ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Масштаби, напрями і наслідки міжнародної міграції робочої сили

 

Точно визначити обсяги міжнародної міграції робочої сили вкрай складно. Проте навіть приблизні дані свідчать про те, що масштаби міграції робочої сили є достатньо великими. Так, за підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих вчених в другій половині 90-х років XX століття в світі постійно понад 125 млн. чоловік перебували за межами своїх країн. При цьому із країни в країну щороку переїжджають до 20 млн. чоловік. З них у країни, що приймають, приїжджає в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїжджає з них. Загальна кількість іноземних робітників у QUA становить понад 7 млн., в Західній Європі - понад 6,5 млн., Латинській Америці - 4 млн., країнах Близького Сходу і Північної Америки - 3 млн. чоловік.
В окремих країнах на праці іммігрантів тримається переважна частина національної промисловості. Скажімо, у нафтодобувних країнах таких як Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати питома вага іноземних робітників становить від 50 до 90% загальної чисельності робочої сили країни. Іноземними є половина гірників Бельгії, понад 40% будівельників Швейцарії, майже 35% автомобілебудівників Франції.
Про масштаби міжнародної міграції робочої сили судять також за вартісними показниками, що фіксуються у платіжних балансах країн світової співдружності. В статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями: трудовий доход (виплати зайнятим), переміщення мігрантів і перекази працівників.
Трудовий доход » це заробітна плата і інші виплати готівкою або натурою, одержані приватними особами - нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. В цю статтю включаються також і всі виплати резидентів у пенсійний, страховий та інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидентів. До осіб-нерезидентів належать всі іноземні працівники, що перебувають в даній країні менше року, в тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, Що приїжджають на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств. Стаття платіжного балансу переміщення мігрантів відображає в грошах вартість майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, переселяючись з країни в країну. При цьому вивезення майна емігрантів в натурі фіксується як експорт товарів з країни. Перекази працівників становлять собою пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині.
Якщо висилаються товари, то враховується їх грошовий еквівалент. В практичній діяльності статті "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" об'єднуються в рамках поточних операцій в групу приватних неоплачених переказів. Приватні неоплачені перекази відображають у грошовій формі вартість майна, що його перевозять мігранти в момент їх від'їзду за кордон, і вартість наступних посилок товарів на батьківщину.
Як свідчить міжнародна статистика, на розвинуті країни припадає майже 90% всіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і близько 70% всіх приватних неоплачених переказів, в той час як на всі інші країни припадає відповідно 10%і 30%. А це означає, що саме в розвинуті країни емігрує працездатне населення з країн, що розвиваються, в тому числі і країн з перехідною економікою. В рамках грошових потоків, пов'язаних з міграцією робочої сили, перекази працівників становлять понад 60%, трудові доходи - понад 30% і переміщення мігрантів - менше 10%.
Щодо напрямів трудової міграції, то вони протягом історичного розвитку зазнали певних змін. Скажімо, у XVIII-XIX століттях трудова міжнародна міграція була спрямована в основному в бідні капіталом колонії, і передусім в Північну Америку та Австралію. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло розвитку світової господарської системи. В цей же період відбувалось також значне переміщення населення з Китаю та Індії переважно у Південно-Східну Азію та райони Індійського океану.
У XX столітті, особливо в його другій половині, основні потоки мігрантів направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. В сучасних умовах склалося кілька основних центрів, які притягують мігрантів з інших країн. До них відносяться:
США, Канада і Австралія. Населення цих країн в свій час повністю сформувалося за рахунок іммігрантів. І сьогодні США притягують великі потоки іноземних робітників. Причому сюди приїжджає більше іммігрантів, ніж в усі інші країни разом взяті. Малокваліфікована робоча сила прибуває в США головним чином з сусідніх латиноамериканських країн, а висококваліфіковані спеціалісти - практично з усіх країн світу, в тому числі і з Західної та Східної Європи. Притік іммігрантів у США в кінці 90-х років XX століття оцінювався в більш як 700 тис. чоловік за рік, а відтік емігрантів приблизно 160 тис. чоловік;
Західна Європа, і передусім країни - члени ЄС, притягують робочу силу менш розвинутих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, східноєвропейських країн та республік колишнього СРСР. Притік іммігрантів в Західну Європу в кінці 90-х років XX століття оцінювався на рівні близько 200 тис. чоловік за рік. Слід мати на увазі, що в межах ЄС створено спільний ринок робочої сили, який забезпечує свободу пересування працівників між країнами - учасницями і уніфікацію трудового законодавства;
Близький Схід, зокрема нафтовидобувні країни, залучають іноземних робітників на важкі низькооплачувані роботи. В основному приїжджають сюди із сусідніх країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Понад 50% робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту і Оману становлять іноземні робітники;
Азіатсько-Тихоокеанський регіон (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) притягує значну кількість іммігрантів, які наймаються на тимчасові роботи;
Латинська Америка, передусім Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі, характеризується внутріконтинентальною міграцією, а також притоками робочої сили з країн СНД і Східної Європи;
Африканський континент характеризує внутрішня міграція, а також залучення спеціалістів з інших регіонів світу, в тому числі і з країн СНД та Східної Європи.
Масове переміщення робочої сили, якими б причинами воно не обумовлювалось викликає помітні соціально-економічні наслідки як в країнах-експортерах робочої сили, так і в країнах-імпортерах її. Причому ці наслідки позитивні і негативні. До позитивних наслідків еміграції робочої сили можна віднести те, що в країнах експортерах зменшується рівень безробіття, знижується соціальна напруженість, зростають валютні надходження за рахунок обкладання податками тих фірм, які організовують переміщення населення, а також за рахунок обкладання переказів мігрантів на батьківщину для підтримки своїх сімей чи родичів.
Разом з тим країна, з якої емігрує робоча сила, зазнає негативних наслідків. В неї зменшується обсяг виробництва національного доходу і ВВП падають темпи розвитку НТП. Еміграція дуже часто завдає шкоди інтелектуальному потенціалу країн-експортерів робочої сили. При цьому слід мати на увазі, що ця шкода визначається не стільки кількістю спеціалістів, що емігрували, скільки значенням їх діяльності для країни. Адже від'їзд того чи іншого науковця може паралізувати роботу творчого колективу, який працював над важливою проблемою.
Під впливом еміграції відбуваються негативні змінну віковій та статевій структурі населення країн-донорів. Серед тих, хто залишає країну в пошуках роботи і заробітку, переважають чоловіки працездатного віку. А тому в країні спостерігається старіння нації та зростання питомої ваги жінок в загальній чисельності населення.
Не можна не бачити негативних наслідків еміграції і для самих мігрантів. Вони, по-перше, несуть певні матеріальні збитки, зв'язані з переїздом з однієї країни в іншу, а також витрати, пов'язані з пошуками роботи. Крім економічних, мігранти зазнають моральної та соціально-психологічної шкоди: відірваність від сім'ї і друзів, необхідність вивчати чужу мову, звичаї та порядки. Приймаючи рішення емігрувати, люди піддають себе ризику, адже ніхто з них не знає як складеться їх життя на новому місці. Цей ризик особливо великий у випадку, коли організують еміграцію сумнівні посередники.
Масова імміграція робочої сили також викликає позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що притік іноземних працівників дає можливість забезпечити непривабливі робочі місця робочою силою, зменшити вартість робочої сили, прискорити темпи розвитку НТП, збільшувати обсяги виробництва ВВП і національного доходу. Користь від імміграції є особливо відчутною, якщо іммігранти везуть з собою в чужу країну значний фінансовий капітал, або ж є висококваліфікованими спеціалістами. Саме фінансові засоби, рівень освіти і кваліфікації іммігрантів перетворюють їх у важливе джерело економічного зростання країни, що приймає переселенців.
Проте міграція робочої сили нерідко викликає негативні наслідки в країнах імміграції. Причому ці наслідки важко, або й зовсім неможливо оцінити в грошах. Скажімо, надлишкова імміграція може призвести до надмірної густоти населення в окремих містах та регіонах країни, що, зрозуміло, викличе певні труднощі щодо забезпечення корінного населення роботою, місцями в школах та дошкільних закладах.
Негативним моментом імпорту робочої сили є підвищення соціальної напруги в країні, оскільки місцеві робітники та їх профспілки зростання безробіття і погіршення умов продажу робочої сили пов'язують з притоком в країну іммігрантів.
Звичайно, міграція вигідна і самим мігрантам, які завдяки в'їзду в ту чи іншу країну одержують можливість працювати і отримувати більш високу, ніж на батьківщині, заробітну плату. Інколи це може бути не економічна вигода, а політична чи фізична свобода.
До середини 80-х років XX століття в Україні проблеми зовнішньої міграції робочої сили практично не існувало, оскільки еміграція була вкрай ускладнена і забюрократизована. Тому кількість емігрантів визначалась кількома десятками, рідше - сотнею чоловік на рік. З початку так званої перебудови і послаблення обмежень на виїзд потік емігрантів значно зріс і в кінці 90-х років становив понад 200 тис. чоловік на рік. Основні потоки еміграції спрямовані в Росію, Ізраїль, США, Німеччину, Білорусь і Молдову. Причому на Росію припадало понад 60% української еміграції.
В наш час число осіб, котрі бажають емігрувати за кордон, головним чином в розвинуті країни, продовжує зростати. З огляду на це, більшість країн Європи та Америки посилили контроль за імміграцією, запровадивши квоти на в'їзд емігрантів та більш високі вимоги до них.
Поряд з легальною міграцією набула розповсюдження нелегальна. Нелегальні мігранти працюють в сфері тіньової економіки і нерідко у вкрай складних умовах.
Основними причинами еміграції з України є зниження життєвого рівня населення, безробіття та неможливість реалізувати себе як спеціаліста. Невпевненість у завтрашньому дні, неможливість реалізувати свій талант і здібності спонукають до еміграції інженерів, лікарів, талановитих вчених. Україна сьогодні поповнила число країн, з яких відбувається масовий "відплив умів".
Імміграція в Україну також бере початок в основному з другої половини 80-х років XX століття. В кінці 90-х років число іммігрантів коливалось в межах 130-140 тис. чоловік. Основні потоки імміграції в Україну йшли з Росії, Молдови, Узбекистану, Казахстану і Білорусі. Серед причин, що обумовили імміграцію, були: повернення на історичну батьківщину кримських татар і повернення осіб української національності, що проживали в колишніх республіках СРСР.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти