|
Білет: Поняття про словотвір. Способи словотвору. Поняття про словотвірний аналіз.
Словотвір — розділ науки про мову, що вивчає структуру похідного слова і способи утворення нових слів. Термін "СЛ" має двояке значення: 1) сама система СЛ будови мови, яка утворювалася за своїми внутрішніми законами протягом усього історичного розвитку мови; 2) вчення про СЛ будову мови як мовознавчу дисципліну. Перше значення — СЛ як процес — є первинним, а друге — словотвір як вчення про словотвірну будову мови — вторинним. СЛ, як і мову в цілому, можна вивчати у двох аспектах: діахронічному (через" "час") і синхронічному ("спільно, разом""час"). У діахронічному аспекті досліджуються певні процеси формування нових слів у ході історичного розвитку мови. Одиницями для СЛ рівня можна вважати систему дериватом, утворених із різнорівневих одиниць — морфем, лексем, словосполучень. Дериватема — це базова мовна одиниця СЛ рівня, що характеризується відповідною словотвірною формою і СЛ значенням. СЛ форма—це не що інше, як поєднання твірної основи чи основ з певним афіксом або афіксами (дериваторами). Отже, дериватеми бувають суфіксальні, префіксальні, постфіксальні, префіксально-суфіксальні та ін. Дериватеми з двома і більше твірними основами поділяються на складні, складносуфіксальні, абревіаційні, зрощеннєві та ін. Об'єктом словотвору є слово, яке вивчається також в інших розділах лінгвістичної науки. У СЛ вивчаються не будь-які слова, а лише ті, які своєю структурою підказують, чому так, а не інакше названо істоти, речі тощо: промовець — від промовити, полотніти — від полотно (стати білим, як полотно), льонар — від льон, завтрашній — від завтра, мідний від мідь, підлість від підлий. Основним завданням СЛ є вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних взаємозв'язків між ними. Способи словотвору У процесі словотворення здебільшого беруть участь значущі частини слів — префікси і суфікси. 1. Творення слів за допомогою суфіксів, які додаються до твірних основ, називається суфіксальним способом: село —> сільський, стіл —> столик, хто —> хтось, білий —> білуватий. 2. Творення слів за допомогою префіксів, які додаються до твірних слів, називається префіксальним способом словотвору: малювати —>намалювати, перемалювати, підмалювати, змалювати, обмалювати; щастя —> нещастя, ходити —> переходити. 3. Творення слів шляхом одночасного приєднання до твірного слова або твірної основи префіксів і суфіксів називаєтьсяпрефіксально-суфіксальним способом: час —>сучасний, ріка —> зарічний, їхати —> роз'їхатись, другий —> по-друге, кордон —> прикордонник. 4. Утворення нового слова відкиданням значущих частин називається безсуфіксальним (безафіксним) способом:синій —> синь, блакитний —> блакить (відкидання закінчення); відлітати —> відліт (відкидання суфікса й закінчення). Словотвірний аналіз слова.:
Білет: Принципи виділення частин мови. Класифікація частин мови. Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значенням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями. Традиційно таких лексико-граматичних розрядів у сучасній українській літературній мові виділяють десять: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. В основі виділення їх лежать лексичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний принципи. Принципи поділу на частини мови · 1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо. · 2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово. · 3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає. · 4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби. Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови. Класифікація В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук: · самостійні(повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини) · іменник — хто? що? Змінювана за відмінками. · прикметник — який? чий? котрий? Змінювана за відмінками. · числівник — скільки? Змінювана за відмінками. · займенник — хто? що? кий? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками. · дієслово — що робити? що зробити? Змінювана за особами. · прислівник — де? коли? чому? як? Незмінювана. · службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними · сполучник · прийменник · частка; · Окремо стоїть вигук. П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є классами незмінюваних слів. Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник
55. Білет: Синтаксис. Словосполучення їхня класифікація. Синтаксис — це розділ мовознавства, який вивчає будову і граматичне значення словосполучень і речень. Одиниці синтаксису: словоформа, словосполучення, речення. Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежнеслова. Від головного слова до залежного ставиться питання, за допомогою якого встановлюється змістовий зв’язок(годувати (чим?)борщем).Граматичний зв’язок здійснюється за допомогою закінчення залежного слова або закінчення і прийменника. Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні.Прості словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не поширені (сміливий вчинок). У складних словосполученнях головне слово поширене іншим словом (героїчний подвиг народу). Види словосполучень:1)вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення (усправжнійдружбі (означення і додаток)); 2) синтаксично нероздільні —головне і залежне слова виступають одним членом речення (Три учні відстали в поході (три учні — підмет)); 3)фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення (Я почувався, наче не в своїй тарілці(не в своїй тарілці — обставина)). Типи зв’язку слів у словосполученні: 1) узгодження — слова в словосполученні узгоджуються в роді, числі й відмінку; головним словом виступає іменник або будь-яка інша частина мови у значенні іменника, а залежними словами можуть бути прикметники, дієприкметники, займенники, числівники (їстівні гриби, зрубане дерево, сьомий день); 2) керування — головне слово (дієслово) вимагає від залежного (іменник або інші частини мови у значенні іменника) форми певного відмінка (підійти до столу, берег моря); 3) прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом. Найчастіше прилягають прислівники, дієприслівники, інфінітиви (зібралися вранці, йшли співаючи, звелів атакувати). Типи словосполучень за значенням головного слова: 1)дієслівні — головним словом виступає дієслово (читати швидко, плакати слізьми); 2) іменні — головне слово виражене іменником, прикметником, займенником, числівником (твір учня, п’ять книг). 3)прислівникові — головним словом є прислівник (дуже добре, пізно вночі).
|
||
|