ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичне використання складних речень

Складне речення порівняно з простим реченням зде­більшого становить синтаксичне утворення дещо вищо­го рівня складності — змістової, граматичної і стиліс­тичної.

Складне речення — речення з різною кількістю найрізноманітні­ших предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним

словом чи тільки інтонаційно.

Майже кожну з частин складного речення можна пе­ретворити на окреме просте самостійне речення. Таке перетворення не буває стилістично нейтральним, бо найчастіше спричиняє певні зміни простого речення, особливо в ритмомелодиці, в інтонації синтаксичної конструкції. Воно завжди потребує для своєї появи та вияву деяких особливих розумово-мовленнєвих зусиль, творчості, пор.: Скоро вдарили перші морози, снігом за­віяло село (В. Кучер) і Скоро вдарили перші морози. Сні­гом завіяло село. Перше речення — складне безсполуч­никове, це окрема комунікативна одиниця. За граматич­ною будовою та інтонацією складне речення становитЕ» одне своєрідне ціле, окрему структурну єдність, яка постає дещо інтонаційно розірваною в двох простих ре­ченнях. Безсполучникове складне речення і сформовані на його основі обидва прості речення становлять синоні­мічні синтаксичні конструкції, які семантично тотож­ні, але розрізняються синтаксично і стилістично: вони мають не зовсім однакову тональність, що позначається й на сприйманні мовцем висловленого в складному ре­ченні і в двох простих реченнях.

Особливо виразним є стилістичне розмежування складнопідрядних речень і простих ускладнених речень з дієприкметниковим, прикметниковим чи дієприслів­никовим зворотами. Обидва різновиди речень — синоні­мічні конструкції,’пор.: Не робіть незвичних жестів, які притягують до себе надмірну увагу (І. Томан) і Не робіть незвичних жестів, притягуючих до себе над­мірну увагу; Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, яка була повна спокою надії і Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою надії (М. Коцюбин­ський); Чіпка поїхав після того, як упорався коло ха­зяйства і Упоравшись коло хазяйства, Чіпка поїхав (Панас Мирний).

Предикативні частини складного речення мають здебільшого будову простих речень, об’єднаних у склад­не речення — за змістом, структурно та інтонаційно, утворюючи окрему комунікативну одиницю. Тому час­тини складного, особливо складнопідрядного, речення лише умовно можна називати реченнями. Однак це до­пускається з методичних міркувань —- щоб полегшити вивчення синтаксису складного речення (переважно у шкільному курсі). Водночас очевидним є те, що «речен­ня» як предикативна частина складного речення саме собою не виражає відносно закінченої думки, не має ін­тонації окремо вживаного речення, не виконує функції речення — ці ознаки притаманні всьому складному ре­ченню, а не його предикативним частинам.

Стилістика, зміст і структура складного речення що-

найбільше

 

‘^яких воно сформувалось. У складному реченні Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом

шумлять (А. Малишко) обидва прості сурядні речення можна було б оформити як окремі прості речення: Реве Дніпро. Й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять. Але тоді між обома простими самостійними реченнями послабиться смисловий зв’язок, зневираз- ниться з’єднувальна роль сполучника й, прості речення зримо роз’єднаються інтонаційно, що вплине на спри­ймання зображуваного, пор.: Хмара напливає на мі­сяць, і навколо все знову тоне в темряві (В. Козаченко) і Навколо все тоне в темряві тому, що хмара знову напливла на місяць. Ще слабше сприймається цей зв’язок у двох простих реченнях: Хмара напливає на місяць. І навколо все знову тоне в темряві. З вилучен­ням сполучника семантичний зв’язок між обома речен­нями послаблюється ще більше: Хмара напливає на мі­сяць. Навколо все знову тоне в темряві.

Прості речення, трансформовані (перетворені) в складні, змінюються стилістично, пор.: Гомонять то­полі. Шелестять осики (М. Терещенко) і Гомонять то­полі, шелестять осики. У першому прикладі обидва ре­чення інтонаційно завершені, через що роз’єднані трива­лішою паузою, містять повідомлення про менш щільно пов’язані між собою явища природи. У другому прикла­ді інтонація завершеності властива тільки останній лек­семі складного речення, тоді як перше сурядне речення вимовляється з інтонацією, яка спонукає до продовжен­ня розповіді. У ньому тісніше сприймається зв’язок між обома явищами природи. Отже, прості речення помітно втрачають у складному реченні свою значеннєвуТГсїпГ’ таксичну самостійність (навіть тоді, коли повністю збері- гають свою граматичну будову). Перетворення простих речень на складні зумовлює синоніміку і стйлістїїчну різ­номанітність різноструктурних складних конструкцій.

Синтаксичні паралелі на рівні складного речення простежуються не завжди. Часто певний різновид складного речення виступає лише в одному варіанті і з тільки йому властивою стилістичною сутністю: Лиш той не знає смерті, хто творить сам життя (В. Сосю- ра) — друге просте речення відповідає на питання, яке зумовлене змістом першого (хто саме не знає смерті?), і пояснює підмет (той). Ці прості речення можна вжити й окремо, але при цьому частково зруйнується зміст, ви­ражений обома простими реченнями в складнопідряд­ному реченні. Перетворення обох предикативних час-

 

тин цього речення на окремі прості самостійні речення потребувало б такої докорінної перебудови їх лексико- синтаксичної сутності, внаслідок якої складнопідрядне речення і обидва прості речення, сформовані на його ос­нові, опинилися б поза рамками синонімічності.

Отже, перетворення одного складного речення на два чи більше простих завжди стилістично вагоме, пор.: Важка дорога, що покрита твердим покровом сніго­вим, лягає коням під копита, гарячим коням вороним (Я. Шпорта) — Важка дорога лягає під копита гаря­чим коням. Дорога покрита твердим покровом сніго­вим; Сонце ллється, ніби дощ, крізь хмар жовтавий пух (М. Рильський) — Сонце ллється крізь хмар жов­тавий пух. Ніби дощ. Унаслідок синтаксичних перетво­рень складних речень на два прості змінилась інтонація ■Простих речень (порівняно з інтонуванням їх у складно­му реченні), послабився або змінився (чи навіть частко­во деформувався) смисловий зв’язок між ними. Речен­ня Дорога покрита твердим покровом сніговим стало семантично відірваним від першого речення, виникла стилістична незграбність — зайве повторення слова до­рога, а звідси й одноманітність вислову. Змінилась інто­нація простого речення Ніби дощ, яке внаслідок цього набуло додаткової приєднувальної функції — через значну відірваність від дієслова-присудка ллється це речення здається не зовсім вмотивованим стилістично.

Чимало різновидів складних речень специфічні за своєю граматичною (синтаксичною) будовою і не мо­жуть бути перетворені на окремі прості речення: Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано (М. Бажан); Хто любить людей, того й люди люблять (І. Томан); Під вечір по селу розійшлося, що йдуть коза­ки (М. Коцюбинський); Щоб урожаї добрі мати, треба землю глибше орати (Нар. творчість); Ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок).

Прості речення сприймаються несамостійно, неза­вершено в багатьох різновидах складнопідрядного ре­чення і в складному безсполучниковому реченні з його неоднорідними предикативними частинами. Всі части- > ни будь-якого складного речення завжди утворюють од- ну-єдину інтонаційну цілість, отже, й одне речення — як одиницю синтаксичну і стилістичну.

Семантика, весь зміст і стилістика складного речен­ня залежать від семантики (лексичного значення) слів,

що входять до його складу, і службових слів (слова), якими виражаються певні логічні (смислові) відношен­ня між простими реченнями — частинами складного ре­чення. Ці відношення називають синтаксичними відношеннями. Вони бувають єднальними, зістав- ними, розділовими, часовими, просторовими, умовни­ми, цільовими, причиновими, наслідковими, причино­во-наслідковими, допустовими тощо.

Прості речення в складному реченні реалізують своє смислове (змістове, логічне, поняттєве) значення тільки сукупно. Окрема предикативна частина складного речен­ня нерідко несамостійна і формально, структурно, син­таксично, і в смисловому відношенні, напр.: Скінчився денний труд, і з брами заводської ідуть робітники (В. Со- сюра) — друге речення без першого помітно несамостійне і граматично, і своїм змістом. Воно виражає наслідок то­го, про що йдеться в першому реченні. На граматичний зв’язок між цими реченнями вказує сполучник і.

Якщо простим реченням (навіть багатослівним) ви­ражається одна відносно закінчена думка, то складне речення виражає щонайменше дві думки в їх різних взаємовідношеннях. Об’єктом цих думок є різні явища в природі, суспільстві, в особистому житті тощо. Маючи (порівняно з простими реченнями) більші можливості для вираження різних синтаксичних відношень, які відо­бражають реальні відношення між предметами, явища­ми дійсності, складні речення внаслідок цього широко використовуються в науковому й офіційно-діловому мовленні.

Особливим різновидом складного речення є пері­од — семантично, структурно і стилістично вагома й оригінальна синтаксична конструкція, напр.:

Коли весна рожева прилетить І землю всю вбере і заквітчає,

Коли зелений гай ласкаво зашумить І стоголосо заспіває,

Коли весні зрадіє світ увесь І заблищить в щасливій долі,

І ти одна, в квітках і травах, в полі десь,

Серед весни, краси і волі Не зможеш більше серця зупинить,

Що в грудях буде битись, мов шалене,

І скрикнеш, — знай, не долетить Уже твій скрик тоді до мене… (О. Олесь).

Розгорнуте складне речення, яке логічно, за змістом та інтонацією членується на дві частини: першу (попе­редню) — багатослівну, яка вимовляється з поступовим нарощуванням голосу до кульмінації після слів І скрик­неш, і другу (заключну) — завжди вкрай стислу, яка відмежовується від попередньої частини тривалою пау­зою (між обома частинами) і зниженням голосу, тобто інтонацією. у

Така ж загалом побудова та інтонація періодів про­стежується і в недіалогічному, прозовому мовленні, напр.: Що земля поділяється на шматочки, що людей усе більшає, а землі не прибуває, що вже й тепер чима­ло бурлаків, а далі й більше буде — це кожний бачить і знає (М. Коцюбинський).

Цілком очевидною є чітка двочастинна будова цього періоду, його оригінальна ритмомелодика, не дуже роз­горнутий зміст, обсяг і, як наслідок цього, неповтор­ність усієї синтаксичної будови періодичної структури вислову, його виразно індивідуалізована стилістична своєрідність, яка найчастіше притаманна мовленню ху­дожньо-літературному.

34. Стилістичне використання синтаксичних засобів мови

Порядок слів у простому реченні

В українській мові порядок слів вважається вільним, тобто не існує певного місця у реченні за тим чи іншим його членом. Вільний порядок слів значить, що кожне речення може мати різні варіанти, наприклад: Ця прогулянка розрахована лише на три години. Розрахована ця прогулянка лише на три години. Лише на три години розрахована ця прогулянка.

Існує прямий і непрямий порядок слів, або інверсія. Розглянемо два речення: Спеціальний стаж: іноді підтверджується показаннями свідків. Цей навчальний заклад завжди забезпечував високий рівень підготовки фахівців з вищою освітою. Для них характерне таке розташування членів речення: 1) підмет стоїть перед присудком (стаж: підтверджується, заклад забезпечував); 2) узгоджене означення передує означуваному слову (спеціальний стаж:, цейнавчлльний заклад, високий рівень); 3) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова (показання свідків, фахівців з освітою); 4) додаток стоїть після слів, від яких залежить (підтверджується показаннями); 5) обставина часу передує присудку.{іноді підтверджується, завжди забезпечував). Порядок слів у наведених реченнях є прямим.

Прямий порядок слів домінує у мові. Він вважається нейтральним і є характерним для офіційно-ділового та наукового стилів.

При інверсії основний зміст речення зберігається, але зміна порядку слів дозволяє внести додаткові змістові відтінки, підсилити виразність слів. Наприклад, у реченні В Українському домі вітали з п'ятиріччям Академію муніципального управління комунікативним завданням є повідомлення про те, що відбулося. При іншому порядку слів Академію муніципального управління вітали з ювілеєм в Українському домі підкреслюється місце, де святкувався ювілей. У реченні Академію муніципального управління вітали в Українському домі з ювілеєм повідомляється про характер ювілею — п'ятиріччя. Із цих прикладів бачимо, що кінець речення — це сильна позиція для будь-якого члена речення і найпростішим способом виділення якогось слова чи словосполучення є винесення його на останнє місце у реченні.

Інверсія часто спричинює зміну експресивного забарвлення речення, отже, непрямий порядок слів частіше зустрічається в розмовному та художньому стилях.

Наведемо кілька правил, що регулюють порядок членів речення. В офіційно-діловому та науковому стилях переважає передування підмета присудку (прямий порядок слів); Дублікат трудової книжки заповнюється за загальними правилами. Ремонт будівель здійснюватиметься без відселення мешканців.

Не виключаються у цих стилях конструкції з інверсією головних членів речення. Йдеться про такі випадки, коли при зміні розташування підмета і присудка зберігається нейтральність висловлювання. Наприклад, нормою є передування присудка підметові у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї; "Комп'ютеризація пошти, — розповідає директор Львівської дирекції "Укрпошти " Анатолій Кидисюк,— дала можливість закласти надійну технічну базу для розширення сфери послуг"; "У Володимирі-Волинському працює сьогодні 1200 підприємств", — інформує міський голова Петро Данилович Саганюк.

Нормативним є передування присудка підметові у реченнях, на початку яких стоять обставинні слова, як-от; Значно зменшує імовірність крадіжки у квартирах встановлення автономної сигналізації; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Що стосується узгодженого означення, то нейтральною позицією для нього є передування означуваному слову; Зовнішньоекономічна діяльність є важливим фактором розвитку національної економіки кожної держави.

Прикметник ставиться після іменника, якщо необхідно виділити ознаку. Такий порядок слів використовується у художньому та публіцистичному стилях; Тут люд осілий. Тут шанують труд. І рух дадуть і кругові, і кросну. Кують залізо із місцевих руд. І мають славу дуже розголосну (Л. Костенко); Осики лист каро-зелений тремтить на вітрі і тремтить (В. Стус); Не бажаємо вам легких доріг. Бажаємо вам доріг чесних (О. Гончар).

Постпозиція узгодженого означення щодо іменника використовується в термінах і назвах товарів при класифікації об'єктів, що входять у загальний клас. Іменник при цьому означає родове поняття, а прикметник — видову ознаку: ромашка лікарська, ромашка запашна, м 'ята перцева, модрина європейська, річкова мінога українська, норка звичайна, підлога паркетна, ванни емальовані чавунні, щітки масажні, білизна постільна. У цих прикладах постпозиція прикметника не має експресивно-стилістичного забарвлення, отже, вони є прикметою наукового, офіційно-ділового та публіцистичного (з позначкою "спец.") мовлення.

Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, може стояти як у препозиції, так і в постпозиції до означуваного слова, порівняйте: Арбітражний суд повернув позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Арбітражний суд повернув позовну заяву і документи, додані до неї, без розгляду. Зазначену суму необхідно внести у передбачені угодою терміни. Зазначену суму необхідно внести у терміни, передбачені угодою.

Зміна розташування означень з метою їхнього змістового та інтонаційного виділення використовується у художніх і публіцистичних творах: Степан Маркевич впевнений, що степоваця піраміда була не нижча, ніж: єгипетські піраміди... (О. Гончар); Справжнє ім'я і прізвище Юрія Клена — Освальд Бургардт. І ім 'я, і прізвище не залишають

жодних сумнівів щодо національного походження видатного нашого письменника (Є. Маланюк).

При кількох неоднорідних означеннях, виражених якісним і відносним прикметниками, першим ставиться якісний прикметник, а другим — відносний як такий, що виражає більш суттєву чи постійну ознаку: конкретна моральна шкода, якісний харчовий продукт, свіжий український хліб.

Якщо іменнику передують два відносні прикметники, що є неоднорідними означеннями, то першим ставиться прикметник, що виражає більш вузьке поняття: середня заробітна плата, державна виконавча влада, добровільні протипожежні формування, колективні трудові спори, особисте підсобне господарство, дитяче шкіряне взуття, борошняні кондитерські вироби, пересувна дрібнороздрібна торговельна мережа.

Неузгоджене означення ставиться після означуваного слова: громадяни похилого віку, право на обслуговування, пенсія за віком, допомога на дітей.

35. Усі односкладні означено-особові речення синонімічні двоскладним, але, на відміну від останніх, в означено-особових реченнях увага зосереджується не на виконавцеві, а на самій дії. ПОРІВНЯЙТЕ: 1. Люблю мандрувати. 2. Я люблю мандрувати.

Означено-особові та неозначено-особові речення здебільшого вживаються в художньому й розмовному стилях мовлення. Вони допомагають уникнути небажаного повторення, створюють лаконічність, динамічність розповіді.

Основне призначення узагальнено-особових речень – образне вираження узагальнених суджень, тому особливого поширення вони набули в приказках, прислів’ях, загадках, казках. За допомогою узагальнено-особових речень також даються інструкції, рецепти, позначаються закономірності тощо.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти