Серед макроекономічних показників належне місце займають показники запасів, найважливішими з яких є: майнові права та майно (активи). Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:

§ землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;

§ будівлями, спорудами, обладнаннями;

§ товарними знаками, товарними марками;

§ авторськими правами і т. ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансові активи відображаються у фінансовому рахунку СНР і включають:

§ грошові засоби;

§ фінансові вимоги;

§ дебіторські зобов’язання у різних формах.

Нефінансові активи групують на виробничі і невиробничі. Виробничі активи виникають у процесі виробництва і складаються:

§ з основного капіталу;

§ запасів матеріальних оборотних засобів;

§ цінностей.

Невиробничі активи, що є умовами для виробництва, включають: землю; надра; водні ресурси; біологічні ресурси тощо.

Згідно економічної теорії основний капітал – це частина виробничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому натурально-речової форми. Це – машини, устаткування, обладнання, будівлі, споруди тощо.

Запаси основного капіталу з’являються:

§ з причин циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в період депресивного стану економіки;

§ як наслідок сезонного характеру виробництва, споживання або транспортування (наприклад: робота річкового транспорту);

§ в результаті розриву в часі між доставкою основного капіталу, його встановленням і запуском у виробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.

Запаси матеріальних оборотних засобів мають складну структуру, головними елементами якої є:

а) оборотний капітал;

б) готова продукція, що знаходиться на складі, чи та, що не оплачена покупцем.

Оборотний капітал повністю споживається в кожному виробничому циклі, втрачаючи при цьому свою натурально-речову форму та втілюючи свою вартість у заново створеному продукті. Структура оборотного капіталу може бути представлена двома групами:

§ предмети праці до початку процесу виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запасні частини для ремонту, тара, малоцінні та швидкозношувані інструменти);

§ предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).

Причини змін обсягу запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні, зумовлені забезпеченням безперервності виробничого процесу тощо). Але для макрорівня зміна обсягу запасів пояснюється їх роллю буфера між обсягом випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то запаси зменшуються.

Зміна запасів матеріальних оборотних засобіввизначається як різниця між надходженням та вибуттям продукції в запаси за галузями економіки. Грошове оцінювання їх здійснюється у ринкових цінах на момент надходження та вибуття.

В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запасів матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних показників від інфляційного впливу, СНР вимагає вилучення так званого «холдингового прибутку».

«Холдинговий прибуток» – це додатковий прибуток або збиток, який отримує власник активів внаслідок інфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними без будь-якої зміни самого активу.

В СНР враховується ще один елемент виробничих активів – «чисте придбання цінностей». Цінності – це предмети, здатні зберігати вартість впродовж відносно тривалого періоду. До них відносять: ювелірні вироби; витвори мистецтва; антикваріат; золото в злитках.

Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції.

Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття. Ця величина реєструється у «Рахунку капіталу».

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік). А узагальнюючим показником запасів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.

Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування

Взагалі національне багатство включає:

§ розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо);

§ нагромаджені продукти минулої праці: споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового споживання (меблі, холодильники, інша техніка), середньострокового споживання (одяг, взуття і т. ін.) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни і т.ін.);

§ фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери тощо);

§ нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);

§ нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також стан індивідуальної та економічної безпеки тощо).

Вартісна оцінка національного багатства визначається на початок і кінець року. Але вартісне вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові (людський та природний ресурс).

Серед макроекономічних індикаторів багатства важливе місце посідає показник реальних запасів платіжних засобів. Реальні грошові (касові) залишки – це запас платіжних засобів, утворений у зв’язку з:

1) відстрочкою або зменшенням витрат;

2) достроковим або збільшеним надходженням доходів;

3) акумуляцією реальних резервів, які економічні суб¢єкти бажають утримувати у формі готівки.

Якщо поточні витрати суспільства – це витрати грошей на купівлю споживчих товарів, сплату податків та внесків, то реальні запаси платіжних засобів використовуються як капітальні доходи – трансферти одноразового характеру, що фінансують операції з придбання основного й оборотного капіталу.

Система оцінювання економічних

Операцій і показників

У повсякденному житті суспільства здійснюється безліч економічних операцій між суб’єктами макроекономіки, які формують показники і національні рахунки. Ці формування виконуються за допомогою цін.

Економічні операції – це добровільна взаємодія між господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використаннм продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.

Оцінювання операцій та показників у СНР здійснюється різними цінами: валовий внутрішній продукт оцінюється в цінах кінцевого покупця (ЦКП); валовий випуск оцінюється в цінах виробника (ЦВ) або восновних цінах (ОЦ).

Ціни виробника меньші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок ТТН та податку на додану вартість ПДВ:

ЦВ = ЦКП - (ТТН + ПДВ). (2.13)

Основні ціни меньші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти (СП):

ОЦ = ЦВ - ПДВ + СП. (2.14)

Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво (ТВ) і додати субсидії на виробництво (СВ), матимемо факторну вартість (ФВ).

ФВ = ОЦ - ТВ + СВ. (2.15)

Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.

Переважна більшість макроекономічних параметрів, пов’язаних з вартісним вираженням, мають номінальне і реальне значення. Зв’язок між номінальними та реальними величинами здійснюється за допомогою індексів цін.

Номінальні показники визначають у поточних цінах, а реальні – у зіставних (базових). Приміром, щоб порівняти за декілька років обсяги внутрішнього виробництва, необхідно врахувати зміну рівня цін в економіці. Для цього вживають агреговані індекси: індекс споживчих цін (ІСЦ), індекс цін виробника (ІЦВ) та дефлятор ВВП (JП) і його компонентів.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) відображає зміни цін споживчого кошика – набору товарів та послуг, що характеризують типовий рівень і структуру місячного споживання домогосподарств, і використується для розрахунку прожиткового мінімуму і темпу інфляції. Склад споживчого кошика фіксується на рівні базового року. ІСЦ розраховується за базовою вагою. В макроекономічній літературі його називають індексом Ласпейреса (Laspeyres) і визначають за формулою:

(2.16)

де і – рівень цін і-го блага відповідно у базовому (0) та поточному (1) роках;

–кількість і-го блага у базовому періоді.

Обмеженість цього індекса полягає у тому, що використовуючи споживчий кошик базового року , поза увагою залишаються зміни, що відбулися у структурі споживання в поточному році.

Індекс цін виробника (ІЦВ) відображає зміну цін, що їх встановлюють промислові виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують податок на додану вартість та акцизні збори.

Для спостереження за цінами виробників Держкомстат України здійснює вибірку понад двох тисяч підприємств, яка охоплює близько 6 тис. видів продукції всіх галузей промисловості. Під час дослідження реєструють ціни, що фактично складалися на 20 число поточного місяця. На першому етапі обробки даних обчислюють індивідуальні індекси кожного виду промислової продукції. Потім їх агрегують в індекси товарних груп, індекси підгалузей і галузей промисловості. Щоб агрегувати індекси, ціни зважують відповідно до структури виробництва промислової продукції у попередньому місяці.

У цілому за рік індекс ІЦВ визначають як відношення поточного обсягу виробництва у грошовій формі до обсягу виробництва в попередньому чи іншому базовому році.

Дефлятор ВВП, або індекс Пааше (ІП), відображає зміну цін на всі товари та послуги, фактично вироблені в економіці. Індекс Пааше визначається за формулою:

(2.17)

де – кількість і-го блага, спожитого в поточному періоді.

Якщо врахувати весь набір благ, що вміщує в собі ВВП, то матимемо індекс – дефлятор ВВП:

(2.18)

де D_ВВП – дефлятор ВВП;

ВВП_н – номінальний ВВП;

ВВП_р – реальний ВВП.

Корегування ВВП_ном за умови зростання цін називають процесом дефлірування, а при тенденції зниження цін – іфлірування. Дефлірувати (deflating) – зменшити ВВП в роки після базового періоду (оскільки підвищені ціни привели до завищення обсягу реального продукту).

Дефлятор теж має похибки. Він, як видно із формули, фіксує вартість набору благ, створених у суспільстві у поточному періоді, і не відображає тих змін, які відбулися у їх структурі стосовно базового року.

Частково недоліки індексів Ласпейреса та Пааше усуває індекс Фішера, який визначається за формулою:

(2.19)

де ІФ – індекс Фішера;

ІСЦ – індекс Ласпейреса;

ІП – індекс Пааше.

Відношення величини поточного економічного показника до його значення в попередньому періоді, взятому за базу підрахунку, називають темпом зростання.

Відношення приросту величини економічного показника за певний проміжок часу до його попереднього рівня, що приймається за базу відрахунку, називають темпом приросту. Наприклад, величина інфляції (Р_і) визначається як темп приросту споживчих цін:

(2.20)

де – середній рівень цін поточного року;

– середній рівень цін базового року.

Саме темпи приросту показників використовують при аналізі динаміки економічної кон’юктури.

Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая