ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Предмет граматики. Розділ граматики. Основні одиниці граматичної будови мови.

Граматика - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови. Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць. Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису. Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень. До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія - це граматика слова. Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Іншими словами, синтаксис - це граматика зв'язного мовлення. Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на задній план, а для китайської, в'єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо там її (морфології) немає. Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio "відведення води з ріки", а згодом "утворення нових слів від наявного кореня"), займає проміжне місце між лексикологією і граматикою. Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з якого він побудований тощо. Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної. Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики - різні одиниці, а для граматики - одне й те ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини. Основні одиниці граматики - морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису.

Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.

Лексичне значення — історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням. Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження. Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний - значення ознаки. Крім тут згаданих, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін. Як бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного: 1. Відношенням до слова і будови мови. Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінку. 2. Характером узагальнення. Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення - з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення кількісно обмежені й строго фіксовані. 3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності.нка тощо). наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка е тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. 4. Способом вираження. Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні. Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними. Реляційні значення (від лат. relatio "відношення") є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін. Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.

Морфема. Види морфем.

Морфема - мінімальна двостороння одиниця мови. Так, наприклад, у слові рука виділяються дві морфеми - рука. Звукосполучення рук вважається окремою морфемою тому, що за цим звукокомплексом (планом вираження) закріплене значення, пов'язане з поняттям руки. Так само окремою морфемою є -а, бо це також двостороння одиниця: має план вираження - звук [а] і план змісту - "називний відмінок, однина, жіночий рід". Морфема може варіюватися. У більшості мов морфема не збігається зі складом. Так, у слові дорога є дві морфеми (дорог- і -а) і три склади (до-ро-га). Повний збіг морфеми і складу характерний для китайської, в'єтнамської та деяких інших мов, у яких цю одиницю називають морфоснлабемою, або силабоморфемою. Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне. Речове (лексичне) значення - це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Так, морфема чит- (читати, читач, читальня) виражає значення "сприймати щось зображене літерами", морфема добр- (добрий, добро та) виражає значення позитивної оцінки, морфема дерев-(дерево, дерев'яний) - значення, пов'язане з "багаторічною рослиною з твердим стовбуром".Дериваційне значення - значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. Морфема -ач у слові читач вказує на особу за дією ("той, хто читає"), а морфема -льн-у слові читальня - на приміщення ("місце, де читають"). Дериваційне значення стосується лексики і граматики. Реляційне значення - суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні. Наприклад: Хлопчик читає книжку. Він дуже зацікавився цією книжкою. Тут морфеми -є, -у, -єю, -ою мають реляційне значення. Морфеми поділяються на сегментні й несегмевтні. Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сегментування (членування) лінійної одиниці - слова. Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси. Корінь - сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Корінь обов'язково наявний у кожному слові, через що корені кількісно не обмежені (їх кількість постійно збільшується у зв'язку з появою нових слів). Слово може мати у своєму складі два і більше коренів: укр. водогін. Афікс - службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси. Префікс -афікс, який стоїть перед коренем. Наприклад: заїхати, е-їхати, приїхати. Постфікс - афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії (закінчення). Суфікс - афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням: баб уся. Флексія, або закінчення, - змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні. Наприклад: село, білий. Інтерфікс - афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові. Інфікс - афікс, вставлений у середину кореня. Циркумфікс, або конфікс, - перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Несегментні морфеми - морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова. До них належать нульова морфема і суперсегментні морфеми. Нульовими можуть бути флексії (вода - водф, зима - зимф; рос. белф - бела), суфікси (киян-ин -- киянф, болгарин-бол-гарф) і префікси (болг. фхубав "гарний, добрий" - по-хубав "кращий" - най-хубав "найкращий"). Суперсегментними є морфеми, які розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу (руки - руки, англ. progress "прогрес", progress "прогресувати") і морфеми тону (в деяких мовах, як, зокрема, в мові тлінгіт, майбутній час дієслова утворюється високим тоном, а минулий - низьким). Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.

Граматична форма слова.

Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності. Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова. Синтетичні форми - форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне значення синтезовані в одній формі. Аналітичні форми - форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне - самостійним словом, а граматичне - службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу - службовим дієсловом буду); писав би (лексичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу - за допомогою частки би). Говорячи про форму слова, слід зазначити, що є слова одноформені (учора, над, знов, вчасно, підтюпцем тощо) й багатоформені (див. вищенаведені форми дієслова читати). У багатоформеному слові виділяють його постійну частину, яку називають основою слова, і змінну частину, яку називають формантом. Трапляються випадки, коли багатоформене слово не має єдиної основи для всіх словоформ, і різні словоформи цього слова утворюються від різних коренів. Наприклад: йде - йшов, я - мене, поганий - гірший.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти