярська чотири дні затримки рейсу" немає приводів. Але в цілому можна розставити їх за змістом. "З" - виражає просторові відносини. "В" - тимчасові відносини, "через" - причину або обставина. Саме грамотне вживання прийменників робить мову грамотної.

Такі службові частини мови, як спілки, пов'язують між собою однорідні члени речення або частини складного речення. Союзи бувають підрядні та сурядні.

"І", "ні-ні", "також", "теж", "зате", "але", "або", "однак", "то- то "," або "- пов'язують частини складносурядного речення. Вони діляться по функціях на: з'єднувальні, протиставні та розділові.
Прикладом використання противительного союзу буде пропозиція: "Я приїхав до неї, але вона вже полетіла".

"Що", "щоб", "тому що", "наче" - все це приклади підрядних союзів. Вони з'єднують частини складнопідрядного речення. За значенням їх поділяють на: з'ясувальні, причинні, часові, цільові, умовні, слідчі, уступітельние і порівняльні.

Наприклад, у реченні "Вони недбало штовхнули двері, ніби сюди не ходять пристойні люди." Функція у спілки "начебто" - пояснити, пояснити, вказати на те, про що говорять.

Також функції службової частини мови може виконувати службове слово. Так, в складнопідрядних пропозиціях, це відносні займенники і прислівники. "Який", "де", "хто", "що", "куди", "звідки" та ін - їх відмінність від спілок в тому, що вони є членами речення.

Частинки також є службової частиною мови. Вони висловлюють різні відтінки значення в пропозиції і служать для утворення форм слів. Наприклад, "Хай всім буде весело!". Тут частка "нехай" утворює наказовий спосіб дієслова "бути". Це формотворна частка.

Також частинки бувають модальними, вони можуть виражати: заперечення, посилення, питання, вигук, сумнів, уточнення, обмеження і вказівка.

33. Синтаксичні засоби стилістики

Стилістичні можливості синтаксису базуються на синонімії синтаксичних явищ. До стилістичних ресурсів простого речення належать: спосіб вираження членів речення, порядок слів, використання однорідних членів речення та засоби зв’язку між ними, різновиди простих речень.

Один із важливих стилістичних засобів – синонімія вираження ресурсів.

Присудки ускладненої форми (чинити опір, покладати надії), властиві книжним стилям , науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному. Паралельні їм прості дієслівні присудки характерні для художнього та розмовного мовлення. Розмовний характер має дієслівний присудок, виражений інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом (стук, стук, стук – вигук замість дієслова). Дієслово бути у формі теперішнього часу використовують у книжному мовленні, у формулюваннях та визначеннях.

Порядок слів

Українська мова належить до мов із вільним порядком слів, що дає можливість з одного речення зробити кілька варіантів, при перестановці компонентів. Проте вільність не виключає правил, що регулюють їх розташування. Порядок слів виконує синтаксичну і стилістичну функцію. Розрізняють прямий (звичайний) і зворотний порядок слів. При прямому порядку слів група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення перед означуваним словом (зелений ліс), неузгоджене означення після нього. Такий порядок слів характерний для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилю . Зворотний порядок слів (інверсія) застосовується у художньому та розмовному стилях . При цьому найбільша увага зосереджується на тому членові речення, який виноситься на кінець. Таким чином значно підвищується експресивність та емоційність тексту.

Книжно-писемне мовлення характерне вживанням повних речень.Неповні речення частіше вживані в живому мовленні.

Специфіка використання односкладних речень

1. Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживані в розмовному мовленні, художніх текстах, іноді публіцистичних, навчальному та популярному різновидах наукового стилю .

2. Неозначено-особові речення (напр., Булатові наказали стежити за Шевченком.3-я ос. мн.) поширені в розмовному та художньому стилях , рідко в публіцистичному.

3. Узагальнено-особові речення (zvl. 2. os. sg., фраза і дія стосується будь-якого моменту, напр., Згаяного часу не доженеш.), що містять узагальнені судження. Компонент розмовного мовлення та народної творчості.

4. Найрізноманітніші за функціями – інфінітивні речення. В офіційно-діловому та публіцистичному стилях вони мають відтінок наказовості, категоричності. У художньому стилі вони допомагають відбити психологічне напруження стану людини, сумнівів (напр., Бути чи не бути?).

5. Безособові речення наголошують на результаті дії, напр.,Дощить. Йому спиться. Офіційно-діловий та науковий стилі віддають перевагу конструкціям на но-, то-, які виражають наслідки подій і процесів. У науковому стилі безособові речення стають головними у складнопідрядних. Художній стиль використовує ці типи речень в описах природи чи стану людини.

6. Номінативні речення: В офіційно-діловому та науковому стилях вживаються на початку тексту, який далі розкриває зміст цього поняття. Ту ж роль (з відповідним добором мовних засобів) вони можуть відігравати в художньому та публіцистичному стилях . У середині тексту вони можуть служити засобом уповільнення розповіді, у кінці підсилюють виклад, ставлять емоційну крапку.

Складне речення

Складним реченням надається перевага в книжному мовленні, оскільки вони найбільше відбивають його логічність та інтелектуальність. Науковий виклад потребує виявлення часових, умовних, допустових стосунків, причиново-наслідкових зв’язків, тому найдоцільнішими тут є складнопідрядні речення. У них зв’язок між окремими частинами тісніший ніж у складносурядних. Художньому стилю властиві підрядні обставинні речення часу і місця. Підрядні означальні широко вживаються в усіх стилях.

Офіційно-ділове мовлення менше ніж наукове вдається до складнопідрядних речень. Йому більше властиві прості, але досить поширені речення. Перша вимога до таких речень – ясність і точність формулювання. Для уникнення надмірного ускладнення у цих текстах запроваджують рубрикацію (пункти й підпункти).

Прагненням до об’єктивної узагальненості, абстрактності без зазначення суб’єкта дії, пояснюється широке використання в науковому та офіційно-діловому стилях пасивних конструкцій.

Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня – складне синтаксичне ціле, що являє собою об’єднання самостійних речень у більші відрізки мовлення. Вони характеризуються єдністю думки, теми, структурною завершеністю. До інтонаційно-синтаксичних одиниць належать абзац – пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до іншого. Абзац дає можливість відтворювати думку в процесі її розвитку. У нехудожніх текстах поділ на абзаци стандартний й у художніх та публіцистичних різноманітний, що залежить від теми і форми викладу. До продуктивних фігур у всіх видах текстів належать анафора, епіфора, антитеза.Щоб зосередити увагу на певному положенні, в науковій прозі застосовуютьформу запитань і відповідей (Які існують типи? Їх п’ять:...).

Складносурядні речення

В нехудожніх стилях вони констатують певний стан речей і не містять зіставлення чи протиставлення. Особливістю складносурядних речень є ритмічність і плавність, тому вони надають художньо-белетристичним текстам легкості, витонченості.

Безсполучникові речення

Вони широко представлені в описах природи, місцевості, дорожніх нотатках, де йдеться про зовнішні риси зображуваного. У поетичних творах уживання безсполучникових речень надає відтінкурозмовності і сприяє вияву експресії.

Серед сполучників який та що перевага надається другому. Сполучник та найширше вживаний у розмовному мовленні, хоча це не виключає його використання в інших стилях.

Стилістична роль компонентів ускладнення речення

Однорідність як один із типів ускладнення речення надає мовленню виразності, підкреслюєдії, ознаки, стани чи предмети. У нехудожніх стилях однорідність має переважно класифікаційнийхарактер. Класифікація відбувається на одній підставі і має відповідати логічним вимогам. Не можна вживати як однорідні різнопланові слова, що позначають тематично не пов’язані поняття чи родові, видові поняття. При їх виборці:

· В офіційному і нейтральному мовленні перевага надається родовим (більше абстрактні), а в емоційно забарвлених текстах конкретнішим – видовим. Якщо в однорідному ряді є прийменники, то їх треба повторювати перед кожним членом ряду (в лісі, в школі,...).Порушення логічних вимог створює комічний ефект.

· Художня мова об’єднує в однорідних рядах більш віддалені поняття. Піднесеність мовлення зростає, коли складники об’єднані попарну (я й ти, ми й ви). Кожен наступний член синонімічного ряду в художньому тексті посилює попередній.

· У науковому та офіційно-діловому стилях однорідні ряди іменникові та прикметникові.

· У публіцистичному стилі більше місце посідають дієслівні. Часто вживаються узагальнюючи слова.

 

Відокремлені компоненти речення в науковому та діловому стилях основним зображенням мають уточнення, додаткове повідомлення. У художньому та публіцистичному стилях вони є засобом оцінності чиобразності. Найчастіше цю роль поступають дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прикладка.

Вставні слова не мають формального зв’язку з реченням чи його складниками. Для наукового та офіційно-ділового стилю найхарактернішими є вставні слова, що вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге,...; отже, таким чином, насамперед, нарешті,...), передають ставлення до способів висловлення думки (ймовірніше, точніше,...), зазначають джерело повідомлення (на думку вчених, за результатами досліджень), пом’якшують категоричність висновків (як відомо, припустимо), дають раціональну чи емоційну оцінку інформації (на жаль, напевно, мабуть). Як правило, з такими самими функціями перелічені типи вставних слів уживаються й у публіцистиці. Художня література використовує весь набір слів, які у взаємодії з іншими засобами цього стилю сприяють вираженню припущень, сумнівів, упевненості, ствердження чи заперечення. Особливо широко вживаються вставні слова в розмовному мовленні, надаючи йому експресії.

Вставлені конструкції в науковому стилі та його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художньому і публіцистичному стилях сприяють розвиткові другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.

Інші синтаксичні одиниці

Усне або письмове мовлення іншої особи, що вводиться в текст авторською ремаркою зі збереженням лексичних, граматичних та інших особливостей зветься прямою мовою. Одним із видів прямої мови є цитування. Це дослівний уривок з іншого твору, наведений із дотриманням усіх особливостей та посиланням на джерело. Цитати характерні для наукового та офіційно-ділового стилів . Обов’язкова умова – автентичність першоджерелу. Малі цитати основно характерні для публіцистики. Особливі значення посідає пряма мова в художньому стилі , завдяки чому він досягає глибокої експресивності. Зокрема в драматичних творах, пряма мова є єдиним засобом самовираження персонажів. У недраматичних жанрах мові автора протиставляється мова персонажів, яка дає рух оповіді, характеризує героя і його добу.

Непряма мова – це форма чужої мови, що будується на основі безпосереднього висловлювання, але передається від автора за допомогою підрядних речень з певними скороченнями. Автор викидає тут деталі, нецікаві чи неважливі для читача, або ж коли відпадає потреба передати своєрідність мовлення персонажів.

Монолог – мовлення однієї особи, звернене до широкої аудиторії з метою впливу на нею. У художніх творах монолог репрезентує спрямоване на читача мовлення автора або стилізоване підусне мовлення, внутрішнє мовлення персонажа. У недраматичних творах монолог служить для характеристики персонажів та виявлення авторського ставлення до них.

Діалог – розмова між двома особами, яка крім функції спілкування розкриває характери персонажів.

Еліпс побудований на пропуску слова чи словосполучення та вживається для відтворення енергійності, схвильованості чи розгубленості; використовується в публіцистиці та в художній літературі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти