ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

В українській мові розрізняють два ступені порівняння — вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і скла­деними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.

І. Вищий ступінь порівняння

1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прик­метника: надійний — надійніший, могутній — могутніший, тонкий — тонший, довгий — довший. Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння суплетивно (від іншої основи): поганий — гірший, гарний — кращий, великий — більший, малий — менший.

2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: грубший — грубіший, здоровший — здоровіший, швидший — швидкіший, тонший — топкіший. Деякі з паралельних форм розріз­няються відтінками значення, вужчою/ширшою сполучуваністю, на­приклад: гірший (досвід, доля) — гіркіший (перець), гладший (пред- мет) — гладкіший (чоловік, людина), молодший (вік, посада) —моло­дший (вік), рідший (випадок, можливість) —рідкіший (гребінь, сітка, суп), старший (вік, посада, соціальний стан) — старіший (вік), тов­щий (предмет, людина) — товстіший (чоловік, людина).

3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радіс- но-блискуче, а небо — ще синіш (Н. Романенко-Ткаченко); Кохаючи Валентина, Леся все ж бачила, що Валентин удвічі безпорадніш на­віть нещасніш за неї, вона вже бачила, нарешті, що він може тільки стояти їй на перешкоді (М. Хвильовий); Справа тут багато складніш (там само).

4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкуль­ний, менш важливий, менш вередливий. Для деяких прикметників складена форма вищого ступеня (як і найвищого) є єдино можли­вою: більш винний, менш радий, більш роботящий, менш завидющий, менш вартий і под.

5. У російській мові форми вищого ступеня порівняння вжива­ються у поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Эта книга интереснее, чем та). В україн­ській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як) : Від ясних днів ще спокійніші ночі, — На синій стрісі срібний чорно­гуз... (П. Филипович); І дівчата українські які бойові були! Навіть за хлопців міцніші! Не будь же гірша за них, Марто! (В. Підмогильний); — Ви молодші, НІЖНІЇ л. — А ви сильніші від мене, вас і довбнею не діб'є (Б. Лепкий); Нема вже на світі нічого гіршого, як люта свекруха (Н. Кобринська); Дисципліна у класі порівняно з минулим роком стала кращою; Проти 8-Б класу ми набагато серйозніші.

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прий­менником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтраль­ністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно- діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменни­ком порівняно з. У письменників минулого вищий ступінь прикмет­ників поєднувався також з прийменником над: Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море? (Б. Лепкий). Такі конструкції нале­жать до архаїчних.

II. Найвищий ступінь порівняння

1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдо­рожчий, щонайлегший.

2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, най­менш із прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, най­менш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за до­помогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в ук­раїнській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самый — самый умный, самый совершенный — відповідають літературній нормі).

III. Стилістичне розрізнення простої і складеної форм ступенів

порівняння прикметників

Проста форма і найвищого ступенів порівняння переважає в ху­дожньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена фор­ма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнят­ніша для наукового й офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається синтетична форма ступенювання тих прикмет­ників, що не утворюють простої форми.

IV. Помилки у вживанні форм ступеня порівняння

1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, в якій такі конст­рукції становлять літературну норму.

2. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш лег­ший, більш простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий, легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, про­стіший, найбільш простий, найпростіший.

3. Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої фор­ми вищого ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж ти; Валя стала наба­гато серйозніше; Ці яблука дешевше від тих. У цих реченнях потріб­но вжити форми вищий, серйозніша (серйознішою), дешевші, оскільки в українській мові проста форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має узгоджуватися за ними, наприклад: Гарячіше сонце в нашому дитинстві, ласкавіше, голубіше, ближче небо, зо­лотіші зорі, різноманітніший, цікавіший, багатіший увесь широкий світ (С. Васильченко). Зазначена помилка виникає під впливом ро­сійської мови, в якій, на відміну від української, проста форма вищо­го ступеня не змінюється за родами, числами, відмінками, пор.: Ве- чер (ночь, утро) сегодня теплее, чем вчерашний (-яя, -ее); Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас.

Від відмінюваних ступеневих форм прикметника потрібно відріз­няти невідмінювані прислівникові форми. Порівняйте, наприклад, використання форм вищого ступеня прикметників і прислівників у таких реченнях:

...Одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна (Т. Шевченко); ...Сяють дукачі та дороге на­мисто на шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха — краща од шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його знає, які й малярі його малювали! (С. Васильченко); Краще гірка правда, ніж солодка омана (М. Олійник); Краще своє латане, ніж чуже хватане (прислів'я); Краще гірка правда, ніж солодка брех­ня (прислів'я). У перших двох реченнях виділені слова є прикметни­ками і, отже, потребують граматичного узгодження з іменником у роді, числі, відмінку. В трьох останніх прикладах (двокомпонентних реченнях з некоординованими головними членами) слово краще — це прислівник, який, звичайно, не узгоджується з підметом.

Приклади неузгодження вищого ступеня прикметників зустріча­ються у творах письменників-класиків, наприклад: Аж страх пога­но У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди... (Т. Шевченко); Завжди величніше путь На голгофу, ніж хід тріумфаль­ний; Так з передвіку було І так воно буде довіку... (Л. Українка). Для сучасної української мови такі конструкції є ненормативними.

СИНОНІМІКА ПРИКМЕТНИКІВ І НЕПРЯМИХ

ВІДМІНКІВ ІМЕННИКІВ

І. Присвійні прикметники

Присвійні прикметники означають належність предмета особі. Вони утворюються від назв осіб за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн): батьків, сестрин, Коваленків, Сергіїв, Софіїн.

В українській мові належність особі може позначатися не тільки присвійними прикметниками, а й іменниками у родовому відмінку, наприклад: братова квартира — квартира брата, Іванів "Моск­вич " — "Москвич " Івана, Мару сина донька — донька Марусі. Наве­дені словосполучення кваліфікуються як синтаксичні синоніми, але стилістично вони не рівноцінні. У науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях можливі лише конструкції з родовим на­лежності. Присвійні прикметники побутують переважно у фольк­лорі, розмовному та художньому мовленні, як-от: Текла річечка через батьків двір. Через батьків двір та й на поговір (нар. пісня); Сотників кінь летів у напрямі Батурина (Б. Лепкий); В кухні дружина коопера- торова кінчала останні господарські справи перед тим, як іти на по­саду (В. Підмогильний).

Просторічне забарвлення мають сполучення двох присвійних прикметників, а також поєднання присвійного прикметника і родо­вого належності: Бачу, тут лежить бабин Марусин одяг і твій ле­жить (Є. Гуцало); І він вийняв з книги портрет Тарасів Шевченків та й його почепив, поруч з Оуеном, у рямцях за склом (Б. Грінченко); тітки Ольжина скриня, у дядька Михайловій майстерні і под.

II. Присвійно-відносні прикметники

До цього розряду належать прикметники, утворювані від назв осіб за допомогою суфіксів -ськ-, -ач, -ий, а також від назв тварин, птахів за допомогою суфіксів -ин (-їн), -ов (-ев), -ач та нульового (з безпосереднім приєднанням прикметникових закінчень до твірної основи). Присвійно-відносні прикметники означають групову на­лежність і властивість предмета за зв'язком з особою або твариною, а отже, поєднують у семантиці посесивну і відносну ознаку, наприк­лад: студентський гуртожиток (гуртожиток для студентів), студен­тський фестиваль (фестиваль студентів), студентський загін (загін, який складається зі студентів); бджолина сім'я (сім'я бджіл), бджоли­ний мед (мед, зібраний бджолами); кроляча клітка (клітка для кро­лів), кроляча шапка (шапка з кролячого хутра); норковий розплідник (розплідник для вирощення норки), норковий комір (комір із норко­вого хутра).

Прикметники із суфіксами -яч та нульовим можуть означати на­лежність одній тварині (при поєднанні з назвою частини тіла): вовчий хвіст, заяча лапа, коняча голова. Індивідуальну належність виража­ють у деяких випадках і прикметники із суфіксом -ськ-\ Мотря впи­валася запахом квіток серед зими і п'яніла від гетьманських слів (Б. Лепкий); Поштар сватачів до тебе хоче прислати та прийшов дізнатися, що ти на се скажеш. Ми вже дали свою згоду — будь і ти розумна, ґаздинею поштарською станеш! (О. Маркуш).

Присвійно-відносні прикметники можуть метафоризуватися, на­буваючи якісного значення, порівняйте: ведмежий барліг, вовчий кап­кан, черепашачий панцир, курячі сліди, піратський корабель (при­свійно-відносне значення) і ведмежа хода, вовчий апетит, черепаша­ча швидкість, курячий мозок, піратська поведінка (якісне значення). Значення переносно вжитих присвійно-відносних прикметників пе­редається за допомогою порівняльних зворотів: дитяча наївність — наївність як у дитини, собачий нюх — нюх як у собаки, мишачий ко­лір — колір як у миші.

III. Відносні прикметники

Відносні прикметники відтворюють ознаку за відношенням пред­мета до іншого предмета, дії, обставини. Словосполучення з віднос­ними прикметниками мають, як правило, паралельні синтаксичні конструкції з іменником у непрямому відмінку. Синонімізуються з прийменниково-відмінковою формою, наприклад, такі прикметни­ки, що означають:

а) ознаку предмета щодо матеріалу: дерев'яна ложка — ложка з дерева, кришталевий келих — келих з кришталю, солом'яний капе­люх — капелюх із соломи;

б) ознаку предмета щодо місця і простору: центральні вулиці — вулиці у центрі, київські парки — парки у Києві, присадибна ділянка — ділянка біля садиби, степова криниця — криниця у степу,

в) ознаку предмета щодо часу і тривалості у часі: травневі дощі — дощі у травні, тижневе відрядження — відрядження на тиждень, річний план — план на рік, недільні розваги —розваги у неділю;

г) ознаку предмета за призначенням: журнальний столик — сто­лик для журналів, ялинкові прикраси — прикраси для ялинки, картинна рама —рама для картини;

ґ) ознаку предмета за належністю іншому предметові: універси­тетський клуб — клуб університету, інститутський стадіон — ста­діон інституту, заводська їдальня — їдальня заводу.

Прикметники у переносному значенні не мають паралельних іменниково-відмінкових форм, наприклад, такі: сердечні (стосунки), бархатний (голос), золоте (серце), медові (слова), кам'яне (обличчя), свинцеве (небо) і под.

IV. Вибір синтаксичного варіанта

У конкретних умовах мовлення перевага віддається одній з пара­лельних конструкцій залежно від її семантичних, синтаксичних, сти­лістичних особливостей. Враховується, наприклад, те, що сполучен­ня з прикметником мають загальніше значення, ніж сполучення з іменником у ролі неузгодженого означення: материнські почуття — це почуття матері і почуття, пройняті любов'ю і турботою; журналь­на стаття — це і конкретна стаття в журналі, і вид статті; заводські робітники — це робітники конкретного заводу і робітники усіх за­водів.

Семантико-синтаксичною особливістю словосполучення із двох іменників є те, що іменник у непрямому відмінку (на відміну від прикметника) може мати при собі пояснювальні слова, які допома­гають точніше, конкретніше висловити думку, пор.: взуттєвий мага­зин — магазин жіночого взуття, студентський відпочинок — відпочи­нок студентів Харківського університету, вуличні ліхтарі — ліхтарі на львівських вулицях.

Сполучення іменника з іменником належать до стилістично нейт­ральних конструкцій, сполучення з прикметником-означенням мо­жуть мати стилістичні обмеження. Наприклад, конструкції з при­свійними прикметниками використовуються лише в розмовному і художньому мовленні.

ЗАЙМЕННИК

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти