ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДЕМОГРАФІЯ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Загрузка...

ЛЕКЦІЯ 1

ДЕМОГРАФІЯ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

План лекції:

1. Об’єкт і предмет демографії

2. Переписи та вибіркові обстеження населення

3. Поточний статистичний облік населення

 

Об’єкт і предмет демографії

Термін демографія утворений з двох грецьких слів: демос – народ та графо – пишу, тобто дослівно перекладається як народоопис. Уперше термін „демографія” для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. Гійяр у роботі „Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія”.

Демографія – це наука, що досліджує закономірності відтворення населення. Під відтворенням населення мають на увазі постійне оновлення населення внаслідок природного руху (народжень та смертей), механічного руху (міграцій) і соціального руху (переходів людей з одних станів в інші).

Як самостійна наука демографія оформилась у другій половині ХІХ століття, предтечею демографії традиційно вважають Дж. Граунта, автора книги „Природні і політичні спостереження, зроблені за бюлетенями смертності” (Лондон, 1662).

Об’єктомвивчення демографії є населення – сукупність людей, які проживають на певній території.

Предметом демографії є визначення і вивчення закономірностей кількісного та якісного відтворення населення на основі його кількісних характеристик.

Завданнядемографії:

1) вивчення тенденцій і факторів демографічних процесів;

2) розробка демографічних прогнозів;

3) розробка заходів демографічної політики.

 

Переписи та вибіркові обстеження населення

Перепис населення – це основне джерело інформації про населення.

Згідно ЗУ „Про Всеукраїнський перепис населення” (від 19.10.2000 р. № 2058-ІІІ) перепис населення – це періодичне суцільне державне статистичне спостереження, що включає в себе збирання демографічних і соціально-економічних даних, які на встановлену дату характеризують чисельність та склад населення країни, а також оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів.

ООН у своїх рекомендаціях щодо проведення переписів висуває наступні вимоги:

1) централізованість (в Україні перепис проводить Державний комітет статистики);

2) суцільність (охоплення переписом усього населення);

3) одномоментність (критичний момент перепису);

4) розробка програми перепису;

5) поіменність;

6) принцип самовизначення;

7) обробка і публікація результатів перепису.

Програма перепису включає наступні питання:

- сімейний стан;

- стать;

- вік;

- дата і місце народження;

- мовні ознаки;

- громадянство;

- освіта;

- джерела доходів;

- зайнятість;

- міграційна активність;

- житлові умови.

Методи перепису:

- експедиційний (обходом житлових будинків);

- само реєстрація (письмові відповіді).

При проведенні переписів виділяють такі категорії населення:

1. Постійне населення – це сукупність осіб, що постійно живуть у певній місцевості, незалежно від того, де вони реально знаходяться на момент проведення перепису (термін проживання понад 6 місяців).

2. Наявне населення – це сукупність людей, яка перебуває у певній місцевості в той або інший момент часу, незалежно від того скільки вони тут проживають.

Ще одним джерелом інформації про населення є вибіркові обстеження, які охоплюють лише частину населення.

Переваги вибіркових обстежень:

- низька вартість порівняно з переписами;

- програма може бути набагато детальнішою;

- менші витрати часу на збирання та обробку інформації.

 

ЛЕКЦІЯ 2

ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО СКЛАД

План лекції:

1. Показники чисельності населення

2. Статево-вікова структура населення

3. Шлюбно-сімейна структура населення

 

Показники чисельності населення

Абсолютна чисельність населення – загальна величина населення, кількість людей, що проживають на відповідній території у конкретний момент часу.

Джерело інформації: перепис населення.

Абсолютний приріст населення – різниця між величинами абсолютної чисельності населення в різні моменти часу.

Природний приріст – різниця між числом народжень та смертей.

Міграційний приріст – різниця між імміграцією та еміграцією.

Рівняння демографічного балансу:

P(t)=P(0)+N-M+I-E

P(t) – чисельність населення в момент часу t;

P(0) – чисельність населення в початковий момент часу;

N – кількість народжених за період 0- t;

M – число померлих за період 0- t;

I – число іммігрантів;

E – число емігрантів.

 

Статево-вікова структура населення

Статева структура (склад) населення – це розподіл населення на чоловіків та жінок.

У демографії використовують наступні характеристики статевої структури:

1) визначення абсолютної чисельності чоловіків і жінок;

2) розподіл чоловіків і жінок за віком;

3) співвідношення статей у всьому населенні й в окремих вікових групах.

Коефіцієнт маскулінізації – кількість чоловіків на 100 або 1000 жінок.

Коефіцієнт фемінізації – кількість жінок на 100 або 1000 жінок.

Статева структура населення залежить від:

1) співвідношення чисельності хлопчиків і дівчат народжених живими;

2) від смертності жінок і чоловіків;

3) статевих розходжень в інтенсивності міграції.

У демографії розрізняють первинне, вторинне та третинне співвідношення статей.

Первинне співвідношення – це співвідношення чоловічих та жіночих зародків (доведено, що число чоловічих ембріонів перевищує кількість жіночих).

Вторинне співвідношення – співвідношення хлопчиків та дівчат народжених живими (це значення є біологічною константою і дорівнює приблизно 105-106 народжених хлопчиків на 100 народжених дівчат).

Третинне співвідношення – це пропорція чоловіків та жінок у репродуктивному віці.

Віковою структурою населення називають розподіл населення за віковими групами. У демографії під віком розуміють не лише період від народження, а й вік смерті, вік одруження, дітородний вік тощо.

Віковий контингент – це група осіб, об’єднаних як загальним віком, так і певною соціально-економічною або іншою ознакою: ясельний (діти 0-2 роки), дошкільний (3-6 років), шкільний (7-15 років), працездатний (чоловіки 16-59 років, жінки 16-54 роки), виборчий (чоловіки і жінки старші 18 років).

Відповідно до частки населення, що переважає за віком розрізняють такі типи вікової структури:

Типи вікової структури населення

Вік, років Питома вага,%
Прогресивна
0-14
15-49
50 і більше
Стаціонарна
0-14
15-49
50 і більше
Регресивна
0-14
15-49
50 і більше

 

Старіння населення – збільшення частки літніх і старих людей в усьому населенні.

Типи старіння:

1) старіння „знизу” – результат зниження народжуваності;

2) старіння „зверху” – збільшення тривалості життя.

Класифікація населення залежно від рівня старості за шкалою Розета

Етап Особи у віці 60 років і старші, у % до всього населення Етапи старіння і рівні старіння населення
До 8 Демографічна молодість
8-10 Початок старіння
10-12 Середній рівень старості
12 і більше Демографічна старість
  12-14 Початковий рівень демографічної старості
  14-16 Середній рівень
  16-18 Високий рівень
  18 і більше Надзвичайно високий рівень

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення України складає 21,4%.

Найбільш старим є населення Вінницької, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. Найбільш молодим є населення Закарпатської, Рівненської областей та міста Києва.

Шлюбно-сімейна структура населення

Шлюбний стан – це становище індивіді стосовно інституту шлюбу відповідно до звичаїв та правових норм тієї чи іншої країни.

Шлюбні статуси:

- ті, що перебувають у шлюбі;

- ті, що не перебувають у шлюбі;

- ті, що ніколи не перебували у шлюбі;

- вдови (вдівці);

- розлучені.

Шлюбна структура – це розподіл населення за шлюбним станом.

Класифікація сімей:

- повні, неповні;

- малі, середні, великі;

- однопоколінні, двопоколінні.

 

ЛЕКЦІЯ 3

СМЕРТНІСТЬ ТА ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

План лекції:

1. Епідеміологічний перехід

2. Показники рівнів та структури смертності

3. Аналіз причин смертності

 

Епідеміологічний перехід

Смертність – процес вимирання поколінь. Це перший демографічний процес, що був фундаментально вивчений і статистично описаний більше ніж 300 років тому.

Причини смертності поділяються на дві групи:

1) ендогенні – спадковість, вроджені хвороби, старіння;

2) екзогенні.

У 1971 році американський демограф А. Омран у статті „Епідеміологічний аспект теорії природного руху населення” виклав концепцію епідеміологічного переходу. Основна теза цієї концепції полягає у зміні причин смертності.

Етапи епідеміологічного переходу:

І етап – введено практику масових щеплень від інфекцій них хвороб, що призвело до зменшення смертності від епідемій, які до цього забирали мільйони життів.

ІІ етап – зниження захворюваності туберкульозом та шлунково-кишечними інфекціями і зростання захворювань кровообігу та новоутворення, що пов’язано із забрудненням навколишнього середовища та психологічним навантаженням.

ІІІ етап – боротьба за чистоту навколишнього середовища, популяризація здорового способу життя, профілактика.

ІV етап – прогрес медицини.

Фактори, що впливають на смертність:

1) природний (екологічний);

2) генетичний;

3) соціально-економічний (рівень життя населення);

4) культурно-освітній рівень;

5) політичний.

 

Аналіз причин смертності

Смертність за причинами смерті є одним з головних об’єктів демографічного аналізу. її вивчення дозволяє оцінити міру загрози того чи іншого захворювання для життя людей, ефективність заходів боротьби з ними, розміри шкоди, заподіюваної населенню різними причинами смерті. Досліджуючи смертність за причинами смерті, демографія допомагає виявити приховані резерви тривалості життя, здоров’я та його поліпшення.

Іншими словами, мова йде про аналіз причин смерті, про аналіз структури смертності за причинами. Важливість цього аспекту аналізу смертності обумовлена тісним зв'язком причин, від яких помирають люди, з умовами їхнього життя і праці, з рівнем розвитку охорони здоров'я, із загальним рівнем соціально-економічного розвитку, нарешті, з поведінкою самих людей, з їхнім ставленням до власного здоров'я, до життя і смерті.

Під причинами смерті розуміють хвороби, патологічні стани або травми, що призвели до смерті або сприяли її настанню, а також обставини нещасного випадку, що викликав травму зі смертельним результатом, або насильницької смерті. Причину, за якою наступила смерть, встановлює відповідна медична установа або лікар. При цьому сучасна статистика причин смерті заснована на виділенні однієї провідної причини смерті. Згідно з сучасними правилами демографічної і медичної статистики, прийнятими у світі, початкова причина смерті встановлюється згідно з Міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин смерті (МКХ). У наш час у світі діє МКХ 10-го перегляду, прийнята в 1992 р.

В Україні за радянської доби Міжнародна класифікація хвороб у практиці нашої медичної і демографічної статистики ніколи прямо не застосовувалася. До середини 60-х pp. минулого століття використовувалася своя класифікація причин смерті. Лише з 1965 р. вітчизняна статистика стала враховувати причини смерті відповідно до їх номенклатури, заснованої на МКХ 7-го перегляду. МКХ переглядається і затверджується Всесвітньою організацією охорони здоров'я. У табл. 1 наведені назви основних класів хвороб і причин смерті за класифікацією МКХ.

Показники смертності з причин обчислюють як загальні, так і повікові. Загальні коефіцієнти смертності з причин смерті обчислюють як відношення чисел померлих від визначених причин смерті до середньорічної чисельності наявного населення. На відміну від загальних коефіцієнтів смертності, їх розраховують не на 1000 населення, а на 100 000 населення. Загальні коефіцієнти смертності з причин смерті адитивні, тобто їх можна складати, оскільки їхні знаменники містять ту ж саму чисельність населення, а сума померлих від усіх причин, зрозуміло, дорівнює загальному числу померлих. Інакше кажучи, сума загальних коефіцієнтів смертності з причин смерті дорівнює загальному коефіцієнтові смертності.

Загальні коефіцієнти смертності за основними класами причин смерті можуть залежати від розходжень у віковому складі померлих. У зв'язку з цим розраховують коефіцієнти, стандартизовані за віком прямим способом. При цьому для їх розрахунку Держкомстат застосовує Європейський стандарт вікової структури (табл. 2).

Стандартизовані коефіцієнти використовують, здебільшого, для порівняння рівнів смертності від окремих причин за різними територіями і за різні роки, оскільки це умовні показники, величина яких багато в чому залежить від обраного стандарту. Причому порівнювати стандартизовані коефіцієнти між собою можна тільки тоді, коли вони обчислені за одним стандартом.

Повікові коефіцієнти смертності за причинами смерті обчислюють аналогічно до загальних як відношення чисел померлих від зазначених причин смерті у віці х років до середньорічної чисельності наявного населення даного віку.

Таблиця 2

Європейський стандарт вікової структури

Вікові групи Чисельність населення в % до підсумку Вікові групи Чисельність населення в % до підсумку
1,6 45-49 7,0
1-4 6,4 50-54 7,0
5-9 7,0 55-59 6,0
10-14 7,0 60-64 5,0
15-19 7,0 65-69 4,0
20-24 7,0 70-74 3,0
25-29 7,0 75-79 2,0
30-34 7,0 80-84 1,0
35-39 7,0 85 і старше 1,0
40-44 7,0 Все населення 100,0

Відомо, що у розвинених країнах, в Україні також, основними причинами смерті є серцево-судинні, злоякісні захворювання і нещасні випадки, отруєння і травми. На відміну від інфекційних та паразитарних хвороб, з якими вже розроблені засоби боротьби, вищезгадані хвороби є наслідком побічних дій сучасної цивілізації. Патогенна дія цих чинників проявляється у забрудненні води і повітря, хімічній шкідливості певних речовин, радіації, високих рівнях шуму і вібрації, нервових стреcах, шкідливих звичках. Для боротьби з цими факторами смерті успішними є превентивні заходи, тобто профілактична медицина, яка в свою чергу потребує розвитку теоретичної (фундаментальної) медицини.

Дедалі більшу загрозу для здоров'я й життя людей становлять такі нові чинники, як нові засоби комунікації (телебачення, комп'ютерні мережі обробки й трансляції інформації); техногенні впливи на біосферу; забруднення, в тому числі радіоактивне, природного довкілля; широке застосування хімічних консервантів у харчових продуктах; прискорення ритму життя, гіподинамія тощо. Вони підвищують ризик ураження людей як раніше відомими, так і новими, мало вивченими хворобами. Дедалі гостріше постає проблема зростання психічних хвороб і травматизму, а пошук ефективних засобів захисту людства від ВІЛ-інфекції стає дедалі невідкладнішим.

 


ЛЕКЦІЯ 4

Показники народжуваності

1. Абсолютне число народжень

2. Коефіцієнт дітності – відношення кількості дітей у віці 0-14 років до кількості жінок репродуктивного віку (15-49 років)

3. Загальний коефіцієнт народжуваності:

, де

N – абсолютне число народжень за рік;

Р – середнє населення;

Т – довжина періоду.

Його значення менші 16% вважаються низькими, 16-24% – середніми, 25-29% – вище середніми, від 30-40% високими та вище 40% – дуже високими.

4. Спеціальний коефіцієнт народжуваності:

F15-49 – середньорічна чисельність жінок репродуктивного віку.

5. Часткові коефіцієнти народжуваності (шлюбної народжуваності, позашлюбної народжуваності, міського чи сільського населення)

6. Повікові коефіцієнти народжуваності.

7. Таблиці народжуваності дають змогу визначити кількісну закономірність народження дітей залежно від віку жінки або її перебування у шлюбі.

Основні показники таблиці народжуваності:

1) вік жінки при вступі до шлюбу;

2) тривалість перебування у шлюбі;

3) число жінок, що доживають до певного періоду перебування у шлюбі та не мають дітей;

4) ймовірність народження чергової дитини;

5) ймовірність не народити дитину;

6) число дітей.

8. Сумарний коефіцієнт народжуваності:

9. Індекси народжуваності – система показників, що характеризують рівень народжуваності порівняно з певним стандартом

 

ЛЕКЦІЯ 5

ШЛЮБНІСТЬ І РОЗЛУЧУВАНІСТЬ

План лекції:

1. Шлюб як демографічна категорія

2. Припинення шлюбу

3. Показники шлюбності і припинення шлюбу

 

Припинення шлюбу

Припинення шлюбу – це розпад шлюбного союзу внаслідок смерті одного з членів подружжя або розірвання шлюбу:

- овдовіння;

- розлучення.

Розлучення — це розірвання шлюбу в органах запису актів цивільного стану або, в спеціально передбачених законодавством випадках, за рішенням суду за життя обох чоловіка і жінки. Розлучення здійснюють за заявою одного або обох членів подружжя, або за заявою опікуна одного з членів подружжя, що визнаний судом недієздатним. Законодавство також установлює порядок розірвання шлюбу і правила, що регулюють взаємини колишнього чоловіка і жінки після розлучення. Розлучення як соціальний феномен вивчають у праві, соціології і соціальній психології.

В Україні виділяють такі законні підстави припинення шлюбу:

а) смерть одного з подружжя;

б) оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя;

в) розірвання шлюбу шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим в разі, коли в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Питання про оголошення громадянина померлим розглядає районний (міський) суд за місцем проживання заявника. Згідно зі ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в органах ЗАГСу і видачі свідоцтва про смерть.

При взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей і у яких відсутні майнові суперечки, розірвання шлюбу проводиться в органах ЗАГСу (ст. 41 КпШС України).

Одним із способів розірвання шлюбу є судовий. Шлюб розривається судом у випадках, коли у подружжя є спільні неповнолітні діти, коли один із подружжя не погоджується на розлучення та коли у подружжя, яке бажає розірвати шлюб, є майнові суперечки, позовна заява про які заявлена разом з вимогою про розірвання шлюбу. Судова практика виходить з того, що підставами для розірвання шлюбу є: зловживання одним із подружжя спиртними напоями; коли це суперечить моральним принципам іншого члена подружжя; тривале фактичне окреме проживання подружжя, яке є, як правило, наслідком того, що у чоловіка, або в обох членів сім'ї, є інша сім'я; явна нездатність одного з подружжя до дітонародження. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити справжні причини розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язати вжити заходів до їх примирення (ст. 40 КпШС України). Примиренню подружжя сприятиме відкладення справи строком до шести місяців, як передбачено ч. 4 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України.

Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими (ч. 2 ст. 40 КпIIIC України). Шлюб припиняється з часу реєстрації розлучення в книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу є не день винесення судом рішення про розірвання шлюбу, а дата реєстрації розлучення в органі ЗАГСу.

Реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них за заявою подружжя по пред'явленні копії рішення суду про розірвання шлюбу, що набуло законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.

Демографія вивчає масовий процес розірвання шлюбів у населенні, або когорті, тобто розлучуваність, а також вплив розлучуваності на процес відтворення населення, окремі демографічні процеси і на формування шлюбно-сімейної структури населення. Зокрема, демографа розлучуваність цікавить як фактор, що поряд з овдовінням визначає число осіб, що можуть одружитися повторно, а також її вплив на народжуваність.

Питання про причини розлучення і фактори розлучуваності досліджені недостатньо повно. Одним з важливих факторів, що визначають рівень розлучуваності, зокрема є шлюбно-сімейне законодавство. Так, 1965 року був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про деякі зміни порядку судового розгляду справ про розірвання шлюбу», в результаті чого у 1966— 1968 роках показники розлучуваності різко зросли у порівнянні з 1965 роком. У 1968—1970 роках шлюбно-сімейне законодавство України було знов переглянуте у бік спрощення процедури розлучення, яке для членів подружжя, що не мали неповнолітніх дітей й розлучувалися за обопільною згодою та без спірних питань, почало допускатися у позасудовому порядку, через ЗАГС.

Основне місце при розлучуваності належить демографічним і соціально-економічним факторам. Так, істотну роль відіграє вік чоловіка і жінки. Ця демографічна складова виступає в трьох різних модифікаціях: вік вступу в шлюб, вік у момент розлучення, різниця у віці між дружиною і чоловіком.

Що стосується першого, віку вступу в шлюб, то дослідження показують, що ймовірність розлучення змінюється в такий спосіб: спершу вона знижується від високих значень, властивих шлюбам, укладеним у дуже молодому віці, а потім знову підвищується для шлюбів, укладених у старшому віці. Найменшу імовірність розлучення демонструють шлюби, укладені у віці максимальної шлюбності.

Що стосується віку на момент розлучення, то розлучуваність має максимум у віковому інтервалі 20-30 років, а потім плавно знижується до вкрай низьких рівнів у віці старшому 50 років. При цьому вік максимальної ймовірності розлучення в жінок нижчий, ніж у чоловіків.

Велика різниця у віці чоловіка і дружини підвищує ймовірність розлучення, при цьому ця імовірність вища в тих випадках, коли дружина старша за чоловіка.

Іншим демографічним фактором розлучуваності є тривалість шлюбу. Так само як і залежність розлучуваності від віку, залежність від тривалості шлюбу має дзвоноподібний характер: спершу йде підвищення ймовірності розлучення, причому максимум припадає на рубіж між першим і другим п'ятиліттями шлюбу, а потім ця імовірність поступово знижується.

Деяку роль у детермінації частоти розлучень відіграє порядковий номер шлюбу. Хоча даних з цього питання замало, проведені дослідження показують підвищену частоту розлучень для повторних шлюбів. Цю тенденцію виявляють як вітчизняні, так і закордонні матеріали.

Важливим фактором розлучуваності є число дітей у сім'ї. Показники демографічної статистики говорять про те, що ймовірність розлучення в бездітних родинах і родинах з однією дитиною вища, ніж у родинах із двома і більше дітьми.

Важливим фактором розлучуваності роль якого нині зростає, є суспільна думка про розлучення і про припустимі його причини. Матеріали спеціальних соціологічних досліджень показують, що має місце не лише збільшення толерантності суспільства стосовно розлучення, але й змінюється структура причин і мотивів, за якими розлучення вважають не тільки припустимим, але навіть прийнятним і чи ледве не обов'язковим. Причому зміна мотивів розлучення йде у напрямку від визнання можливості розлучення за цілком поважних причин (безплідність одного з членів подружжя, доведена зрада тощо) до визнання його можливості й навіть обов'язковості у випадку відсутності любові між партнерами.

 

ЛЕКЦІЯ 6

ЛЕКЦІЯ 7

ЛЕКЦІЯ 1

ДЕМОГРАФІЯ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

План лекції:

1. Об’єкт і предмет демографії

2. Переписи та вибіркові обстеження населення

3. Поточний статистичний облік населення

 

Об’єкт і предмет демографії

Термін демографія утворений з двох грецьких слів: демос – народ та графо – пишу, тобто дослівно перекладається як народоопис. Уперше термін „демографія” для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. Гійяр у роботі „Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія”.

Демографія – це наука, що досліджує закономірності відтворення населення. Під відтворенням населення мають на увазі постійне оновлення населення внаслідок природного руху (народжень та смертей), механічного руху (міграцій) і соціального руху (переходів людей з одних станів в інші).

Як самостійна наука демографія оформилась у другій половині ХІХ століття, предтечею демографії традиційно вважають Дж. Граунта, автора книги „Природні і політичні спостереження, зроблені за бюлетенями смертності” (Лондон, 1662).

Об’єктомвивчення демографії є населення – сукупність людей, які проживають на певній території.

Предметом демографії є визначення і вивчення закономірностей кількісного та якісного відтворення населення на основі його кількісних характеристик.

Завданнядемографії:

1) вивчення тенденцій і факторів демографічних процесів;

2) розробка демографічних прогнозів;

3) розробка заходів демографічної політики.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти