ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Білет. Комбінаторні процеси та їх різновиди.

У потоці мовлення звуки взаємодіють і впливають один на одного, в результаті чого відбуваються фонетичні процеси.

Процеси спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними. Зміни, зумовлені впливом одного звуку на інших, називаються комбінаторними.

До комбінаторних процесів належать: асиміляція, акомодація, епентеза, дисиміляція, метатеза,гаплологія.

Асиміляція – артикуляційне уподібнення звуків у межах складу або слова: боротьба (бородьба), сказка (сказка). Асиміляція буває за напрямом: регресивна і прогресивна. За повнотою: повна і не повна. За місцем: суміжна не суміжна. Приголосні асимілюються за дзвінкістю і глухістю., за місцем і способом творення – болітце, твердістю-мякістю – світ,пісня.

Акомодація – часткове пристосування сусідніх звуків, виникає між приголосними і голосними: тук, тюк.

Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова: феврарь*февраль.

Діереза – викидання звуку у слові: поздно(позно).

Епентеза – вставка звуку: радіво, фіялка.

Метатеза – перестановка звуків або складів: бондар – боднар, мрамор – мрамор.

Гаплологія– викидка одного з двох однакових або подібних складів: мінералологія – мінералогія.

Субституція– зіміщення. У запозичуваному слові заміщується не властивий запозичуваній мові звук. Близьким за звучанням. (Питип – Филип)

 

26. Білет: Фонетичне членування мовленнєвого процесу.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного роз­міру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки. Найкруп­нішою фонетичною одиницею є фраза.

Фраза- відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами.найбільша вимовна одиниця.

Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі зміс­том та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий) наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. І хоча членування на фрази до­пускає варіативність, однак ця варіативність має певні обмеження, продиктовані змістом.

Фраза розпадається на такти.

Тактчастина фрази, об'єднана одним наголосом.

Такти членуються на склади, оскільки кожен такт скла­дається з декількох зростань і спадів звучності. Складоподіл проходить за звуком найвищої звучності. Склади мають різну структуру. Вони поділяються на закриті, відкриті, прикриті, не прикриті. В укр., рос, мовах склади переважно відкриті та прикриті.

Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімаль­них фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мов­ленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а ли­ше в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.

Білет: Поняття про фонетичне слово. Енклітики, проклітики.

У складі синтагм (мовленнєвих тактів) виділяють одне або кілька фонетичних слів. Фонетичне слово – це відрізок мовлення, що має один словесний наголос. Фонетичним може бути окреме повнозвучне слово, тоді межі фонетичного слова збігаються з межами слова як лексичної одиниці мови; а також поєднання повнозначного слова із службовими, що виступають як клітики (проклітики чи енклітики).

 

Клітики – це слова, які не мають самостійного значення., наголосу приєднуються до повнозначних слів, утворюючи разом з ними фонетичне слово. В українській мові клітиками є майже всі службові слова.

 

Ненаголошене слово, яке стоїть перед наголошеним повнозначним, приєднується до нього і називається проклітикою. Проклітиками бувають односкладові прийменники, сполучники і деякі частки.

 

Ненаголошене слово, що стоїть після повнозначного наголошеного, називається енклітикою . Енклітиками бувають частки.

 

Фонетичне слово поділяється на склади (найменші вимовні одиниці), а

склади на звуки (найменша мовна одиниця).

 

Білет: Склад. Теорія складу. Принципи складоподілу.

 

Склад — у мовознавстві відрізок звукового плину мови з вершком порівняно більшої повноти голосу (голосності), складений з одного чи більше звуків, обмежений обабіч відрізками меншої голосності (чи «нульової» голосності на початку й у кінці слова); вершком складу в українській мові буває лише голосний; межею складу вважають у фонетиці (якщо між вершками два і більше приголосних) пункт найменшої голосності на стику артикуляційного зіступу першого й приступу наступного з-поміж них (якщо приголосний один, він належить до наступного складу).

Теорії про природу складу

Мовознавці висунули декілька теорій щодо природи складу: експіраторна, акустична, фонологічна, комплексна.

· За експіраторною теорією склад утворюється в результаті м'язового напруження голосових зв'язок, тож видихуваний струмінь повітря утворює своєрідні поштовхи - тобто склади. Проте експериментального підтвердження ця теорія не мала.

· За артикуляторною теорією, яку висунув російський мовознавець Лев Щерба, склад утворюється завдяки артикуляторному м'язовому напруженню, яке зростає у напрямі до вершини складу (тобто голосного), а потім спадає на його межі. Цю теорію поділяли українські мовознавці М. Наконечний, В. Лобода та ін.

· За акустичною теорією, яку ще називають теорією сонорності або гучності, склад є сполученням звуків з більшим чи меншим ступенем гучності. Складотворчий голосний, як гучніший звук, приєднує до себе нескладотворчі приголосні. Кожен склад має два мінімуми гучності, які є його межами. Акустичну теорію розробив данський мовознавець Отто Єсперсен. Її поділяли Р. Аванесов та деякі українські мовознавці.

· За комплексною теорією, яку підтримують українські мовознавці М. Жовтобрюх, В. Брахнов, Н. Тоцька, склад розглядається як комплексне явище, що є наслідком дії низки чинників: акустично-артикуляторних, просодичних та фонологічних.

 

Білет: Наголос і його види.

Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Наголос — виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.

За акустичною ознакою виокремлюють такі типи наголосу:

—музичний. Він виділяється висотою тону.;

—кількісний. Характеризується кількістю, тривалістю наголошеного звука.

—постійний, або фіксований. Він завжди займає ту саму позицію в слові.

—змінний, або вільний. Зміна його місця виконує розрізнювальну функцію, оскільки забезпечує розрізнення слів з однаковим фонемним складом, а також граматичних форм одного слова.

У мовознавчій науці дослідженням наголосу займається акцентологія — розділ мовознавства, що вивчає природу, типи і функції наголосу

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функ­ціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний(тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

Словесний наголос "буває динамічним, музикальним і кількісним.

Динамічний (силовий, експіраторний) наголос — ви­ділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він характерний для української, англійської, чеської,, французької, італійської, іспанської та багатьох Інших мов.

Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польсь­кої, чеської, французької, естонської та інших мов.

Наголос на першому складі притаманний чеській, сло­вацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чечен­ській, монгольській, дравідським мовам, на другому — лез­гинській, на передостанньому — польській, гірській марійській, більшості індонезійських мов, на останньому — французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюрк­ським мовам.

Вільний (нефіксований) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватсь­кої, литовської, мордовської абхазької та інших мов.

У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наго­лос може бути нерухомим (постійним) і рухомим.

Нерухо­мий наголос у будь яких формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж слова падає на різні склади.

Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виді­лення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. Він властивий норвезькій, шведській, ли­товській;, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам.

Кількісний наголос — виділення складу біль­шою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах де нема розрізнення довгих і коротких голосних. У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова). Переважає в індонезійській мові за наявності в ній дина­мічного і музикального наголосів.

Фразовий наголос — виділення певного слова у фразі

Фразовий наго­лос — посилення словесного наголосу в певній синтаксич­ній позиції.

Логічний наголос — особливе виділення якогось слова, чи кількох слів у всьому висловлюванні.

Емфатичний наголос — емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти