ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Модель Хекшера-Оліна-Самуельсона та новітні теорії зовнішньої торгівлі

 

Як зазначалось вище, головним фактором, що впливає на виробництво товарів, А.Сміт і Д.Рікардо вважали працю, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості. З появою різноманітних варіантів теорії факторів виробництва, яка виділяє три основні фактори - працю, землю і капітал, послідовники класичної політекономії (так звані неокласики) почали пояснювати міжнародну торгівлю через теорію факторів виробництва. В 20-х-30-х роках XX століття найбільший внесок в теорію міжнародної торгівлі зробили шведські вчені Елі Хекшер та його учень Бертіл Олін. Вони створили теорію міжнародної торгівлі, яка пізніше одержала назву теореми Хекшера-Оліна.
Згідно з цією теоремою, кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має відносний надлишок факторів виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів. Теорія Хекшера-Оліна включає кілька положень, які стосуються особливостей функціонування факторів виробництва. По-перше вона допускає поступове зменшення величини граничної корисності кожної додаткової затрати фактора виробництва. Скажімо, якщо чисельність працівників, що вирощують цукрові буряки зросте на 10%, то обсяг виробництва збільшиться на меншу величин)'. А подальші збільшення чисельності працюючих даватимуть ще менші прирости обсягу виробництва. Д.Рікардо, на відміну від Хекшера та Оліна, виходив з постійної величини граничної корисності кожної додаткової затрати фактора виробництва. Є і такі його послідовники, котрі вважають, що в окремих випадках, і передусім в умовах масового виробництва, гранична корисність кожної з додаткових затрат фактора виробництва зростає.
По-друге, теорема Хекшера-Оліна передбачає однакову структуру споживання, однакові смаки та звички населення, однакові виробничі умови виробників, незмінні тарифи, транспортні та інші витрати.
Концепцію Хекшера-Оліна розвинув відомий американський економіст Пол Самуельсон. Він встановив, що в результаті взаємної торгівлі відбувається вирівнювання не тільки відносних цін на товари, а й вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва. Під гомогенністю капіталу розуміють капітал, який характеризується однаковою продуктивністю та ризиком, а під гомогенністю праці розуміють працю, що характеризується однаковим рівнем підготовки, освіти і продуктивності.
Оскільки концепція вирівнювання цін на фактори виробництва базується на теоремі Хекшера-Оліна, остільки в економічній літературі її ще називають теоремою Хекшера-Оліна-Самуельсона.
Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона має певну обмеженість, оскільки носить суто абстрактний характер, базуючись на припущеннях, що обидва товари виробляються в обох країнах, що технології в обох країнах однакові, що існує абсолютна мобільність факторів виробництва і товарів. Тому вона неодноразово піддавалась емпіричним перевіркам на базі статистичних даних і стосовно до різних країн, товарів та факторів виробництва.
Так, відомий американський економіст російського походження Василь Леонтьев двічі робив такі розрахунки і двічі приходив до висновку, що теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується, оскільки трудонасичені країни експортують капіталомістську продукцію, тоді як капіталонасичені - трудомістську. В літературі цей висновок одержав назву "парадоксу Леонтьева".
Після В.Леонтьева теорему Хекшера-Оліна вчені перевіряли за допомогою сучасної обчислювальної техніки, проте однозначної відповіді щодо її істинності, не одержали. Тому є всі підстави твердити, що парадокс Леонтьева продовжує служити серйозним застереженням від некритичного прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна в практиці. Разом з тим, незважаючи на це застереження і притаманні недоліки, теореми Хекшера-Оліна і Хекшера-Оліна-Самуельсона добавляють знань у загальну теорію міжнародної торгівлі.
Моделям Хекшера-Оліна-Самуельсона, як і багатьом іншим сучасним неокласичним концепціям зовнішньої торгівлі, протистоять новітні теорії, які не зв'язані з теорією порівняльних переваг і теорією співвідношення факторів виробництва. Суть теорії ефекту масштабу зводиться до положення про те, що торгівля між країнами обумовлюється спеціалізацією, яка викликана не порівняльними перевагами, а економікою масштабу, тобто таким розвитком виробництва, при якому зростання затрат факторів виробництва на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.
Економіка ефекту масштабу виходить із загальновідомого положення політичної економії, згідно з яким зростання масштабу виробництва призводить до зниження собівартості одиниці товару, оскільки створює передумови для впровадження та поглиблення спеціалізації, відносно зменшує витрати на управління, створює передумови для скорочення витрат при поліпшенні якісних характеристик товару (наприклад, витрати на створення більш потужних верстатів в середньому становлять лише 60-70% від кожної одиниці приросту його потужності).
При цьому теорія ефекту масштабу показує, що структурні зрушення, які призводять до більшого зростання виробництва у порівнянні із зростанням витрат факторів, можуть бути зовнішніми по відношенню до окремої фірми-виробника і внутрішніми, якщо вони відбуваються в середині самої фірми. У зв'язку з цим прийнято розрізняти зовнішній ефект масштабу, тобто зниження витрат на одиницю товару в рамках фірми в результаті зростання масштабів виробництва в галузі в цілому, і внутрішній ефект масштабу, тобто зниження витрат на одиницю товару в рамках фірми в результаті зростання масштабів її виробництва.
Зовнішній ефект масштабу має місце тоді, коли зростає кількість фірм, які виробляють однаковий товар. При цьому розмір фірм залишається незмінним. За таких умов на ринку, як правило, має місце досконала конкуренція, а це означає, що експортери можуть продати будь-які обсяги товару за ринковою ціною, на яку вони не можуть впливати. Внутрішній ефект масштабу має місце тоді, коли обсяг виробництва товару залишається незмінним, а кількість фірм, що його виробляють, зменшилась. За таких умов, як правило, виникає недосконала конкуренція, при якій фірми-виробники можуть впливати на ціну своїх товарів і забезпечувати збільшення обсягу продажу за рахунок зниження ціни. Особливим випадком внутрішнього ефекту масштабу є чиста монополія, тобто така ситуація на ринку, при якій фірма не має конкурентів для свого товару. Щоправда, подібні випадки зустрічаються рідко. В наш час більш частим явищем є існування олігополії, тобто існування кількох фірм, які виробляють продукцію одного виду і кожна з них може впливати на ціни. При цьому їх товари не є абсолютно однаковими, тобто вони розрізняються деякими характеристиками (наприклад, різні моделі автомобілів, холодильників, телевізорів тощо).
Досліджуючи торгівлю в умовах монополістичної конкуренції американський економіст Пол Кругман, якого прийнято вважати одним із засновників нового напряму в теорії міжнародної торгівлі, виявив певний взаємозв'язок між кількістю фірм та ціною на їхні товари. Цей взаємозв'язок такий:
чим більше фірм, тим менше обсяг виробництва кожної фірми і тим вищі середні витрати на одиницю товару;
чим більше фірм, тим вище конкуренція і тим нижче ціни;
якщо ціна перевищує середньоринкову, то на ринку появляються нові фірми, а якщо ціна нижче середньоринкової, то кількість фірм зменшується.
Звідси випливає висновок, що навіть в умовах монополістичної конкуренції, з точки зору споживачів, вигідно розвивати міжнародну торгівлю, оскільки з розвитком торгівлі не тільки зростає кількість фірм та асортимент товарів, які вони виробляють, а й знижуються ціни на Серед теорій зовнішньої торгівлі, які не зв'язані з теорією порівняльних переваг і теорією співвідношення факторів виробництва, чільне місце посідає теорія внутрігалузевої міжнародної торгівлі. Хоча торгівля товарами однієї галузі зародилась порівняно давно, проте вона протягом тривалого періоду не мала належного наукового пояснення в рамках жодної із розглянутих вище теорій. Одним з перших модель внутрігалузевої міжнародної торгівлі розробив економіст угорського походження Б.Баласса.
Він виходив з того, що за номенклатурою товарів міжнародна торгівля включає в себе два потоки: внутрігалузеву торгівлю і міжгалузеву торгівлю. Прикладом внутрігалузевої торгівлі може бути експорт Росією автомобілів об'єднання "ВАЗ" і імпорт японських автомобілів фірми "Тойота". Прикладом міжгалузевої торгівлі може бути експорт Україною цукру і імпорт російської нафти. Тобто внутрігалузева міжнародна торгівля - це обмін між країнами диференційованими товарами однієї галузі, міжгалузева міжнародна торгівля - це обмін між країнами гомогенною продукцією різних галузей. Гомогенність продукції означає продукцію, яку вироблено з однаковими затратами факторів виробництва. Внутрігалузева міжнародна торгівля суттєво відрізняється від міжгалузевої міжнародної торгівлі. І ця відмінність полягає в тому, що:
внутрігалузева торгівля розвивається в умовах однакової забезпеченості країн факторами виробництва, в той час як міжгалузева розвивається в умовах різної забезпеченості країн факторами виробництва;
внутрігалузева торгівля відображає диференціацію товарів, в той час як міжгалузева - порівняльні переваги країн у виробництві товарів;
внутрігалузева торгівля пояснюється теорією економіки масштабу, в той час як міжгалузева - теорією співвідношення факторів виробництва;
внутрігалузева торгівля призводить до зростання доходу на всі фактори виробництва, а міжгалузева обумовлює зростання доходу лише на відносно надлишкові фактори виробництва і його скорочення на відносно недостатні;
в умовах внутрігалузевої торгівлі торгують між собою головним чином розвинуті країни та країни приблизно однакові за розмірами, в той час як в умовах міжгалузевої торгівлі торгують між собою переважно розвинуті і слаборозвинуті країни і країни різних розмірів;
при внутрігалузевій торгівлі країни торгують, як правило,
комплектуючими компонентами та диференційованими товарами, а при міжгалузевій торгівлі обмін здійснюється, як правило, готовою продукцією;
в умовах внутрігалузевої торгівлі обмін розвивається головним чином в рамках галузей, що виробляють промислові товари, в той час як в умовах міжгалузевої торгівлі обмін розвивається головним чином між великими галузями, скажімо, промисловістю та сільським господарством;
внутрігалузева торгівля не викликає складних соціальних наслідків, в той час як міжгалузева викликає складні соціальні наслідки, такі, скажімо, як міжгалузеве переміщення робочої сили, руйнування і занепад цілих галузей, виникнення безробіття.
Невід'ємним атрибутом сучасної внутрігалузевої та міжгалузевої торгівлі є небувала за масштабом та гостротою конкурентна боротьба. Масштабність конкуренції обумовлена зростанням числа учасників зовнішньоторгових операцій. Поряд з великими монополіями в ринкову боротьбу включаються середні, дрібні і навіть найдрібніші фірми. При цьому відбувається оновлення форм і методів конкуренції, зростає пошук нових конкурентноспроможних товарів і нових ринків збуту. Хоча цінова конкуренція продовжує відігравати значну роль в завоюванні ринку тією чи іншою фірмою, в наш час все більше виробників намагається перемогти конкурентів пропозицією товарів з більш прогресивними споживчими характеристиками.
Безмежні умови для маневрування на ринку такими параметрами як якість, новизна, прогресивність і надійність конструкції, відповідність міжнародним стандартам, зручність експлуатації і т.п. створює науково-технічна революція. Зрозуміло, що конкурентноспроможні товари можуть вироблятися лише конкурентоспроможними фірмами. А для такої фірми потрібні певні умови, які прийнято характеризувати як конкурентоспроможність країни. Конкурентоспроможність - це реальна і потенційна можливість фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти і збувати товари, які за ціновими і неціновими характеристиками більш привабливі для споживачів в порівнянні з товарами їх конкурентів.
Для визначення конкурентоспроможності країни використовується складна система комплексних показників, які згруповані в такі групи:
економічний потенціал і темпи економічного зростання;
ефективність промислового виробництва;
рівень розвитку науки і техніки, темпи освоєння науково-технічних досягнень;
участь в міжнародному поділі пращ;
динамічність і місткість внутрішнього ринку;
гнучкість фінансової системи;
роль державного регулювання економіки;
рівень кваліфікації робочої сили;
забезпеченість робочою силою;
соціально-економічна і внутріполітична ситуація.
В наш час високою конкурентоспроможністю характеризуються розвинуті країни, головним чином США, Японія, Німеччина, Швейцарія. Причому ці країни мають високу конкурентоспроможність не тільки станом на сьогодні, а й на перспективу. їх могутній економічний потенціал оперативно реагує на зміну світового сукупного попиту і заодно активно формує його.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти