ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Макроекономіка- розділ економічної науки.Суть та завдання макроекономіки.

Загрузка...

Макроекономіка- розділ економічної науки.Суть та завдання макроекономіки.

В основі макроекономіки лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матерілаьними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умво підпвищення ефективності використання наявних ресусів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки.

Є кілька шляхів підвищення ефективності національної економіки. До основних можна віднести такі: забезпечення повної зайнятості ресурсів, досягнення найбільш раціонального роозподілу ресурсів між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними потребами, зростання продуктивності ресурсів ата мінімізація витрат на виробництво рдиниці продукції.

Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а джерелом її досягення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція, або головне завдання макроекономіки: воно поялгає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати рівень задоволення маетріальних потреб.

 

Предмет макроекономіка

Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає:

– національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;

– окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори,сфера домашніх господарств тощо);

– сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);

– економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);

– стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки – позитивну і нормативну. Позитивнамакроекономікаце теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої – привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого. Нормативнамакроекономіка – це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням економічної системи чи переходом до іншої економічної системи.

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку – конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

 

Економічна система як об’єкт макроекономіки.Типи економічних систем.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

Макроекономічні суб’єкти та їх взаємодія

На макрорівні національна економіка зображається у вигляді взаємодії чотирьох суб'єктів: сектора домашніх господарств, підприємницького сектора, держави і закордону — на чотирьох ринках: благ, праці, грошей і цінних паперів.
Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарські осередки всередині країни, які постачають економіку ресурсами і використовують отримані за них гроші для придбання благ і задоволення власних потреб. Домашні господарства виявляють три види економічної активності:
– пропонують засоби виробництва, що знаходяться в їхній приватній власності;
– споживають частину одержуваного доходу, купуючи споживчі блага;
– зберігають решту доходу, купуючи цінні папери і нерухомість.
Підприємницький сектор являє собою сукупність усіх фірм, зареєстрованих всередині країни і створених для виробництва і реалізації благ. Економічна активність даного сектора зводиться до:
– попиту на засоби виробництва;
– пропозиції благ;
– інвестування.
Державний сектор — це всі державні інститути і заклади, що виробляють суспільні блага і надають їх споживачеві безкоштовно, тобто без безпосередньої оплати кожної споживаної одиниці блага. До числа найважливіших благ належать: безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної соціальної і виробничої інфраструктур. Економічна активність виявляється в:
– закупівлі благ;
– стягненні податків;
– пропозиції грошей.
Сектор закордон складається з економічних суб'єктів, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, а також іноземних державних інститутів.
Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом і національними валютами

 

Методи макроекономічного аналізу

Широке застосування в макроекономіці знаходятькількісні методи,які допомагають йти від відомих фактів до невідомих. При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів.

Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів:

– ex post – національне рахівництво;

– ex ante – прогностичне моделювання.

Ex post (генетичний) аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функцонувала і яких результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.

Аналіз ex ante (функціональний) – це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу – визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

 

Макроекономічні моделі: сутність тиа типи

Макроекономіка використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макромоделі – це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.

Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Екзогенні величини – це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків).

Ендогенні величини – це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, реальна ставка процента, рівень цін).

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.

 

Функції макроекономіки

Функціональне призначення макроекономіки випливає із її предмету. До основних функцій макроекономіки слід віднести:

– теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів);

– виховну (виховання макроекономічного мислення);

– прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи);

– практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей);

– методологічну (макроекономіка як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

10.Основні макроекономічні показникиОсновними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національ­ного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.
Національний обсяг виробництва – показник, за допомогою якого можна встановити обсяг матеріальних благ та послуг, вироблених у суспільстві за певний проміжок часу. За існуючою в більшості країн методикою, обсяг виготовленої продукції чисельно виражають показником ВВП (валовий внутрішній продукт)
ВВП визначають як сукупну ринкову вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за рік.

Загальний рівень цін – показник, що визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за індексом цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка є масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період і визначається за формулою:


Процентна ставка – ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік).
Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки:
Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка – Рівень інфляції.
Зайнятість – показник, який відображає співвідношення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних у країні.

 

 

Методи обчислення ВВП

ВВП – це ринк.вартість кінц.продукції або додана вартість, ств.резидентами всередині країни. Кінц.продукцією є лише та частка ВВ, яка спрямив.на невиробн.споживання, інвестування та експорт. Це озн., що при обчислення ВВП із ВВ має відніматися проміжна продукція, тобто МВ, які використ.

ВВП можна обчислити трьома методами:

1)виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2)методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчисле-
ний цим методом, відображає основну тотожність національних
рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абре-
віатури:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = XM.

СНР:ВВП

ВВП ― це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії.

ВВП= ∑ (ВВ - МВ) + (ПП - С), де ВВ ― валовий випуск окремих галузей, МВ ― матеріальні витрати окремих галузей, ПП ― продуктові податки, С ― субсидії; (ПП - С) ― чисті прод. подат.

ВВ ― це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах.

МВ ― витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання.

ПП ― це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів та послуг, що виробляються, продаються чи імпортуються підприємствами – резидентами (ПДВ, АЗ, мито).

С ― це субсидії, що надаються п/п – резидентам із державного бюджету на відшкодування постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт і т. ін.

ВВП та економічний добробут

Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як най-обґрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативных факторів (забруднення повітря і води, шум, перенасе­лення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домо­господарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відобража­ється повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.

Структура сукупного попиту

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).
Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:
ВНП = (АД) = С + І + G + Xn
де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;
I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;
G – попит держави на товари та послуги;
Хп – попит закордону.
При цьому, якщо на мікрорівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним. Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (рис. 3.1).


Рис. Крива сукупного попиту (АД):
Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва;
Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.
Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються

 

 

Крива сукупного попиту

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (рис. 3.1).


Рис. 31. Крива сукупного попиту (АД):
Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва;
Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.
Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.

 

Крива сукупної пропозиції

Крива сукупної пропозиції А5 описує залежність обсягів національного виробництва б від рівня цін Р (рис. 3.3).


Наприклад, точка С на графіку показує, що за рівня цін – Pc фірми готові дати для ринку товарної продукції Qc
Обсяги продукції, що їх фірми готові випускати на ринок, залежать від цін на їхні товари і від того, скільки вони мають платити за використання робочої сили та за інші фактори виробництва.
Отже, крива сукупної пропозиції АS відображає динаміку витрат виробництва на одиницю продукції у зв'язку зі зміною рівня цін.
Сучасна макроекономічна наука розглядає три складові кривої сукупної пропозиції
Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок (І) показує зміни обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості за сталих цін (депресійний стан економіки).
Проміжний (висхідний) відрізок (II) показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВНП супроводжується підвищенням рівня цін.
Вертикальний (класичний) відрізок (III), показує, що на ринок випускатиметься та сама кількість товарів за будь-якого рівня цін.

 

 


27.Потенційний ВВП

Потенційний (природний) ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін. Потенційний ВВП вимірюється рівнем, на якому б був ВВП, якщо б усі ресурси повністю використовувались. При цьому, звичайно, не йдеться про 100-відсоткове використання робочої сили і капіталу. Це практично неможливо.
Адже природне безробіття (або безробіття, що не підвищує рівень інфляції) становить приблизно 2—6 відсотків, адже працюючі добровільно змінюють місце роботи, а також через тимчасову втрату роботи тощо. За «повне використання» основного капіталу зазвичай беруть коефіцієнт завантаження виробничих потужностей 85—90 відсотків.

Обєкти національного ринку

Національний ринок – це сукупність соціально-еко­номічних відносин, що виникають у сфері обміну внаслідок купівлі-продажу товарів, капіталу, послуг, ро­бочої сили.

Об'єктами ринкових відносин є те, для чого вони існують: насамперед, це :

  • товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва),
  • капітал,
  • праця,
  • земля та інша нерухомість,
  • цінні папери,
  • інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (у тому числі реклама).

Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.

 

Короткі цикли

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошово­го обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та вста­новленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кри­зи кредитної сфери.

Середні цикли

Середні цикли їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою креди­ту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 ро­ків, що збігається з періодичністю середніх циклів, причи­ну яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основ­ного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобе­лівської премії), який пов'язував циклічні коливання з пе­ріодичним оновленням житла та деяких типів виробни­чих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Середні цикли ще назива­ють промисловими. Промисловий (економічний) цикл є найгострішою фор­мою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим спо­собом вирішення їх.

Великі хвилі

Матеріальною основою великого циклу є зміна базо­вих технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури.
Великі цикли (хвилі) складаються з двох фаз:
І фаза – хвиля висхідна. Це довгострокове піднесен­ня, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. Висхідну фазу (хвилю) супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції).
II фаза – хвиля низхідна. Криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потре­бами нової технології, але ще не готова до змін.
Хвилі великих циклів Кондратьєва впливають і на інші цикли. Якщо хвиля висхідна, то інші цикли харак­теризуються незначними депресіями і інтенсивними піднесеннями. Якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.

Антикризова політика

Антикризова (кон'юнктурна) політика спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспіль­стві в періоди передкризового стану і запобігання роз­витку економічних криз.
Найважливіші заходи антикризової політики

Періоди бумів Періоди депресій
Грошово-кредитна політика
Збільшення облікової ставки Продаж державних цінних паперів на відкритому ринку Підвищення норми обов'язкових банківських резервів Зменшення облікової ставки Купівля державних цінних паперів на відкритому ринку Зниження норми обов'язкових банківських резервів
Фіскальна політика
Скорочення витрат держбюджету Збільшення податкових ставок Додаткові витрати держбюджету Зменшення податкових ставок
Політика заробітної плати і тарифів
Зменшення заробітної плати Збільшення заробітної плати
Політика державних інвестицій
Скорочення державного будівництва Прискорення виконання інвестиційних програм

Поняття фіскальної політики

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави регулювання доходів та державних витрат.
Заходи фіскальної політики визначаються поставле­ною метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних сплат і оподаткування. Основою фіскальної політики є бюджет. Бюджет необхідний для досягнення економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит або перевищення бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку. Свідоме маніпулювання державним бюджетом – це найбільш ефективний інструмент державного впливу на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін.
До фіскальної політики належить тільки такі маніпу­ляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.
Фіскальна політика виконує такі основні функції:
– впливає на стан господарської кон'юнктури;
– перерозподіляє національний доход;
– нагромаджує ресурси для фінансування загальнодержавних технічних програм.
Складовими фіскальної політики держави є: а) дискреційна фіскальна політика; б) недискреційна фіскальна політика (політика автоматичних стабілізаторів).

Основні джерела доходів

Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:доходи від власності та підприємницької діяльності;адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;надходження від штрафів та фінансових санкцій;інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:надходження від продажу основного капіталу;надходження від реалізації державних запасів товарів;надходження від продажу землі та нематеріальних активів;податки на фінансові операції та операції з капіталом.Трансферти.

Податки та функції податків

Більшу доходну частину бюджету складають податкові надходження – платежі господарських суб'єктів державі
Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків, в результат яких створюється загальнодержавний централізована фонд грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Податки в поєднанні з іншими економічними важелями виконують такі функції:
розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами;
фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальнодержавні потреби;
регулююча – вплив податків на різну діяльність їхніх платників.

Основні групи податків

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків, в результат яких створюється загальнодержавний централізована фонд грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. За механізмами формування податки поділяються на прямі та непрямі.
Прямі податки вилучаються безпосередньо у одержу­вачів доходів, власників майна. До прямих належать такі податки: – прибутковий з населення; – на прибуток корпорацій; – на приріст капіталу; – із спадщини і дарувань; – майновий на землю, будови, споруди та ін.; – на цінні папери.
Непрямі податки входять у ціну товару. До непрямих належать такі податки: – на додану вартість; – з обігу; – вибіркові монопольні акцизи (на тютюнові та горілчані вироби, бензин); – мита.

Державні видатки

Державні видатки — це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.Державні видатки. До державних видатків належать:
– державні інвестиції, які спрямовані на виконання загальнодержавних програм (здійснення заходів з охоро­ни довкілля, будівництва атомних електростанцій, газо­проводів та ін.); – виплати заробітної плати працівникам державного сектора; – видатки по сплаті процентів внутрішніх та зовні­шніх займів;

– трансферти.

Державнмй бюджет

Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, яка визначає методи і джерела фінансування! бюджету та його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витра­чається на державні потреби.

Виплати з держбюджету

Бюджетні кошти використовуються для державних
купівель з метою: – збільшення сукупного попиту; – фінансування економіки; – фінансування науково-технічних досліджень і роз­робок; – фінансування військових витрат; – витрат на управління;
– фінансування цільових програм; – виплат трансфертів (субсидії, субвенції, допомога, дотації), кредитів і допомоги іншим державам.

Стани держбюджету

Державний бюджет може бути дефіцитним, якщо ви­датки перевищують доходи, або профіцитним, якщо до­ходи перевищують видатки. При спаді виробництва бюд­жет дефіцитний, при піднесенні – профіцитний.
Державний бюджет буде нормальним, якщо видатна частина держбюджету дорівнюватиме доходній. Дефіцит держбюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % ВНП. Якщо він пе­ревищує цей рівень, то це негативно відбивається на функціонуванні грошової та кредитної систем і всієї еко­номіки в цілому.
Причини дефіциту державного бюджету: – зменшення приросту національного доходу в умо­вах кризового стану економіки; – падіння доходів; – зменшення акцизних податків, які надходять у держбюджет; – збільшення бюджетних витрат; –і- непослідовна фінансово-економічна політика. Для зменшення бюджетного дефіциту треба: ,/. ~ змінити систему оподаткування; – ліквідувати дотації збитковим підприємствам; – перейти від фінансування до кредитування; – знизити витрати на управління державою; – підвищити роль місцевих бюджетів; – скасувати необґрунтовані фінансові пільги.

Державний борг

Державним боргом називається нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування економіки Він може бути внутрішнім та зовнішнім.
Внутрішній державний борг - це заборгованість дер­жави своїм власним громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.
Зовнішній борг – заборгованість держави організаціям та громадянам інших країн.
Основні негативні економічні наслідки державного боргу:
1. Скорочення споживання і заощадження населен­ням країни.
2. Збільшення податків для обслуговування державно­го боргу, що є антистимулом економічної активності.
3. Перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій. (При збільшенні державного боргу відсот­кові платежі, як складова частина бюджетних витрат, збільшуються. Отже, державний борг збільшує бюджетний дефіцит.)
При бюджетному профіциті державний борг може ча­стково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок процента. Державний борг також можливо погасити через додаткову емісію грошей, але ціною такого погашення буде збільшення темпів, інфляції.

Поняття грошова система

Грошова́ систе́ма — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки
Сучасні гроші є результатом історичної еволюції фор­ми грошей та законодавчого закріплення їх.
У процесі розвитку ринкового господарства на основі ускладнення зв'язків між його суб'єктами і збільшення часових розривів між виробництвом і реалізацією товарів та послуг розповсюдженою формою грошей стають кредитні гроші. Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність гро­шових засобів, які виступають у двох формах: готівковій і безготівковій. За обсягом готівкові гроші значно поступа­ються грошовим засобам, що знаходяться на рахунках (банкноти і розмінна монета в сучасних умовах станов­лять приблизно 10% всіх грошових засобів).
Різноманіття грошових засобів, що функціонують у сучасній економіці, породжує проблему виміру грошової маси.
Грошовий обіг повинен вимірюватися і контролюватися державою.

Елементи грошової системи.

Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:грошову одиницю;види державних грошових знаків;масштаб цін;валютний курс;порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаківрегламентацію безготівкового грошового обігу;правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;державний орган, який здійснює грошово — кредитне й валютне регулювання.

Еволюція форм грошей

Еволюція форми грошей:
Товарні грошові еквіваленти – товар, з натуральною формою якого пов'язана його суспільна функція загаль­ного еквівалента.
Золоті та срібні монети – повноцінні монети із золо­та або срібла, які виконують усі функції, грошей.
Білонні монети – неповноцінна розмінна монета, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та витрат на її чеканку.
Паперові гроші – грошові знаки, що випускаються центральним державним органом (Національний банк України, ФРС – США, Центральний національний банк Росії), для покриття фінансових потреб держави, що проявляються в дефіциті державного бюджету і забезпе­чені певною купівельною спроможністю.
Кредитні гроші – знаки вартості, які виникли на ос­нові заміщення майнових зобов'язань держави і приват­них осіб.

 

 

Види кредитних грошей

Види кредитних грошей:
Вексель – боргове зобов'язання позичальника креди­тору про виплату боргу в зазначений строк.
Банкнота (банківський білет) – грошові знаки, які ви­пущені емісійними банками. Сучасні банкноти не мають власної внутрішньої вартості.
Депозитні гроші – система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунку на інший.
Чек – наказ власника рахунку кредитній установі, яка обслуговує його, сплатити певну суму грошей власнику чека.
Електронні гроші – система банківських розрахунків за допомогою ЕОМ.
Складовою частиною грошової системи є її елементи.

 

Структура грошової маси

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів, які знаходяться в народному господарстві в готівковій та безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу та накопичення. Грошовий обіг повинен вимірюватися і контролюватися державою. Структура грошової маси будується за принципом розширення, тобто наступні грошові форми включають в себе попе­редні. Розширення відбувається за ступенем ліквідності активів.
Залежно від ступеня ліквідності різних форм грошей виділяють такі показники грошової маси:
М0 – включає готівкові гроші в обігу (паперові гроші та монети);
М1 – включає: М0; депозити до запитання в ощадбан­ках; депозити до запитання в комерційних банках; кош­ти на розрахункових, поточних та інших рахунках;
М2 – включає: М1, строкові внесення в ощадбанках;
М3 – включає: М2; облігації державних позик; депо­зитні сертифікати банків.

 

Поняття інфляції

Інфляція – довгострокове стійке підвищення загаль­ного рівня цін, що призводить до знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності. Інфляція спричиняється перевантаженням сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою товарами і послугами. Внаслідок цього змінюються параметри рівноваги потоку товарів і послуг та потоку грошей:
Пропозиція грошей • Швидкість обігу =
= Загальний рівень цін • Кількість товарів і послуг.
Також існують поняття дефляції – довгострокове і без­перервне зниження загального рівня цін – і дезінфляції – уповільнення темпів інфляції. Для кількісного визначен­ня інфляції використовуються індекси цін і рівень цін. На практиці інфляція, як правило, вимірюється зміною індексу споживчих цін.
При розгляді інфляції важливим поняттям є інфля­ційні очікування, тобто очікування подальшого зростан­ня цін господарськими суб'єктами. Розрізняють адап­тивні та раціональні інфляційні очікування.
Адаптивні інфляційні очікування грунтуються на харак­теристиці змін інфляції в минулому. Очікування інфляції змінює поведінку індивідів у споживанні і плануванні Діяльності, що сприяє подальшому розвитку інфляції.
Раціональні інфляційні очікування грунтуються не тільки на характері змін інфляції в минулому, а й на аналізі майбутніх змін за рахунок економічної політики. Таким чином, інфляційні очікування скорочуються і, як наслідок, змінюється поведінка індивідів.

Причини інфляції

При ви

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти