ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем.

У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.

Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

 

Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).

Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка — ненаголошена. У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові. Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою — перед іншими приголосними. У багатьох мовах, зокрема в російській, білоруській, польській, німецькій, слабкою позицією для приголосних є положення в кінці слова. Внаслідок нейтралізації приголосних з'являються пари слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення. В українській та англійській мовах позиція в кінці слова є сильною для приголосних. Як бачимо, у мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або аллофонами. Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варіації фонем — це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні варіації фонем. Орфоепічні особливості вимови характерні і для мовців певної території. Такі варіації називають територіальними. Прикладом позиційних варіацій може слугувати акомодація голосних після м'яких приголосних.

На противагу варіантам, які зумовлюють утворення омофонів (слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення), варіації — це "невинні відтінки", які не впливають на розуміння слів. Отже, фонема як недоступна безпосередньому сприйняттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реалізується в мовленні. Одній фонемі можуть відповідати декілька звуків. Тому можна вважати правомірним визначення фонеми як низки звуків, які позиційно чергуються і служать для розрізнення й ототожнення слів та морфем.

Поняття фонологічної системи.

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови.

Для того щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему — підбирати слова, які різняться між собою однією фонемою. Саме таким чином можна встановити систему фонем будь-якої мови, а зіставивши її з системою фонем іншої мови (інших мов), можна виявити національно-мовну специфіку фонологічних систем порівнюваних мов.

Звуки стають фонемами, коли вони в опозиції до інших звуків, тобто розрізняють значення морфем чи слів. Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція — опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має. Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>. Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні. Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються. Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів і варіацій фонем та їх сполучуваності (комбінаторики).

Слід зазначити, що в мовознавстві існують різні фонологічні школи, в трактуванні фонем яких є деякі відмінності.

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.

Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.

Лексикологія - розділ науки про мову, якийвивчає лексику (словниковий склад мови). Розрізняютьзагальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладнулексикологію. Загальна лексикологіяв становлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичнихподібностей і відмінностейміж ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культуримовлення.

Слово - основна структурно-семантичнаодиницямови, що служить для іменуванняпредметів і їхвластивостей, явищ, відносин дійсності, що володіє сукупністю семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - цілісність, виділимість і вільна відтворюваність у мовленні.

Враховуючи складність багатопланової структури слова, сучасні дослідники при його характеристиці використовують багатоаспектний аналіз, вказують на суму самих різних мовних ознак:

фонетичну (абофонематичний) оформленість і наявність одного основного наголосу;

лексико-семантичну значущість слова, його окремість і непроникність (неможливість додаткових вставок всередину слова без змінийогозначення);

іиоматичность (інакше - непередбачуваність, не вмотивованість називання чи неповну його вмотивованість);

віднесеність до тих чиіншихчастинмови.

Значення слова.

Значення слова — відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії).

Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення. Фактично, без слів ми не змогли б виражати свої почуття, своє бачення світу, не могли б спілкуватися одне з одним. Мова – це сукупність певних поєднань звуків, букв, яким конкретною людською спільнотою (найчастіше – етносом, народом) присвоєно певне значення. Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки.

Варто зауважити, що лексичне значення слова відбиває лише узагальнене поняття про предмет, явище, ознаку. Дуже часто одне й те ж слово може викликати дуже різні асоціації у людей.

Полісемія та омонімія.

Полісемія (грец. роіу — багато і sema — знак, значення), або ба­гатозначність слів — наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох, кількох чи багатьох значень.

Одне із значень для певного слова пряме і основне, а всі інші — тропеїчні (непрямі, переносні).Троп (tro- pos — зворот) — це мовностилістичний засіб, який полягає у вживанні слова або сполучення слів у непрямому, переносному значенні. Переносне значення слова завжди похідне, вторинне, воно розвивається з прямого, вихідного значення слова. Отже, полісемічним вважається слово з прямим значенням і щонайменше з одним переносним

Омонімія - (від греч. homos — однаковий , опута — ім`я) — властивість мов їх виражень мати кілька значень або виражати кілька понять, ніяк не зв`язаних між собою.

Омоніми (від гр. homos "однаковий" і onyma "ім'я") - слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

Синонімія та антонімія.

Синонімія - повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

Синоніми (гр. syn?nymos - однойменний) - слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття.

Синоніми відрізняються відтінками значень або стилістичним забарвленням чи обома цими ознаками. Напр.: хуртовина, завірюха, буран, пурга, заметіль, віхола. Спільність значення пояснюється тим, що вони виражають одне поняття.

Антонімія-протилежність значень мовних одиниць одного і того ж рівня мови: слів, морфем, синтаксичних конструкцій, напр.: Високий – низький.

 

Антоніми (від rp. ant і "проти' й ônyma "ім'я") - різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний можна утворити форми тихіший, голосніший, найтихіший, найголосніший), протилежно спрямовані дії (входити - виходити) і точки простору та часу (верх - низ, рано - пізно, літо - зима).

Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.

Контрарні антоніми (від лат. contrarius "протилежний") виражають якісну протиставленість і утворюють граду-альні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). Наприклад: молодий (чоловік) - нестарий - середніх літ - літній - старий;

Комплементарні антоніми (від лат. complementum "доповнення") доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них нема середнього (проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний – хибний

Контрадикторні антоніми (від лат. contradictorius "суперечливий"): один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: молодий - немолодий (середніх літ, літній, старий)

Векторні антоніми (від лат. vector "той, що несе") виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати – виїжджати.

Антоніми бувають різнокореневими та однокореневими.

Питання про лексико-семантичну систему мови.

Елементами лексико-семантичної системи мови є лексичні одиниці, пов'язані між собою внутрішньослівними, парадигматичними, синтагматичними, асоціативно-дериваційними відношеннями. Виявити всі системні зв'язки в лексиці якоїсь мови — надзвичайно трудомістке завдання. Визначення місця лексичної одиниці в лексичній системі передбачає, передусім, виявлення її синтагматичних і парадигматичних властивостей та відношень.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти