ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Регулювання міжнародної торгівлі

Загрузка...

 

В сучасних умовах стало нормою державне регулювання міжнародної торгівлі. Воно може бути одностороннім, двостороннім і багатостороннім. Одностороннє державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється урядом країни в односторонньому порядку без Узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Односторонні заходи вживаються, як правило, у відповідь на аналогічні дії інших країн і призводять до виникнення політичного напруження між партнерами.
Двостороннє державне регулювання передбачає узгодження торгової політики між країнами, які є торговими партнерами. Скажімо, країни можуть домовлятися про технічні вимоги до маркірування та Упаковування товарів, про взаємне визнання сертифікатів якості і т.п.
Багатостороннє державне регулювання міжнародної торгівлі має місце тоді, коли торгова політика узгоджується і регулюється1 багатосторонніми угодами. Прикладом таких угод можуть бути Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата (МТП).
В залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два види державної торгової політики: політику фритредерства і політику протекціонізму. Політика фритредерства (лібералізації) передбачає мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю і спрямована на відкриття внутрішнього ринку ятя іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі. Політика фритредерства забезпечується шляхом здійснення вільної торгівлі, тобто шляхом невтручання держави у розвиток торгових відносин між суб'єктами світового господарства, і шляхом застосування режиму найбільшого сприяння торгівлі, тобто шляхом надання податкових та митних пільг для суб'єктів зовнішньоторгових відносин.
Політика протекціонізму становить собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення обмежень у торгівлі. В сучасних умовах можна виділити кілька форм протекціонізму:
селективний протекціонізм, що являє собою державну торгову політику, спрямовану проти окремих країн або окремих товарів; колективний протекціонізм становить собою політику, яку здійснюють інтеграційні об'єднання країн стосовно третіх держав; прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики, такими, скажімо, як разове зниження рівня митного збору, розширення кількості нетарифних обмежень тощо; галузевий протекціонізм полягає в захисті певних галузей, передусім сільського господарства,
монопольний протекціонізм становить собою політику одноосібного здійснення та регулювання державою зовнішньоторгових відносин, тобто він має місце тоді, коли існує монополія держави у зовнішній торгівлі.
Перед тим як запровадити ті чи інші заходи торгової політики, уряд кожної країни повинен оцінити їх сукупний вплив на характер] торгової політики країни та можливі зворотні дії торгових партнерів. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) розробила спеціальну систему запитань, на які пропонується відповісти раніше, ніж застосовувати ті чи інші заходи торгової політики. Ця система включає в себе такі запитання:
Наскільки зростуть доходи бюджету або які потрібні будуть] бюджетні витрати на здійснення даного заходу?
Наскільки зростуть внутрішні ціни і зменшиться споживання в результаті здійснення цього заходу?
Як вплине даний захід на структуру відповідного ринку і конкуренцію на ньому?
Чи дозволить даний захід у довготривалій перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоздатний рівень чи він лише законсервує її існуючу відсталість?
Як вплине даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують або продають свою продукцію тій галузі, на захист якої даний захід спрямовується?
Як відреагують інші країни на застосування даного заходу і який його потенційний вплив на них ?
Чи відповідає даний захід існуючим двостороннім та багатостороннім угодам, в яких бере участь дана країна ? Регулювання міжнародної торгівлі може здійснюватися на кількох рівнях: на рівні фірми, на національному, міжнаціональному та наднаціональному рівнях. Фірмовий рівень передбачає угоду між фірмами про розподіл ринків сировини, матеріалів, збуту товарів, сфер впливу, цінову політику. Національний рівень передбачає регулювання зовнішньоекономічної діяльності національною нормативно-правовою базою. Міжнаціональний рівень проявляється у заключення відповідних договорів між державами або групами держав. Наднаціональний рівень здійснюється спеціальними міжнародними організаціями (інститутами) такими як ГАТТ, СОТ та інші.
Міжнародні торгово-економічні відносини регулюються тарифними і нетарифними методами. Тарифні методи - це ті, що базуються на відповідних тарифах. Нетарифні, тобто всі інші методи. Тарифи - це сукупність нормативів, за допомогою яких держава і міжнародні економічні організації регулюють ціни на послуги, виробництво і споживання, а також збори, податки і мито. Зміст тарифів розкривається в тарифних ставках, тарифних сітках, тарифно-кваліфікаційних довідниках і національних митних тарифах.
Митний тариф - це конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивезенні чи ввезенні певного товару на митну територію країни. Митний тариф ( мито) виконує три основні функції: Фіскальну, оскільки експортне та імпортне мито виступає однією із статей доходної частини бюджету. Протекціоністську, оскільки за допомогою імпортного мита держава захищає місцевих виробників від іноземних конкурентів. Балансувальну, оскільки через експортне мито держава відвертає небажаний експорт товарів, внутрішні ціни на які з якихось причин нижчі за світові.
Мито класифікують за способом зняття, за об'єктом обкладання за характером, за походженням, за типом ставок і за способом обчислення.
За способом зняття розрізняють три види мита:
адвалорне, тобто таке, що нараховується в процентах до митної вартості товарів (скажімо, 20% від митної вартості);
специфічне, тобто таке, що нараховується фіскально за одиницю товару (скажімо, 20 дол. за 1 тонну);
комбіноване, тобто таке, що поєднує обидва види мита (скажімо 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 тонну).
За об'єктом обкладання мито поділяється на:
імпортне мито. Воно накладається на імпортні товари при випуск} їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни;
експортне мито. Воно накладається на експортні товари при вивезенні за межі митної території;
транзитне мито. Воно накладається на товари, що перевозяться транзитом через територію даної країни.
За характером мито поділяється на:
сезонне мито. Воно використовується для регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, головним чином сільськогосподарською;
антидемпінгове мито. Воно застосовується у випадку ввезення на територію країни товарів за цінами більш низькими ніж їх нормативна ціна в країні, що експортує товари, але за умови, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів;
компенсаційне мито. Воно накладається на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає школи національним виробникам такого ж товару.
Крім того, розрізняють мито за походженням:
автономне. Його встановлює односторонньо якась з країн;
конвенційне (договірне).Воно встановлюється на основі двосторонніх або багатосторонніх угод;
преференційне. Воно встановлюється на основі багатосторонніх угод з метою сприяння експорту якогось товару з менш розвинених країн. Ставки цього мита, як правило, нижчі в порівнянні із звичайними.
Серед економістів та політиків відсутня єдина точка зору щодо доцільності тарифного регулювання міжнародних торговельних відносин. Прихильники тарифів вважають, що їх запровадження необхідне для того, щоб захистити слабкі галузі вітчизняної економіки, стимулювати національне виробництво, збільшувати надходження до бюджету і забезпечувати національну безпеку. Противники тарифного регулювання вважають, що в більшості випадків накладання мита веде до зниження економічного добробуту країни, породжує торгові війни, збільшує податковий тягар на споживачів, підриває експорт і скорочує зайнятість.
У практиці міжнародних торгових відносин, крім тарифних методів регулювання, використовуються і нетарифні методи. їх поділяють на дві групи:
методи, які прямо обмежують експортно-імпортні операції і передбачають захист і регулювання вітчизняного виробництва;
методи, що спрямовані на стимулювання експорту.
До першої групи нетарифних методів регулювання міжнародних торгових відносин належать квотування, ліцензування, добровільні обмеження експорту, технічні перешкоди, внутрішні податки, політика державних закупівель тощо.
Квотування - це визначення контингенту (обсягу) товарів, які підлягають експорту-імпорту. За напрямом дії квоти поділяються на:
експортні квоти, тобто ті, що вводяться у відповідності до міжнародних угод і визначають частку кожної країни в загальному експорті певного товару (скажімо, експорт нафти з країн ОПЕК, експорт зерна з країн Європейського союзу), або урядом країни для відвернення вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку (вивезення нафтопродуктів з України);
імпортні квоти, тобто ті, що вводяться національним урядом для захисту вітчизняних виробників, досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційну торгову політику інших держав.
За рівнем охоплення квоти поділяються на глобальні та індивідуальні. Глобальна квота встановлюється на експорт або імпорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни Цей товар імпортується чи в яку країну експортується. Ця квота спрямована на забезпечення певного рівня внутрішнього споживання. Індивідуальна квота - це встановлення в межах глобальної квоти певної частки (квоти) кожної країни, що експортує чи імпортує товар.
Ліцензування становить собою регулювання зовнішньоекономічної діяльності через письмовий дозвіл державних органів на експорт та імпорт товару в певних кількостях і за певний проміжок часу. Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування або ж виступати самостійним інструментом державного регулювання. В першому випадку ліцензія виступає лише документом, | що підтверджує право на експорт-імпорт товару в межах одержаної квоти. А в другому - набуває самостійного значення і виступає в таких І формах:
разова ліцензія, тобто письмовий дозвіл строком до одного року на експорт-імпорт, що видається урядом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторгової угоди;
генеральна ліцензія, тобто дозвіл на експорт-імпорт якогось товару протягом року без обмеження кількістю угод;
глобальна ліцензія становить собою дозвіл на експорт-імпорт даного товару в будь-яку країну за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;
автоматична ліцензія - це дозвіл, що видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом.
Розподіл ліцензій між експортерами та імпортерами здійснюється у різноманітних формах. Найбільш типовими серед них є:
аукціон, тобто продаж ліцензій на конкурсних засадах;
система явних переваг, яка становить собою закріплення ліцензій за певними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку вітчизняних імпортерів;
розподіл ліцензій на позаціновій основі, тобто надання ліцензій тим фірмам, які виявили здатність найбільш ефективно здійснювати експортно-імпортні операції.
Добровільні обмеження експорту як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою зобов'язання одного із торгових партнерів зменшити або не розширювати експорт того чи іншого товару. На практиці цей метод застосовується головним чином в торгівлі розвинутих країн між собою.
Технічні перешкоди становлять собою сукупність національних технічних, адміністративних та інших норм і правил, спрямованих на створення перешкод ввезенню товарів в країну. До технічних перешкод відносяться вимоги про дотримання національних стандартів, одержання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічну упаковку та маркірування товарів, про дотримання певних санітарно-гігієнічних норм і т.п.
Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Ці податки можуть бути прямими (податок на добавлену вартість, акцизний податок, податок на продаж) або непрямими (прихованими). До останніх відносяться збори на митне оформлення, реєстрацію та виконання інших формальностей.
Політика державних закупівель як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою вимогу держави закуповувати певні товари тільки у вітчизняних виробників, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими у порівнянні з імпортними.
До другої групи нетарифних методів регулювання міжнародних торгових відносин, як зазначалося вище, належать ті з них, що спрямовані на стимулювання експорту. Серед них найчастіше використовуються субсидії, експортні кредити, демпінг тощо.
Субсидії - це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і опосередковану дискримінацію імпорту. За характером виплат субсидії діляться на прямі та непрямі. Прямі субсидії становлять собою дотації виробнику при його виході на зовнішній ринок. Непрямі субсидії становлять собою приховане дотування експортерів шляхом надання їм податкових пільг, пільгових умов страхування та кредитування, повернення імпортного мита тощо.
Експортні кредити як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становлять фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняних товарів. Експортне кредитування виступає в таких формах:
субсидовані кредити національним експортерам. Вони становлять собою кредити, що надаються державними банками на пільгових умовах, а отже, дозволяють зменшувати ціну товару;
державні кредити іноземним імпортерам при зобов'язанні їх закуповувати товари тільки у фірм країни, яка надала цей кредит;
страхування експортних ризиків вітчизняних експортерів. Маються на увазі комерційні ризики (нездатність імпортера оплатити поставки товарів) і політичні ризики, які виникають тоді, коли непередбачені дії уряду не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером.
Експортні кредити поділяють на короткострокові (на строк менше одного року і використовуються для кредитування експорту споживчих товарів та сировини); середньострокові (на строк від 1 до 5 років і використовуються для кредитування експорту машин та обладнання); Довгострокові (на строк понад 5 років і використовуються для кредитування експорту інвестиційних матеріалів та великих проектів).
Субсидування експорту може відбуватися у формах, спрямованих на витіснення конкурентів з ринку. Так, за рахунок державних субсидій вітчизняним фірмам можуть створюватися передумови для здійснення цими фірмами демпінгу. Демпінг становить собою просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін всередині країни. В комерційній практиці демпінг може виступати в таких формах
спорадичний демпінг, тобто епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами; навмисний демпінг, що становить собою навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного запровадження монопольних цін;
постійний демпінг становить собою постійний продаж товарів за кордоном за цінами, що є нижчими від нормальних; зворотній демпінг становить собою завищення цін на експорт в порівнянні з цінами на ці товари на внутрішньому ринку; взаємний демпінг, що становить собою зустрічну торгівлю двох країн одним і тим же товаром за зниженими цінами. " В сучасних умовах широко практикуються і неекономічні методи регулювання міжнародних торгових відносин. До них, зокрема, відносяться правові інструменти, які докладно вивчаються міжнародним правом. Але ці інструменти тісно зв'язані з міжнародною економікою. До них відносяться торгові договори, угода на торгівлю та мореплавання, правові режими (скажімо, режим найбільшого сприяння торгівлі тощо), організаційно-інформаційне забезпечення експортерів тощо.
Зазнає регулювання з боку держави і міжнародна торгівля послугами. При цьому інструменти торгової політики, що використовуються для обмеження торгівлі послугами, у більшості випадків ті ж, що і в торгівлі товарами. Це обумовлено тим, що торгівля більшістю послуг супроводить торгівлю товарами, а тому якщо товар підпадає під обмеження, то зазнає обмеження і послуга, зв'язана з ним. Заходи по регулюванню доступу на ринок послуг виступають у більшості випадків у формі кількісних обмежень. Ці обмеження можуть виступати в таких формах:
обмеження на торгівлю послугами у вигляді законодавчої вимоги про те, що певні види послуг надаються лише національними фірмами (страхування імпортних платежів лише вітчизняними фірмами, транспортування експортних вантажів лише національними транспортними компаніями);
запровадження кількісних квот на імпорт іноземних послуг (встановлення обов'язкового обсягу ефірного часу, що віддається національним радіостанціям і телебаченню є прямою дискримінацією щодо іноземних радіо і телебачення);
обмеження на створення на внутрішньому ринку філіалів іноземних компаній, що надають послуги;
обмеження на пересування виробників послуг (наприклад тестування іноземних лікарів у США та багатьох інших країнах до того, як вони одержують право займатися лікарською практикою);
обмеження на пересування споживачів послуг (скажімо, лімітування кількості туристичних віз, які можуть бути видані нерезидентам протягом певного періоду.
На рівні міжнародних організацій та на двосторонньому рівні між окремими країнами вживаються заходи щодо лібералізації міжнародної торгівлі послугами, тобто заходи спрямовані на те, щоб іноземні виробники послуг мали умови не менш сприятливі, як їх мають національні виробники послуг.

 

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти