ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Замір кутів відхилення свердловини від вертикалі кидальним приладом

У процесі буріння свердловини постійно спостерігають за відхиленням свердловини кидальним приладом (рис. 3.30).

Перед підійманням бурильного інструменту для заміни долота у сере­дину бурильних труб спускають кидальний прилад і залишають свердлови­ну в стані спокою на 10—12 хв. Прилад доходить до нижньої частини бу­рильного інструменту і зупиняється над долотом (при роторному бурінні) або над турбіною (при турбінному способі буріння).

Після підіймання бурильних труб на поверхню із кидального приладу виймають скло і вивчають положення на ньому риски, що утворилася вна­слідок дії плавікової кислоти. Якщо риска розташована горизонтально, то свердловина є вертикальною. Якщо риска нахилена, то вимірюють кут (З між рискою і горизонтальною лінією. Це і є кут відхилення свердловини від вертикалі (рис. 3.31). У цьому разі слід негайно викликати геофізичний загін для проведення інклінометри' — виміру кута і азимута відхилення свердловини.

Рис. 3.30. Принципова схема кидального приладу

Рис. 3.31. Замір кута відхилення свердловини від вертикалі на склі по рисці від плавікової кислоти.

Свердловина: а —вертикальна; б — викривлена під час буріння


3.4. СПОСТЕРЕЖЕННЯ У СВЕРДЛОВИНАХ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

П'єзометричні свердловини

П'єзометричні свердловини призначені для спостереження за зміною рівня води в них з метою з'ясування впливу на пласт відбору рі­дини в цілому із пласта і в окремих свердловинах, а також для з'ясування впливу нагнітання води в пласт, якщо воно проводиться. Дані п'єзометри­чних свердловин можна використовувати для вивчення характеру перероз­поділу пластових тисків у нафтовому пласті, а також встановлення пруж­них властивостей рідини і пластів під час розробки. Для проведення вимі­рів у таких свердловинах застосовують п 'єзограф.

Прилад (рис. 3.32) складається з поплавця / і контрвантажу 3, закріп­лених на протилежних кінцях сталевого дроту 2, перекинутого через балан­сирний ролик 4. Зміну положення рівня у свердловині постійно сприймає поплавець і через балансирний ролик передає на масштабний ролик 5. Ру­хоме перо, укріплене на повзунку 7, рухається у вертикальній площині від масштабного ролика і робить запис на стрічці барабана записувального ме­ханізму 6, якому обертальний рух надає годинниковий механізм 8. Лічильник обертів 9 безупинно показує положення рівня рідини у свердло­вині. Коли стрічка барабана записувального механізму повністю викори­стана, її замінюють на нову, а отриману криву, що відповідає зміні поло­ження рівня рідини у свердловині з часом, аналізують.

На рис. 3.33 подано схему роботи дистанційного п'єзографа. Усі зміни рівня рідини в свердловині прослідковує поплавець 6, розміщений у корпусі глибинного снаряда 5, і по кабелю 4, на якому спускають сна­ряд, передає на земну поверхню на прилад, що реєструє рух поплавка /, який безупинно фіксує зміни рівня рідини у свердловині. Снаряд спус­кають за допомогою лебідки 3, зв'язаної з електродвигуном 2. Коли по­плавець досягає крайніх верхнього і нижнього положень, автоматично вмикається електропривід лебідки, що спускає чи підіймає снаряд на дов­жину ходу поплавця.

Як п'єзометричні використовують і розвідувальні свердловини, що опи­нилися за контуром нафтоносності або були в експлуатації, а потім обвод­нились контурною водою. Іноді бурять спеціальні п'єзометричні свердло­вини за внутрішнім контуром нафтоносності. Контрольні свердловини слу­гують для спостереження за зміною пластових тисків у нафтовій частині покладу, визначення параметрів пласта, спостереження за рухом водонаф-тового контакту (ВНК), швидкістю просування контурних вод тощо.

Для встановлення положення ВНК у контрольних свердловинах засто­совують електрокаротаж і радіоактивний каротаж. Положення ВНК можна визначити у такий простий спосіб. У свердловину опускають насосно-ком­пресорні труби (НКТ) ближче до вибою і прокачують у них нафту з таким розрахунком, щоб уся свердловина була заповнена тільки нафтою. Потім свердловину залишають якийсь час у спокої, протягом якого відбувається приплив води із пласта у свердловину.


Спостереження за п'єзометричними свердловинами дають змогу отри­мувати інформацію про окремі пласти родовища в законтурній частині, а також вивчати взаємодію між ними і нагнітальними свердловинами.

Контрольні свердловини

Як контрольні використовують будь-які свердловини, в яких один раз на місяць або квартал вимірюють пластовий тиск глибинним манометром. Кількість контрольних свердловин має бути не менше 8— 10 % діючого фонду свердловин. Контрольні свердловини бажано вибирати з числа експлуатаційних, розташованих на характерних ділянках пласта поперек і уздовж його простягання. Як контрольні призначають кращі свердловини, рівномірно розташовані в межах покладу. У разі нагнітання води у поклад вуглеводнів для підтримки пластового тиску контрольні свердловини слід також вибирати (чи спеціально бурити) між нагніталь­ними й експлуатаційними свердловинами для спостереження за перемі­щенням водонафтового контакту.


3.4.3. Нагнітальні свердловини

Спостереження у нагнітальних свердловинах проводять пе­реважно для визначення їх приймальності та встановлення технологічних режимів роботи. При цьому застосовують метод "сталих відборів" і вико­ристовують криві відновлення вибійного тиску.

За методом "сталих відборів" вдається визначити передусім коефіцієнт продуктивності (приймальності) свердловин, тому раціональніше вести до­слідження кривих відновлення тиску. У цьому разі можна визначити про­никність частини пласта, на якій знаходяться досліджувані свердловини, оцінити п'єзопровідність цієї частини пласта, гідродинамічну недоско­налість свердловини й інші показники, дані стосовно яких потрібні для освоєння нагнітальних свердловин і встановлення режиму їх роботи.

Під час проведення зазначених досліджень передбачають вимірюван­ня кількості рідини, яку закачують у свердловину, і встановлюють від­повідні вибійні тиски, а потім будують індикаторну криву і по ній визна­чають коефіцієнт продуктивності свердловин, тобто кількість закачуваної рідини, що припадає на 1 Па перевищення тиску на вибої над пластовим тиском.

Результати дослідження нагнітальних свердловин методом простежу­вання відновлення вибійного тиску обробляють за тією самою методикою, що й під час дослідження нафтових експлуатаційних свердловин.

Слід пам'ятати, що під час дослідження нагнітальних свердловин за кривими відновлення вибійного тиску режим фільтрації рідини в свердло­вині має бути сталим, а свердловина — герметичною.

У разі самовпливу нагнітальних свердловин, тобто водяних свердло­вин, що переливають, дослідження методом простежування відновлення тиску здійснюють за допомогою кривої відновлення тиску не на вибої, а на усті. Для побудови кривої слід дотримуватися таких вимог: 1) стовп води від вибою до устя свердловини після її зупинки має бути нестисливим, тобто жорстко передавати зміни тиску з вибою на устя; ця умова забезпе­чується, якщо свердловина подає чисту воду, тобто у ній відсутні нафта і газ; 2) до зупинки свердловина має працювати на сталому режимі фонтану­вання.

Побудова кривої відновлення тиску за вимірами тисків на усті сверд­ловини має велике практичне значення. При цьому способі дослідження не потрібно спускати в свердловину глибинний манометр, водночас дося-


гається велика точність вимірів тисків, тому що на усті свердловини можна встановлювати поверхневі манометри вищого класу точності (0,35 % і ви­ще), ніж глибинні манометри. Отже, криві відновлення тисків, побудовані за даними вимірів манометрами, встановленими на усті, достовірніші, ніж криві, побудовані за даними глибинних манометрів.

Дослідження проводять у такий спосіб. Порівнюють виміри дебітів свердловин за інтервали часу 2—3 год. Якщо отримані результати різняться не більше ніж на 5—10 %, режим свердловини вважають сталим. Тоді швидким закриттям засувки свердловину зупиняють і фіксують зміну тиску в свердловині по манометру, який встановлений на усті, як і при звичай­них способах зняття кривої відновлення тиску. Спочатку тиск вимірюють через кожні 10 с, а потім у міру уповільнення підвищення тиску інтервали запису вимірів збільшують до 1—2 год. За отриманими даними будують криві відновлення тиску.

Дослідження свердловин у разі закачування води проводять так само, як і дослідження свердловин, що переливають, тобто користуючись по­верхневим (зразковим) манометром для вимірювання зміни тиску. Під час дослідження свердловина може бути зупинена не повністю, а частково, тобто з обмеженням витрати закачуваної води на 30—40 %, після чого спо­стерігають за зміною тиску.

ГЕОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти