![]() |
Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація
Світові процеси та обличчя журналістики в Україні Столиця і провінції— особливості розвитку ОМІ. Цензурна ситуація та її найважливіші характеристики. Стилістика сучасної журналістики: тенденції до посилення інформативності, трансформації на користь інформаційних жанрів, аполітичність інформації, посилення оціноч-носпи в сучасних ОМІ, іронічність як своєрідний спосіб непрямої оцінки, "стеб" як стиль сучасної журналістики, його негативний вплив на свідомість, мову і мислення, посилення авторського "Я", заміна називних заголовків на дієслівні, які відіграють роль лідів, широке використання розмовногостилю, просторіччя, жаргону, мови вулиці, диференціація ОМІ за стильовими ознаками Масово інформаційна ситуація в Україні сьогодні відзначаєтьсярухливістю й динамізмом, що загалом відбиває зміни й еволюцію усіх сфер суспільно-політичного життя. Україна все ще пережинає перехідний період: недостатньо енергійно запроваджуються реформи; ще досить активно діють сили, що прагнуть повернення до старого. Одночасно в суспільствізростає усвідомлення того, що від ОМІ залежить не в остаїшю чергу, куди ж рушить Україна, на засадах яких цінностей буде сформована суспільна свідомість її народу. Україна сьогодні все більше адаптується в світовий інформаційний простір, а відтак на розвиток української журналістикивсе активнішевпливає світова масово-комунікативна ситуація,яка характеризуєтьсятакими основними тенденціями її розвитку: 1) інтенсивно розвивається сучасна комунікативна технологія, 2) процес глобалізації інформаційних мереж, бурхливий розвиток 3) навальне зростання кількостіінформаційних повідомлень мо тувати численніповипарні повідомлення;без допомоги цієї аналітичноїроботи ОМІ читач самостійно неспроможнийупоратися і могутнім потоком інформації,який щодня напалюється на нього; 4) зростає розуміння державами, соціальними ірупами та 5) псе більше виявляється бінарна роль журналістикив культур- 6) зростає число міжнароднихта транснаціональних учасників 7) зростає інтерес до порівняльних транс культурних досліджень, 8) розвиваютьсядискусії про новий міжнародний економічний Концепція нового міжнародного інформаційного порядку була запропонована в серпні 1976 року на Конференції голів держав і урядів неприєднаних держав і була спрямована на подолання зростаючого розривуміж розвинутимий неприєднаними країнами в справі забезпечення засобами інормації й комунікації.У декларації конференції наголошувалося, що колоніальне минулекраїн, які розвиваються, призвело до нерівності у сфері інформаційних стосунків, агегемонія інформаційного імперіалізму загрожує перетворити ці країни на пасисногоспоживача однобічної або неповної інформації. Незважаючи на підтримку ідеї НМі П у Заключному актіНаради збезпеки і співробітництва в Європі та в документах ООН і ЮНЕСКО, вона наштовхнулася на протидію розвинутихкапіталістичних країн, які в так званій Таллурській антидекларацицілком у дусі західного плюралізму зажадализапровадження в інформаційнихвідносинах простої формули: якщо у когось є інформаціята засоби її поширення,то ніхто не може перешкоджати порншеншо цієї інформації. Це означає, що розрив між країнами третього світу і розвинутими країнами реально поглиблюєтьсяй далі, а глобалізаціясвітового інформаційногопростору вже призвеладо перемоги концепції "вільного потокуінформації" і поразки ідеї НМІП.Особливо гірко спостеріга- ти за цим в Україні, де багато говоритьсяпро захопленняінформаційного ринку низькопробною американською продукцією, але малощо робиться для того, аби цей ринок захистити від неї н посприятипояві на ньому конкурентоздатного вітчизняного товаровиробника. Упродовж XX століття лідське суспільство перебувало в стані перманентної кризи, що відзначають усі науковці, до предмета вивчення яких увіходять ті чи інші аспекти соціального життя. Ця кризастала настільки універсальною і глибокою, що людина вже не сприймає її як відхилення від норми, звиклася з нею. Цілком очевидними виглядають сьогодні такі дві речі: по-перше, щоб вижити, людству справді необхідно навчитися жити в умовах кризи, поступово поборюючи її; і, по-друге, зрозуміти, що вихід з кризи можливий лише за умови об'єднання зусиль людства в цілому, оскільки глобальність кризових процесів роблять безпорадними окремі країни в протидіянні їй. Не спиняючись на множинних параметрах виявів кризи, вкажемо лише на три з них, найважливіші. Перший — політичний. Людство все ніяк не може виборсатися з низки численних воєнних конфліктів, які становлять загрозу людському життю в різних куточках планети. Дві жахливі світові війни,що театр воєнних дій розмістили на теренах України, мали жахливі наслідки як для світу в цілому, так ідля нашого народу. В'єтнам, Афганістан, Чечня, Югославія — збройні конфлікти в цих країнах сповнюють тривогою серця людей, причому з останніми людство увіходить і в XXI століття. Війна продовжує залишатися активним методом ведення політики. І в цьому полягає трагедія людства. Думається, що цілком скомпрометованим упродовж XX століття стало поняття "класова боротьба", але на перше місце знову висунулася боротьба міждержавна й міжнаціональна. Стосунки в цій сфері стають джерелами нових військових конфліктів. Другий аспект кризи — екологічний. Засміченість природного довкілля внаслідок промислової діяльності людини вже призвела до катастрофічних наслідків. Швидкими темпами на планеті скорочуються запаси питної види, зменшується кількість кисню в атмосфері, вичерпуються ресурси корисних копшшн, необхідних для виробництва важливих для людини матеріалів, з'являються озонові діри, черз які на поверхню землі проривається смертоносна сонячна радіація. За деякими найбільш сумними пргнозами розв'язка катастрофи може настатті вже через тридцять корів, якщо людство в даній історичній ситуації не складе екологічний іспит перед біосферою. Третій аспект кризи — дегуманізація духовного життя, а передусім журналістики. Запровадження в масову свідомість культу насиль- г сіна, порнографії,зневаги до людини, силових методів розв'язання міжперсонажнихсуперечок — усе це розтиражоване на весь світ каналами масової комунікації призводитьдо трансформації людського мислення її порушенняадекватного сприйняття світу.) Іншимисловами, людина сьогодні стоїть перед такими проблемами, що, не розв'язавшії їх, вона не зможе зберегти в ближчому до насчасі свою самототожність.Футурологи прийшли до висновку: людство перебуває на роздоріжжі; воно може рухатися в бік поглиблення кризи й самознищення або, навпаки, здійснитирішучі кроки задля власного порятунку.Цей останнійваріант найбільш бажаний для кожної окремої людини, наділеної інстинктом самозбереження, але його запровадження можливе лише за умов суспільного контролю, об'єднання зусиль усіх людей, що розуміють масштаби загрози.Найчастіше науковці говорять про необхідність народження навіть нового типу людини. М. М. Моїсеєв уводитьпонятгя колективного інтелекту, Е..В. Гирусов визначає нову якість як Homo ecologus1183. Але так чи інакше, головна ідея, яка закладається в концепцію порятунку, — об'єднання зусиль свідомих небезпеки науковців, політиків, письменників,журналістів навколо завдань подолання кризи. Таке об'єднання можливе лише за допомогою масово-комунікаційних каналів, а якщо вживати традиційнийтермін, — то журналістики. її роль — і не лише електронноговаріанту, а всіх різновидів — буде дедаш посилюватися, вона мусить працювати під знаком соціальної відповідальності за долю людства і стати головним чинником у виробленні нової свідомості, політичної, екологічної, культурної. Але повернімося в Україну. Акщо у світі за журналістикою давно визнано статус "четвертої влади", то в нашій країні їй ще належить пройтискладніш шлях еволюції, головний напрямок якої можна вкласти у формулу: від ЗМІ керованих - - до ОМІ керуючих. На думку авторитетного дослідника професораВ. І.Шкляра, "Україна в значній мірі поки що випадає із світового інформаційного процесу. У країни немає стратегіївигідної і систематичної інтеграціїу світовій телекомунікаційнийі інформаційний простори"1184. У сучасній українській масовій інформації діє загальнийсоціать-нийзакон, згідноз яким журналістика відбиває характер соціачьних і
184 Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра(за sar. ред. проф. В. І. Шкляра). — К., 1998. — Вип. 3. — С. 100.
Становище сучасної української журналістики визначаєтьсятакими ознаками: 1) недостатністю історичних традицій публічногон політичного 2) домінуючою роллю держави та окремих політичних угрупо
3) низьким рівнем дієвості та ефективності української жур 4) стійким перетворенням українських газет на "пресу катаст 5) зниженням аналітичного рівня української преси та посилен 6) відсутністю комплексу стабільних правових, політичних та 7) браком високого професіоналізму в діяльності журналістсько- 8) незахищеністю професійної діяльності журналістів. У столичномуінформаційному просторі ОМІ надзвичайно по- літизовані, що спричинюється розташуванням тут центральних органів - головних гілок влади (парламенту, уряду, адміністрації Презй- дента), кожна з яких прагне підпорядкувати собі частину ОМІ і через них поширювати корисну для себе інформацію; - партій, кожна з яких прагне створити свій ЗМІ або навіть систему ЗМІ і через неї вести агітацію і пропаганду своєї програми. Це призводить до того, що в столиці практично відсутні загальні безпартійні ОМІ. Часто декларована незалежність лише маскує справжню політичнузачежність, тобто перебування ОМІ у полі безпосередніх політичних вказівок і політичного тиску. Політична залежність є головним видом залежності у столичному інформаційному просторі. Вона ж унеможливлює для ОМІ бути в опозиції до репрезентованих ними органів влади. В Україні штучно створюється навмисна відірваність друкованих столичних ОМІ від провінційного, найбільш масового читача, для якого його убоге становище й висока передплатна ціна спричинюють неможливість передплати столичних газет і журналів. Згідно з статистичними даними, 70% населення України не передплачує жодної газети. А решта 30% передплачують свої регіональні видання з програмами телебачення місцевих каналів і місцевою інформацією. Причому міністерство зв'язку й далі підвищує ціни на доставку, що остаточно нищить старі передплатні видання й розчищає дорогу молодим місцевим, як правило розважальним, друкованим ОМІ, які поширюються вроздріб — на розкладках і рознощиками в транспорті — і на тиражі яких, а відтак і на прибутки, передплата не впливає. У цих умовах головним каналом поширення інформації стають електронні ОМІ, контрольовані спеціально створеною Національною Радою з питань радіомовлення і телебачення. Переважна більшість населення України опиняється в полі дії офіційної державної (про урядової) інформації. У провінції ОМІ значно менше політизовані, але це є наслідком меншої активності та інтенсивності тут політичного життя. Послаблення політичного тиску на журналістику не приводить до пом'якшення умов її існування, тому що чим далі в провінцію посилюється економічний тиск. Районні газети просто неспроможні існувати без дотацій райдер-жадміністрацій,а відтак, вони цілком залежні від позиції господаря. Фактором величезноївага є та обставина, що більшість районних газет очолюють журналіста старої генерації, які опинилися на посадах головнихредакторів 20-30 років тому, входили до найвищої районної номенклатури, а відтак звикли до утримання преси коштом держави та правлячої партії. Такі журналісти не здатні пристосуватися до нових
Помітною ознакою нашого часу є розширення спектру ОМІ. Якщо раніше існували лише партійні й фахові видання, то тепер, окрім, зрозуміло, загальних ОМІ, маємо розважальні, рекламні, жіночі, бізнесові, сільськогосподарські, молодіжні, еротичні і т. д. газети й журнали. Мовна ситуація в інформаційному просторі України відзначається перевагою російськомовних ОМІ, які економічно поки що витісняють українські. У східних і південних регіонах нашої держави українськими за мовою залишаються районні, деякі міські й обласні ОМІ, які перебувають на дотаціях держбюджету. Традиційно сильні позиції української мови в західних областях держави. По-українськи видаються друковані органи партій і громадських організацій, програма яких спрямована на підтримку й розбудову української державності. Причини цьому історичні — наслідки сучасні. Мовна ситуація в українській журналістиці — спадщина тоталітарного минулого. Витискування української мови з усіх сфер ужитку, переслідування її носіїв і патріотично налаштованих українців, що тривало впродовж багатьох поколінь, спричинило те, що кількість читачів російськомовної преси на сьогодні реально більша, ніж української, особливо в східних та південних регіонах нашої країни. Таке становище створене багатолітньою кадровою політикою, що в СРСР зводилася до відкачування найбільш талановитих умів (між ними й журналістів) з України до Росії і в заповнюванні вакантних місць випускниками з журфаків університетів Росії. Якщо навіть відкинути імперське мислення, вироблене в росіян впродовж багатьох поколінь їхнього панівного становища в Росії й Радянському Союзі, і уявити, що людина прибуває на Україну з найкращиминамірами вивчите мову, літературу й культуру, це неможливо зробити, в 22 роки починаючи з нуля по закінченні вузу, мало що до того знаючи про Шевченка, Франка, Лесю Українку, М. Лисенка, Марію Заньковецьку та інших діячів нашої історії і культури. Але почасти саме в рукахтаких осіб опинилася українська журналістика. "Із сумом треба констатувати, —пише з цього привову видатний журналістикознавець В. Й. Здоровега, — що сьогодні, на сьомому році незалежності, (текст створений у 1998 році. — І. М.) нам в Україні, у середовищі журналістівбракує патріотично настроєнихжурналістів. Є досить кваліфіковані,талановиті працівники мас-медіа, які так і не пройнялись дієвою любов'ю до батьківської землі, заражені певним скепсисом, відчуттям меншовартості,непевності"1185. Але за роки незалежності в мовній ситуації України намітилися певні зрушення. Від 1991 року припинена практика звільнення від вивчення українськоїмови в середніх школах, що було звичайною справою в СРСР, а також припинена примусова масова міграція, тобто перемішування народів, найперше інтелігенції, з метою її поросійщення або використання російської інтелігенції для денаціоналізації нашого краю; нарешті, можна все ж говорити про держави}' політику підтримки українського слова. Існує й опір політиці підтримки української мови. Проте історичною реальністю стало нове покоління громадян України, яке хоч і не є ще україномовним в цілому, але вже позбавлене українофобства, нігілістичного ставлення до українського слова й створюваних на його фунті духовних цінностей. На концертах українських естрадних співаків головний глядач — молодь 14-17 років, тобто та, що прожила свідоме життя в незалежній Україні. Соціологічні дослідження засвідчують, що гасне хвиля антиук-раїнізму, з кожним роком росте кількість проукрашськи налаштованих громадян, а відтак скоро за діалектичним законом кількість перейде в якість. З'явиться нове покоління, що потребуватиме задоволення своїх духовних потреб на теренах української мови й культури, а відтак і журналістики, яка, зрозуміло, є й мусить бути складовою частиною і фактором творення української культури. Хотілося б думати, що останню крапку в мовнійпроблемі поставив своїм рішенням від 16 грудня1999 року Конституційний суд України, давши офіційне тлумачення положень статгі 10 Конституції України щодо застосування державноїмови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах країни. Конституційнийсуд вирішив:положення частини першої статті 10 КонституціїУкраїни, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так. що українська мова як державна є
Журналіст, що випускається будь-яким вищим навчальним закладом України, мусить добре володіти письмовою і усною українською мовою, що є одним із Гарантів успішного здійснення ним його професійної масово-інформаційної діяльності. Цензурна ситуація в Україні залишається все ще складною. За Конституцією, цензура в нашій державі заборонена, тобто заборонено попередній перегляд творів, п'єс, телепередач, кореспонденції з метою нагляду й контролю. Але поза цим використовуються найрізноманітніші способи тиску на редакції в цілому і окремих журналістів, аби домогтися відповідних коректив у їхній позиції. їм нічого не забороняють, але виразно натякають, закликаючи до послуху. ^Гиск буває за силою грубий і оксамитовий. Грубий тиск (метод батога) — теж реалія нашого життя. Його смисл — у прямій боротьбі з журналістами, застосуванні проти них адміністративної й фізичної сили. Оксамитовий тиск (метод пряника) полягає в тому, що журналістові чи редакції ніхто не диктує відкрито бажану для певних кіл позицію, але за принципом "розумному — досить" дають можливість самим здогадатися, чого від них хочуть. За способом дії тиск буває політичний, ідеологічний, економічний, моральний і фізичний. 1. Політичний тиск виявляється в прямому чи непрямому втручанні гілок влади в діяльність журналістів. Окрім безпосередніх
вказівок і вимог, можуть існувати інші способи надання переваг тим чи іншим виданням, як-от: узяти чи не взяти редактора чи журналіста з га-ієти в закордонну поїздку Президента чи Прем'єра, надати в першу чи в другу чергу оперативну офіційну інформацію тощо. 2. Ідеологічний тиск виявляється в приховуванні з ідеологічних 3. Економічний тиск полягає в розширенні чи скороченні фінансу а) практично всім зрозуміло, що за нинішньої економічної ситуації (в основному через низьку купівельну спроможність громадян) державна підтримка інформаційної сфери незалежної України і конче необхідна й вкрай корисна; і економічна допомога виданням від імені держави фактично надається; на практиці це означає, що така допомога надається за рахунок держави, з державних коштів, але не державою, а вищими й нижчими державними посадовцями, які мають доступ до розподілу державних коштів і за власними уподобаннями, у міру свого розуміння ситуації, прагнень власного іміджу й кар'єри фінансують ті чи інші видання; б) твір журналіста є товар і як такий потрапляє на інтелектуальний ринок; продаючи свій твір, журналіст однак повинен ставити перед собою завдання служити істині, загальнолюдським ідеалам, а не "золотому тільцю"; треба бути зшіежним від передплатника, чт^ача, а не від господаря; залежність від передплатника й рекламодавця є свобода журналіста. "Кажуть, після проституції наша професія на другому місці", — сказав ВіталійКарпенко, головний редактор газети "Вечірній Київ", маючи на увазі саме товарні відносини, що складаються навколо журналістської творчості. "Журналістипродажні — це нормально, бо журналіст має бути продажним, — вважає політичний оглядач Володимир Скачко. — Журналіст, який не продажний, — то не журналіст, бо ефективність журналіста визначається в тому, скільки матеріалів віннаписав і скільки газет захотіли ці матеріали купити. Найвища "продажність" журналіста, найвища оцінка його кваліфікації — коли він може бути надрукованийскрізь і коли його однаково лають як комуністи, так і націонал-демократи". 4. Моральний тиск здійснюється через суди. Недосконалість на 5. Фізичний тиск особливо жахливий. Це розбійні напади, погра Урізноманітнення форм і способів тиску на журналістику, зрештою, лише засвідчує відсутність головного чинника придушення преси — попередньої цензури. Власне, ці способи й віднаходять різні заклади й організації для встановлення свого контролю над інформаційною сферою країни. Боротьба за журналістику ведеться тому, що вона вже здобула певну самостійність, незалежність від влади, а відтак і завоювала авторитет серед народу, стала чинником формування суспільної свідомості, а не просто знаряддям агітації і пропаганди. За свідченням уже згадуваного Віталія Карпенка, "незважаючи на складну обстановку, ЗМІ в Україні потихеньку стають четвертою владою". Жанрово-стильова картина сучасної української журналістики відзначається теж істотними прикметами, що відрізняють її від попереднього радянського етапу. Передусім впадає в око тенденція до посилення інформаційності. Тоді як у світовій журналістиці в 1990-х роках намітилося зростання питомої ваги аналітичних жанрів, а в США виникла навіть школа аналітичної журналістики, на пострадянських просторах ОМІ,
звільнені від обов'язку тенденційної,пропаґандивної аналітики, кинулися в іншу крайність, максимально розширивши рівень оголеної інформаційності. Зникли найбільш впливові аналітичні та художньо-публіцистичні жанри — передові статті, фельстони, нариси. їх витіснили матеріалиіз загостреним інформаційнимначалом. Журналістикузатопила хвиля дрібних тем і дрібних жанрів. Поруч із зростанням питомої ваги інформаційної журналістики в ній посилюється потяг до оціночності. Одним з шляхів посилення оціночності є зростання ролі літературного прийому в обробці матеріалу. Журналістський текст все відчутніше набуває ознак літературності: змінюється його стилістика в напрямку до есеїзації, слово стає більш емоційним, образно виразним, дотепним. Другий шлях реалізації оціночності виявляється тоді, коли, не маючи змоги вийтина рівень повноцінної аналітичності, знаходить для себе реалізацію віронії як в одному з найголовніших способів непрямої оцінки. Останнім часом у журналістських колах поширилося професійне слово "стеб", яким і позначають нову, окреслену вище, якість журналістики. Стеб — це блазнювально-блюзнірські, шшіапутно-агресивні, почасти пародоксальні поведінка, мислення, спілкування, відношення до чого-небудь, а, можливо, й ширше — цілийспосіб життя, а також відповідний стиль у журналістиці, літературі, живописі, кіно. Така манера нав'язує читачам агресивно-нігілістичне ставлення до всіх явищ дійсності і є не лише стилем висловлюватися, але й світоглядною позицією, зміст якої у висміюванні всього і всіх, у негативному сприйнятті, а то й запереченні всього життя. Посилення іронічності все ж не є єдиним способом реалізації оціночності.В усій, а не лише в "стебовій", журналістиці намітилося посилення позиції авторського "Я", яке раніше було приглушене, розмивалося в обов'язковій партійності, необхідності демонструвати передусім свою класово-соціальну сутність. Сьогодні на черзі дня демонстрація особистіших рис характеру журналіста. Авторське "Я" стає більш м'яким, толерантним, розкутим, людяніш. Відходить у минуле однолінійне, чорно-біле бачення світу, натомість запроваджується плюралістична модель дійсності, багатокольорове сприйняття проблем і явищ. Не викриттяворогів, а пошук друзів і однодумців, консолідація населення України в українськийнарод стають актуальними завданнями для такого авторського "Я". Це позиція людини-спостерігача,аналітика, мислителя, але не судді, інспектора чи наглядача. "Зрозуміло, що кожен виступ журналіста, — наголошує В. В. Ли-занчук, — які б ідеї він не сповідував, має бути спрямований не на роз-
r
Посилення авторського "Я" відбивається не лише в конкретних журналістських матеріалах, але й у праці цілих редакційних колективів. Якщо всі радянські газети були більш-менш схожі одна на одну, то зараз йдуть інтенсивні пошуки свого обличчя для кожного видання, свого текстового стилю й зорового образу. Наш час — це період диференціації газет та й усіх ОМІ за стильовимиознаками, період бурхливих шукань на теренах газетно-публіцистичних стилів. Стильове розкріпачення, звільнення від навмисної одноманітності призвело до своєрідної мовної революції на шпальтах наших періодичних видань. Широким потоком до газет і журналів ринула раніше пасивна лексика, що практично не допускалася в літературну мову: просторіччя, жаргонізми. Літературна мова виявилася під ударом мови майданів і вулиць, розмовної стихії. Змінилася й стилістика заголовків. Вони все більше набувають характеру розповідних двоскладових речень, дієслівні конструкції витісняють називні. Підраховано, що в деяких газетах дієслівні заголовки складають часом 90% від усієї кількості і відіграють роль своєрідних лідів. У поширенні таких заголовків-речень виявляється також посилення інформаційної функції сучасної журналістики. Такою виглядає масово-інформаційна ситуація в Україні сьогодні. Можливо, створена нами картина є неповною, багато що бачиться недостатньо виразно зблизька, на невеликій віддалі часу, але цілком очевидно, що в 1990-х роках розпочався новий етап в історії української журналістики, остаточну оцінку якому дадуть науковці, а не його учасники. СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА ГАЗЕТНА КАЧКА — іпсевдоінформація, фальшива, вигадана сенсація, іноді явна брехня, очевидна своєю безглуздістю й неправдивістю. Існує три версії походження цього виразу. Згідно з першим його авторство приписується засновнику протестантизму (лютеранства), видатному діячеві Реформації Мартіну Лютеру (1483-1546). Якось у промові він помилився і замість слова "леґенда" сказав "люґенда". Німецькою мовою "люте"— "брехня", а "енте"— "качка". Сприйняте на слух слово трансформувалося в "люґенте", що буквально означало "брехлива качка ". Відтоді так почали говорити про помилкові дані, неправдиву інформацію. Друга версія така. Виникнення виразу знову сталося в Німеччині й пов 'язується з німецькою мовою, але пересувається в XVII століття, коли вже існували перші газети. Після сумнівних, але спокусливих для росту тиражу, повідомлень журналісти, щоб лишитися в межах добропорядності, ставили помітку з двох літер: "NT" — ен-те, що являло собою скорочення латинського виразу "поп testatur" — не перевірено. Умовний знак звучав як "енте", що по-німецьки означало "качка". З часом це слово все частіше стало вживатися для позначення безсоромних журналістських вигадок. Відповідно до третьої версії, виникнення виразу пов 'язують з анекдотом |
|
|