Першу спробу оцінити динаміку чисельності населення зробив Т. Мальтус у 1798 році у праці „Дослідження про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконалюванням суспільства”. Він дійшов висновку, що люди розмножуються швидше ніж зростають засоби існування, і що, якщо зростання населення нічим не обмежувати, то кожні 25-30 років воно буде подвоюватися. Чисельність населення зростає у геометричній прогресії, а ресурси – в арифметичній.

Сучасні погляди на динаміку чисельності населення відбиває концепція демографічного переходу. Вона пов’язує демографічний стан з економічним розвитком і соціальним прогресом залежно від 4-х стадій демографічного розвитку, що країни і регіони світу проходять у різний час:

1 етап – суспільство з привласнювальною економікою – характерні високі показники народжуваності та смертності при незначному зростанні населення. Основними причинами смертності є6 голод, війни, епідемії.

2 етап – стадія початкового зростання чисельності населення – високі показники народжуваності, зниження показників смертності, зростання тривалості життя, збільшення чисельності населення. Зниження показників смертності пов’язано переходом від полювання і збирання до землеробства і скотарства (поліпшення продовольчого забезпечення).

3 етап – стадія сучасного зростання населення – стабілізація показників смертності на невисокому рівні, зниження показників народжуваності, тенденція до зростання чисельності населення зберігається.

4 етап – низький ступінь стійкості – зниження показників народжуваності та смертності.

Дж. Колдуел сформулював власну концепцію демографічного переходу, яка ґрунтується на таких тезах:

• тип народжуваності економічно раціональний в усіх суспільствах і визначений типом сім'ї та природою економічних відносин у ній;

• аграрна економіка ґрунтована на великій сім'ї, яка являє собою групу близьких родичів, об'єднану сумісною економічною діяльністю й спільними обов'язками; у такій сім'ї «чисті потоки благ» спрямовані від молодших генерацій до старших, що зумовлює економічну доцільність максимізації народжуваності;

• індустріальна економіка позбавляє сім'ю функції головного економічного осередку суспільства, сім'я стає нуклеарною, а «чисті потоки благ» у ній змінюють напрямок, що визначає економічну доцільність бездітності;

• водночас традиційна велика сім'я з притаманним їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва;

• демографічний перехід, отже, теоретично не є універсальним процесом, а його практична всезагальність (мається на увазі його поширення на країни, що розвиваються) є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя й світогляду, сформованих у країнах Заходу, й це запозичення можливе, проте, лишень у рамках загального процесу індустріального перевлаштування суспільства.

Поширеною також є концепція демографічного переходу як соціально зумовленого процесу зміни типів гомеостатичного регулювання відтворення населення. Основні засади цієї концепції такі:

1. Продовження роду це один з головних аспектів життєдіяльності біологічного виду.

2. Стабільність людської та біологічної системи (демографічна рівновага).

3. Демографічний гомеостаз – на відміну від тварин людина може само регулювати розмноження.

Історичні типи відтворення населення:

- архетип (докласове суспільство);

- традиційний (аграрна економіка)

- сучасний (індустріальна економіка).

Перехід від одного історичного типу відтворення до іншого називається демографічною революцією.

Перша демографічна революція, що знаменувала зміну архетипу на традиційний тип відтворення населення, була нерозривно пов’язана з соціально-економічним переворотом, відомим під назвою неолітичної революції. Виникнення сільського господарства, нові методи його ведення і відповідні форми суспільного життя вимагали іншої просторової концентрації людей, а, отже, й значно більшої їх чисельності.

Друга демографічна революція забезпечила перехід від традиційного типу відтворення населення до його сучасного типу. Вона визрівала кілька сторіч у процесі демографічного переходу, розпочатого в Західній Європі за доби зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства. Доба між Великими географічними відкриттями та промисловою революцією в Англії була перехідною і в суспільно-історичній, і в демографічній площині. Цей історичний період підготував перехід західноєвропейського суспільства з переважно аграрного й сільського у переважно індустріальне й міське. Таку ж роль він відіграв і в підготовці переходу до повсюдного й усезагального поширення сучасного типу відтворення населення.

Цей перехід почався приблизно наприкінці XVII — в середині XIX сторіччя й не завершився на більшій частині планети ще й досі. Відбулися радикальні зміни в структурі причин смерті і в структурі демографічної поведінки, стрімко почала спадати неконтрольована екзогенна смертність і неконтрольована народжуваність, що й знаменувало початок другої демографічної революції.

З початком демографічної революції асинхронність демографічного розвитку посилилася. Швидкість проходження населення через кожну з цих фаз, їх взаємодія між собою, послідовність їх поширення на різні соціальні групи в суспільстві залежать від багатьох конкретних історичних умов. Тому й сама демографічна революція відбувалася й відбувається в різних країнах і в різні періоди часу неоднаково.

Отже, перша фаза демографічної революції — переворот у смертності, друга — перевороту народжуваності. Кожна з них відображає принципові якісні зрушення у системі соціального контролю над смертністю та народжуваністю й знаходить вираження у відповідних кількісних змінах — у зниженні рівня обох цих процесів. Як правило, друга фаза настає через деякий більш-менш тривалий час після першої. Впродовж цього самого часу дедалі меншій смертності відповідає так само висока народжуваність, у результаті чого зростання населення різко прискорюється навіть у порівнянні з тим пришвидшеним зростанням, яке часто-густо передує настанню демографічної революції. Це прискорення триває, доки не настане друга фаза демографічної революції. Тоді прискорення зростання населення припиняється, й мірою того, як зниження народжуваності «наздоганяє» зниження смертності, а іноді навіть «обганяє» його, зростання населення вповільнюється. По завершенні демографічної революції динаміка чисельності населення залежить уже від чинників, не пов'язаних з переходом до відтворення населення сучасного типу, вона починає підкорятися законам, властивим новому історичному типу відтворення людей.

Різночасність початку й асинхронність розвитку обох фаз демографічної революції призводить до того, що впродовж відносно короткого часу назріває демографічний вибух, і населення переживає дуже швидке зростання чисельності, яка може збільшитися за сторіччя значно більшою мірою, ніж за всю попередню історію. Потужність такого вибуху може бути різною й залежить від конкретної ситуації, в якій здійснюється демографічна революція. Так, населення зарубіжної Європи збільшилося за XIX сторіччя від 160 до 295 млн. чоловік (на 135 млн. або на 85%) і дало ще кілька десятків мільйонів емігрантів у Новий Світ. Демографічний вибух у Західній Європі припинився дуже швидко — на початку XX сторіччя — у результаті стрімкого падіння народжуваності. Проте сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із здійсненням демографічної революції у країнах третього світу, досяг небувалої сили й перетворився на проблему глобального значення.

Країни, що розвиваються, не знали ранніх стадій демографічного переходу. Він почався одразу, стрімким стрибком від старого типу смертності до нового, й у багатьох з цих країн рівень смертності сьогодні значно нижчий, ніж будь-де у XIX сторіччі. Друга ж фаза демографічної революції у цих країнах у кращому разі тільки почалася, та й то не скрізь. Тому перевищення народжуваності над смертністю досягає величезних розмірів.

В окремих випадках демографічного вибуху може й не бути. Вибухові темпи зростання населення — явище тимчасове, вони зникають по завершенні демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. До них належить демографічне старіння населення.

У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення радикальних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен і називають демографічним старінням. Його головною причиною є зниження народжуваності. Старіння населення — одна з тих необоротних змін, які пов'язані з переходом до нового типу відтворення населення. Населення, яке пережило демографічну революцію, ніколи не повернеться до тієї вікової структури, за якої людство жило впродовж усієї своєї історії.

Показники відтворення:

1. Індекс життєвості (індекс Пірла) – відношення загального коефіцієнта народжуваності до загального коефіцієнта смертності.

2. Брутто-коефіцієнт відтворення населення – сумарний коефіцієнт народжуваності помножений на частку дівчат серед народжених.

3. Нетто коефіцієнт відтворення населення (коефіцієнт Бек-Кучинськи) – середнє число дівчат народжених за все життя жінкою, що дожили до кінця репродуктивного віку.

4. Довжина покоління – це середній інтервал часу, що розділяє покоління. Вона дорівнює середньому віку матері при народженні дочок, що доживають хоча б до віку, у якому перебували їх матері в момент їх народження.

5. Істинний коефіцієнт природного приросту.

1 2 345