|
Фіскальна політика, що спрямована на пропонування
Відомо, що фіскальна політика - особливо зміни податків - здатна змінювати сукупну пропозицію і впливати на зміни, які вона може викликати у співвідношенні рівень цін - реальне виробництво. Економісти - прихильники економіки пропозиції вважають, що зменшення податків перемістить криву сукупної пропозиції праворуч. Вони пояснюють це тим, що зниження податків збільшить використовуваний дохід і тим самим збільшить заощадження домогосподарств. Аналогічно зниження податків на бізнес збільшить прибутковість інвестицій і зросте норма нагромадження, що збільшить виробничі потужності країни. Друга причина переміщення кривої сукупної пропозиції праворуч полягає в тому, що з урахуванням нижчих ставок податків з особистого доходу збільшиться післяподаткова заробітна плата, отже поліпшаться стимули до праці. Виявиться багато бажаючих запропонувати свою робочу силу, а у тих, хто працює, з'являться стимули до праці, тобто працювати більше часу та скорочувати відпустки. Зниження податкових ставок є також заохоченням до ризику. Люди та фірми більше ризикують своїми грошима заради впровадження нових виробничих технологій і нових товарів, якщо нижчі податкові ставки обіцяють більший прибуток. Таким чином зниження податків переміщує криву сукупної пропозиції праворуч.
Розглянемо вплив зміни податків на сукупну пропозицію. Сукупний попит та сукупна пропозиція становлять відповідно AD1 i AS1, так, що рівноважний рівень ЧНП дорівнює qi, а рівень цін Р1. Якщо рівень безробіття надто високий, то здійснюють стимульовану фіскальну політику у формі зниження податків. Зменшення податків збільшить сукупний попит з AD1 до AD2, що збільшить і реальний внутрішній обсяг виробництва з qi до Q2 та рівень цін з рі до Р2. Якщо зменшення податків сприятливо впливатиме на пропозицію, сукупна пропозиція переміститься праворуч з положення АS1 до АS2. Це дозволить економіці досягти навіть більшого обсягу виробництва Оз проти нижчого рівня цін Рз проти Р2. Прихильники економіки пропозиції вважають, що зниження податкових ставок не обов'язково зменшують податкові надходження. Вони роблять досить парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень. Цей ефект був помічений американським економістом А.Лаффером і увійшов в економічну науку під назвою крива Лаффера. Крива Лаффера графічно має такий вигляд Вона є геометричним місцем точок, кожна з яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподаткування і обсягів бюджетних надходжень. Точка А є екстремумом функції, яка відповідає тій ставці податку tq при якій бюджет отримує найбільші надходження. При податкових ставках tb і tc бюджет отримує однаково менші надходження. Крива Лаффера (ВАС) свідчить на користь зменшення податків. Наприклад, перехід від податкової ставки tb до ставки tq, означатиме скорочення надходжень до бюджету, але в довготривалому часі збільшаться чисті доходи і зростуть заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а отже і збільшення доходів, які є базою оподаткування.
де t - податкова ставка; Іnс - доходи домогосподарств; Рг - прибутки підприємств; S- заощадження; Т - податкові надходження до бюджету. Багато економістів досить скептично ставиться до впливу зниження податків на пропозицію. Цей скепсис оснований на тому, що сподівання прихильників теорії пропозиції щодо стимулювання праці, заощаджень, інвестування та ринку не дуже вагомі. Більш того, будь-які переміщення кривої сукупної пропозиції праворуч відбувається в довготривалому періоді часу, тоді як пилив на сукупний попит відчуватиметься в економіці значно раніше.
34. Крива Лаффера відбиває зв'язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН). Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС, відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення. Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС,, в інтервалі від нуля до 100 % є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень. На даному рисунку такою податковою ставкою є ПоС. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету економічне зростання. Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН. При зниженні податкових ставок нижче ПоСд стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються. 35. Фіскальна політика та бюджетний дефіцит Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого — фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними доходами і витратами (видатками). Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов'язані функції: стабілізаційну і бюджетну. Ми розглядали фіскальну політику лише в межах її стабілізаційної функції, тобто як вона впливає на основні параметри економічного розвитку, і насамперед на ВВП. З цього боку її ефективність залежить від того, якою мірою вона сприяє наближенню економіки до параметрів повної зайнятості. Тепер настала черга розглянути фіскальну політику з іншого боку — як вона використовує державний бюджет, тобто з якими наслідками для державного бюджету вона виконує стабілізаційну функцію. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Існує три джерела дефіцитного фінансування: 1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розмішує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг. 2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми. 3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд. Безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення. Крива Лаффера відбиває зв'язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН). Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС, відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення. Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС,, в інтервалі від нуля до 100 % є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень. На даному рисунку такою податковою ставкою є ПоС. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету економічне зростання. Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН. При зниженні податкових ставок нижче ПоСд стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються. Приріст державних витрат, здійснений за рахунок бюджетного дефіциту, за умов їх ефективного використання, через певний час може викликати збільшення виробництва. Завдяки цьому автоматично зростуть податкові надходження до бюджету і його дефіцит самоліквідується. Але це не означає, що дефіцитне фінансування є чарівною палицею. Його застосування породжує проблему міжчасового вибору. Так, перші два джерела фінансування бюджетного дефіциту є неінфляційними, але створюють державний борг (внутрішній і зовнішній), повернення якого викликає у майбутньому необхідність підвищення податків або скорочення державних витрат. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною і тому породжує інфляційний податок у поточному періоді. Державні позички є менш загрозливим для економіки джерелом фінансування бюджетних дефіцитів. Але й вони спричинюють певний негативний вплив на економіку. По-перше, в гострих кризових ситуаціях уряд застосовує примусове розміщення державних цінних паперів і таким чином порушує ринкову мотивацію до інвестиційної діяльності з боку суб'єктів приватного сектора економіки. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами державних цінних паперів, то це збільшує попит на ринку кредитних ресурсів, підвищує відсоткову ставку і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій. Державні позички, які з часом накопичуються, створюють державний борг, величина якого визначається як сума отриманих позичок за мінусом повернених позичок. Державний борг потрібно повертати з відсотками. Якщо він досягає великих розмірів, то може виникнути «вибухове» збільшення відсоткових виплат. У такому випадку величина коштів, які необхідні для обслуговування державного боргу, може стати настільки значною, що перетвориться в головну статтю витрат державного бюджету. Це може поставити уряд перед необхідністю звернутися до нових позичок або до підвищення податків. Якщо контроль над державним боргом втрачається, то в кінцевому підсумку держава змушена вдатися до грошово-кредитної емісії з відповідними наслідками. |
|
|