У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Існує певна закономірність щодо їх використання. У родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у у мякій групі — я, -ю. При визначенні закінчення береться до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні наголос ознаки іменника. Наприклад: папір — папера документ — паперу матеріал; акт — акта документ — акту дія.

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

1загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Якубовича, Дмитриченка, Степана, Львова, Києва, Канева,виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Холодного Яру, Красного Лиману

2інші географічні власні назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -ее, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева

3назви конкретних предметів: автомобіля, документа, плаща, годинника, стільця

4назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, місяця, тижня але року, віку

5назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада листопаду — з іншим значенням та ін.

6назви будівель, приміщень, споруд: паркана, погреба але льоху. Проте деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

7наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: синуса, діаметра, атома, сектора, куба.

8українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, рівня але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях.

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

1сукупність чогось чи когось: колективу, пленуму, активу, деканату, оркестру але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі

2речовину, масу, матеріал: меду, спирту, мармуру, паперу, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, азоту, алмазу, кисню, гороху

3психологічний стан, різні почуття, відчуття: гніву, болю, страху, настрою, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю

4назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету

5назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу хоча рейса — у значенні монети, маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху

6явища природи: дощу, туману, циклону, грому, вітру, морозу, вогню

7місце, простір тощо: світу, плацдарму, яру, лугу, саду, майдану, гаю, краю але хутора, берега, горба

8назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Криму, Далекого Сходу, Сахаліну, Донбасу, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.

Є випадки, коли закінчення -а -я та -у -ю вживаються паралельно: стола — столу, моста — мосту, двора — двору, плота — плоту залежно від наголосу або від значення: каменя окремий предмет — каменю матеріал, листа окремий предмет — листу сукупність, соняшника одна рослина — соняшнику сукупність, збірність.

26. Написання і відмінювання власних особових назв.
Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, що й слова, від яких їх утворено: Сивокінь бо сивий кінь, Онищук бо Онисько, Олійник бо олія, Січкаренко бо січка, Олексієнко бо Олексій.
Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крипякевич, Дробязко, Соловяненко, Карпюк, Стефюк, Мяло, Маряненко, Лукянчук; але: Довбяга, Ужвюк, Рябокляч.
Мякий знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водо- лазький; але: Бондар, Панченко хоч Панько, Гринчииіин хоч Гринько, Дяченко бо дяк, Касяненко бо Касян, Улянич бо Уляна.
Літери подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму літеру: Піддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний.

27. Описовий метод та його прийоми у дослідженні тексту документа.
Метод від грец. mйthodes — шлях дослідження, пізнання — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні та практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.
Описовий метод — система дослідницьких прийомів, які використовуються для характеристики явищ мови на певному етапі її розвитку.
В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: виділення одиниць аналізу слова і речення; їх членування вторинна сегментація: поділ речення на словосполучення; словосполучення на словоформи тощо; класифікація та інтерпретація виділених одиниць. Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації .
Виділені одиниці стають предметом контекстного аналізу, який використовується для семантичного дослідження лексем, словоформ та спрямований на аналіз частини через ціле. Досліджувана одиниця мови надфразова єдність розглядається в контексті цілого тексту.
Серед прийомів зовнішньої інтерпретації використовують логіко-психо логічної та міжрівневої інтерпретацій. Логіко-психологічні прийоми застосовують у дослідженні звязку змісту мовних одиниць і категорій з одиницями мислення співвіднесеність речення і судження, глибинна семантична структура речення та ін.. Суть прийомів міжрівневої інтерпретації полягає у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниці іншого рівня. У такому випадку,властивості досліджуваного явища розглядають з погляду суміжного рівня. Таким чином, відкриваються нові особливості явищ, які розглядаються, що допомагає встановити міжрівневі звязки. Найпоширеніший прийом морфологічного синтаксису полягає у тому, що синтаксичну структуру вивчають з погляду її морфологічного вираження наприклад, головний член номінативного речення може бути виражений іменником, числівником, субстантивованим словом тощо.
Прийоми внутрішньої інтерпретації — це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних звязків. Оскільки одиниці мови мають власну будову, то її вивчення передбачає власну, або внутрішню, інтерпретацію. Парадигматична методика включає опозиційний прийом на основі порівняння і протиставлення мовних одиниць встановлюються їх відмінні ознаки, а на підставі спільності й відмінності вони обєднуються у різні парадигматичні групи. Парадигматична методика включає синтагматичну і спрямована на вивчення сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту.
У лінгвістиці тексту провідним є контекстуально-ін- терпретаційний метод. Його сутність полягає у дослідженні тексту в різних типах контекстів, на основі інтерпретації дослідником текстових категорій і компонентів. Дослідники зараховують його до описового методу.

Контекстуально-інтерпретаційний метод, як правило застосовується для художніх текстів як реконструкція авторського задуму, різних інформаційних масивів тексту Контекстуальний аналіз доповнює інтерпретаційний і служить для розкриття змісту тексту в дискурсі. Однак принципи цього методу не впорядковані та не мають логічно структурованого комплексного опису, тому часто контекстуально — інтерпретаційний метод підмінюється лінгвістичним аналізом тексту, який зводиться до коментування мовних труднощів, стилістичних прийомів, окремих Фрагментів тексту.

28. Основні етапи: сканування, сегментування тексту, безпосереднє розпізнавання.
Якість розпізнавання багато в чому залежить від якості вихідного зображення. Як правильно відсканувати доку мент, як відкрити й розпізнати вже наявні на компютері зображення, як можна обробити зображення й усунути де які його дефекти наприклад, різного роду непотрібні зна ки, таблиці, лінії, що виникли при скануванні і т.д.
Перш ніж розпочати розпізнавання, програма має зна ти, які ділянки зображення треба розпізнавати. Для цього проводиться аналіз макета сторінки, під час якого виділяються блоки з текстом, картинки, таблиці та штрих-коди.
Завдання розпізнавання полягає в тому, щоб перетвори ти відскановане зображення в текст, зберігши при цьому оформлення сторінки. Перед розпізнаванням тексту необхідно встановити основні параметри: язык распознавания, тип печати распознанного текста и тип страницы.
Після завершення розпізнавання результат зявляється у вікні Текст. Вікно Текст — це вбудований редактор програми Finereader; у ньому можна перевірити результа ти розпізнавання та відредагувати розпізнаний текст.
У списку Рівень виділення помилок можна вибрати такі значення:
Немає — помилки розпізнавання не виділяються.
Стандартний — кольорами виділяються нерозпізнані й непевно розпізнані символи.
Максимальний — крім нерозпізнаних і непевно роз пізнаних символів, кольорами виділяються слова, яких немає в словнику мови розпізнавання.
Зауваження. Кількість показуваних у вікні Текст поми лок буде змінено після повторного розпізнавання документа.
Зупинятися на непевно розпізнаних словах. Система при перевірці орфографії зупинятиметься на словах, у яких були непевно розпізнані які-небудь літери Зупинятися на несловникових словах. Ця опція дає змогу перевірити слова, яких немає в словнику і які могли бути розпізнані програмою неправильно.
Зупинятися на складних словах. При перевірці орфографії система зупиняється на словах, яких немає у словнику, але які можуть бути побудовані за наявними морфологічними моделями або складені з наявних у словнику слів.
Ігнорувати слова із цифрами й іншими неалфавітними символами. При перевірці орфографії слів, всередині яких чіпляються цифри або які-небудь інші символи, що не входять в алфавіт мови розпізнавання, не вважаються помилковими, якщо вони не містять непевно розпізнані символи.
Результати розпізнавання можна зберегти у файл, передати у зовнішній додаток, не зберігаючи на диску, скопіювати в буфер обміну або відправити електронною поштою в кожному з підтримуваних програмою Finereader форматів збереження. Зберегти можна всі сторінки або тільки вибрані.

29. Основні складники тексту.
Текст від лат. textum- тканина, сплетіння, зєднання- максимальна одиниця мови.
Для тексту характерні такі ознаки:
структурна єдність всі мовні елементи повязані між собою за структурою

смислова єдність всі мовні елементи повязані між собою за смислом

комунікативна цілеспрямованість

жанрова віднесеність.
У тексті завжди про щось повідомляється. Це його тема.
СКЛАД ТЕКСТУ
Текст складається з інших мовленнєвих одиниць, обєднаних смисловим звязком: речень, висловлювань, абзаців, розділів.
АБЗАЦ
Текст ділиться на абзаци. Абзац включає в себе одне або декілька речнь, звязаних між собою за змістом.
Абзаци також звязані між собою за змістом. Кожний абзац починається з нового рядкА. ОСНОВНІ ЧАСТИНИ ТЕКСТУ
Будь-який текст умовно можна поділити три логічні частини:

зачин початок розповіді

основна частина розгортання думки чи подій у тексті

висновок кінець розповіді.ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА СТИЛІСТИЧНИМИМ ОЗНАКАМИ

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовно-побутові, художні, наукові, офіційно- ділові та публіцистичні.
ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА МОВЛЕННЯМ
За мовленням тексти поділяються на усні і писемні.
За типом мовлення або формою реалізації інформації тексти поділяються на

тексти-розповіді, тексти-описи і тексти-роздуми.ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА ЗВЯЗКОМ
За звязком розрізняються тексти з ланцюговим звязком і тексти з паралельним звязком.
У тексті з ланцюговим звязком кожне наступне речення за смислом і будовою обєднується з попереднім, поступово розвиваючи думку.
У тексті з паралельним звязком події розвиваються паралельно відбуваючись одночасно, або чергують одна одну

30. Особливості вживання експліцитних та імпліцитних звязків у текстах документів. Види імпліцитних звязків
Виділяють такі чинники звязності тексту: логіку викладу, особливу організацію мовних засобів, комунікативну спрямованість — відповідність мотивів до мети та умов тексту, смисловий план тексту. Звязність реалізується спеціалізованими різнорівневими мовними одиницями. У текстах службових документів використовують сегментні засоби вираження звязності: 1 лексичні повтори, одно- кореневі слова, однотемні слова; 2 граматичні сполучники, сполучникові слова, особові та вказівні займенники, узгодження часу і стану, ступені порівняння, вставні слова та речення; 3 синтаксичні порядок слів, порядок поєднання частин, фрагментів. Ці мовні засоби забезпечують вираження експліцитних звязків у тексті.
Текст характеризується не лише експліцитним, вираженим за допомогою мовних засобів лексичних, морфологічних, синтаксичних, а й імпліцитним без спеціального мовного вираження звязками.
Використовують три основні види імпліцитності тексту:
• граматична імпліцитність — в одному чи кількох реченнях тексту пропущені певні члени

• семантична імпліцитність — у тексті відсутні одне чи більше речень, частини речень, які експліцитно містять інформацію, властиву певному тексту

• поєднання граматичної і семантичної імпліцит- ності.
Імпліцитні звязки обмежено використовуються у текстах службових документів, оскільки можуть порушувати точність, ясність, повноту викладу управлінської інформації. З іншого боку, для того, щоб текст управлінського документа і кожне його речення були інформаційно місткими, слід уникати невиправданих повторів і слів, які не мають у даному контексті конкретного смислового навантаження. Імпліцитні звязки переважають у суто формалізованих текстах, у яких зміст передається спрощеними конструкціями, ключовими словами. Наприклад: Продавець продає, а Покупець купує таке майно:
У вторинних документах імпліцитність є могутнім засобом згортання текстових конструкцій та використовується з метою економії мовних засобів без змін обсягу інформації, що передається. Формування імпліцитних звязків автором при створенні тексту і сприйнятті та розпізнанні їх адресатом потребує від них розумових зусиль, певного рівня знань у певній предметній галузі. Імпліцитність зумовлена відсутністю у тексті вербальної словесної інформації, яка має бути у свідомості автора і читача слухача, забезпечуючи її адекватне розуміння.

123 4 5