ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мал. 11.8. Вплив зростання населення на економічне зростання.

Зростання населення неоднозначно впливає на економічне зростання.

У межах стійкого стану економіки випуск продукції y на одного працівника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність праці k*. Однак, загальний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працівників.

Третій чинник економічного зростання - технологічний прогрес.

Припускається, що співвідношення витрат праці та капіталу, з одного боку, та випуск продукту - з другого, лишається незмінним. З врахуванням дії технічного прогресу, високих технологій на економічне зростання виробнича функція приймає наступний вигляд:

Y=F(K,LxE), де E-ефективність одного працівника, LxE-робоча сила, вимірена в одиницях праці з незмінною ефективністю. Ця функція означає, що під впливом технологічного прогресу, у співвідношення капітал-праця, змінюється праця.

Технологічний прогрес викликає приріст ефективності праці Е з темпом g. Це означає, що випуск на одного працівника також зростає з темпом g. Тепер формули для визначення капіталоозброєності і продуктивності набувають наступного вигляду.

K Y

k=-------- (7) , y=------ (11.24), де

LxE LxE

k-капітал на одиницю праці з постійною ефективністю; y-обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Рівняння зміни капіталоозброєності має наступний вигляд:

Dk=i-(s +n+g)k=sf(k)-(s +n+g)k (11.25)

Приріст запасів капіталу із зростанням технологічного прогресу знизиться.

Отже, якщо населення зростає з темпом n, а ефективність праці - з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технологічного прогресу з темпом (n+g).

З врахуванням технологічного прогресу “золоте правило” формулюється наступним чином: для максимізації споживання необхідно, щоб чиста гранична продуктивність капіталу (приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпу приросту загального обсягу виробництва (n+g).

MPK-s=n+g (11.26)

Модель Солоу показує, що зростання заощаджень в короткостроковому періоді веде до зростання капітальних запасів та обсягу виробництва. Це відбувається лише до моменту досягнення рівноважного стану економіки при стійкому рівні капіталоозброєності. В довгостроковому періоді зростання виробництва залежить від темпу технічного прогресу.

Висновки моделі Солоу [10]:

1. Модель економічного зростання Солоу враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності праці, зростання населення та технологічного прогресу.

2. Існує стійкий рівень капіталоозброєності, або певний стан рівноваги, що визначає економічну динаміку. Стійкий рівень капіталоозброєності визначається за формулою:

s k*

------- = --------

s f(k*)

3. Визначальним елементом економічного зростання є заощадження. Проте не вони є джерелом постійного зростання, оскільки обмежують споживання. У моделі Солоу сформульовано “золоте правило”, яке припускає умову, що граничний продукт капіталу дорівнює його вибуттю (амортизації):

MPK= s

4. На економічне зростання впливає зростання населення через динаміку капіталоозброєності. Dk=i-(s+n)k , де n-темп зростання населення.

5. Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продукту з розрахунку на одного працівника, так і загального продукту. Якщо ефективність виробництва під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом g, то продукт на одного працівника змінюється з тим самим темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом n+g.

ТЕМА 12. МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

 

1. Світове господарство. Теорія міжнародної торгівлі

2. Платіжний баланс.

3. Валютний курс.

4. Євроінтеграція України.

 

1. Світове господарство. Теорія міжнародної торгівлі.

Світове господарство - це глобальне явище, у рамках якого розвивається вся сучасна цивілізація. Формування світового господарства охоплює фактично всю історію людства. У результаті Великих географічних відкриттів міжнародна торгівля слідом за Європою й Азією охопила Америку, Африку та інші регіони земної кулі. Обмін товарами і послугами, удосконалювання товарно-грошових відносин призвели до формування світового ринку. Під світовим ринком розуміється сукупність національних ринків окремих країн, пов'язаних між собою торгово-економічними відносинами. Утворившись до кінця ХУІІІ ст. у результаті активізації торгівлі між країнами і залучення в міжнародний оборот нових держав і територій, він продовжує змінюватися й ускладнюватися.

Необхідність таких зв'язків зумовлена, по-перше, прагнення народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки техніки, тому вони повинні об' єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, в сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, тільки використовуючи спеціалізацію та кооперування виробництво на міжнародному piвні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв' язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих ), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях ( землетруси,ядерні аварії тощо ), доцільністю поєдання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже набутих людством знань та ідей, так в переробці йвикористанні усе складніших інформаційних систем, створенні Міжнародного інформаційного банку данних, яким могла б користуватися світового співтовариства. Відповідно до своїх потреб кожна країна Взагалі поняття світового господарства виходить з поняття міжнародної І економіки. Через це сутність і функціонування міжнародної економіки можна пов' язувати з світовим господарством.

У сучасному світовому господарстві знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і перспектив його розвитку.

Оскільки глибинною основою міжнародної економіки є загальнолюдські соціально-економічні цінності, то передусім треба визначити їх.

Вирішальним чинником формування світового ринку і світового господарства в цілому є міжнародний поділ праці. Його можна визначити як спеціалізацію окремих країн на виробництві певних товарів і послуг, що обумовлює і передбачає обмін ними на світовому ринку. Існує певна сукупність чинників, природного і суспільного характеру, які формують міжнародний поділ праці і визначають характер участі в ньому тих чи інших країн. Спочатку головними передумовами поділу праці між державами були природні чинники: корисні копалини, агро кліматичні умови, географічне положення, історичні і виробничі традиції. В сучасних умовах головним чинником формування поділу праці стають науково-технічні досягнення, національний науково-дослідний потенціал.

Міжнародний поділ праці – це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. У країнах, які широко використовують можливість брати участь в міжнародному поділі праці, зазвичай, вищі темпи економічного розвитку. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Отже, МПП – це спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов.

Форми МПП. Загальний МПП – галузева спеціалізація окремих країн (с/г, переробні галузі тощо).

Частковий МПП – спеціалізація країн у виробництві готових виробів (меблі, взуття, тощо).

Одиничний МПП – подетальна спеціалізація (виробництво двигунів, шин).

Показник участі країни у МПП:

Експортна квота =Обсяг експорту/Обсяг ВВП х 100%.

Теорії міжнародної торгівлі пройшли у своєму розвитку ряд етапів.

На протязі 15-18 століть панувала теорія меркантилізма, згідно якої багатство країни визначалось володінням цінностями, насамперед, золотом.

У 18-19 столітті набула розвитку класична теорія міжнародної торгівлі, яка мала два напрямки: теорію абсолютної переваги і теорію порівняльної переваги. Представниками цих теорій були Адам Сміт (1723-1790) і Давід Рікардо (1772-1823).

А.Сміт. Праця “Дослідження про природу та причини багатства народів (1776р.). Сформулював теорію абсолютної переваги.

Д.Рікардо. Праця “Початки політичної економії і оподаткування”(1817р.) Обгрунтував теорію порівняльної переваги, довівши, що абсолютна перевага є окремим її випадком.

Обидві теорії критикували обмеженість меркантилізму і мали мету обгрунтувати необхідність і доцільність вільної зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля розвивається тому, що дає вигоду країнам, які беруть у ній участь.

Теорія абсолютної переваги.

Країна має абсолютну перевагу у виробництві деякого товару, якщо вона виробляє його з меншими витратами у порівнянні з іншою країною.

Приклад. Дві країни (Україна, Польща) виробляють два товари (пшеницю і цукор). Україна може виробити 50 т пшениці або 25 т цукру на одиницю витрат, або будь-яку комбінацію обсягів цих продуктів у зазначених межах. Польща при аналогічних витратах може виробити 40 т пшениці або 100 т цукру, або будь-яку їхню комбінацію у зазначених межах (Мал.11.1,11.2).

Максимальні обсяги споживання пшениці і цукру в Україні та Польщі будуть задані границями виробничих можливостей. За умови відсутності міжнародної торгівлі люди можуть споживати тільки те, що вироблено в країні.

Пшениця Пшениця

100

Границя виробничих Границі торгівельних

можливостей можливостей

50 40

Границі торгівельних Границя виробничих

30 можливостей можливостей

20 20

 

0 15 25 50 Цукор 0 70 100 Цукор

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти