ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.

Наголос — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Носієм його виступає голосний звук. Наголос, розрізняють словесний, фразовий, логічний і емфатичний наголос. СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним, музикальним і кількісним. Динамічний (силовий, експіраторний ) наголос — виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської та інших мов. Вільний (нефіксовании) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну(мука — мука, замок — замок) і форморозрізнювальну(вікна — вікна, виходити — виходити) функції. Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією тобто з ослабленням і скороченням звучання ненаголошених складів. Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основноготону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Кількісний, або довготний, квантитативний наголос — виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних. У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова).

Переважає в індонезійській мові за наявності в ній динамічного і музикального наголосів. ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі. Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, \ зустрів давнього друга. Що ви читали \ сьогодні вранці? Фразовий наголос — посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції. Логічний НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до мене (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Ліки приймати до їди, чи після?

ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС — емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!

Слова, які втративши наголос, приєднуються до наступних слів, називають проклітиками, а явище – проклізою (in the yard, to the office). Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичні ціле, називають енклітиками, а явище - енклізою.

Інтонація та її складові.

Інтонація - це сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення. Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

1. Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

2. Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

3. Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

4. Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

5. Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ — зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо). ІНТЕНСИВНІСТЬ — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос). ПАУЗА — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. ТЕМП МОВЛЕННЯ (італ. tempo від лат. tempus "час") — швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій. ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука. Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.

Позиційні зміни звуків.

До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, відведення назад") — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Редукція голосних буває кількісною та якісною. КІЛЬКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. ЯКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положенням в кінці слова. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в російській, білоруській, польській, німецькій, туркменській та інших мовах. Протеза (ВІД rp. prothesis "додання, приєднання") — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови. Наприклад: острый — гострий, у лиця — вулиця. Ще більше, ніж у літературній мові, явище протези поширене в українських говірках, особливо подільських, де можна, почути таке: Гандрій повернувся з Гумані і поїхав горати, а Ганна готує йому гобід.

Комбінаторні зміни звуків.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Асиміляція — часткове або повне уподібнення приголосних звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тошо. Наприклад, зміна дзвінкого г на глухий х під впливом наступного глухого к у слові легко [лехко], зміна глухого т' на дзвінкий д' під впливом наступного дзвінкого б у слові бо- ротьба [бород'ба] тошо — це регресивна контактна часткова асиміляція. Усі подовження м'яких приголосних в українській мові — це наслідок прогресивної контактної повної асиміляції: було [стат'йа] — є стаття [стат'т'а], було [л'йу] — є ллю [л'л'у]. Акомодація — пристосування артикуляції суміжних приголосного і голосного. Наприклад, в українській мові голосний є вимагає, щоб попередній приголосний був твердий: земля [земл'а] (звук л' м'який) — землею |землейу] (звук л перед є став твердим); а голосний і, навпаки, вимагає, щоб попередній приголосний був м'який: імла (звук л перед а твердий) — в імлі [імл'і] (звук л перед і став м'яким). Субституція — підстановка в запозичених словах звуків рідної мови замість іншомовних. Наприклад, англійське слово meeting ['mi:tirj] в українській мові звучить як мітинг, французьке costume — костюм, німецьке Fliigel «крило» — флігель. Грецький звук ф у багатьох словах української мови замінено на п, х, т, кв: Пилип, Хома, Тадей, квасоля. Дисиміляція — розподібнення приголосних унаслідок заміни одного звука іншим. Наприклад, при додаванні до твірної основи рук- суфікса -ник за законами української мови мало б утворитися слово ручник\ тим часом маємо рушник: тут усунено збіг двох приголосних із зімкненнями чн за допомогою заміни зімкнено-щілинного ч на щілинний ш (регресивна контактна дисиміляція). І навпаки, при творенні вищого ступеня порівняння дуж + ший усунено збіг двох щілинних звуків жш за допомогою заміни щілинного ш на зімкнено-щілинний ч — дужчий (прогресивна контактна дисиміляція). Трапляється й дистант-на дисиміляція, як у словах флюгер, лицар, муляр, що походять від німецьких Fltigel, Ritter (пор. рицар), Маигег (пор. мурувати), у яких усунено збіги двох однакових приголосних в одному слові: л + л у першому слові й р + р у двох наступних словах. Епентеза — вставляння звука для роз'єднання двох подібних. Наприклад, у слові павук, що походить від давнього паякь, між голосними вставлено приголосний в (у польській мові тут вставлено j: pqjak); у слові ідея, що походить від грецького idea, для роз'єднання голосних вставлено й. Для розділення приголосних в українській мові вставляються епентичні є, о: весна — весен, вікно — вікон, буква — буквений (букв + ний), церква — церковний (церкв + ний); у розмовній мові: Олексан-дер тощо. Дієреза — викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків. Наприклад, в українській мові випадають середні звуки т, д під час збігу трьох зубних приголосних: піст — пісний, честь — чесний, проїзд — проїзний, мастити — масло. Метатези — нічим не зумовлені перестановки звуків чи складів у словах. Наприклад, переставлено місцями склади в українському слові ведмідь (пор. російське медведь — букв.: медоїд). Можуть мінятися місцями й окремі звуки: бодня — бондар. Переставлено звуки в запозичених із німецької мови словах тарілка (der Teller), футляр (das Futteral, пор. українське, теж запозичене з німецької мови хутро). Гаплологія — викидання одного з двох однакових складів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти