ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття про сприймання. загальні особливості та види сприймання. індивідуальні відмінності у сприйманні людей

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини.

В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для цього свій попередній досвід.

Сприйняття зумовлюють:

Особливості сприйняття людини людиною залежать від: віку, статті; індивідуальних особливостей людини, професії та загальних закономірностей сприйняттів та відчуттів.

Велике значення в сприйнятті відводиться ролі завдань; установок; психічних станів; досвіду; знань; потреб; інтересів; індивідуальних особливостей; професійній діяльності людини.

Основними операціями сприйняття є аналіз і синтез.

Ефекти сприйняття: новизни, упередженості, ореолу.

Властивості

Предметність - сприйняття предмету як об’єктивного образу, а не як суб’єктивного переживання.

Цілісність – це сприйняття не окремих властивостей предмету, а сприйняття його елементів в цілому. При цьому відсутні елементи, як правило, доповнюються особистістю.

Константність – це сприйняття предмету постійним за кольором, формою, величиною. Коли ми бачимо далеко літак, то бачимо його маленький предмет, але сприймаємо його як великий.

Осмисленість – сприймаючи предмет людина виходить із досвіду при їх поясненні. Наше сприймання пов’язане з нашим мисленням.

Аперцепція – залежність сприймання від загального змісту психічного життя. Характеризує явище при якому одні і ті ж предмети різними людьми сприймаються по-різному. Аперцепція залежить від знань і досвіду. Сприймання залежить від емоцій, інтересів, спрямованості.

Види сприймання поділяють за різними критеріями: 1. В залежності від сенсорних особливостей розрізняють зорове, слухове, нюхове, дотикове, смакове, кінестетичне, больове сприймання тощо. 2. В залежності від мети: мимовільне і довільне сприймання. 3. В залежності від складності: сприймання простору, сприймання часу, сприймання руху. 4. В залежності від міри організації: організоване (спостереження) і неорганізоване.

 

 

Память та її природа.теорії памяті

Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Упродовж історії психології створено чимало теорій, які мають пояснити сутність і закономірності пам'яті. Вони формувалися в рамках певних напрямків психології і тому розв'язували проблему з позицій притаманних останнім методологічних принципів. Поширеними серед них є асоціативна, ґештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна теорії пам'яті.

Асоціативна теорія — виразник асоціанізму, напрямку, який виник ще на філософському етапі історії психології (Арістотель). Пояснювальним принципом для нього стало поняття асоціації (лат. associatio — сполучення, з'єднання) — зв'язку між психічними явищами. Стосовно пам'яті такі зв'язки встановлюються між окремими частинами матеріалу, що запам'ятовується чи відтворюється (Еббінгауз, див.: [69]). І справді, щось пригадуючи, людина нібито відшуковує зв'язок між наявним матеріалом і тим, який потрібно відтворити.

Було встановлено такі закономірності утворення асоціацій, як схожість (матеріал запам'ятовується і відтворюється завдяки зв'язку з матеріалом подібного змісту), суміжність (матеріал запам'ятовується і відтворюється шляхом поєднання з попереднім матеріалом), контраст (матеріалом пам'яті стає те, що відрізняється від матеріалу, який зберігається). При цьому має значення ступінь віддаленості асоціації: що меншим він є (наприклад, у випадку безпосереднього, причиново-наслідкового зв'язку), то краще запам'ятовується і відтворюється матеріал. Ця теорія знаходить своїх прихильників і в наші дні [32], але вона не пояснює істотних характеристик людської пам'яті, зокрема таких, як вибірковість (матеріал, що асоціюється, запам'ятовується далеко не завжди) та залежність процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу.

Ґештальтлсихологічна теоріяяолає останній недолік і засвідчує, що не лише сприймання, а й пам'ять значною мірою визначається будовою її предмета. Відомо, наприклад, що безглуздий, погано структурований матеріал запам'ятовується дуже важко, натомість добре організований — легко, практично без повторень. Цікаво, що навіть тоді, коли матеріал об'єктивно не має чіткої структури, він нерідко розчленовується або об'єднується індивідом шляхом ритмізації, симетризації тощо [56], тобто індивід сам прагне перебудувати його з тим, щоб краще запам'ятовувався. Проте не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті.

Біхевіористична теорія підкреслює роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу, і знаходить останнє подібним до процесу формування рухових навичок під час научіння (Уотсон, див.: [69]). Встановлено також, що закріплення відбувається шляхом поступового підвищення ефективності, проте з негативним прискоренням (Ховланд, див.: [71]). Зокрема, через певний час настає затримка ефективності (на кривій, що фіксує залежність закріплення від кількості вправ, це має вигляд плато — плоскої ділянки). Таке явище, напевне, пояснюється закономірними стрибкоподібними змінами, що, наростаючи, супроводжують формування навички (Берн-штейн, див.: [69]).

У процесі закріплення має місце перенесення навичок — позитивний (позитивне перенесення) або негативний (негативне перенесення) вплив результатів попереднього навчання на наступне. Впливає на успішність закріплення також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми.

Когнітивна теорія підходить до пам'яті як до сукупності різноманітних блоків і процесів переробки інформації (Величковський [10; див.: 27], Ліндсей, Норман [39; див.: 56], Найссер [49], Норман, Доналд [50], Солсо [59]). Одні з таких блоків забезпечують виокремлення та розпізнавання характерних рис інформації, другі — побудову когнітивної карти (схеми), яка дає змогу орієнтуватися в особливостях інформації, треті — утримування інформації впродовж якогось (короткого чи тривалого) часу, четверті — представлення її у певній формі. За теорією, процесами переробки інформації є: увага, повторення, об'єднання, доповнення, зміна тощо. Вони регулюють перебіг інформації в межах блоків та між ними, відповідають за її кодування, збереження і представлення. Проте, як і названі вище, ця теорія не враховує активності індивіда стосовно матеріалу —-предмета його пам'яті.

Діяльнісна теорія виходить з аналізу особливостей взаємодії індивіда з предметом пам'яті (Виготський, Зінченко, Леонтьев, Смирнов ). З її позицій, закономірності пам'яті визначаються не тільки зв'язком між елементами матеріалу, його організацією чи процесами закріплення і обробки, а, головним чином, тим, що робить індивід з цим матеріалом і яке місце він посідає в структурі його діяльності. Ця теорія не заперечує досягнень інших теорій і дозволяє використовувати їх під час пояснення природи та закономірностей пам'яті. У межах теорії, пам'ять, як і інші складники пізнавальної діяльності, розглядається як ланка активного зв'язку людини зі світом.

 

Класифікація і види памяті

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є автобіографічна пам'ять[1] Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший становить 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти