ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мал. 3. Кейнсіанська модель антиінфляційної політики

Кейнсіанська антиінфляційна політика поглиблює дефіцит державного бюджету, який не повинен покриватися додатковою емісією грошей. За Кейнсом пропонується для ліквідації дефіциту використовувати державні займи, які будуть погашені у майбутньому. Така політика може застосовуватись на тривалий час.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського напрямку і пропонувала більш радикальні заходи по боротьбі з інфляцією.

1. В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації (анулювання)грошей – оголошення про анулювання знеціненої одиниці і введення нової національної валюти. Приклад. Німеччина 1923 р., Угорщина 1946 р., Україна 1994 р.

2. Реставрація (ревальвація) – відновлення старого золотого вмісту грошової одиниці (ФРН у межах Бреттон-Вудської валютної системи 1961, 1969, 1971).

3. Девальвація– зниженні золотого вмісту грошової одиниці, а пімля 2 –ї Світової війни – офіційного валютного курсу до долара США.

4. Деномінація– метод «закреслення нулів» . (Бразилія 1988, Росія 1998, Україна, Турція 2004).

Існує три ефективних методи монетарної антиінфляційної політики [4].

1. Метод шокової терапії. Пропонується зменшити дефіцит бюджету за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, ввести дорогий кредит. скоротити податкові ставки. В результаті дорогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Метод шокової терапії призупиняє інфляцію, однак дуже негативно впливає на добробут населення. Сукупний попит зменшується, скорочується виробництво, зростає безробіття. Прикладом є Німеччина, коли в листопаді 1923 почалась грошова реформа і 1 німецька марка обмінювалась на 1 трлн. старих, причому сума обміну була обмеженою. Уряд проводив жорстку кредитно-грошову політику по скороченню дефіциту держбюджета за рахунок зменшення витрат та збільшення податків. Результатом стала стабілізація економіки та зростання обсягу виробництва за 4 роки удвічі. Другий приклад-Польща 1990 року. Японія 1949-1950рр. – лінія Доджа – американського посла.

З кінця 1944 р. До середини 1952 р. У Європі були проведені 24 реформи такого типу.

Отже, антиінфляційні заходи залежать від типу інфляції і дають ефективний результат, якщо вони спрямовані на усунення причин походження інфляції.

Заходи, які спрямовані на усунення інфляції попиту:

1. Зменшення державних витрат.

2. Збільшення податків.

3. Скорочення дефіцита держбюджету.

4. Проведення жорсткої кредитно-грошової політики.

5. Стабілізація валютного курсу шляхом його фіксування. Державне регулювання зовнішньоекономічної антиінфляційної і валютної сфер.

Результатом проведення антиінфляційних заходів є зменшення сукупного попиту.

6. Метод поступових змін- другий метод монетарного напрямку антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто викликаєінфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її, коли рівень цін зростає не більше ніж 20% на рік.

Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофіліюватися. Головним позитивом є соціальна стабільність в державі. Недоліками поступової ходи безумовно є невизначеність економічної політики та інфляційні очікування.

Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної політики залежить від соціально-економічної обстановки в країні та визначається конкретними умовами і можливостями.

Заходи, які спрямовані на усунення інфляції пропозиції (інфляції витрат):

1. Стримування зростання факторних доходів та цін.

2. Боротьба з монополізмом фірм та профспілок в економіці.

3. Стимулювання виробництва у межах”економіки підприємства”.

4. Державне регулювання валютної сфери.

7. Політика регулювання цін і доходів проводиться за допомогою замороження цін і заробітної плати та обмеженням її зростання. Цей підхід супроводжується коефіцієнтом виробничих втрат. Він показує скільки відсотків реального ВВП потрібно втратити для того, щоб скоротити рівень інфляції на 1%. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обмежене.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у знищенні інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбаченої інфляції.

Безробіття та зайнятість.

Досягнення повної зайнятості відноситься до цілей досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності економічного розвитку країни.

За визначенням МОП безробіття-наявність групи осіб, які старші за певний вік, не мають роботи, працездатні у теперішній час до роботи та які шукають роботу у розглядаємий період.

Безробіття не визначається звичайною різницею між робочою силою та зайнятими, оскільки існує деяка невизначеність при визначенні робочої сили. Існує величезна кількість класифікацій безробіття, однак жодна з них не є бездоганною. Це пояснюється різними підходами до проблеми безробіття , відсутністю єдиної бази статистичної інформації щодо зайнятості. Найпоширенішою класифікацією є поділ безробіття на три види: фрикційне, структурне, циклічне безробіття.

Фрикційне пов’язане з пошуком та очікуванням роботи і має добровільний характер. Охоплює велику кількість людей в усіх країнах, має короткостроковий період тривалості та є неминучим. Шляхами подолання фрикційного безробіття є вдосконалення інформаційної бази на ринку праці та введення певних обмежень щодо переміщення робочої сили. До фрикційного безробіття відноситься добровільна зміна місця роботи, пошук нової роботи із-за звільнення, пошук роботи уперше.

Сезонне безробіття є підтипом фрикційного і виникає в результаті сезонних коливань попиту та пропозиції на ринку праці. Зростання сукупного попиту пов’язують з кліматичними коливаннями, будівництвом, туристичними сезонами. Зростання сукупної пропозиції праці відбувається після випусків у школах та вузах. Для економіки в цілому сезонне безробіття загрози не несе. а може впливати лише на сезонний бізнес.

Структурне безробіттяпов’язане з невідповідністю між пропозицією праці та попитом на робочу силу.

З часом в структурі сукупного попиту і в технології відбуваються зміни, які в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Із-за таких змін попит на деякі професії заповільнюється або взагалі припиняється. Попит на інші професії, у т.ч. раніше не існуючі, збільшується. Виникає безробіття, при якому робоча сила реагує повільно і її структура повністю не відповідає новій структурі робочих місць. Структурне безробіття, як і фрикційне, також вважається неминучим.

Методами економічної політики щодо зменшення структурного безробіття є програми розвитку переструктурованих галузей та регіонів країни, програми перекваліфікації робочої сили.

Різниця між фрикційним та структурним безробіттям є наступною: фрикційні безробітні мають навички, які вони можуть запропонувати та продати, а структурні безробітні для одержання нової роботи повинні здійснити перепідготовку, перенавчання, або змінити місце проживання.

Циклічне безробіттявикликане рухом економічного циклу. При піднесенні рівень безробіття знижується, при спаді - зростає. Циклічне безробіття ще може бути пов’язане з тривалим економічним застоюванням або стагнацією економіки. За тривалістю циклічне безробіття перевищує фрикційне та поступається структурному безробіттю.

Шляхами подолання циклічного безробіття є державні програми щодо стабілізації темпів економічного зростання, спрямованих на підвищення сукупного попиту. Наприклад, великі державні програми на будівництво житла, доріг тощо.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття. Отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівней фрикційного та структурного безробіття, або досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює 0.

Якщо кількість шукаючих роботу перевищує наявні вакансії, то це свідчить про те, що ринки робочої сили не збалансовані, має місце дефіцит сукупного попиту на робочу силу. Якщо кількість шукаючих роботу менше наявних вакансій, то на ринках робочої сили має місце надлишок сукупного попиту на робочу силу, або відчувається “нехватка” робочої сили.

Існують різні критерії визначення безробіття.

В залежності від тривалості існування розглядають короткострокове і довгострокове безробіття.

За характером прояву розрізняють відкрите безробіття, яке враховується офіційною статистикою таприховане, коли людина працює, має доход, а офіційно не зареєстрована як зайнята.

Повна зайнятість- це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного.

Природний рівень безробіття - рівень безробіття за умов повної зайнятості. Він дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

На величину природного рівня безробіття впливає, у першу чергу стан економіки в країні. Показниками цього стану можуть бути валовий внутрішній продукт на душу населення, демографічні показники, мінімальний рівень заробітної плати в країні.

Концепція повної зайнятості і природного рівня безробіття була запропонована вперше в 1968 році Мілтоном Фрідманом і незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелпсом і означала, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим, а циклічне безробіття можна побороти за допомогою засобів макроекономічної політики.

Повна зайнятість означає підтримування долі незайнятого населення у розмірі 5.5-6.5% від загальної кількості робочої сили. У різних країн ці показники є різними, але в усіх випадках природний рівень безробіття не означає 100% зайнятості.

Повний, або природний рівень безробіття виникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість шукаючих роботу=кількості вільних робочих місць.

В сучасній економіці замість природного рівня безробіття застосовується термін стійкий рівень безробіття, який не підвищує інфляцію-NAIRU(Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment) [2]. Цей показник обчислюється як усереднена величина фактичного рівня безробіття в країні за попередні десять років і наступні 10 років. Похибки визначення рівня безробіття пов’язані з 1) суб’єктивними самодумками людей щодо категорій безробітних та зайнятих, 2) з тіньовою економікою, коли високий відсоток тіньової економіки в країні супроводжується високим рівнем безробіття у статистиці.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти