ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Функції та методи державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на соціально-економічний розвиток, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об’єктами ДРЕ є економічні підсистеми (економіка регіонів, галузей, сектори економіки); соціально-економічні процеси (зайнятість, інфляція, економічні цикли, екологія, НТП); відносини (фінансові, кредитні, зовнішньоекономічні); ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій…).

Первинним суб’єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин висловлює і захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. І обирає виборець лише склад органів державної влади, які будуть втілювати напрямки, методи та засоби ДРЕ. отже, суб’єктом державного регулювання економіки є держава в особі державних органів.

У демократичному суспільстві державна влада грунтується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різними гілками влади визначається Конституцією України (1996 р.) та іншими законодавчими актами.

Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України; виконавчу – Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, місцеві державні адміністрації; судову владу здійснює Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди.

До основних функцій держави відносять політичну, соціальну, економічну та міжнародну функції.

Економічні функції держави.

1. Регулювання кількості грошей в економіці. 2. Формування правових засад функціонування економіки. 3. Перерозподіл доходів. 4. Усунення вад ринкового саморегулювання.

Механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів називається ефективним (оптимальним) за Парето (Вільфредо Парето, 1848-1923, видатний італійський економіст), за якого жоден із суб’єктів ринку не може поліпшити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб’єктів економіки.

Якщо ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів, мають місце вади ринку (провали, неспроможності).

Типи вад. 1. Неспроможність конкуренції. 2. Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами. 3. Зовнішні ефекти. 4. Неповнота ринків. 5. Недосконалість інформації. 6. Економічна нестабільність.

Неспроможність конкуренції. В процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які створюють загрозу існування ринку. Монополісти обмежують випуск продукції, встановлюють більш високі ціни проти галузевих, породжують політичну небезпеку, оскільки спроможні чинити тиск на державні органи.

2. Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами. Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства. Властивість – несуперництво в споживанні – означає, що неможливо обмежити використання суспільного блага. властивість – загальнодоступність – обмеженість доступу споживачів до таких товарів неефективне. Існують перешкоди щодо вирішення проблеми суспільних благ. Це – «проблема зайця» – небажання окремих людей добровільно оплачувати споживання супільних благ. Це – необхідність створення адміністративного апарату для регулювання взаємовідносин між виробниками та споживачами суспільних благ.

Парадоксом регулюючої діяльності держави є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспільного товару.

3. Зовнішні ефекти (екстерналії). Якщо дії одного суб’єкта ринку завдають шкоди іншим, має місценегативний зовнішній ефект, якщо дії дають благо іншим має місце позитивний зовнійшній ефект.

4. Неповнота ринків. Повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво.Неповнота ринку означає, що підприємства неспроможні забезпечити потреби споживачів у деяких товарах.

5. Недосконалість інформації обмежує можливості ефективного використання ресурсів. При недостатності інформації виробники діють в умовах невизначеності.

6. Економічна нестабільність має прояв в економіці будь-якої країни, оскільки, економіка характеризується хвилеподібністю: спади, піднесення.

Наявність вад ринкового саморегулювання зумовлює необхідність державного регулювання економіки.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізми бюджетно-податкової, грошово-кредитної, соціальної, зовнішньоекономічної політики тощо.

Найбільш глибоко обгрунтував необхідність державного впливу на економіку англійсктй економіст Дж.Кейнс. У 1936 році опублікованан його праця «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сетор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування. Кожен метод грунтується на використанні певних інструментів.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на прямі та непрямі. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку за допомогою знарядь адміністративно-правового характеру: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, ліцензії, квоти...

Методи непрямого регулювання діють опосередковано. Держава спонукає суб’єктів ринку до діяльності у напрямку державних приоритетів. Для цього застосовуються знаряддя фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

За засобами впливу методи ДРЕ поділяють на правові, адміністративні, економічні та пропагандистські.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, монетарної та інших напрямків державної політики.

Вади держави - це нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів у суспільстві. До вад держави відносять наступні.

1. Обмеженість інформації. Дані для прогнозування результатів повинні бути об’єктивними. Там, де не вистачає об’єктивних даних, слід утримуватись від надмірного державного втручання в економіку.

2. Недосконалість політичного процесу. Неефективна політика може проводитись під впливом інтересів окремих груп (лобіювання), політичних маніпуляцій, впливом виборців.

4. Обмеженість контролю над державним апаратом. Політика може бути неефективною, якщо вона призводить до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації з одночасними вадами ринку та держави. Посилюючи вплив одних вад можна послабити інші вади. Тому, приймаючи рішення, потрібно зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму державного регулювання.

Стратегічною метою України за умов трансформації, спрямоіваної на поєднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки.

Цілі:

соціальної політики – формування громадянського суспільства, досягнення сучасних параметрів рівня життя населення, форсування механізмів розв’язання соціальних суперечностей;

промислової політики – формування постіндустріального технічного та технологічного способу виробництва;

розвитку економічних відносин – становлення багатоукладної економіки, перехід до нового типу економічного зростання, орієнтованого га зростання потреб населення;

розвитку міжнародних відносин – європейська інтеграціята вступ до СОТ.

Податкова система.

Податкова політика у державному регулювання відіграє особливу роль, оскільки податки – це найваживіший вид державних доходів.

Податок – це обов’язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є: фіскальна, соціальна та регулююча.

Фіскальна – податки забезпечують фінансування державних витат. Соціальна – підтримування соціальної рівноваги через перерозподіл доходів. Регулююча – за допомогою податків здійснюється регулювання структури економіки, охорони довкілля, наково-технічних робіт тощо.

Принципи побудови податкової системи.

1. Обов’зковість сплати податків.

2. Рівність суб’єктів оподаткування.

3. Соціальна справедливість. Соціальна підтримка малозабезпечених верств населення. Встановлення неоподаткованого мінімуму.

4. Стабільність. Незмінність податкових ставок протягом бюджетного року.

5. Наукова обгрунтованість. встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей економіки країни.

6. Рівномірність сплати податків. Встановлення реальних строків сплати.

7. Компетенція. Встановлення і скасування загальнодержавних податків та пільг тільки Верховною Радою України.

8. Доступність. Відкритість норм податкового законодавства для платників податків.

· За рівнем бюджетної системи податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.

Місцеві: комунальний збір, готельний збір, курортний збір, збір за паркування автотранспорту, податок з реклами, ринковий збір…

· За суб’єктом оподаткування податки поділяються на податки з юридичних осіб та податки з фізичних осіб.

Податки з юридичних осіб: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.

Податки з фізичних осіб: прибутковий податок з громадян, податок на промисел, збір із власників собак.

· За формою оподаткування поділяється на пропорційне, прогресивне, змішане та регресивне.

Прогресивний податок - середня ставка підвищується із зростанням доходу.

Регресивний податок - середня ставка знижується із зростанням доходу.

Пропорційний податок - середня ставка залишається незмінною незалежно від зміни доходу.

Податкова система є прогресивною, якщо після виплати податків нерівність в супільстві зменшується, або, якщо багатий платить податками більшу долю своїх доходів, ніж це робить бідний. Прогресивні податки зменшують нерівність в доходах.

Податкова система є регресивною, якщо після виплати податків нерівність зростає.

Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.

· За механізмом формування або за способом стягнення податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, плата за землю та ін.

Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача продукції: податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Прямі податки можуть через зростання цін перекладатися на споживача.

Податкова ставка- це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Гранична податкова ставка- це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.

Середня податкова ставка- це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Крива Лаффера

Показує зв’язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від 0% до 100%), при якій податкові надходження до бюджету досягають максимуму.

Податкові T max

надходження

 

 

 
 


0 tmax Податкова ставка, t

Мал. 7.1. Крива Лаффера

 

T max - максимальні податкові надходження,

t max -податкова ставка, за якою податкові надходження є максимальними.

 

Бюджетна система.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон “Про бюджетну систему України” та інші нормативно-правові акти. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, є зведеним бюджетом України.

Державний бюджет- річнийкошторис державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття.

Державні доходи – це:

· грошові відносини з приводу розподілу ВВП;

· частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів (податків), а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством.

Доходи державного бюджету формуються за рахунок:

· податкових надходжень – частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

· неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності - частини доходів від приватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних мацнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами НБУ; повернення державі позик, процентів за надання державою позик та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

· доходів державних цільових фондів – пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення…;

· інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Видатки Державного бюджету виконують функції політичного, соціального та економічного регулювання. Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни, природрю та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни. Вони утримують підприємства, установи, організації, які знаходяться у державної власності і відносяться до сектору загального державного управління. Видатки бюджету використовуються для перерозподілу доходів населення через трансферти.

Державні видатки, включаючи чисте кредитування, - це витрати, пов’язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати – це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного боргу. До чистого кредитування відносять надання позик і придбання акцій за вирахуванням сумпогашених кредитів і доходів від продажу акцій.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначеннямїх можна об'єднати у п’ять груп.

1.Фінансування послуг загального призначення – витрати на державне управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; міжнародну діяльнысть; національну оборону…

2. Фінансування виробництва суспільних товарів – витрати на наукук, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров’я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення…

3. Фінансування державних послуг, пов’язаних з економічною діяльністю – витрати на розвиток галузей матеріального виробництва; здійснення структурних претворень в економіці, створення умов для економічного зростання…

4. Видатки державних цільових фондів.

5. Інші видатки – виплати процентів і витрати, пов’язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів.

За економічними характеристиками видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ. організацій), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та іноваційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, фінансування струткурної перебудови економіки.

Отже, держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Дотації (від лат. постачати) – це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії (від лат. допомога) – це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей, розвиток яких має велике значення для економіки. Субвенції (від лат. приходити на допомогу) – один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі, напр. для сананції підприємств, яким загрожує банкрутство.

Збалансованість бюджетів, які входять до складів бюджетної системи держави, є необхідною умовою бюджетної політики.

Держбюджет може бути надлишковим(профіцитним), коли доходи переивщують видатки тадефіцитним, коли видатки перевищують доходи.

Дефіцит вважається безпечним для економіки, якщо він знаходиться на рівні 2-3% від ВВП.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

У скрутних ситуаціях покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися способом покриття додаткової емісії грошей. Наслідками цього друкування є: з’явлення ризику неконтрольованої інфляції, руйнування стимулів довгосрокових інвестицій, розкручування цінової спіралі, знецінення заробатної плати і збережень населення, відтворення нового бюджетного дефіциту.

Емісія цінних паперів вважається безінфляційним способом подолання бюджетного дефіциту. Державними облігаціями є : облігація внутрішніх державних позик та облігації державних місцевих позик – випускаються на пред’явника, тобто вільно обертаються на ринку ЦП. Казначейські зобов’язання України – це вид ЦП на пред’явника, що розміщуються тідбки на добровільних засадах серед населення. Вони засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. КЗ поділяють на довгострокові (5 – 10 років), середньострокові (1 –5 років) та короткострокові ( до 1 року). Рішення про випуск довгострокових та середньострокових КЗ приймає Кабінет Міністрів; короткострокових – Міністерство фінансів.

Державний борг- це сума накопичених за певний період часу бюджетних дефіцитів за мінусом бюджетних надлишків.

Зовнішній борг- заборгованість держави громадянам та організаціям інших країн.

Внутрішній борг - заборгованість держави громадянам та організаціям своєї країни.

Рефінансування боргу- випуск нових серій державних цінних паперів, виручка від яких йде на виплату відсотків за попередніми серіями. Схема Понзі.

Суверенний дефолт (банкрутство держави) - відмова держави виплачувати відсотки та погашати свої забов’язання перед внутрішніми або зовнішніми інвесторами.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти