|
Макроекономіка- розділ економічної науки.Суть та завдання макроекономіки.
Макроекономіка- розділ економічної науки.Суть та завдання макроекономіки. В основі макроекономіки лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матерілаьними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умво підпвищення ефективності використання наявних ресусів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки. Є кілька шляхів підвищення ефективності національної економіки. До основних можна віднести такі: забезпечення повної зайнятості ресурсів, досягнення найбільш раціонального роозподілу ресурсів між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними потребами, зростання продуктивності ресурсів ата мінімізація витрат на виробництво рдиниці продукції. Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а джерелом її досягення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція, або головне завдання макроекономіки: воно поялгає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати рівень задоволення маетріальних потреб.
Предмет макроекономіка Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає: – національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему; – окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори,сфера домашніх господарств тощо); – сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту); – економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини); – стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики. Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки – позитивну і нормативну. Позитивнамакроекономіка–це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої – привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого. Нормативнамакроекономіка – це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням економічної системи чи переходом до іншої економічної системи. Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку – конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.
Економічна система як об’єкт макроекономіки.Типи економічних систем. Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Макроекономічні суб’єкти та їх взаємодія На макрорівні національна економіка зображається у вигляді взаємодії чотирьох суб'єктів: сектора домашніх господарств, підприємницького сектора, держави і закордону — на чотирьох ринках: благ, праці, грошей і цінних паперів.
Методи макроекономічного аналізу Широке застосування в макроекономіці знаходятькількісні методи,які допомагають йти від відомих фактів до невідомих. При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів. Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів: – ex post – національне рахівництво; – ex ante – прогностичне моделювання. Ex post (генетичний) аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функцонувала і яких результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових. Аналіз ex ante (функціональний) – це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу – визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.
Макроекономічні моделі: сутність тиа типи Макроекономіка використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші. Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання. Макромоделі – це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді. Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі. Екзогенні величини – це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків). Ендогенні величини – це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, реальна ставка процента, рівень цін). Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.
Функції макроекономіки Функціональне призначення макроекономіки випливає із її предмету. До основних функцій макроекономіки слід віднести: – теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); – виховну (виховання макроекономічного мислення); – прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи); – практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); – методологічну (макроекономіка як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін). 10.Основні макроекономічні показникиОсновними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість. Загальний рівень цін – показник, що визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за індексом цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка є масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період і визначається за формулою:
Методи обчислення ВВП ВВП – це ринк.вартість кінц.продукції або додана вартість, ств.резидентами всередині країни. Кінц.продукцією є лише та частка ВВ, яка спрямив.на невиробн.споживання, інвестування та експорт. Це озн., що при обчислення ВВП із ВВ має відніматися проміжна продукція, тобто МВ, які використ. ВВП можна обчислити трьома методами: 1)виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії; 2)методом доходів (розподільчим): ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії; 3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчисле- Y = C + І + G +NX, де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X – M. СНР:ВВП ВВП ― це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. ВВП= ∑ (ВВ - МВ) + (ПП - С), де ВВ ― валовий випуск окремих галузей, МВ ― матеріальні витрати окремих галузей, ПП ― продуктові податки, С ― субсидії; (ПП - С) ― чисті прод. подат. ВВ ― це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. МВ ― витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання. ПП ― це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів та послуг, що виробляються, продаються чи імпортуються підприємствами – резидентами (ПДВ, АЗ, мито). С ― це субсидії, що надаються п/п – резидентам із державного бюджету на відшкодування постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт і т. ін. ВВП та економічний добробут Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як най-обґрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки. По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативных факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується. По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП. По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту. Структура сукупного попиту Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).
Крива сукупного попиту Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (рис. 3.1).
Крива сукупної пропозиції Крива сукупної пропозиції А5 описує залежність обсягів національного виробництва б від рівня цін Р (рис. 3.3).
Потенційний (природний) ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін. Потенційний ВВП вимірюється рівнем, на якому б був ВВП, якщо б усі ресурси повністю використовувались. При цьому, звичайно, не йдеться про 100-відсоткове використання робочої сили і капіталу. Це практично неможливо. Обєкти національного ринку Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин, що виникають у сфері обміну внаслідок купівлі-продажу товарів, капіталу, послуг, робочої сили. Об'єктами ринкових відносин є те, для чого вони існують: насамперед, це :
Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.
Короткі цикли Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці. Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери. Середні цикли Середні цикли їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років. Середні цикли ще називають промисловими. Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх. Великі хвилі Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури. Антикризова політика Антикризова (кон'юнктурна) політика спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз.
Поняття фіскальної політики Фіскальна політика – це сукупність заходів держави регулювання доходів та державних витрат. Основні джерела доходів Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі. Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:доходи від власності та підприємницької діяльності;адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;надходження від штрафів та фінансових санкцій;інші неподаткові надходження. Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:надходження від продажу основного капіталу;надходження від реалізації державних запасів товарів;надходження від продажу землі та нематеріальних активів;податки на фінансові операції та операції з капіталом.Трансферти. Податки та функції податків Більшу доходну частину бюджету складають податкові надходження – платежі господарських суб'єктів державі Основні групи податків Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків, в результат яких створюється загальнодержавний централізована фонд грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. За механізмами формування податки поділяються на прямі та непрямі. Державні видатки Державні видатки — це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.Державні видатки. До державних видатків належать: – трансферти. Державнмй бюджет Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, яка визначає методи і джерела фінансування! бюджету та його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби. Виплати з держбюджету Бюджетні кошти використовуються для державних Стани держбюджету Державний бюджет може бути дефіцитним, якщо видатки перевищують доходи, або профіцитним, якщо доходи перевищують видатки. При спаді виробництва бюджет дефіцитний, при піднесенні – профіцитний. Державний борг Державним боргом називається нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування економіки Він може бути внутрішнім та зовнішнім. Поняття грошова система Грошова́ систе́ма — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки Елементи грошової системи. Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:грошову одиницю;види державних грошових знаків;масштаб цін;валютний курс;порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаківрегламентацію безготівкового грошового обігу;правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;державний орган, який здійснює грошово — кредитне й валютне регулювання. Еволюція форм грошей Еволюція форми грошей:
Види кредитних грошей Види кредитних грошей:
Структура грошової маси Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів, які знаходяться в народному господарстві в готівковій та безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу та накопичення. Грошовий обіг повинен вимірюватися і контролюватися державою. Структура грошової маси будується за принципом розширення, тобто наступні грошові форми включають в себе попередні. Розширення відбувається за ступенем ліквідності активів.
Поняття інфляції Інфляція – довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, що призводить до знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності. Інфляція спричиняється перевантаженням сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою товарами і послугами. Внаслідок цього змінюються параметри рівноваги потоку товарів і послуг та потоку грошей: Причини інфляції При ви
Загрузка...
|
|||||||||||||||
|