|
Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду ІІ відміни.
У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Існує певна закономірність щодо їх використання. У родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у у мякій групі — я, -ю. При визначенні закінчення береться до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні наголос ознаки іменника. Наприклад: папір — папера документ — паперу матеріал; акт — акта документ — акту дія.
Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:
1загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Якубовича, Дмитриченка, Степана, Львова, Києва, Канева,виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Холодного Яру, Красного Лиману
2інші географічні власні назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -ее, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева
3назви конкретних предметів: автомобіля, документа, плаща, годинника, стільця
4назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, місяця, тижня але року, віку
5назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада листопаду — з іншим значенням та ін.
6назви будівель, приміщень, споруд: паркана, погреба але льоху. Проте деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.
7наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: синуса, діаметра, атома, сектора, куба.
8українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, рівня але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях.
Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:
1сукупність чогось чи когось: колективу, пленуму, активу, деканату, оркестру але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі
2речовину, масу, матеріал: меду, спирту, мармуру, паперу, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, азоту, алмазу, кисню, гороху
3психологічний стан, різні почуття, відчуття: гніву, болю, страху, настрою, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю
4назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету
5назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу хоча рейса — у значенні монети, маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху
6явища природи: дощу, туману, циклону, грому, вітру, морозу, вогню
7місце, простір тощо: світу, плацдарму, яру, лугу, саду, майдану, гаю, краю але хутора, берега, горба
8назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Криму, Далекого Сходу, Сахаліну, Донбасу, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.
Є випадки, коли закінчення -а -я та -у -ю вживаються паралельно: стола — столу, моста — мосту, двора — двору, плота — плоту залежно від наголосу або від значення: каменя окремий предмет — каменю матеріал, листа окремий предмет — листу сукупність, соняшника одна рослина — соняшнику сукупність, збірність.
26. Написання і відмінювання власних особових назв. Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, що й слова, від яких їх утворено: Сивокінь бо сивий кінь, Онищук бо Онисько, Олійник бо олія, Січкаренко бо січка, Олексієнко бо Олексій. Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крипякевич, Дробязко, Соловяненко, Карпюк, Стефюк, Мяло, Маряненко, Лукянчук; але: Довбяга, Ужвюк, Рябокляч. Мякий знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водо- лазький; але: Бондар, Панченко хоч Панько, Гринчииіин хоч Гринько, Дяченко бо дяк, Касяненко бо Касян, Улянич бо Уляна. Літери подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму літеру: Піддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний.
27. Описовий метод та його прийоми у дослідженні тексту документа. Метод від грец. mйthodes — шлях дослідження, пізнання — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні та практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності. Описовий метод — система дослідницьких прийомів, які використовуються для характеристики явищ мови на певному етапі її розвитку. В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: виділення одиниць аналізу слова і речення; їх членування вторинна сегментація: поділ речення на словосполучення; словосполучення на словоформи тощо; класифікація та інтерпретація виділених одиниць. Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації . Виділені одиниці стають предметом контекстного аналізу, який використовується для семантичного дослідження лексем, словоформ та спрямований на аналіз частини через ціле. Досліджувана одиниця мови надфразова єдність розглядається в контексті цілого тексту. Серед прийомів зовнішньої інтерпретації використовують логіко-психо логічної та міжрівневої інтерпретацій. Логіко-психологічні прийоми застосовують у дослідженні звязку змісту мовних одиниць і категорій з одиницями мислення співвіднесеність речення і судження, глибинна семантична структура речення та ін.. Суть прийомів міжрівневої інтерпретації полягає у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниці іншого рівня. У такому випадку,властивості досліджуваного явища розглядають з погляду суміжного рівня. Таким чином, відкриваються нові особливості явищ, які розглядаються, що допомагає встановити міжрівневі звязки. Найпоширеніший прийом морфологічного синтаксису полягає у тому, що синтаксичну структуру вивчають з погляду її морфологічного вираження наприклад, головний член номінативного речення може бути виражений іменником, числівником, субстантивованим словом тощо. Прийоми внутрішньої інтерпретації — це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних звязків. Оскільки одиниці мови мають власну будову, то її вивчення передбачає власну, або внутрішню, інтерпретацію. Парадигматична методика включає опозиційний прийом на основі порівняння і протиставлення мовних одиниць встановлюються їх відмінні ознаки, а на підставі спільності й відмінності вони обєднуються у різні парадигматичні групи. Парадигматична методика включає синтагматичну і спрямована на вивчення сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту. У лінгвістиці тексту провідним є контекстуально-ін- терпретаційний метод. Його сутність полягає у дослідженні тексту в різних типах контекстів, на основі інтерпретації дослідником текстових категорій і компонентів. Дослідники зараховують його до описового методу.
Контекстуально-інтерпретаційний метод, як правило застосовується для художніх текстів як реконструкція авторського задуму, різних інформаційних масивів тексту Контекстуальний аналіз доповнює інтерпретаційний і служить для розкриття змісту тексту в дискурсі. Однак принципи цього методу не впорядковані та не мають логічно структурованого комплексного опису, тому часто контекстуально — інтерпретаційний метод підмінюється лінгвістичним аналізом тексту, який зводиться до коментування мовних труднощів, стилістичних прийомів, окремих Фрагментів тексту.
28. Основні етапи: сканування, сегментування тексту, безпосереднє розпізнавання. Якість розпізнавання багато в чому залежить від якості вихідного зображення. Як правильно відсканувати доку мент, як відкрити й розпізнати вже наявні на компютері зображення, як можна обробити зображення й усунути де які його дефекти наприклад, різного роду непотрібні зна ки, таблиці, лінії, що виникли при скануванні і т.д. Перш ніж розпочати розпізнавання, програма має зна ти, які ділянки зображення треба розпізнавати. Для цього проводиться аналіз макета сторінки, під час якого виділяються блоки з текстом, картинки, таблиці та штрих-коди. Завдання розпізнавання полягає в тому, щоб перетвори ти відскановане зображення в текст, зберігши при цьому оформлення сторінки. Перед розпізнаванням тексту необхідно встановити основні параметри: язык распознавания, тип печати распознанного текста и тип страницы. Після завершення розпізнавання результат зявляється у вікні Текст. Вікно Текст — це вбудований редактор програми Finereader; у ньому можна перевірити результа ти розпізнавання та відредагувати розпізнаний текст. У списку Рівень виділення помилок можна вибрати такі значення: Немає — помилки розпізнавання не виділяються. Стандартний — кольорами виділяються нерозпізнані й непевно розпізнані символи. Максимальний — крім нерозпізнаних і непевно роз пізнаних символів, кольорами виділяються слова, яких немає в словнику мови розпізнавання. Зауваження. Кількість показуваних у вікні Текст поми лок буде змінено після повторного розпізнавання документа. Зупинятися на непевно розпізнаних словах. Система при перевірці орфографії зупинятиметься на словах, у яких були непевно розпізнані які-небудь літери Зупинятися на несловникових словах. Ця опція дає змогу перевірити слова, яких немає в словнику і які могли бути розпізнані програмою неправильно. Зупинятися на складних словах. При перевірці орфографії система зупиняється на словах, яких немає у словнику, але які можуть бути побудовані за наявними морфологічними моделями або складені з наявних у словнику слів. Ігнорувати слова із цифрами й іншими неалфавітними символами. При перевірці орфографії слів, всередині яких чіпляються цифри або які-небудь інші символи, що не входять в алфавіт мови розпізнавання, не вважаються помилковими, якщо вони не містять непевно розпізнані символи. Результати розпізнавання можна зберегти у файл, передати у зовнішній додаток, не зберігаючи на диску, скопіювати в буфер обміну або відправити електронною поштою в кожному з підтримуваних програмою Finereader форматів збереження. Зберегти можна всі сторінки або тільки вибрані.
29. Основні складники тексту. Текст від лат. textum- тканина, сплетіння, зєднання- максимальна одиниця мови. Для тексту характерні такі ознаки: структурна єдність всі мовні елементи повязані між собою за структурою
смислова єдність всі мовні елементи повязані між собою за смислом
комунікативна цілеспрямованість
жанрова віднесеність. У тексті завжди про щось повідомляється. Це його тема. СКЛАД ТЕКСТУ Текст складається з інших мовленнєвих одиниць, обєднаних смисловим звязком: речень, висловлювань, абзаців, розділів. АБЗАЦ Текст ділиться на абзаци. Абзац включає в себе одне або декілька речнь, звязаних між собою за змістом. Абзаци також звязані між собою за змістом. Кожний абзац починається з нового рядкА. ОСНОВНІ ЧАСТИНИ ТЕКСТУ Будь-який текст умовно можна поділити три логічні частини:
зачин початок розповіді
основна частина розгортання думки чи подій у тексті
висновок кінець розповіді.ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА СТИЛІСТИЧНИМИМ ОЗНАКАМИ
За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовно-побутові, художні, наукові, офіційно- ділові та публіцистичні. ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА МОВЛЕННЯМ За мовленням тексти поділяються на усні і писемні. За типом мовлення або формою реалізації інформації тексти поділяються на
тексти-розповіді, тексти-описи і тексти-роздуми.ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА ЗВЯЗКОМ За звязком розрізняються тексти з ланцюговим звязком і тексти з паралельним звязком. У тексті з ланцюговим звязком кожне наступне речення за смислом і будовою обєднується з попереднім, поступово розвиваючи думку. У тексті з паралельним звязком події розвиваються паралельно відбуваючись одночасно, або чергують одна одну
30. Особливості вживання експліцитних та імпліцитних звязків у текстах документів. Види імпліцитних звязків Виділяють такі чинники звязності тексту: логіку викладу, особливу організацію мовних засобів, комунікативну спрямованість — відповідність мотивів до мети та умов тексту, смисловий план тексту. Звязність реалізується спеціалізованими різнорівневими мовними одиницями. У текстах службових документів використовують сегментні засоби вираження звязності: 1 лексичні повтори, одно- кореневі слова, однотемні слова; 2 граматичні сполучники, сполучникові слова, особові та вказівні займенники, узгодження часу і стану, ступені порівняння, вставні слова та речення; 3 синтаксичні порядок слів, порядок поєднання частин, фрагментів. Ці мовні засоби забезпечують вираження експліцитних звязків у тексті. Текст характеризується не лише експліцитним, вираженим за допомогою мовних засобів лексичних, морфологічних, синтаксичних, а й імпліцитним без спеціального мовного вираження звязками. Використовують три основні види імпліцитності тексту: • граматична імпліцитність — в одному чи кількох реченнях тексту пропущені певні члени
• семантична імпліцитність — у тексті відсутні одне чи більше речень, частини речень, які експліцитно містять інформацію, властиву певному тексту
• поєднання граматичної і семантичної імпліцит- ності. Імпліцитні звязки обмежено використовуються у текстах службових документів, оскільки можуть порушувати точність, ясність, повноту викладу управлінської інформації. З іншого боку, для того, щоб текст управлінського документа і кожне його речення були інформаційно місткими, слід уникати невиправданих повторів і слів, які не мають у даному контексті конкретного смислового навантаження. Імпліцитні звязки переважають у суто формалізованих текстах, у яких зміст передається спрощеними конструкціями, ключовими словами. Наприклад: Продавець продає, а Покупець купує таке майно: У вторинних документах імпліцитність є могутнім засобом згортання текстових конструкцій та використовується з метою економії мовних засобів без змін обсягу інформації, що передається. Формування імпліцитних звязків автором при створенні тексту і сприйнятті та розпізнанні їх адресатом потребує від них розумових зусиль, певного рівня знань у певній предметній галузі. Імпліцитність зумовлена відсутністю у тексті вербальної словесної інформації, яка має бути у свідомості автора і читача слухача, забезпечуючи її адекватне розуміння.
|