Криміналістична діагностика – процес дослідження властивостей і стану об’єкта з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причин цих змін та їх зв’язок із учиненим злочином.Іншими словами кримінальна діагностика – це уявна реконструкція вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки» зворотного напряму»: від наслідку до причин ,від явища до його суті. Діагностика зазвичай передує ідентифікації наукове підґрунтя криміналіст. Діагностики становлять:

- можливість пізнання події за її відображенням

- закономірність виникнення криміналістично значущої інформації

- положення науки криміналістики про типові моделі відображення механізму злочину

- методи і методики криміналіст. діагностування питань, що розкривають зміст мети.

Завдання криміналістичної діагностики полягають у вивченні:

• внутрішніх властивостей і стану об'єкта;

• зовнішніх властивостей та умов обстановки (місця, часу, функціонування) об'єкта;

• властивостей і умов механізму та розвитку процесів взаємодії об'єктів між собою.

Завдання кримінального діагностування можуть бути: прості та складні (складені); прямі та зворотні.

Прості діагностичні завдання полягають у дослідженні (вивченні) окремо взятого об'єкта.

Складні - утворені множиною діагностованих об'єктів і процесів у їх взаємодії:

- встановлення механізму події в його динаміці;

- визначення можливості (неможливості) вчинення певних дій за певних умов;

- встановлення відповідності (невідповідності) діянь (дій) спеціальними правилами;

- визначення умов (обстановки); часу (періоду) або хронологічної послідовності дії (події);

- встановлення місця події (діянь), їх локалізації, меж, позиції учасників, їх розташування;

- з'ясування інших схожих умов;

- з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між діяннями та їхніми наслідками (результатом).

Прямі діагностичні завдання - рух від причини до наслідку (результату).

Це зазвичай прості діагностичні завдання типу:

- який склад конкретного об'єкта або його структура;

- за якої температури може мати місце самозагорання конкретної речовини.

Прямі складні завдання типу: яким був механізм певного процесу за конкретних умов або яким може бути механізм.

Зворотні діагностичні завдання - рух дослідження від наслідку (результату) до причин.

Більшість складних завдань діагностичних досліджень -саме зворотні.

26.

Об'єктами криміналістичного діагностування є:

Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню або шукані) - стан, властивість об'єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

Діагностуючі (ті, за допомоги яких відбувається діагностика) - ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують стан, властивості об'єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків битого скла й відсутність таких фрагментів усередині кімнати - свідчення того, що вікно було розбите зсередини приміщення).

Суб'єкти діагностики- це особи, які вирішують діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.

Слідчий і суддя здійснюють діагностування як у процесуальній, так і в непроцесуальній формі у ході провадження у справі: під час огляду місця події для з'ясування механізму вчинення Злочину; під час конструювання та перевірки слідчих і судових версій тощо.

Експерт - завжди у процесуальній формі, під час виконання судової експертизи, а також у непроцесуальній, коли розробляє експертні методики.

27.Криміналістичне діагностування здійснюється у кілька етапів.

Кількість етапів діагностичного дослідження залежить від складності вирішуваного завдання.

1. Формулювання завдання діагностичного дослідження.

2. Вирішення простого діагностичного завдання.

Для цього вивчають ознаки об'єкта, за якими визначають його властивості, стан (наприклад, установлюють хімічний склад мікрочастинок вибухової речовини з місця події).

Якщо ставиться тільки це завдання, то дослідження завершується. Якщо ж просте завдання є тільки початком вирішення складного, його переводять до наступного етапу.

3. Побудова типової моделі.

На підставі результатів вирішення простого завдання будують (реконструюють) типову модель процесу, способу дій, події, явища (наприклад, на підставі структурного складу вибухової речовини та аналізу походжень моделюють умови вибуху).

4. Встановлення наслідків із побудованої моделі та порівняння цих установлених (гіпотетичних) наслідків із відображеннями па елементах уречевленої обстановки, виявлення специфічних особливостей.

5. Формулювання або побудова висновку.

За позитивного результату порівняння встановлюється механізм події, процесу, дії (наприклад, установлення механізму вибуху), а за негативного результату - повернення до першого або другого етапу.

28. Криміналістична техніка — це важливий розділ криміналістики, що виник у результаті впровадження досягнень природничо-технічних наук у практику боротьби зі Злочинністю. Методи фізики, хімії, біології, медицини та інших галузей знань пристосовувалися для виявлення слідів Злочину та отримання інформації з метою кримінального Судочинства. Кримінальна, або поліцейська, техніка в XIX ст. Заклала підґрунтя сучасної криміналістики.

Криміналістична техніка розвивається в трьох основних напрямах: оперативно-слідча, науково-дослідна, профілактична. Кожний з напрямів передбачає розробку не лише відповідних приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів, а й найефективніших прийомів, методів використання науково-технічних засобів.

Найскладнішим напрямом є розвиток науково-дослідної техніки, яка застосовується в основному в лабораторних умовах висококваліфікованими фахівцями. До науково-дослідної техніки належать різноманітне обладнання та апаратура, які дають змогу здійснювати дослідження в рентгенівських променях, застосовувати радіоактивні ізотопи, проводити люмінесцентний чи спектральний аналіз тощо.

29. Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, Пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що Ускладнюють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кілька груп:

1) взяті без змін з різних технічних і природничо-технічних наук;

2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей;

3) спеціально розроблені для цілей криміналістики.

Основними формами застосування криміналістичної Техніки є:

1) використання науково-технічних засобів оперативними працівниками при проведенні оперативно-розшукових заходів;

2) застосування науково-технічних засобів слідчими при проведенні слідчих дій;

3) використання науково-технічних засобів спеціалістами та експертами під час відповідних досліджень;

4) застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду.

За галуззю наукового знання технічні засоби поділяють на загальні та спєіільні.

Загальні технічні засоби — це засоби, запозичені з інших галузей науки, побутової техніки затосовуються без будь-яких змін і вдосконалень, наприклад, транспортні засоби різні інструменти (слюсарні тощо), засоби дротового та радіозв'язку, фототехніка, звуко- та відеотехніка, рентгенотехніка, ультрафіолетова й інфрачервона техніка Де технічні засоби загального призначення, їх не слід відносити до криміналістичних засобів, оскільки вони призначені для інших видів діяльності..

Спеціальзасоби криміналістичної техніки— це предмети, пристрої, які є інструментами криміналістичної діяльності щодо збирання, дослідження і використання доказової інформації . Це спеціальні прилади та пристрої призначені для вияеєння, фіксації і дослідження слідів злочину, вилучення з них доказової інформації наприклад, йодна трубка, прилад «Портрет» для композиції суб'єктивних портретів, прилад оптичного спостереження (ПОС), порівняльний криміна-ЛІСТИЧНИЙ мікроскоп МСК-1.

За спеціальним призначенням криміналістичні засоби поділяють таким Чином: 1) засоби фото-, кінотехніки та відеозаписуючої техніки; 2) засоби запису акустичної Інформації — звукозаписна техніка; 3) засоби роботи з матеріальними слідам виявлення, фіксації і дослідження; 4) аналітичні засоби; 5) пошукові засоби; би збирання, збереження і оброблення інформації — обчислювальна та кібернетична техніка; 7) допоміжні засоби.

32.Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів.Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об'єкт, його стан,ознаки;

2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;

3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об'єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень.

33.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Завдання судової фотографії:

1. забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксацію та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;

2. здійснювати об’єктивну фіксацію слідчих дій та їх результатів;

3. вдосконалювати існуючі та розробляти нові технічні засоби збирання фіксації й дослідження доказів;

4. забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого органу дізнання, експерта-криміналіста.

У літературі зустрічається також розподіл судової фотографії на:

- оперативно-розшукову;

- судово-слідчу;

- судово-експертну.

Оперативно-розшукова фотографія, хоча і має свої особливості, але по своєму змісту близька до судово-оперативної. Тому перша система класифікації судової фотографії більш поширена.

Питання-33.

Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів.

Завдання судової фотографії:

• забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксації та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;

• здійснювати об'єктивну фіксацію слідчих дій і їх результатів;

• удосконалювати наявні та розробляти нові технічні засоби збирання, фіксації та дослідження доказів;

• забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого, органу дізнання.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, застосовуваних для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними.

Питання-34. В процесі підготовки до заняття слід запам’ятати, що підготовка фотоапарата до зйомки починається із зарядки фотоапарата фотокасетою з світлочутливою плівкою.

Оскільки зарядка фотоапарата фотокасетою з світлочутливою плівкою відбувається за звичайного освітлення, то цей процес, як правило, не виникає труднощів. Важливо чітко зафіксувати зарядний кінець фотоплівки у прийомній катушці фотоапарата, прослідкувавши за тим, щоб зубці мірного валика потрапили у віконця перфорації фотоплівки. Вставивши касету у фотоапарат слід переконатись в тому, що фотоапарат заряжений правильно. З цією метою необхідно два-три рази звести важель механізму замка і натиснути на кнопку спуску. При цьому зверніть увагу на головку “зворотньої перемотки плівки”. Якщо вона при зведенні важеля механізму замка – рухається, то фотоапарат заряжений правильно. Лічильник кадрів встановлюємо на “о”. Фотоапарат готовий до зйомки. Правила фотографування. Перш за все слід вибрати об’єкт зйомки. Потім розмістити його у кадрі, максимально використавши площу кадра. Після цього навести фотоапарат на різкість за матовим склом, спостерігаючи за об’єктом через видошукач. Фотоапарат наведений на різкість правльно, якщо зображення на всій площі кадру буде чітким, а кристалики мікроростру стануть невидимими. З урахуванням глибини різкості встановити діафрагму і визначити витримку (експозицію).

Слід пам’ятати, що витримка визначається з урахуванням багатьох факторів – світлочутливості плівки, світлосили об’єктива, характеру об’єкта зйомки, величини отвору діафрагми, міри освітленості об’єкта, яка за умов фотографування вдень залежить від географічної широти місцевості, пори року, часу доби, погодних умов і т.п. Визначити витримку можна з допомогою спеціальних таблиць або фотоекспонометра. При оволодінні процесом фотографування і наявності певних навиків витримка при зйомці визначається на основі практичного досвіду.

Для гарантії одержання якісної фотографії рекомендується під час фотографування певного об’єкта використовувати різні варіанти. Перший: за постійної діафрагми змінювати витримку в сторону збільшеня і зменшення.

Наприклад: Д-8; витримка – 1/60.

Варіанти: В – 1/30; 1/125.

Другий варіант: при постійній витримці змінювати діафрагму.

Наприклад: В –1/60; Д-8. Варіанти: Д – 5,6; 11.

Питання-35.

Питання-36.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об'єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об'єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця, події.

Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об'єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об'єкти, з якими були пов'язані дії злочинця.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події, її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою.

Питання-37.

Судово-оперативна фотографія це вид судової фотографії, що являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів.

Види :

1. У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну.

2. Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.

3. Фотографування слідів на місці їх виявлення використовується для фіксації місця їх знаходження, загального вигляду, стану, індивідуальних особливостей. Місце виявлення сліду фіксують зйомкою на фоні оточуючих об'єктів, потім окремо фіксується слід, а також його деталі та особливості. При фотозйомці слідів на місці події рекомендується така послідовність дій: спочатку фотографують предмет, на якому виявлені сліди, потім взаємне розташування слідів, і останнє — кожний слід окремо за методом великомасштабної зйомки.

4. Упізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

5. Фотозйомка при відтворенні обстановки і обставин події (під час слідчого експерименту або перевірки показань на місці) застосовується для фіксації найбільш істотних моментів процесу і результатів зазначених дій у взаємозв'язку з конкретною матеріальною обстановкою.

6. Фотографування при проведенні перевірки показань на місці провадиться з метою наочної фіксації дій учасників на місцевості й у приміщеннях, де згідно з показаннями раніше допитаної особи відбувалася подія злочину чи її окремі обставини.

7. Фотозйомка при проведенні обшуку передбачає використання орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної зйомок. Фотозйомка при обшуку доцільна для фіксації місця розташування об'єкта обшуку, місць розташування предметів пошуку, схованок, їх особливостей, будови.

8. Фотозйомка при пред'явленні для впізнання провадиться з метою фіксації запропонованих для впізнання об'єктів. Таке фотографування дає наочне уявлення про правильність добору об'єктів і дозволяє зафіксувати низку ознак, за якими об'єкт був упізнаний.

Питання-38.

Методи судово-оперативної фотографії різноманітні, але основними є панорамна, вимірювальна, стереоскопічна та репродукційна фотозйомка.

Панорамна фотозйомка полягає в фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об'єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафіксованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову і ярусну панораму.

При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об'єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.

Кругова панорамна зйомка доцільна у тих випадках, коли необхідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об'єкти. Фотографування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру повертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Частина попереднього кадру, що перекривається наступним, повинна становити 10—15 % його площі. Повна кругова панорама являє собою зображення місцевості по колу (360°).

На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фотокамери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об'єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним внаслідок збільшення відстані до частини об'єкта, що знімається.

Вимірювальна зйомка призначена для одержання фотознімків, за якими можна визначити розміри сфотографованих об'єктів і відстані між ними. Сутність такої зйомки полягає в тому, що об'єкт фотографується разом із масштабною лінійкою. Лінійка розміщується поруч зі слідом або предметом, на рівні їх поверхонь. Оптична вісь об'єктива фотоапарата має бути перпендикулярна площині об'єкта і спрямована в його центр.

Стереоскопічна зйомка — це метод одержання знімків, який дозволяє повніше сприймати об'єм сфотографованих предметів. Об'єкт фотографується з двох різних точок, які відповідають позиції лівого і правого ока. Два знімки утворюють стереопару, яку розглядають через стереоскоп.

Репродукційна фотозйомка — це система прийомів фіксації площинних об'єктів. Вона застосовується для відтворення фотографічними способами плоских оригіналів (документів, фотознімків, креслень, схем, малюнків та ін.). У процесі репродукційної зйомки необхідно: а) рівномірно освітлювати всю поверхню об'єкта; б) забезпечити паралельність взаємного розташування негативного матеріалу і об'єкта; в) оптична вісь об'єктива повинна проходити через центр об'єкта.

Питання-39.

Питання-40.

Упізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру(досягається за допомогою використання масштабного еталону): правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови вправо (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний ріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний ріст із поворотом усього корпуса вправо. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вдна була затримана. Ретуш упізнавальних знімків не допускається.

Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і «туалету» та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявили, а оголений труп прикривають шматком тканини.

Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя. Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа знімається з розплющеними очима.

Питання-41 (див. – 40).

Питання-42.

Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведення експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабораторних умовах розширюють пізнавальні можливості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об'єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються ефект контрасту за яскравісю, за кольором, тіньовий контраст.

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об'єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.

Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об'єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об'єкта, який освітлюється тепловими променями. Об'єктив оснащується інфрачервоним фільтром, а об'єкт освітлюється електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в рентгенівських променях — метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об'єкт. Застосовується для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку захованих предметів, читання деяких текстів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об'єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

Питання-43. Характеристика світлочутливих матеріалів.

Промисловість випускає наступні фотоматеріали:

а) фотопапір стандартних форматів;

б) котушкова фотоплівка: шириною 8, 16, 35 і 60 мм. Фотоплівка (фотопапір) складаються з підкладки, на яку нанесені:

Ø емульсійний шар (галогенід срібла і желатин);

Ø підшар (желатин з додаванням дубителя);

Ø протиореольний шар (барвник) і ін. Світлочутливий слон фотоматеріалів характеризується

рядом параметрів:

1) світлочутливість (S)—величина, зворотна кількості освітлення, необхідного для одержання визначеного почорніння шару.

Фотоматеріали по світлочутливості маркіруються в одиницях ДСТУ (державний стандарт), Американські—в одиницях ISO (ASA) (які в основному збігаються з нашими), німецькі у DIN.

Негативні фотоматеріали мають дуже широкий діапазон світлочутливості: від 11 до 350 од. ДСТУ і більше; позитивні фотоплівки – від 0,2 до 2 од. ДСТУ; фототехнічні плівки – від 0,1 до 130 од. ДСТУ.

На фотоматеріалі високої світлочутливості можна робити зйомку при малому освітлені.

2) фотографічна широта (L) – це інтервал експозицій при зйомці й інтервал щільності негативу з яких може бути отримане оптимальне зображення. Чим більшу фотографічну широту мають негативні фотоплівки тим вони якісніші. На практиці цей параметр визначає можливість зробити при зйомці витримку більше або менше нормальної (відповідно одержати при прояві темний або світлий негатив), а при друкуванні (варіюючи витримкою), – одержати оптимальний фотознімок;

3) контрастність (γ) – відношення різниці оптичних щільностей у зображенні деталей на фотознімку. Контрастність фотоматеріалу на практиці означає здатність його передавати чорне, біле зображення і півтони;

4) роздільна здатність (V) – здатність фотоматеріалу передавати дрібні деталі об'єкта зйомки. Роздільна здатність чисельно виражається кількістю штрихів (ліній) на 1 мм зображення спеціальних іспитових таблиць. Фотоматеріал, що має велику роздільну здатність, складається з дрібних зерен галогенного срібла (дрібнозернистий), що має малу роздільну здатність – з більш великих зерен. Перші мають малу світлочутливість, другі – велику;

5) світлочутливість (Sц) – здатність поглинати зі спектра тільки визначену частину випромінювання однієї спектральної зони – це здатність чорно-білого фотографічного матеріалу передавати кольорове зображення в правильній градації чорно-білих тонів. Звичайне галогенне срібло (галогеніди срібла), що є основою фотоемульсії, відчутне лише до короткохвильової частини видимого спектра світла – фіолетової і синьої. Для розширення спектральної чутливості (світлочутливості) чорно-білої фотоемульсії в неї вводять органічні барвники – спектральні сенсибілізатори.

Питання-44.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають внаслідок взаємодії двох об'єктів і мають достатньо широке розповсюдження: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є головним предметом вивчення у трасології.

Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об'єктів: один об'єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об'єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слгдосприймаючий. Ділянки поверхні об'єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об'єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об'єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів залежить від низки чинників: твердості об'єктів, напрямку взаємодії, розташування об'єктів, сили і характеру взаємодії.

123 4