ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні етапи розвитку макроекономіки.

Сучасна економічна наука є тривалим процесом нагромадження знань, результатом переплетіння різних концепцій та шкіл.

Перші теоретичні розробки щодо економіки відносяться до 4-5 століття до н.е.

Економічні погляди населення давньоєгипетського царства, яке утворилось наприкінці 4 тис. до н.е. стосувались насамперед суворого обліку матеріальних (земельних) і людських ресурсів.

Економічна думка Передньої Азії пройшла довгій і змістовний шлях. Особливу цінність для характеристики економічних поглядів першої половини 2 тис.до н.е. мають закони старовавілонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр.до н.е.). У 282 законах (до нас дійшло тільки 247) йдеться, передусім, про правдиве свідчення. Закони стосуються майна, торгівлі, орендної плати тощо.

Стародавньокитайська економічна думка представлена конфуціанцями: Конфуцій – Кун-цзи (бл. 551-479 рр. до н.е.- вчення про досконалу людину; Мен-цзи (372-289 рр. до н.е.) – концепція керівників і керованих, критика несправедливої податкової системи, виступав за втручання держави в господарські справи: філософ і державний діяч Шан-Ян (390-338 рр. до н.е.) – розмежування землі. Майна, чоловіків і жінок, відстоював принцип рівності перед законом.

До перших виявів економічної думки стародавніх греків відносять „Іліаду” і „Одіссею” Гомера (10-8 ст. до н.е.): культ війни, захист натурального господарства, вироблення принципів та ефективної системи управління. Питання політики у грецьких мислителів співпадало з етикою і мораллю. Лікург (9-8 ст. до н.е.) – запровадив принцип рівного розподілу землі для панівної верстви спартіатів (іліотам продавати заборонялось), запроваджувались металеві гроші, але заборонялись торгівельно-ремісничі заняття. Реформи Солона (594 р. до н.е.) - зняття боргових каменів із земельних ділянок бідноти та вилуплення і повернення на Батьківщину афінян, що були продані у рабство за борги. На 5 ст. до н.е. припадає діяльність Сократа (469-399)

Давньогрецький філософ Ксенофонт (444-355 рр. до н.е.) написав посібник з управління господарством “Економікос”, в якій сформулював основні поняття галузі знань, що стосується господарської діяльності, головним занняттям вважав землеробство. За Ксенофонтом, економія – це така наука, за допомогою якої можна збагачувати своє господарство. Предметом економії є домашнє і сільське господарство. Торгівлі не вважалась гідним заняттям для вільного грека. Радив нагромаджувати гроші як скарб на випадок неврожаїв чи війни. Виступив прихильником поділу праці, був передвісником теорій А.Сміта. Чільне місце в історії економічної думки стародавньої Греції посідає філософ і учений Платон – праці „Держава”, „Закони”, заснував школу „Академія”, яка проіснувала 900 років. Можливості людей обмежені, а потреби – різні, отже поділ праці є об’єктивно необхідним. У вченні про державу Платон виходив з того, що вона повинна складатися з 3 частин: 1) правителі (філософи); 2) воїни (охороні держави); 3) ремісники, землероби, дрібні торговці з вільних людей. Невільні – це раби. Учнем Платона був найвидатніший мислитель стародавньої Греції Арістотель (4 ст. до н.е.) – вихователь Олександра Македонського. Основні твори – „Політика” та „Афінська політика”. Проблеми власності, моральної досконалості, майна, багатства.. Дрібна торгівля, за Аристотелем, не суперечить природі, а може перетворитись на мистецтво накопичення багатства. Він вважав, що немає межі в прагненні до багатства і володіння грошима.. Творчість Аристотеля – це підсумок усього попереднього розвитку економічної думки.

У ранньому середньовіччі (розпад Римської імперії) склалися несприятливі умови для наукових досліджень, тому збагачення економічної науки дещо загальмувало.

До першої школи економічної теорії відносять школу меркантилістів у 15-17 столітті. “Мерканте” від італійського “торговець”, “купець”. Нагромадження капіталу і зростання бідності у 15-18 ст. відбувалося одночасно. На цьому підґрунті і формується вчення меркантилістів. Тільки зовнішня торгівля збагачує державу. Принцип меркантилізму – більше продавати, менше купувати. Меркантилізм поділяють на два етапи: 1) ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу та 2) пізній меркантилізм, якому відповідає теоргія торгівельного балансу. Представниками цієї теорії є фр. А.Монкретьєн у 1615 році, який дав нову назву економічній теорії – “політична економія” (“політикос”-державний, суспільний та “ойкономія”). Теоретичні розробки меркантилістів обумовлені утворенням та зміцненням централізованих держав, розповсюдженням активних торгівельних процесів. Набула поширення теорія протекціонізму, а саме – політика захисту інтересів власних виробників та торговців.

У1576 році француз Жан Боден здійснює спробу обгрунтувати зміну рівня цін (інфляцію) як результат зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Ця теорія стає основою сучасної монетарної теорії. У 17 столітті уперше здійснюються розрахунки національного доходу Англії та Франції англійськими ученими Уільямом Петті(1623-1687) і Г.Кінгом.

У 18 столітті в економічних дослідженнях з’являється нова школа - класична, яка яка існує у двох течіях - французькій та англійській. Класична французька політична економія відома як школа фізіократів. Термін “фізіократія” грецького походження: “фізіо” – природа, “кратос” – влада, панування, сила, тобто “влада природи”. Основоположником фізіократів був Ф.Кене.

Франсуа Кене (1694-1774) розробляє макроекономічну модель господарського кругообігу “Економічну таблицю” (1758 рік). У таблиці зображається кругообіг товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства. Оскільки Кене був і лікарем, і економістом, модель економічного кругообігу він будує за аналогією циклу фізіологічного кругообігу людини. В основі “Економічної таблиці” лежить два постулати. 1. Економічний кругообіг здійснюється за своїми природними законами без втручання держави. 2. Оскільки людському організму притаманні певні порушення в життєдіяльності (хвороби), то і в економіці існують кризові явища, як відхилення від стану рівноваги. За Ф.Кене, нація складається з трьох основних класів: продуктивний(виробничий) клас, що зайнятий землеробством (селяни, фермери, наймані працівники), клас власників (король, землевласники, духовенство) та безплідний клас (промисловці, ремісники, купці, дрібні торгівці, слуги).

У своїх працях французькі учені Кене та Анн Тюрго (1727-1781) вважали , що тільки земля є продуктивною і тільки праця сільськогосподарських працівників створює доход, який перевищує витрати. Усі інші види діяльності є “безплідними”, вторинними.

Класичною теорією у завершеному вигляді вважається англійська класична політекономія. Англійська класична політекономія пояснює процеси саморегулювання ринку завдяки механізму ціноутворення. Представник класичної теорії Адам Сміт (1723-1790) аналізує дві ціни: природну та ринкову. В основі класичної економічної теорії лежить концепція трудової вартості, за якою багатство створюється не тільки землеробством, але і працею усіх інших класів, усіх націй в цілому. А.Сміт вперше досліджує функціонування економіки в цілому. Його працю “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) вважають “економічною біблією”. Представниками цієї теорії є також англієць Давід Рікардо (1772-1823), французький економіст Жан-Батист Сей (1762-1832). Не зважаючи на деякі різниці їх поглядів, усі вони відносяться до класиків політичної економії.

Найбільшого розвитку економічна теорія набуває у IX столітті. Виникають різноманітні напрямки і школи. Йде становлення неокласичної економічної теорії. Визначальним для цього періоду є боротьба двох теорій: маржиналістської (“маржиналізм “ – фр. граничний) та марксистської.

До першої відносяться три школи:

· англійська (Альфред Маршалл, У. Джевонс, Артур Пігу),

· американська (Джон Кларк),

· австрійська (Карл Менгер, Леон Вальрас, Вільфредо Парето, Франсуа Візер, Є.Бем-Баверк).

Усі школи поєднує заперечення марксистської теорії трудової вартості та використання теорії граничної корисності – величина вартості товару визначається його граничною корисністю для людей, а не витратами праці на його виробництво.

Англійська школа. У 1890 році виходить книжка англійського економіста, керівника кембріджської школи, родоначальника неокласичного напрямку Альфреда Маршалла (1842-1924) “Принципи економічної науки”. Саме тепер під “економікс” розуміють науку, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання рідкісних благ та послуг серед обмежених ресурсів, а також способи найбільш ефективного використання цих ресурсів. Термін political economy, політична економія, замінюється на economics, економічна теорія. У праці А.Маршалл досліджує проблеми максимізації добробуту в умовах вільної конкуренції, питання рівноваги. Найважливішим елементом ринкової економіки А.Маршал вбачає ціну продукту, а саме, середню ціну (вартість) як результат перетину на ринку попиту та пропозиції. Важливим чинником ефективного управління економікою за Маршаллом є людський капітал. У подальших працях А.Маршалл спробує поєднати в одній дві протилежні теорії – трудової вартості та граничної корисності.

Артур Пігу (1877-1959) – учень Маршалла, автор концепції економіки добробуту. Суспільний добробут - це сума добробуту окремих індивідів. Праця “Економічна теорія добробуту” (1924) говорить про рівномірний розподіл доходів для досягнення найвищого рівня добробуту через активну податкову політику держави, використання податків та субсидій як знарядь регулювання економіки.

Американська школа.До американської школи неокласиків відносять проф. Колумбійського університету Джона Бейтса Кларка (1847-1938). Основні його праці “Філософія багатства” (1889), “Проблеми монополій” (1901), “Суть економічної теорії” (1907). Кларк - автор закону спадної продуктивності праці та капіталу. Основними чинниками розвитку економіки вважав технологічний і моральний, а її основою окреме господарство. Головною проблемою політичної економії вважав проблему розподілу.

Австрійська школа.Леон Вальрас (1834-1910), Вільфредо Парето (1848-1923). Карл Менгер (1840-1921) - засновник школи маржиналізму та її лідер обгрунтовува теорію граничної корисності. Основним методологічним принципом, на якій базується школа австрійских учених був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів. Суспільне виробництво розглядалось як сума приватних господарств, а основою економічної діяльності вважалась психологія суб’єкта гоподарювання.

Опонентами маржиналістського напрямку в економічній теорії виступає марксистський. К.Маркс розробляє моделі простого і розширеного відтворення капіталу. Марксистські ідеї замикаються у межах соціалістичних країн. На підгрунті трудової вартості Карл Маркс (1818-1883) створює вчення про експлуататорський характер ринкового господарства.

Видатною подією 19 століття в економічній теорії стала поява нової школи -кейнсіанської. Світова економічна криза у 1929-1933 роках стала поштовхом для створення нової макроекономічної теорії. Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс розробляє нову теорію на підгрунті гострої критики класичної теорії. Постулатамикейнсіанської теорії стають: 1. У ринковій економіці може існувати рівновага за неповної зайнятості. 2. Для усунення неповної зайнятості необхідно втручання держави. 3. Держава втручається в економічні відносини через грошову і бюджетно-податкову політику. 4. Держава впливає на сукупний попит. Тобто, усі важливі проблеми високорозвиненого суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Фундаментальна праця Д.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.).

Кейнсіанство зайняло провідне місце у багатьох країнах, зокрема, у США, Англії, Швеції, Франції.

Серед найбільш вагомих теорій 19 століття розрізняють три: монетаризм, теорію раціональних очікувань, теорію економіки пропозиції.

Теорія монетаризму з’явилась як поєднання неокласичних підходів і монетарної ідеї державного регулювання. Значний вплив на формування теорії монетаризму справили погляди американських економістів 20-40 років Г.Саймонса, І.Фішера, Ф.Найта. Особливої популярності монетаризм набув наприкінці 40-х – початку 50-х років, коли в економічній науці ігнорувались грошові чинники регулювання економіки.

Найбільш обгрунтованою була теорія “нової монетаристської” школи американського економіста Мілтона Фрідмана. Головним важелем в регулюванні економіки висувалась грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснювати це держава могла через збільшення або зменшення пропозиції грошей. Втручання в економіку наполягає обмежити контролем за грошовим обігом. Монетаризм приймає різні форми. Наприклад, проект “шокової терапії” Джеффрі Сакса для Польщі, як виведення країни з кризи. У практику управління Великої Британії монетарну політику було запроваджено у 1976 році. Вона одержала назву “тетчеризм”.

Положення монетаристів відносно неефективності грошової політики в короткостроковому періоді зазнали критики прихильниками нової класичної макроекономічної теорії (поч.70-х років). Вона сформувалась в результаті застосування принципів мікроекономічного аналізу до макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань. Автор Роберт Лукас (нар.1937), професор Чиказького університету, одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 році. За гіпотезою, майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки всіх, хто приймає економічні рішення: для фірм, організацій і окремих родин. Існує два підходи до оцінки очікувань: “адаптивні очікування” та “раціональні очікування”. Перші спираються на колишній досвід та виробляють відповідну стратегію поведінки. Другі базуються на наукових прогнозах, розроблених на підставі конкретної економічної політики. Нова теорія критикувала більшість положень як кейнсіанської так і монетарної доктрин. Поведінку економічних агентів стає важко прогнозувати, коли змінюється державна політика. Та через певний час ця поведінка стає типовою. Тому гіпотеза передбачає загальне врівноважування за рахунок типової поведінки. Теорія заперечує негайну політику державного регулювання та пропонує формувати її так, щоб нові правила набирали чинності через достатній час для пристосування та прогнозування своїх дій економічними суб’єктами.

Ще одна теорія, це - теорія економіки пропозиції. Представники, американські учені М.Фельдштейн, Г.Гільдер, А.Лаффер, критикують кейнсіанську теорію за односторонність, надання переваги сукупному попиту та недооцінювання сукупної пропозиції. Теорія економіки пропозиції вважає, що бюджетно-податкова політика через податковий механізм впливає і на сукупну пропозицію. 3. Сучасні теорії економічного розвитку.

Один з сучасних напрямків в економіці має назву інституціоналізм.Його основна характерна ознака – це інтегрування економічної тоерії з іншими суспільними науками – соціологією, психологією, юриспруденцією.

1. Соціально-психологічний інституціоналізм. У рамках раннього інституціоналізму склались три основних напрямки: соціально-психологічний, соціально-правовий, емпіричний (кон’юктурно-статистичний) інституціоналізм. Основи були закладені американським економістом і соціологом Томасом Вебленом. Наприкінці 19 століття. Походить від лат. “institutio” (звичай, настанова) та “інститут”-втілення інституцій та закріплення їх у вигляді законів. Рушієм економічного розвитку визнається психологія суспільства, колективу. Ринковий механізм економіки обмежений, потрібен суспільний контроль над нею. Це ідеї соціально-психологічного інституціоналізму.

2. Соціально-правовий інституціоналізм. Автор Джон Роджерс Коммонс (1862-1945). Основні праці “Правові основи капіталізму” (1924), “Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії” (1934). У своїх дослідженнях наголошує на першочерговості юридичних, правових норм, досліджує колективні дії, що спрямовані на контролювання дій індивідуальних. “Колективні дії є єдиним способом примирення суперечливих інтересів”. Вихідною економічною категорією розглядає юридичне поняття угоди. Сама угода включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі суспільні конфлікти можна вирішити, а саме, не тільки мирним шляхом, а і примусовим.

3. Кон’юктурно-статистичний інституціоналізм.Автор - Уеслі Клер Мітчелл (1847-1948). В основу досліджень поклав статистичний матеріал. Політична економія для Мітчелла – це наука про інститути, які встановлюють норми поведінки, закладені у звичках та інстинктах. Інстинкт – прагнення до певних результатів. Одним із них в сучасному світі є тяжіння до прибутків. Звичка – одержувати і витрачати гроші – рушій економіки. Праця “Відсталість у мистецтві витрачати гроші” (1912, 1937). Досліджував питання циклічності економіки. “Економічний цикл - послідовна зміна піднесень і спадів виробництва, котрі періодично повторюються.” Чинниками впливу на економіку вважає фінанси, грошовий обіг, кредит. Прихильник державного регулювання економіки.

Сучасний інституціоналізм, або неоінституціоналізмбазується на інших засадах та використовує інші об’єкти дослідження: інформацію, владу, політику.

1. Соціальний інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (нар.1909), Канада, США. Техніка - основа економічного прогресу. Праця “Нове інустріальне суспільство” (1967).

2. Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності. Рональд Коуз (нар.1910), американець англійського походження. “Природа фірми” (1937), “Проблеми соціальних витрат” (1960). Нобелівська премія 1991 рік. Визначив і запровадив у науковий обіг категорію трансакційних витрат (“transactio” – звершення, операція, угода, що супроводжується взаємними поступками. За Коузом, трансакційні витрати – це витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів. Обумовив виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації. Трактував власність як методологічну і теоретичну основу економічного аналізу. “Права власності є не що інше, як певні “правила гри”, санкціоновані суспільством”. Категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Права власності стають об’єктом куплі-продажу. Теорема Коуза. Державне втручання буде ефективним лише тоді, коли витрати державного втручання будуть меншими за витрати, пов’язані з нестабільністю ринку.

3. Теорія суспільного вибору, представником є Джеймс М. Бьюкенен (нар.1919), США. Теорія сформувалась у 60-х роках. Праці “Попит і пропозиція суспільних благ”, “Теорія суспільного вибору”, “Свобода, ринок і держава”. Нобелівська премія 1986 року за “дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень”. В теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв’язки політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає в тому, що його учасники мають різну мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. В політиці не існує взаємовигідного обміну. Державні службовці домагаються максимізації власної угоди. Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив діяльності особи, фірми та суспільного життя людей взагалі. Прихильники теорії пропонують реформувати політичну систему через поширення ринкових відносин на політичну сферу.

Отже, економічна теорія сьогодні поєднує різноманітні теорії. Вони взаємодіють між собою і дають можливість використовувати ту чи іншу теорію в залежності від стану економіки, національних інтересів та політики країни.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти