Соціальна політика в Україні.

Перехідна економіка України характеризується дуже повільним становленням ринку праці. Ринок праці повинен регулюватись державою, в поєднанні з ринковим механізмом саморегулювання. Державне регулювання зайнятості населення теоретично обгрунтовується положенням кейнсіанської теорії, за якою зменшення безробіття і, відповідно, збільшення зайнятості повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Негативними наслідками такого регулювання є підвищення цін, тобто, інфляція. Отже, інфляція є ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

В Україні визначається межа малозабезпеченості, яка складає в 1997 році 70.1 грн. на місяць, або 1780 дол. на рік на родину з 4 осіб. У 2-му кварталі 97 року за цією межею опинилось 27.4 млн. чоловік, або 53.9% населення.

Визначення бідності[Статистика України. 1998, №1, с.29, Стаття Е.Лабанової “Бідність: визначення, критерії та показники].

Перше означення. Бідність-це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть харчуватися відповідно до місцевих норм, не можуть оплачувати житло та комунальні послуги, не можуть лікуватися та відпочивати, не можуть вчитися самі та забезпечити оплату освіти своїм дітям.

Друге означення. Бідність - неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в означеннях полягає в наступному. Згідно першого означення бідними вважаються усі ті, які живуть нижче за певний середній стандарт суспільства, а за другим - ті, які живуть нижче визначеного суспільством мінімального рівня.

В документах ООН підкреслюються чотириосновні прояви бідності: 1) коротке життя, 2) низька професійно-освітня підготовка, 3) позбавлення економічної бази нормального життя - чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування, 4) вилучення з суспільного життя.

Типи бідності.Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і дуже сильно залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і можуть бути заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відноситься населення так званих “бідних країн” і майже не відноситься населення “багатих країн”. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від зігального рівня добробуту населення.

Форми бідності. Сучасна соціально-економічна теорія трактує бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми: об’єктивну та суб’єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних та духовних благ. Суб’єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе так ідентифікує. За соціологічними опитуваннями та обстежуваннями майже 90% українців вважають себе бідними, хоча фактичний рівень доходів не підтверджує цього висновку. Соціальними наслідками суб’єктивної бідності є втрата віри у власну силу, очікування вказівок, пасивна поведінка людей, готовність до протиправних дій.

Найсуперечливішим моментом в теорії бідності є поділ бідності на “абсолютну та відносну”.Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним по всьому світу стандартом бідності: ті, хто є бідними в США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможніми в країнах, що розвиваються.

За своєю тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та приводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катастрофи. Причинами періодичних знижень рівня життя та збіднілості можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

Особливості проблем бідності в Україні.1. Бідність не з’явилась разом зі становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР в 1990 році нижче межі малозабезпеченості жило 20-25% населення країни; на думку міжнародних експертів в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11% населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Наслідки цієї нерівності зберіглися і нині. Законодавство України вживає термін “малозабезпеченість”, а вживання показника бідності уникається. 2. Збіднілість широких верств населення з’явилась одночасно з появою багатих прошарків, багатство яких пов’язане з неправедними джерелами і поведінці яких не притаманна поведінка благодійництва. 3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють в державі, жили за її законами. 4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень в системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Критерії визначення бідності, які застосовуються в соціально-економічних дослідженнях в Україні. 1. Абсолютні: -за фактичною вартістю споживчого кошику, -за фактичною вартістю продуктового кошику. 2. Відносні: -за фіксованою часткою середньодушового доходу в країні, -за фіксованою часткою середньодушових витрат в країні. 3. Суб’єктивні: -за самооцінкою. 4. Структурні: -за питомою вагою витрат на харчування в сукупних доходах домогосподарства, -за питомою вагою найнеобхідніших витрат в сукупних доходах домогосподарств. 5. Ресурсні: -виходячи з реальних бюджетних можливостей надання допомоги.

За результатами обстежень доходів і витрат домогосподарств України влітку 1995та 1996 року під егідою Світового банку при орієнтації на середньодушовий рівень доходів бідними визнавалися 28% обстежених домогосподарств (бідними вважалися домогосподарства, чиї середньодушові доходи виявилися нижчими 40% середнього рівня), а малозабезпеченими-56% (ті, чиї доходи були нижчими від встановленої межі малозабезпеченості). Якщо за критерій покласти рівень реального споживання, тобідними виявилося 18%, а малозабезпеченими -26% обстежених домогосподарств.

Жоден з поширених критеріїв бідності не має універсального характеру.

Найчастіше для характеристики матеріальних ресурсів домогосподарства в економічно розвинених країнах використовується показник “чистого доходу”, тобто тієї суми сукупного доходу, що залишається в розпорядженні домогосподарства після сплати податків. В Україні цей критерій застосовувати проблематично, оскільки набули поширення бартер, натуральне господарство, тіньова економіка. Ще однією причиною малозастосовності такого критерію є те, що домогосподарства різного складу мають різні потреби в житлі, освіті дітей, охороні здоров’я. А це потребує різних витрат. Ці розбіжності призводять до того, що навіть за умови однакового доходу домогосподарства мають різні суми так званих “вільних грошей”.

В наукових дослідженнях наприкінці минулого сторіччя використовувався і досить має поширення, наприклад, в США метод використання мінімального прожиткового бюджету. Він спирається на розрахунки вартості мінімальних потреб.

Найбільшого поширення в останні роки набув відносний метод -використання відносних критеріїв визначення бідності, при якому їїпорогом стає частина середнього (медіанного, модального) доходу в країні, як правило, - 50, 40 або 35%-ва. Із зміною середнього доходу змінюється і критерій бідності.

Основними показниками вимірювання бідності є наступні: 1) межа бідності, 2) рівень бідності, 3) глибина бідності.

Індикатори бідності.ВВП на душу населення, мінімальна заробітна плата (зпаконодавча і фактична), мінімальний середньодушовий доход, питома вага суспільних видатків на соціальні цілі в ВВП, рівень охоплення дітей 6-15 років навчанням в школах, смертність дітей до 5 років, рівень імунізації дітей та підлітків, частка дітей, що не мають можливостей достатнього харчування, співвідношення середньої очікуваної тривалості життя чоловіків та жінок, сумарний коефіцієнт народжуваності, рівень матерінської смертності.