ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міжнародне переміщення технологій

 

Як відомо, технологія становить собою сукупність науково-технічних знань, які можна використати при виробництві товарів та послуг. її міжнародне переміщення можна розглядати як звичайну торгівлю специфічним товаром і як міжнародний рух специфічного фактора виробництва. Якщо нова технологія забезпечує скорочення витрат виробництва, то її можна порівняти із збільшенням виробничого потенціалу, тобто із збільшенням факторів виробництва. Це саме можна сказати і у випадку, коли нова технологія сприяє підвищенню продуктивності праці. Тоді її впровадження можна розглядати як спосіб збільшення факторів виробництва або як самостійний фактор виробництва. Отже, технологія, по-перше, може виступати самостійним способом перетворення ресурсів у товари і послуги і в цій якості проявляється у вигляді конструкторських розробок та методів виробництва, по-друге, може уречевлюватися в нових машинах, приладах, в працівниках з більш високим рівнем освіти і кваліфікації. При цьому слід мати на увазі, що історично першою формою переміщення технології була остання, тобто переміщення технології здійснювалось в поєднанні з такими видами ресурсів, як земля, капітал, робоча сила.
В основі розвитку технології лежить науково-технічний прогрес. Його прискорення привело до виникнення в другій половині XX століття світового ринку технологій, який функціонує поряд з світовими ринками робочої сили і капіталу. Це обумовлено тим, що мають місце суттєві технологічні відмінності між окремими країнами, викликані нерівномірністю розвитку науково-технічного прогресу. В зв'язку з цим на ринку появляються специфічні товари - технології, міжнародне переміщення яких сприяє стиранню технологічних відмінностей між країнами.
Прийнято розрізняти дві складові частини ринку технологій: ринок по торгівлі технологіями, як самостійним фактором виробництва у вигляді ліцензій, патентів, "ноу-хау" і т. ін.; ринок, на якому технології матеріалізовані в технологічномістських видах продукції, кваліфікованих робітниках і високотехнологічному капіталі і їх міжнародне переміщення наближається до міжнародного переміщення товарів, робочої сили і капіталу.
Важливою передумовою функціонування технологічного ринку є правовий захист науково-технічних знань та інтелектуальної власності, тобто забезпечення творцям нових технологій виключного права на розпорядження результатами своєї праці протягом певного періоду і недопущення безоплатного використання результатів їх праці третіми особами. Найбільш розповсюдженими інструментами правового захисту технологій є патенти, ліцензії, копірайт, товарні знаки або марки.
Патент — це документ, який засвідчує авторство і пріоритет винахідника, а також надає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного періоду (як правило, 15-20 років). В разі порушення прав власника патенту, він може звернутися в суд і стягнути з порушника завдані йому збитки. Оформлення патенту і його підтримання вимагає сплати високого патентного мита. А тому винахідники та невеликі фірми, в яких зроблено винахід, часто вимушені продавати патенти великим фірмам, які спроможні освоїти винахід. При продажу патенту титул власності на комерційний винахід переходить До покупця.
Необхідність більш швидкого розповсюдження нових технологій вимагає багаторазового використання винаходу протягом строку дії патенту самим власником технології та іншими фірмами. В зв'язку з Цим з'явилися ліцензії, як форми правового захисту нових технологій. Ліцензія становить собою дозвіл власника технології або прав промислової власності, незалежно від того, захищені вони патентом чи ні. Ліцензія видається зацікавленій стороні на певний строк за встановлену винагороду. Таким чином, ліцензії можуть бути патентні і безпатентні. Патентні ліцензії—це ті, що дають дозвіл на використання запатентованих винаходів. Безпатентні ліцензії—це ті, що дають дозвіл на використання не запатентованих з якихось причин винаходів або непатентоздатних.
Безпатентні ліцензії, як правило, виступають у вигляді ноу-хау. До ноу-хау відносять технічний досвід і секрети виробництва, інформацію, що має комерційну цінність. Ноу-хау може бути надане у вигляді програмно-математичного забезпечення, математичних формул і алгоритмів, схем, креслень тощо.
Копірайт становить собою право автора художнього чи літературного твору, ескізів, макетів, креслень, малюнків і т. ін. на відтворення (копіювання, розмноження) своєї роботи.
Товарний знак або марка, які, як правило, ставляться на продукції фірми у вигляді малюнка, ініціалів засновника (власника) компанії, абревіатури, графічного зображення і т. ін. Товарний знак реєструється за місцем знаходження компанії та за кордоном і іншим фірмам заборонено використовувати його без офіційного дозволу.
В більшості розвинутих країн великі фірми вважають доцільним продавати нові технології не на внутрішньому, а на зовнішньому ринку. А тому й зовнішні ринки технологій значно більші, ніж внутрішні. Це обмовлено такими причинами:
на шляху міжнародного переміщення технологій стоїть менше перешкод і обмежень в порівнянні з рухом товарів і капіталів;
передаючи нові технології своїм зарубіжним філіалам і дочірнім компаніям, ТНК не втрачають монопольного права на використання нових технологій і виключають можливість поширення виробничих секретів за межі ТНК;
реалізація технологій за кордон часто супроводжується додатковими надходженнями з-за кордону сировини, обладнання, напівфабрикатів, що дає можливість продавцеві технологій збільшити виробництво продукції на експорт;
продаж технологій за кордон часто виступає єдиним способом одержання потрібних технологій від зарубіжних партнерів.
Зацікавленість одних фірм у продажу технологій за кордон натрапляє на зацікавленість інших фірм у їх купівлі. Тобто на міжнародному ринку має місце сукупна пропозиція і сукупний попит. Серед причин, що спонукають фірми купувати нові технології на світовому ринку, найважливішими є такі:
імпорт нових технологій дає можливість фірмі зекономити кошти і час, що потрібні були б у випадку пошуку шляхів розв'язання виробничої проблеми;
імпорт нових технологій, як правило, супроводжується низькими витратами на їх освоєння, оскільки на міжнародному ринку продаються, як правило, відпрацьовані технології і гарантується в разі потреби допомога продавця щодо освоєння нововведення;
товари, вироблені по зарубіжних технологіях, як правило, відрізняються високою конкурентоспроможністю.
Міжнародна передача технологій може здійснюватися у різних формах, які можна згрупувати у дві групи: некомерційні (неринкові) форми і комерційні (ринкові) форми. До перших відносяться публікації з науково-технічної тематики, конференції спеціалістів, виставки, ярмарки, підготовка спеціалістів тощо. Незважаючи на широку розповсюдженість, названі форми відіграють незначну роль в передачі технологій зарубіжним фірмам.
Серед комерційних форм передачі технологій найбільшого поширення набула торгівля патентами і ліцензіями, ноу-хау, інжінірінг. Міжнародна торгівля патентами становить собою міжнародну угоду, за якою власник патенту передає свої права на використання винаходу покупцеві патенту.
Торгівля ліцензіями становить собою міжнародну угоду, за якою власник винаходу чи технічних знань передає іншій стороні дозвіл на користування в певних межах його правами на технологію. В залежності від обсягу прав, що надаються ліцензійною угодою покупцеві та продавцеві, розрізняють просту, виняткову і повну ліцензії. Проста ліцензія залишає за продавцем право надавати аналогічні ліцензії і іншим покупцям на даній території. Виняткова ліцензія надає покупцеві монопольне право на використання технології, а продавець позбавляється права самостійно використовувати запатентовану технологію або передавати її третім особам на даній території. Повна ліцензія надає покупцеві монопольне право на використання патенту чи ноу-хау протягом строку дії ліцензії і позбавляє продавця всіх прав Щодо самостійного використання патенту на весь період дії угоди.
Ліцензійні платежі можуть здійснюватися у формі роялті, паушального платежу, участі в прибутках і участі у власності. Роялті становить собою періодичні (щомісячні, щоквартальні або річні) відрахування з доходу, суми продаж та відпускної ціни товару, одержаного в результаті комерційного застосування ліцензії. Ці відрахування здійснюються протягом всього періоду дії ліцензійної угоди. Паушальні платежі — це зафіксовані в угоді разові платежі, не зв'язані в часі з фактичним використанням ліцензії. Вони встановлюються на основі експертних оцінок і використовуються у випадках, коли є невпевненість у можливості здійснювати періодичні платежі за кордон, коли покупець прагне уникнути контролю продавця за подальшим використанням технології, коли продавець погано знає стан справ у покупця, коли технологія зв'язана з конкретним обладнанням, що реалізується, і т. ін. Участь у прибутках - становить собою відрахування на користь продавця частини прибутку, одержаного покупцем в результаті комерційного застосування нової технології. Участь у власності становить собою передачу продавцеві частини акцій своїх підприємств за надання права використовувати нові технології.
Ноу-хау, як форма міжнародної передачі нових технологій становить собою передачу технічного досвіду і виробничих секретів технологічного, економічного, адміністративного та фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. В даному випадку предметом купівлі-продажу виступають, як правило, незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність.
Інжінірінг становить собою надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу та використання куплених або взятих в оренду машин та обладнання.
Багато країн для передачі нововведень використовують франчайзинг. Франчайзинг становить собою контракт на передачу торгової марки. При цьому продавець не тільки передає покупцеві право на використання торгової марки, а й надає йому постійну допомогу щодо ведення бізнесу.
В окремих випадках деякі фірми використовують і таку форму передачі технологій, як контракт на управління. Його суть полягає в тому, що фірма однієї країни направляє своїх менеджерів у зарубіжну фірму для виконання управлінських функцій не певний строк і за певну плату. Потреба в контрактах на управління виникає за таких обставин:
коли іноземні підприємства націоналізуються, а колишньому власнику пропонують продовжити управління підприємством доти, доки місцевий персонал не навчиться сам виконувати повний обсяг робіт по управлінню;
коли за кордоном створюється нове підприємство або реконструюється діюче, то від фірми-постачальника нового технологічного обладнання можуть просити допомоги у вигляді управлінських послуг;
коли необхідно добитися істотного підвищення ефективності діючого підприємства, а місцеві управлінці неспроможні впоратися з цим завданням.

Різновидом міжнародної передачі технології виступає міжнародне технічне сприяння або технічна допомога, що одержала розвиток в другій половині 70-х років XX століття.
Технічне сприяння становить собою надання країнам сприяння на платній чи безоплатній основі в сферах технології процесів, продуктів та управління. Таке сприяння може здійснюватися у вигляді реалізації спеціальних програм технічного сприяння по лінії міжнародних організацій або на двосторонній основі. Як правило, ці програми спрямовані на надання технічного сприяння країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою з метою створення основ розвитку ринкової економіки. В економічній сфері найчастіше технічне сприяння надається в галузі розроблення програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, розвитку регіонів, техніко-економічного обгрунтування окремих проектів.
Розрізняють кілька організаційних видів технічної допомоги:
технологічні гранти, що становлять собою безоплатну передачу розвинутими країнами технології, технологічномістких товарів або фінансових ресурсів на купівлю технології, навчання і перепідготовку персоналу. Одержувач не несе жодних витрат щодо фінансування проекту, а лише виконує організаційні функції щодо прийняття та розміщення технічної допомоги;
снівфінансування технічного сприяння передбачає більш серйозну участь і відповідальність одержувача технічної допомоги. Він повинен нести певні витрати на її фінансування. Щоправда, ці витрати, як правило, становлять менше половини вартості проекту.
Програми технічного сприяння розробляються і реалізуються головним чином ООН, МВФ, Світовим банком та іншими міжнародними організаціями, а також найбагатшими країнами світу.
Хоча, як зазначалося вище, на шляху переміщення технологій стоїть менше перешкод та обмежень у порівнянні з рухом товарів і капіталів, проте це не означає їх повну відсутність. Перешкоди та обмеження можуть висуватися з різних міркувань. Так, одні країни можуть висувати певні перешкоди та обмеження на шляху експорту технологій, керуючись міркуваннями національної безпеки, політичними та ідеологічними мотивами або прагненням зберегти технологічне лідерство. Інші можуть ставити перешкоди імпорту технологій з метою обмеження іноземної конкуренції, збереження робочих місць. Регулювання вивезення та ввезення технологій здійснюється органами митного контролю, а також через державну систему реєстрації патентів і торгових знаків та дозвільну систему продажу технологій.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти