ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні філологічні словники

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник асоціативний - словник, у якому представлені результати асоціативного експерименту. Статті в А.С. розташовують за алфавітом. Назвою статті в асоціативних словниках служать слова-стимули, після яких наводять викликані ними реакції в алфавітному порядку; реакції з однаковою частотністю упорядковують за алфавітом у межах відповідної групи (Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів, 1979; Бутенко Н.П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. – Львів, 1989; Мартінек С.В. Український асоціативний словник: У 2 т. – Львів, 2007).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV—XVст.», Т 1-2, 1977—1978).

Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Словник перекладний — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний — словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

"Не бійтесь заглядати у словник: це пишний сад, а не сумне провалля..."

Основні тлумачні словники. (укр.. рос. Нім. Англ.. франц)

Тлумачний словник — словник, що подає лексико-фразеологічний склад мови з поясненням значення, граматичних та стилістичних особливостей уживання реєстрових одиниць.

До тлумачних словників іноді вносять також такі менш обов'язкові лексикографічні параметри, як вимова, правопис словоформ, етимологія, перша писемна або словникова фіксація, наведення синонімів та антонімів, іншомовних відповідників тощо.

Тлумачні словники найповніше реалізують дві основні функції лексикографії: опис і нормалізацію словникового складу мови.

В історії словникарства окремих націй жанр тлумачного словника з'являється порівняно пізно — залежно від рівня національної самосвідомості та мовної культури народу і вироблення лексикографічної техніки. Укладанню тлумачного словника передує процес створення лексичної картотеки, а останнім часом — цифрового фонду національної мови.

Найповнішими тлумачними словниками інших слов'янських мов аналогічного до одинадцятитомного «Словника української мови» описово-нормативного спрямування, що ґрунтуються в основному на матеріалах сучасних літературних мов, є словники:

· польської мови в 11 томах — бл. 125 000 слів

· російської мови в 17 томах — бл. 120 500 слів

· словацької мови в 6 томах — бл. 120 000 (з великою кількістю власних назв)

Серед словників описового, «тезаурусного» типу найбільші:

· польської мови («Варшавський словник») — бл. 280 000 слів

· російської мови («Толковый словарь...» В. Даля, доповнений І. Бодуеном де Куртене) — бл. 220 000

· чеської мови — бл. 193 000 слів.

 

Історія тлумачних словників української мови

Перші спроби створення тлумачного словника в українській лексикографії стосувалися подання фразеології та пареміології. Це, зокрема, «Старосвѣтские бандуриста» Миколи Закревського (1860) і особливо «Галицько-руські народні приповідки», опубліковані Іваном Франком (т. 1-3, 1901—1910).

Певні ознаки тлумачного словника мали такі перекладні українські-російській словники, як «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка (т. 1—4, 1907—1909) та «Словник української мови» Дмитра Яворницького (1920). Російська мова в цих виданнях — не лише мова перекладу, а й тлумачення, особливо для етнографічної лексики; подається у них великий паспортизований за авторами, джерелами і регіонами ілюстративний матеріал. «Українсько-російський словник», створений в Інституті мовознавства (т. 1—6, 1953—1963), має великий паспортизований ілюстративний матеріал, докладне опрацювання значень полісемії слова.

Першим у повному значенні тлумачним словником української мови є «Словник української мови» (т. 1—11, 1970—80), що ґрунтується на матеріалах нової української літературної мови від І. Котляревського із залученням позалітературної лексики, відбитої в писемних текстах, та фольклорних записів, що можуть відображати факти української мови давніших часів. Цей словник містить понад 134 000 слів та має реєстраційно-кодифікаційне спрямування.

На основі одинадцятитомного «Словника української мови» в 1990-х — на початку 2000-х років створено кілька інших тлумачних української мови різного обсягу та лексикографічних якостей. Зокрема, матеріали цього словника становлять левову частку скандально відомого «Великого тлумачного словника сучасної української мови» («Перун», 2001 та 2005).[1]

У 2010 році Академія наук України розпочала видання оновленого «Словника української мови у 20 томах».

Білет: Граматика. Розділи грамматики.Абстрактний характер грамматики.

Грама́тика — термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будовамови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Граматика, як будова мови, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. У граматиці мови виділяють морфологічніодиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і способи словотворення. Граматика конкретної мови на відміну від її лексики відносно стабільна, однак і вона змінюється з часом під впливом різноманітних чинників за загальними законами розвитку мови.

Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису.

Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.

Підсистеми

Як будова мови, граматика — це складна за свєю організацією сукупність підсистем: морфології, синтаксису і словотвору.

Морфологія мови — це розділ граматики, до якого належать всі явища пов'язані зі словом, його формами (парадигмами), його абстрактними граматичними значеннями. Морфологія класифікує слова за морфологічними категоріями й лексико-граматичними розрядами.

Мінімальною одиницею мови, яка має значення, є морфема. Два основних типи морфем — корені та афікси. На основі морфем утворюються слова й словоформи. Окрема сфера граматики слова, морфеміка охоплює словозмінні та словотвірні морфеми разом із явищами їх утворення та функціонування. Традиційно ці явища розглядають як у морфології, так і в словотворі, де вони входять до підрозділів словозмінної морфеміки та словотворної морфеміки, відповідно.

Синтаксис мови визначає те, як окремі слова об'єднуються в словосполучення і речення, зв'язки між окремими членами речень, види речень, їхню будову та правила утворення.

Cловотворення — розділ морфології, присвячений мовним засобам творення похідних слів. В кожній мові це відбувається відповідно до певних зразків та моделей, за допомогою афіксів та іншими способами. В сучасному мовознавстві існує тенденція виносити словотвір за межі граматики в окрему підсистему мови.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти