ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Види криз і типи економічних циклів

 

Особливе місце в економічному циклі займає криза. Вона проявляється як порушення рівноваги в економіці, як дестабілізація всієї економічної системи або окремих її сфер. Виділяють такі види криз:

1. Структурна криза - охоплює декілька економічних циклів. Вона викликається необхідністю перебудови структури виробництва на новій технологічній основі. Наприклад, енергетична криза 70-х років.

2. Циклічна криза – охоплює всі галузі і сфери виробництва. У результаті наростаючих диспропорцій в економіці товари не реалізуються. Пропозиція перевищує попит, виникають труднощі зі збутом. Вони ведуть до скорочення виробництва і росту безробіття, що ще більше знижує купівельну спроможність населення. У результаті скорочуються всі економічні показники, падає прибуток, заробітна плата, знижуються інвестиції. Падає курс цінних паперів. Процес закінчується хвилею банкрутств і масового закриття підприємств.

3. Часткова криза – торкається тільки окремої сфери економіки і може відбутися як у фазі піднесення, так і у фазі спаду. Наприклад, криза 1997 – 1998 років.

4. Галузева криза – охоплює окремі або суміжні галузі економіки. Виникає в результаті зміни галузевої структури або зовнішніх причин: дешевого масового імпорту аналогічної продукції, росту цін на імпортовані сировину і матеріали.

Сучасна економічна наука нараховує велику кількість видів циклів. Розрізняються вони між собою причинами виникнення і термінами тривалості.

1. Цикли Дж. Кітчина – короткострокові коливання. Основні причини виникнення цих циклів пов'язані з коливаннями світових запасів золота, а також із закономірностями грошового обігу. Їхня тривалість у середньому 2 – 4 роки.

2. Цикли Р. Жугляра – середньострокові цикли тривалістю 9 – 11 років, як основні причини їх виникнення визначаються збої в діяльності кредитної сфери, порушення взаємодії кредитно-грошових чинників, викликаних діяльністю банків.

3. Цикли С. Кузнеца – належать до середньострокових, їхня тривалість 10 – 20 років, так звані будівельні цикли. Пов'язані з періодичним відновленням виробничих споруд і житла.

4. Цикли Н. Кондратьєва – довгострокові цикли, тривалість 50 – 55 років. Причина довгострокових циклів полягає в циклічності розвитку технічного прогресу, у динаміці використання нововведень. Нові відкриття і винаходи втілюються в нових засобах виробництва, що швидко поширюються і забезпечують ріст продуктивності праці. Проте настає момент, коли попит перевищує обмежені можливості цих засобів виробництва. Виникає спад. Вихід із нього пов'язаний із появою нових ідей, масовим впровадженням їх у нові засоби виробництва.

В даний час сучасні економічні цикли мають ряд особливостей.

По-перше, завдяки регулюючій діяльності держави економічні цикли стали менш глибокими і менш тривалими.

По-друге, раніше фази циклу в різних країнах наставали в різний час. Зараз цикл синхронізувався, і його фази настають у більшості країн майже одночасно.

По-третє, завдяки антициклічному регулюванню межі між окремими фазами циклу стали більш розмиті і фази циклу стали плавно переходити одна в одну.

По-четверте, з початку 70-х років ХХ сторіччя економічному циклу стала властива стагфляція – одночасний ріст інфляції і безробіття.

 

Безробіття і його типи. Закон Оукена

 

Безробіття – це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили.

Рівень безробіття = U / L * 100 % , де

U – безробіття;

L – робоча сила;

Робоча сила – до цієї групи входять всі особи, які можуть і хочуть працювати. Вважається, що робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

Виділяють такі види безробіття:

Фрикційне – робітники звільнюються з метою пошуку більш придатного місця роботи або їх робота носить сезонний характер.

Структурне безробіття – пов'язане із зміною в структурі споживчого попиту і технології виробництва, що змінюють структуру загального попиту на робочу силу, внаслідок чого попит на деякі професії скорочується, а на інші, включаючи раніше не існуючі, збільшується.

Циклічне безробіття – визначається коливаннями ринкової економіки і виражається у зростанні незайнятості на фазі спаду, коли сукупна пропозиція виявляється більшою за попит.

Повна зайнятість, або природний рівень безробіття (сума структурного і фрикційного безробіття) – це підтримка частки незайнятих у розмірі 5,5 – 6,5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть коливатися по різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість робочої сили не означає її 100 % використання.

U' = F' / R = q / μ + q , де

U' – природна норма безробіття;

F' – безробітні, для яких є робочі місця;

R – економічно активне населення;

q – частка робітників, що втрачають роботу;

μ – частка безробітних, що знаходять роботу.

На розмір природної норми безробіття впливає ряд чинників:

- демографічний чинник;

- сформований мінімум заробітної плати;

- вплив профспілок.

Безробіття означає прямі економічні витрати для всього суспільства. Воно насамперед являє собою втрату економічних ресурсів. Товари і послуги, що могли бути вироблені безробітними, назавжди втрачені. Внаслідок цього зменшуються можливості підвищення загального добробуту. Надмірне безробіття впливає на обсяг ВНП, відбувається відставання його обсягу. Воно являє собою обсяг, на який фактичний ВНП менший від потенційного. Потенційний ВНП визначається виходячи з припущення про те, що існує природний рівень безробіття при нормальних темпах економічного росту.

А. Оукен математично виокремив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Це відношення відоме як закон Оукена. Він говорить: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то відставання обсягу ВНП становить 2,5 %

Y – Y' / Y' = β * (U – U') , де

Y – фактичний ВНП;

Y' – потенційний ВНП;

U – фактичний рівень безробіття;

U' – природний рівень безробіття;

β – емпіричний коефіцієнт чутливості ВНП до динаміки безробіття. Розмір β встановлюється емпіричним шляхом і різний у різних країнах. Звичайно його значення знаходяться в інтервалі від 2 до 3.

 

Інфляція, її види і вимір

 

Інфляція – це підвищення сукупного рівня цін і знецінення грошей. Розрізняють відкриту і приховану інфляцію. Відкрита інфляція виявляється в умовах вільних цін і може проявлятися в наступних видах. Помірна – ціни ростуть повільно, менше 10 % на рік, вартість грошей зберігається. Галопуюча– ціни ростуть від 20 до 200 % на рік, гроші починають прискорено втілюватися в товари. Гіперінфляція – ціни ростуть дуже швидкими темпами, понад 200 % на рік. Інфляція стає некерованою.

I = Р – Р-1 / Р-1 * 100 % , де Р – середній рівень цін у поточному році, Р-1 – середній рівень цін у попередньому році.

Прихована інфляція може і не спостерігатися в рості цін. При цьому знецінення грошей виражається в дефіциті товарів і чергах. Цей вид інфляції може бути присутній у будь-якій економічній системі, де велике державне втручання в ринкові процеси.

Інфляція може бути збалансованою, тобто спостерігається помірний ріст цін одночасно на більшість товарів і послуг. У цьому випадку відповідно до щорічного зростання цін зростає і ставка відсотка, що рівнозначно економічній ситуації із стабільними цінами. Подібна інфляція в економіці нічого не змінює.

Незбалансована інфляція являє собою різноманітні темпи росту цін на різноманітні товари. Від незбалансованої інфляції страждають насамперед грошовий обіг і система оподаткування.

Процес, протилежний інфляції, називається дефляцією, а уповільнення темпів інфляції – дезінфляцією. Інфляційні очікування – це очікування, які визначають дії економічних суб'єктів на фінансовому, товарному і ринку робочої сили. В разі якщо очікування економічних суб'єктів формуються за схемою раціональних очікувань, а сама інфляція є очікуваною, негативний ефект цілком виключається.

Причини появи інфляції формуються під впливом як грошових, так і негрошових чинників. Якщо переважають грошові чинники, то має місце інфляція попиту, або інфляція покупців. Під впливом негрошових чинників формується інфляція пропозиції (витрат), або інфляція продавців.

Інфляція попиту може бути викликана як монетарними, так і немонетарними чинниками. Монетарні чинники:

1. Випуск зайвої грошової маси для покриття дефіциту держбюджету. Зайва грошова маса входить в обіг по тій купівельній спроможності, яку мають гроші на момент їхньої емісії, але в силу того, що вона перевищує попит на гроші, то, коли цей надлишок виявляється на ринку, останні знецінюються, втрачають частину своєї купівельної спроможності.

2. Прискорення обігу грошей, у тому числі в силу так званої втечі від них, теж викликає інфляційний ефект, оскільки навіть при існуючій товарній і грошовій масі одна грошова одиниця в середньому обслуговує більше угод. У результаті грошей виявляється ніби більше, ніж потрібно.

3. Кредитна експансія, тобто швидке розширення кредиту, що не відображає реальної потреби в ньому з боку господарського обороту, тому що отримані позики використовуються як купівельні і платіжні засоби, переповнюючи сферу обігу.

4. Доларизація господарського обороту, тому що іноземна валюта в даному випадку доповнює вітчизняну грошову масу і за інших рівних умов викликає її знецінювання.

Немонетарні чинники:

1. Скорочення пропозиції товарної маси. Якщо воно не супроводжується адекватним зменшенням грошової маси й уповільненням швидкості обігу грошей, то викликає їх знецінення внаслідок зниження товарного наповнення грошових агрегатів.

2. Незавершене будівництво, виробництво товарів, що не користуються попитом, і втрати при зберіганні та транспортуванні фактично ведуть до тих же інфляційних наслідків.

 
 


Р АS

 
 

 


Р1

Р0 АД1

АД

У (прибуток)

У0 У1

 

Рисунок 3.2 – Зростання цін викликане збільшенням сукупного попиту

 

Інфляція пропозиції – це підвищення загального рівня цін через зростання витрат по виробництву і реалізації продукції. Інфляція пропозиції обумовлена такими немонетарними чинниками:

1. Недосконалість конкуренції – засилля монополій і їхній ціновий диктат при наданні послуг транспорту, реалізації паливно-енергетичних і сировинних ресурсів. Покупці ресурсів змушені або підвищувати ціни, або, якщо цьому перешкоджає попит на їхню продукцію, змушені миритися з падінням прибутку і збільшенням збитків.

2. Монополізм у банківській сфері може сприяти інфляції витрат, якщо це пов'язано з завищенням процентних ставок при одержанні кредиту підприємствами.

3. Надмірний податковий тягар підвищує інфляцію витрат, оскільки платники податків розглядають свої обов'язкові платежі державі як витрати і намагаються при можливості покрити їх підвищенням цін.

4. У розвинених країнах частка зарплати в собівартості продукції складає 70 – 80 %, тому інфляція витрат може супроводжуватися і діями профспілок по підвищенню оплати праці, тому що це веде до росту витрат підприємства.

5. Специфічною причиною для СНД є створення митних кордонів на пострадянському просторі.

 

Р АS1 AS

 
 

 

 


Р1

Р0

АД

У (прибуток)

У1 У0

 

Рисунок 3.3 – Зростання цін викликане збільшенням сукупної пропозиції

 

Взаємодія росту цін на кінцеву продукцію і цін на ресурси створює інфляційну спіраль – механізм, який поєднує дії чинників, що викликають як інфляцію попиту, так і інфляцію пропозиції. У процесі розкручування інфляційної спіралі ключову роль відіграють інфляційні очікування економічних суб'єктів.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти