ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Економічна система як об’єкт макроекономіки.Типи економічних систем.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

Макроекономічні суб’єкти та їх взаємодія

На макрорівні національна економіка зображається у вигляді взаємодії чотирьох суб'єктів: сектора домашніх господарств, підприємницького сектора, держави і закордону — на чотирьох ринках: благ, праці, грошей і цінних паперів.
Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарські осередки всередині країни, які постачають економіку ресурсами і використовують отримані за них гроші для придбання благ і задоволення власних потреб. Домашні господарства виявляють три види економічної активності:
– пропонують засоби виробництва, що знаходяться в їхній приватній власності;
– споживають частину одержуваного доходу, купуючи споживчі блага;
– зберігають решту доходу, купуючи цінні папери і нерухомість.
Підприємницький сектор являє собою сукупність усіх фірм, зареєстрованих всередині країни і створених для виробництва і реалізації благ. Економічна активність даного сектора зводиться до:
– попиту на засоби виробництва;
– пропозиції благ;
– інвестування.
Державний сектор — це всі державні інститути і заклади, що виробляють суспільні блага і надають їх споживачеві безкоштовно, тобто без безпосередньої оплати кожної споживаної одиниці блага. До числа найважливіших благ належать: безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної соціальної і виробничої інфраструктур. Економічна активність виявляється в:
– закупівлі благ;
– стягненні податків;
– пропозиції грошей.
Сектор закордон складається з економічних суб'єктів, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, а також іноземних державних інститутів.
Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом і національними валютами

 

Методи макроекономічного аналізу

Широке застосування в макроекономіці знаходятькількісні методи,які допомагають йти від відомих фактів до невідомих. При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів.

Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів:

– ex post – національне рахівництво;

– ex ante – прогностичне моделювання.

Ex post (генетичний) аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функцонувала і яких результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.

Аналіз ex ante (функціональний) – це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу – визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

 

Макроекономічні моделі: сутність тиа типи

Макроекономіка використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макромоделі – це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.

Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Екзогенні величини – це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків).

Ендогенні величини – це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, реальна ставка процента, рівень цін).

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.

 

Проста модель кругообігу продуктів і доходів

У змішаній економіці головну координуючу роль виконує ринок. Пов'язуючи між собою продавців і покупців, ринок встановлює ціни і розподіляє обме­жені ресурси згідно з платоспроможними потребами економічних суб'єктів. Але ринок — це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремих видів ринку. Центральне місце в ринковій системі займають два види ринку: ринок продуктів і ринок ресурсів.

Ринок продуктів — це ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами товари та послуги.

Ринок ресурсів — це ринок, на якому підприємства купують у домашніх господарств ресурси, необхідні їм для виробництва: робочу силу, капітал і природні ресурси.

Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства і підприємства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага.

Економічний кругообіг випливає із передумови, що домашні господарства витра­чають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а виробничі витрати підприємств еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. У дійсності це не так. Для того щоб відтворити реальну картину економічного кругообігу, потрібно врахувати ще фінансовий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції.

Місце макроекономіки в системі наук

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілістності. Макроекономіка – це той особливий погляд на економічні відносини, яким на них має дивитись керівник уряду, державний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло зацікавлень якого не обмежується родинними проблемами.

Іноді макроекономіку називають теоритичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства, саме тому вона тісно пов’язана з низкою наук: статистика, математика, економічна географія, політична економіка тощо.

Функції макроекономіки

Функціональне призначення макроекономіки випливає із її предмету. До основних функцій макроекономіки слід віднести:

– теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів);

– виховну (виховання макроекономічного мислення);

– прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи);

– практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей);

– методологічну (макроекономіка як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

10.Основні макроекономічні показникиОсновними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національ­ного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.
Національний обсяг виробництва – показник, за допомогою якого можна встановити обсяг матеріальних благ та послуг, вироблених у суспільстві за певний проміжок часу. За існуючою в більшості країн методикою, обсяг виготовленої продукції чисельно виражають показником ВВП (валовий внутрішній продукт)
ВВП визначають як сукупну ринкову вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за рік.

Загальний рівень цін – показник, що визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за індексом цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка є масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період і визначається за формулою:


Процентна ставка – ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік).
Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки:
Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка – Рівень інфляції.
Зайнятість – показник, який відображає співвідношення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних у країні.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти