Структура населення та форми зайнятості

Ринок праці є самим важливим, складним і проблемним. На ньому зіставляються плани підприємців стосовно купівлі та найманих працівників щодо продажу трудових послуг.

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин між роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є трудові послуги (робоча сила, здатність до праці).

Суб’єктами на цьому ринку є:

· продавці, тобто ті, хто шукає роботу за наймом, та ті, хто уже надає трудові послуги;

· покупці, тобто ті, хто пропонує робочі місця найманим працівникам (роботодавці).

Мотиви поведінки обох суб’єктів ринку праці (найманих працівників і роботодавців) зумовлені одним параметром – ставкою заробітної плати (ціною праці).

Відмінність ринку праці від усіх інших – ринку капіталу, нерухомості, сировини, товарів тощо – полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу «товар» не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об’єктом продажу-купівлі є лише право на використання робочої сили. Предметом торгу на ринку праці є не тільки певна здатність виконувати трудові функції, а й тривалість та умови використання цих функцій.

Основна функція цього ринку – через сферу обігу сприяти перерозподілу робочої сили між галузями, регіонами та сферами. Саме через ринок праці певна частина населення залучається до процесу суспільного виробництва. Залучених до процесу виготовлення товарів та послуг людей називають зайнятим населенням. Усе населення розподіляють на дві группи: інституціональне та неінституціональне (рис.3.1).

До інституціонального населення належать ті особи, які ще не досягли працездатного віку, та ті, які уже вибули зі складу робочої сили у зв’язку з виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції чи іншими причинами.

Згідно Закону України «Про зайнятість», особами в працездатному віці вважаються чоловіки, яким виповнилось від 16 до 59 років включно, та жінки у віці від 16 до 54 років включно. Частка цієї групи становить 60% загальної чисельності населення України.

Неінституціональне населення поділяють на економічно активне та економічно неактивне. До економічно неактивного населення належать особи, які не працюють і не шукають роботу за наймом; їх чисельність в Україні складає 13,3 млн.осіб. Економічно активним населенням є зайняті наймані працівники та безробітні. В Україні чисельність економічно активного населення 22,3 млн.осіб, з них безробітних 1,4 млн.осіб.

Рис.3.1. Структура населення за здатністю до найманої праці

За концепцією міжнародної організації праці (МОП), визначальним критерієм активності населення, є здатність саме до найманої праці та вільне волевиявлення активного пошуку роботи за наймом. Саме тому підприємці, люди вільних професій і т.ін. не належать до економічно активного населення, адже вони здатні до праці, але не до найманої, а до вільної праці.

Економічно активне населення згідно з міжнародною концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Чисельність цих категорій розраховується на підставі вибіркових обстежень органів державної статистики відповідно до рекомендацій МОП.

Зайнятими вважаються особи, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б одну годину за наймом за винагороду індивідуально (самостійно) у господарстві окремих громадян або на власному підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, або у бізнесі, що належать будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виготовленої внаслідок цієї діяльності; особи, які були тимчасово відсутні на роботі (формально мали робоче місце або власне підприємство, але не працювали впродовж обстежуваного періоду) з незалежних від них особисто обставин.

Частка економічно активного населення в загальній його чисельності визначає рівень(індекс) економічної активності:

, (3.1)

де R_еа – рівень економічної активності;

L – чисельність працюючих за наймом;

Б – чисельність безробітних;

РС – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

– загальна чисельність населення;

Н_ін – чисельність інституціонального населення;

Н_неін – чисельність неінституціонального населення.

Чисельність зайнятих і безробітних (економічно активне населення) утворює контингент робочої сили.

Осіб, які не мають роботи за наймом, але активно її шукають і готові приступити до роботи в будь-який момент, називають безробітними. Осіб, що мають роботу зі стандартним навантаженням, а також осіб, зайнятих неповний робочий день, як і самозайнятих, відносять до категорії зайнятих.

Осіб, що не мають роботи і не шукають її активно, вважають вибулими зі складу робочої сили. До них належать особи працездатного віку, що здатні до праці, але не працюють з певних причин. Це пенсіонери, учні, студенти, домогосподарки, ті, хто втратив надію знайти роботу і припинив її пошук, особи, що перебувають у психіатричних лікарнях, тюрмах і т.ін.

Основні форми зайнятості та їх характеристики наведено на рис.3.2. Як видно, зайнятість може бути повною або не повною (випадковою, частковою, тимчасовою) та набувати форми самозайнятості.

Рис.3.2. Форми зайнятості населення

Повна зайнятість не означає, що всі, хто хоче і може працювати, мають роботу. Повна зайнятість припускає наявність певної частки безробітних. У 60-ті рр. ХХ ст. західні країни вважали повною зайнятістю таку ситуацію на ринку, коли рівень безробіття становив 4%. Зараз рівень повної зайнятості припускає навіть 5-6 і більше відсотків безробітних.

Отже, повна зайнятість працею кількісно завжди менша за величину економічно активного населення. Тому вважається, що явище повної зайнятості безпосередньо пов’язане з природним рівнем безробіття.

Самозайнятість найбільше поширена в тих видах діяльності, де потреби в капіталі незначні, і бар’єрів для вступу до ринку нема або вони не суттєві.

Неповні форми зайнятості, залежно від виду діяльності, мають різні причини поширення. Так, випадкова і часткова форми зайнятості зростають в період зменшення ділової активності. Тимчасова зайнятість значною мірою втрачає зв’язок із кон’юнктурними коливаннями і зумовлюється або сезонністю робіт, або потребою реалізувати підприємцем певний проект, після завершення якого роботодавець не несе відповідальності за забезпечення робочими місцями найнятих за контрактом працівників, або іншими аналогічними факторами.

Механізм ринку праці

Попит на трудові послуги та їх пропозиція формують ринок праці. Рівновага на цьому ринку визначає повну зайнятість, а порушення рівноваги – неповну (безробіття) або надлишкову зайнятість. Різні економічні школи не мають єдиного підходу щодо трактування проблем ринку праці. В загальному виді ринок праці України, як взаємодія попиту і пропозиції, представлено в табл.3.1.

Пропозицію робочої сили формують три групи населення: особи працездатного віку, особи молодше працездатного віку, населення пенсійного віку. Прагнення працювати за винагороду диференційоване залежно від регіональної економічної ситуації, сімейного стану, професійно-кваліфікаційної та освітньої підготовки, стану здоров’я і наявності інших джерел доходу.

Не всі працездатні особи прагнуть працювати на умовах повної зайнятості: дехто орієнтується на часткову, а дехто – на вторинну.

Таблиця 3.1

Попит та пропозиція робочої сили на зареєстрованому ринку праці України, тис. осіб на кінець року

Тому пропозиція робочої сили вимірюється двома групами показників – чисельністю населення, яке перебуває на ринку праці (зайняте і не зайняте, але активно шукає роботу), та кількістю робочих місць, на які воно претендує.

Попит на робочу силу визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують або потребують заповнення. Розрізняють: ефективний та сукупний попит га робочу силу. Ефективний попит визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, а сукупний попит враховує також зайняті працівниками, але неефективні робочі місця. Різниця між сукупним та ефективним попитом на робочу силу показує її надлишок, тобто частину прихованого безробіття.

Основна частина сукупного попиту і сукупної пропозиції робочої сили в кожний конкретний момент часу є задоволеною, що і забезпечує функціонування економіки. Але менша його частина виявляється вакантною у зв’язку з рухом робочих місць і робочої сили – ліквідацією старих і введенням нових робочих місць, припиненням особами трудової діяльності та виходом на ринок праці, звільненням та переходом на нові місця роботи.

Особи, які хочуть працювати за наймом, пропонують свої трудові послуги L (labour) з метою отримання доходу у формі заробітної плати. Варто зазначити, що найманого працівника цікавить не номінальна (W_Н), а реальна заробітна плата, оскільки саме вона визначає рівень його споживання та добробуту. Зростання реальної заробітної плати є стимулом для збільшення пропозиції праці (L^S) і зайнятості (L) (рис.3.3).

Така поведінка найманих працівників пояснюється тим, що за інших однакових умов погодинна ставка реальної заробітної плати спонукає їх працювати більше, тобто більше праці пропонувати роботодавцям на ринку.

Рис.3.3. Залежність пропозиції праці від рівня реальної заробітної плати

Така поведінка пояснюється і ефектом заміщення, який виникає тоді, коли за високої погодинної ставки заробітної плати вільний час оцінюється як потенційний збиток. Година дозвілля за високої погодинної ставки реальної заробітної плати стає все дорожчою, працівники замість дозвілля надають перевагу праці. Це зумовлює зростання пропозиції праці (відрізок ).

Але така реакція пропонуючих працю на зростання заробітної плати не є безумовною. Подекуди зростання реальної заробітної плати може спричинити зменшення пропозиції трудових послуг, що пояснюється такими факторами:

· відсутністю у працівників активного інтересу до зростання доходів, тому вони зменшують пропозицію праці;

· ефектом доходу, який виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити час дозвілля (вільний час). Це зменшує пропозицію праці.

Графічно конфігурація кривої пропозиції праці зображена на рис.3.4.

Рис.3.4. Конфігурація кривої пропозиції праці, зумовлена ефектами заміщення та доходу

Як показано, крива пропозиції праці на відрізку від до зростає із збільшенням заробітної плати від W_p1 до W_p2, що пояснюється ефектом заміщення, а потім зменшується (від L₂^S до L₃^S), хоча зарплата збільшується із W_p2 до W_p3, що пояснюється ефектом доходу. Сила одного або іншого ефекту залежить від особистості працівника.

Окрім названих, на пропозицію праці впливають такі чинники:

· чисельність населення;

· частка працездатних в загальній чисельності населення;

· середня тривалість робочого часу (за тиждень, місяць, рік);

· якісний склад економічно активного населення за рівнем кваліфікації та структурою тощо.

Іншими мотивами керуються роботодавці, які пред’являють попит на працю: він визначається граничним доходом від продукту праці. Підприємець максимізує прибуток за умови, що ставка реальної заробітної плати (W_p) дорівнює граничному продукту праці (MRP_L) (рис.3.5).

Рис.3.5. Графік граничного продукту праці й доходу

Як видно, реальній ставці заробітної плати W_p0 відповідає обсяг праці L₀. Площа фігури KNL₀O – це величина сукупного доходу, що складається з доходу від праці (прямокутник W_p0NL₀O) та доходу від капіталу та інших факторів (трикутник KNW_p0).

Якщо реальна ставка заробітної плати буде нижчою від W_p0, то попит на працю зростатиме і гранична продуктивність праці буде змінюватись. Це означає, що функція попиту на працю L^D є ідентичною функції граничної продуктивності праці. За умови незмінного обсягу капіталу функція попиту на працю матиме вигляд: .

Отже, в короткостроковому періоді, коли обсяг капіталу є незмінним, попит на працю (L^D) залежить тільки від ставки заробітної плати. Графічно цю залежність подано на рис.3.6, з якого видно, що крива попиту на працю знаходиться у зворотній залежності від ставки реальної заробітної плати. А у довгостроковому періоді попит на працю перебуває під впливом змін рівня розвитку технологій та обсягу капіталу.

Досі ми розглядали явища попиту та пропозиції трудових послуг як відокремлені одне від одного. Тепер розглянемо їх взаємодію.

Рис.3.6. Функція попиту на працю в короткостроковому періоді

Часткова рівновага на ринку праці встановлюється в точці перетину кривих попиту на працю та пропозиції праці. Як показано

Рис.3.7. Часткова рівновага на ринку праці

на рис.3.7, часткова рівновага на ринку праці, яка відповідає точці Е, визначає реальну ставку заробітної плати W_p0 і чисельність зайнятих L_E. Величина фонду реальної заробітної плати зайнятих чисельністю L_E визначається площею прямокутника OW_p0EL_E.

Якщо найманими працівниками є люди з унікальними здібностями, то пропозиція їх робочої сили буде зображена вертикальною лінією (не змінюється) (рис.3.8). Це означає, що:

Рис.3.8. Рівновага на ринку праці осіб з унікальними здібностями

1) особи з надзвичайними здібностями можуть запропонувати чітко обмежену кількість трудових послуг;

2) при зростанні попиту на такі послуги їх пропозиція не зростає, а збільшується тільки ціна трудових послуг, що вимірюється реальною заробітною платою. Тому скористатись цими послугами зможуть ті, хто забезпечить найманим працівникам з унікальними здібностями отримання вищого доходу.

Розглянуті вище ситуації не дають відповіді на запитання: чи встановлена рівновага на ринку праці забезпечує повну зайнятість? Чи її взагалі можна забезпечити? Цю проблему може вирішити ринок чи уряд?

Різні економічні теорії відповідають по-різному на ці запитання. Розглянемо їх.