ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Білет: Поняття про словотвір. Способи словотвору. Поняття про словотвірний аналіз.

Словотвір — розділ науки про мову, що вивчає структуру похідного слова і способи утворення нових слів.

Термін "СЛ" має двояке значення: 1) сама система СЛ будови мови, яка утворювалася за своїми внутрішніми законами протягом усього історичного розвитку мови; 2) вчення про СЛ будову мови як мовознавчу дисципліну. Перше значення — СЛ як процес — є первинним, а друге — словотвір як вчення про словотвірну будову мови — вторинним.

СЛ, як і мову в цілому, можна вивчати у двох аспектах: діахронічному (через" "час") і синхронічному ("спільно, разом""час"). У діахронічному аспекті досліджуються певні процеси формування нових слів у ході історичного розвитку мови.
Діахронічний (історичний) СЛ — це вчення про словотвірні процеси та закономірності, які простежуються у похідних словах; про формування словотвірної системи мови, її зміни, розвиток, зміни у структурі похідних слів.
Синхронічний (описовий) СЛ— це вчення про похідну лексику у її взаємовідношенні з іншими словами на певному етапі розвитку мови протягом певного часу.Синхр.словотвір вивчає відношення одиниці, що співіснують, діахронічий — процеси перетворення одних одиниць в інші.

Одиницями для СЛ рівня можна вважати систему дериватом, утворених із різнорівневих одиниць — морфем, лексем, словосполучень.

Дериватема — це базова мовна одиниця СЛ рівня, що характе­ризується відповідною словотвірною формою і СЛ значенням.

СЛ форма—це не що інше, як поєднання твірної основи чи основ з певним афіксом або афіксами (дериваторами). Отже, дериватеми бувають суфіксальні, префіксальні, постфіксальні, префіксально-суфіксальні та ін. Дериватеми з двома і більше твірними основами поділяються на складні, складносуфіксальні, абревіаційні, зрощеннєві та ін.

Об'єктом словотвору є слово, яке вивчається також в інших розділах лінгвістичної науки. У СЛ вивчаються не будь-які слова, а лише ті, які своєю структурою підказують, чому так, а не інакше названо істоти, речі тощо: промовець — від промовити, полотніти — від полотно (стати білим, як полотно), льонар — від льон, завтрашній — від завтра, мідний від мідь, підлість від підлий.

Основним завданням СЛ є вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних взаємозв'язків між ними.

Способи словотвору

У процесі словотворення здебільшого беруть участь значущі частини слів — префікси і суфікси.

1. Творення слів за допомогою суфіксів, які додаються до твірних основ, називається суфіксальним способом: село —> сільський, стіл —> столик, хто —> хтось, білий —> білуватий.

2. Творення слів за допомогою префіксів, які додаються до твірних слів, називається префіксальним способом словотвору: малювати —>намалювати, перемалювати, підмалювати, змалювати, обмалювати; щастя —> нещастя, ходити —> переходити.

3. Творення слів шляхом одночасного приєднання до твірного слова або твірної основи префіксів і суфіксів називаєтьсяпрефіксально-суфіксальним способом: час —>сучасний, ріка —> зарічний, їхати —> роз'їхатись, другий —> по-друге, кордон —> прикордонник.

4. Утворення нового слова відкиданням значущих частин називається безсуфіксальним (безафіксним) способом:синій —> синь, блакитний —> блакить (відкидання закінчення); відлітати —> відліт (відкидання суфікса й закінчення).

Словотвірний аналіз слова.:

 

Білет: Принципи виділення частин мови. Класифікація частин мови.

Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значен­ням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями.

Традиційно таких лексико-граматичних розрядів у сучасній українській літературній мові виділяють десять: іменник, прикмет­ник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. В основі виділення їх лежать лексичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний принципи.

Принципи поділу на частини мови

· 1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

· 2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

· 3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

· 4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

Класифікація

В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук:

· самостійні(повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)

· іменник — хто? що? Змінювана за відмінками.

· прикметник — який? чий? котрий? Змінювана за відмінками.

· числівник — скільки? Змінювана за відмінками.

· займенник — хто? що? кий? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.

· дієслово — що робити? що зробити? Змінювана за особами.

· прислівник — де? коли? чому? як? Незмінювана.

· службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними

· сполучник

· прийменник

· частка;

· Окремо стоїть вигук.

П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є классами незмінюваних слів.

Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник

 

55. Білет: Синтаксис. Словосполучення їхня класифікація.

Синтаксис — це розділ мовознавства, який вивчає будову і граматичне значення словосполучень і речень. Одиниці синтаксису: словоформа, словосполучення, речення.

Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежнеслова. Від головного слова до залежного ставиться питання, за допомогою якого встановлюється змістовий зв’язок(годувати (чим?)борщем).Граматичний зв’язок здійснюється за допомогою закінчення залежного слова або закінчення і прийменника.

Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні.Прості словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не поширені (сміливий вчинок). У складних словосполученнях головне слово поширене іншим словом (героїчний подвиг народу).

 

Види словосполучень:1)вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення (усправжнійдружбі (означення і додаток)); 2) синтаксично нероздільні —головне і залежне слова виступають одним членом речення (Три учні відстали в поході (три учні — підмет)); 3)фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення (Я почувався, наче не в своїй тарілці(не в своїй тарілці — обставина)).

Типи зв’язку слів у словосполученні: 1) узгодження — слова в словосполученні узгоджуються в роді, числі й відмінку; головним словом виступає іменник або будь-яка інша частина мови у значенні іменника, а залежними словами можуть бути прикметники, дієприкметники, займенники, числівники (їстівні гриби, зрубане дерево, сьомий день); 2) керування — головне слово (дієслово) вимагає від залежного (іменник або інші частини мови у значенні іменника) форми певного відмінка (підійти до столу, берег моря); 3) прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом. Найчастіше прилягають прислівники, дієприслівники, інфінітиви (зібралися вранці, йшли співаючи, звелів атакувати).

Типи словосполучень за значенням головного слова: 1)дієслівні — головним словом виступає дієслово (читати швидко, плакати слізьми); 2) іменні — головне слово виражене іменником, прикметником, займенником, числівником (твір учня, п’ять книг). 3)прислівникові — головним словом є прислівник (дуже добре, пізно вночі).

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти