Прямі засоби впливу НБУ на пропозицію грошей

Центральний банк здійснює монетарну політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей засобами емісії готівки; лімітування обсягів кредитів уряду та комерційним банкам; прямого регулювання відсоткової ставки. Тільки НБУ має виключне право здійснювати емісію готівки (банкнот). Приймаючи рішення про випуск їх в обіг шляхом банківського кредитування, НБУ впливає на пропозицію грошей.

Регулювання центральним банком умов надання кредиту суттєво діє на обсяг попиту на гроші. Емісія грошей, що мають кредитну природу, повинна здійснюватись під певні боргові зобов’язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти, іноземну валюту, зобов’язання уряду).

Діють три канали емісії сучасних банкнот:

– банківське кредитування економіки, яке забезпечує зв’язок грошового обігу з динамікою ВВП;

– банківське кредитування уряду, коли емісія банкнот здійснюється для покриття дефіциту державного бюджету;

– емісія банкнот під приріст офіційних золотовалютних резервів у країнах з активним платіжним балансом.

В сучасній економіці все більш поширеною стає безготівкова емісія грошей, яку здійснюють не тільки центральні банки, а й комерційні. Важливим є те, що кредитна емісія передує емісії готівки, оскільки сучасні банкноти забезпечуються активами ЦБ: валютними резервами, державними цінними паперами та позиками банківським установам. Тому регулювання грошового обігу в стосунках НБУ з комерційними банками має вагоміший вплив на економіку, ніж емісія самої готівки.

Сказане вище дозволяє зробити слідуючі висновки:

– емісійний процес в економіці залежить від стосунків центрального банку з комерційними банками та урядом; ці відносини є визначальними у регулюванні грошового обігу;

– центральний банк, збільшуючи обсяг кредитів, виданих комерційним банкам і уряду, збільшує власні ресурси кредитування. Цим він відрізняється від комерційних банків , які, здійснюючи мультипікацію банківських депозитів, наштовхуються на межу мультиплікативного згасання.

Важливим показником забезпеченості товарного ринку грошовою масою є індекс (рівень) монетизації: відношення величини грошового агрегату (високоліквідних грошей) до грошової оцінки ВВП, тобто:

На думку деяких вітчизняних вчених, критерієм економічної безпеки для України є рівень монетизації 40% ВВП. Фактично цей показник складав у 1991р. – 82%, у 1996р. – 11%, у 2007р. – 54%, тоді як у розвинутих країнах світу рівень монетизації коливається в межах 60 – 90%, а в Японії перевищує 100%.

Наслідки низького рівня монетизації економіки:

– загострення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій, недотримання термінів сплати податків, посилення долоризації економіки, зростання тіньового сектору;

– порушення термінів виплати заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Доларизацію української економіки називають явищем мультиплікативності: громадяни значну частку своїх активів зберігають в іноземній валюті (доларах США, євро), а не у гривні.

Рівень мультиплікативності (частка іноземної валюти в загальному обсязі грошової маси) становив на початку 1993р. понад 20%, у 1994р. досяг 45%, у 1995р. зменшився до 25%, у 2003р. знову зріс до 42%. На валютному ринку простежувалась тенденція збільшення обсягу продажу населенням доларів та євро, ніж їх купівлі. А у останні роки - навпаки. Це явище по-різному впливає на економіку. З одногу боку, зберігання населенням грошей у євро або доларах дає можливість громадянам України захистити свої гривневі заощадження від знецінення. З іншого боку, доларизація досить негативно впливає на економіку.

Негативні наслідки доларизації полягають у слідуючому:

– обмежуються можливості одержання державою національного емісійного доходу: на друкування 1 тис. 100-доларових банкнот Сполучені Штати Америки витрачають 25 доларів, а власники цих банкнот купують в Україні товарів на 100 тис.дол. США;

– знецінюється гривня: вона менш стійка і витісняється більш стійкою, роблячи іноземну валюту ще стійкішою. Попит на євро та долари збільшується, а на гривню – зменшується, що спричиняє її знецінення;

– посилюється залежність національної економічної політики від фінансових міднародних організацій, зокрема МВФ. Страхуючи свої заощадження від знецінення шляхом збереження їх у доларах, населення вилучає їх як зі сфери споживчої, так і сфери інвестиційної. Не повертаються вони і в банк. Для того, щоб застерегти гривню від подальшого знецінення, НБУ змушений брати кредит в МВФ;

– доларизація збільшує ризиковість українського економічного середовища, тому що на грошовий попит всередині країни діють світові відсоткові ставки, зміна стійкості іноземних валют та інші параметри, на які національна політика впливати не може. Ця ситуація впливає на цінову стабільність та стабільність обмінного курсу в Україні;

– поширюється тіньовий сектор економіки, бо органи влади не мають повного контролю за обігом іноземної валюти і не можуть точно визначити її обсяг.

Доларизація є наслідком багатьох чинників грошово-кредитної політики і відчуває на собі вплив рівня інфляції, очікувань, можливостей перетворення безготівкових грошей у готівку і т.ін.

Окрім розглянутого емісійного впливу на економіку, НБУ використовує також пряме регулювання відсоткової ставки та пряме лімітування кредитів уряду, комерційним банком. Але ці засоби НБУ застосовує тільки у короткостроковому періоді. Вони дають змогу швидко відреагувати на порушення рівноваги на грошовому ринку. Але якщо пряме втручання триває довго, воно згубно впливає на економіку, погіршуючи конкурентні відносини та структуру кредитного ринку. Тому НБУ оперативно використовує засоби непрямого (опосередкованого) впливу, які за своєю природою властиві ринковій економіці.