ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


МЕТОДИ КОРЕЛЯЦІЇ РОЗРІЗІВ СВЕРДЛОВИН

Кореляція (зіставлення) розрізів свердловин — один з найвідпові­дальніших етапів роботи геолога. На цьому етапі насамперед виділяють опорні (або маркувальні пласти і горизонти, їх ще іменують реперами). Опорними (маркувальними) пластами (горизонтами) називають пласти (го­ризонти), фізико-літологічна характеристика яких відрізняється від харак­теристики вмісних порід і зберігається у межах усього родовища, нафтога­зоносного району або навіть регіону.

Згідно з результатами вивчення розрізів свердловин за даними елек­тричного і радіоактивного каротажу геоелектричні та георадіоактивні репе-ри-максимуми або репери-мінімуми на кривих уявного опору (УО), гамма-каротажу (ГК) або нейтронного гамма-каротажу (НГК) можуть простежу­ватися в межах одного родовища, району або регіону.

Прикладами маркувальних горизонтів у Західноукраїнському нафтога­зоносному регіоні можуть слугувати так звані роговикові горизонти у мені-літовій світі олігоцену Внутрішньої зони Передкарпатського прогину, а та­кож гіпсо-ангідритовий горизонт тортону у відкладах неогену Зовнішньої зони цього прогину. Зазначені горизонти чітко відрізняються від вмісних порід літологією і відбиваються на усіх діаграмах ГДС.

Кореляція дає змогу встановити послідовність залягання пластів гір­ських порід, які розкриті свердловинами, виділити одновікові пласти, простежити зміну їх товщин, літологічного і фаціального складів, виявити тектонічні порушення. На основі узагальнення та інтерпретації результа­тів кореляції складають геологічні розрізи, структурні карти, карти тов­щин, карти неоднорідностей, за якими вивчають будову продуктивних пластів.

Кореляцію також здійснюють за зразками гірських порід з відслонень у процесі геологічної зйомки або за керном, піднятим зі свердловин. Проте низький відсоток винесення керна і відсутність суцільного відбору зразків утруднюють кореляцію.

Найефективнішою є кореляція розрізів свердловин за матеріалами ГДС. У кожній свердловині проводять комплекс промислово-геофізичних досліджень, і виділені, наприклад, геоелектричні репери можна простежу­вати в розрізах усіх пробурених свердловин у межах площі. В цьому випад­ку слід ураховувати нижченаведене:


1. Вважається, що один і той самий пласт у розрізах різних свердло­
вин однаково відображається на каротажних діаграмах. Це важлива озна­
ка подібності зіставлених пластів, які ув'язуються в розрізах різних сверд­
ловин.

2. Значення геофізичних параметрів можуть залежати не лише від вла­
стивостей пласта, а й інших факторів (діаметр свердловини, якість і вла­
стивості глинистого розчину тощо). Отже, додатковою ознакою подібності
пластів у розрізі свердловин може слугувати рівність відношень величин
одного і того самого параметра, характерного двом сусіднім пластам. На­
приклад, якщо відношення значень УО двох сусідніх пластів зберігається
майже однаковим у різних свердловинах, то це і є підтвердженням пра­
вильності простеження цих пластів за подібністю конфігурації каротажних
діаграм.

3. Подібність зміни комплексу параметрів кожного з пластів виявля­
ється у подібності конфігурації низки каротажних діаграм, кожна з яких
відображує зміну одного геофізичного параметра. Найширше застосовують
метод електрометрії, коли записують криві ПС і УО. До нього додають ме­
тод радіометрії (записуються криві ГК і НГК) та кавернометрію. Особливе
значення кавернометрія набуває для потужних товщ глин, які пробурюють
свердловинами різного діаметра, що залежить від літології глинистих порід
та умов їх утворення.

Крім того, слід враховувати пласти з різними фізичними властивостя­ми — насиченістю нафтою, газом, літологічним складом унаслідок фаці-ального заміщення тощо.

При кореляції спостерігають за подібністю пластів: якщо вона є ста­лою, то це можна вважати ознакою правильної кореляції.

У свою чергу, зміну товщин пластів можна пояснити такими причи­нами:

• викривленням свердловини — залежить частіше від технічних при­
чин (нахилені свердловини), що визначають по інклінограмах, і геологіч­
них (збільшення кутів падіння, особливо на крилах);

• зміною умов нагромадження осадів (різні швидкості опускання дна
басейну під час седиментації), ростом структури одночасно з осадонагро-
мадженням; некомпенсуванням осадонагромадження;

• перетинанням свердловиною однієї частини пласта підкиду або насу-
ву, лежачої складки, поверхні неузгодження;

• регіональним зменшенням товщини кожного шару і пласта.
Виділяють три види кореляції: загальну, детальну, регіональну.
Загальна кореляція — зіставлення розрізів свердловин, пробурених у

межах якої-небудь площі або родовища від земної поверхні до вибою.

Детальна {зональна, за термінологією М. О. Жданова) кореляція — зістав­лення між собою частин розрізів свердловин в межах продуктивних пластів, горизонтів або продуктивної нафтогазоносної товщі.

Регіональна кореляція — зіставлення зведених геолого-геофізичних роз­різів площ або родовищ по всьому регіону в цілому.


4.1.1. Загальна кореляція

Загальна кореляція починається з виділення і порівняння на каротажних діаграмах опорних горизонтів, які чітко простежуються за даними дослідження керна і матеріалами промислової геофізики у першій розвідувальній свердловині.

Після попередньої кореляції за опорними горизонтами приступають до пошарової кореляції. При цьому зіставлення, ув'язку виділених геоелек­тричних реперів здійснюють від нижнього репера до верхнього. Основною задачею порівняння при цьому є виділення тих самих шарів, пачок, пластів і горизонтів, що і в перших свердловинах. Шари, пачки, пласти і горизон­ти простежують за подібністю конфігурації каротажних діаграм, які відпо­відають однойменним пластам.

Межі пластів і пачок проводять аналогічно, як їх виділено у перших свердловинах, для чого каротажні діаграми пересувають паралельно одна від­носно іншої вздовж шкали глибин. У процесі зіставлення виникають випадки, коли кореляція порушується, тобто змінюється товщина окремих пачок або шарів. У такому разі каротажні діаграми суміщають по покрівлі або підошві вишезалягаючого геоелектричного репера і починають від нього простежувати пласти зверху вниз до того місця, де встановлено порушення кореляції.

Після ув'язки діаграм стандартного каротажу переходять до зіставлен­ня даних щодо літології порід та їх віку, отриманих у результаті комплекс­них досліджень керна і шламу. Потім виділяють у розрізі досліджуваної свердловини стратиграфічні підрозділи за аналогією вікових і літологічних характеристик.

4.1.2. Детальна (зональна) кореляиія

Детальну кореляцію розпочинають з виділення опорних го­ризонтів (геоелектричних реперів), які залягають вище і нижче досліджува­ного пласта (якщо вище передбачається нормальне залягання пластів), або по маркувальному горизонту всередині пласта (якщо покрівля і підошва розмиті). Якщо покрівля і підошва розмиті та відсутні маркувальні гори­зонти, використовують так звані місцеві (групові) репери, які простежу­ються в межах тільки окремих груп пластів.

Після попередньої кореляції по геоелектричних реперах також здійс­нюють пошарову кореляцію продуктивних пластів. Основним завданням при цьому є простеження характеру поширення продуктивних шарів та прошарків і непроникних прошарків, що їх розділяють, а також фаціальної мінливості по розрізу і площі в межах продуктивного пласта чи горизонту.

У процесі детальної (зональної) кореляції виділяють зональні інтерва­ли, тобто частини розрізу пласта, які за літолого-фізичними властивостями і положенням відрізняються від інших інтервалів та простежуються на більшій частині площі. Виділення і простеження зональних інтервалів має велике практичне значення для вивчення геолого-промислових особливо­стей і геологічної будови продуктивного пласта. Зональна кореляція набу­ває важливого значення під час вивчення і розчленування продуктивних


пластів за значної їх фаціальної мінливості (рис. 4.1) у процесі підрахунку запасів, проектування і аналізу стану їх розробки.

За результатами детальної кореляції будують зональну карту (карту по­ширення колекторів). За визначенням М.О. Жданова, зональною слід на­зивати карту меж розвитку зональних інтервалів і ділянок їх зливання з вище- і нижчезалягаючими інтервалами. Методику складання цих карт викладено нижче. Спочатку будують карти поширення кожного виділено­го проникного прошарку. Потім послідовно ці карти накладають одну на одну, в результаті чого отримують зональну карту в цілому для всього продуктивного горизонту. На цій карті умовними позначками показують ділянки: а) розвитку окремих проникних прошарків; б) послідовне зливан­ня прошарків — першого і другого тощо; в) зливання всіх проникних про-

Рис. 4.1. Детальна (зональна) кореляція геолого-геофізичних розрізів нижньофранських від­кладів ОІ канівської площі (за В.О. Добрянським):

1 — пісковики; 2 — алевроліти; 3 — аргіліти; 4 — вапняки; ПО — уявний опір


Рис. 4.2. Схема побудови зональної карти (за М.О. Ждановим):

а — схема виділення зональних інтервалів (І—VI); б — зональна карта піщаного інтервалу II; 7 — пісок; 2 — глина; 3 — свердловина; 4 — площа поширення зонального інтервалу II;площі злиття інтервалів: 5 — II та НІ, 6 IIта І, 7—1, IIта III

шарків; г) фаціального заміщення проникних прошарків глинистими щіль­ними породами (рис. 4.2).

Зональні карти дають змогу детально вивчити літолого-фізичні власти­вості та фаціальні особливості продуктивного пласта, тобто встановити йо­го неоднорідність по площі й розрізу. Велику увагу при цьому надають ви­явленню тупікових і застійних зон, ділянок зливання окремих пропластків, які слід враховувати для розробки заходів щодо дії на пласт, розміщення видобувних і нагнітальних свердловин.

У процесі проектування та аналізу розробки за допомогою зональних карт визначають метод дії на пласт (законтурне, приконтурне, внутрішньо-контурне заводнення тощо), розміщення резервних видобувних свердло­вин, можливі напрямки утворення язиків обводнення, характер просування внутрішнього і зовнішнього контурів нафтоносності.

Складання кореляційних схем

Кореляційною схемою називають креслення, призначене для відображення стратиграфічних співвідношень у розрізах свердловин. На ній фіксують глибини залягання і товщини стратиграфічних підрозділів в усіх пробурених свердловинах. Зазвичай кореляційні схеми будують у вер­тикальному масштабі 1 : 2000, 1 : 1000, 1 : 500, 1 : 200. Такі схеми створю­ють відповідно до розміщення свердловин на структурі або за порядком їх номерів; свердловини, що бурять у склепінні, — в центрі схеми, а ті, що на крилах, — на периферійних частинах схеми.


Рис. 4.3. Схема зіставлення геолого-геофізичних розрізів свердловин нижньокрейдових від­кладів Усть-Балицького родовища (за даними Тюменського геологічного управління, Росія):

1 — аргіліти; 2— алевроліти, пісковики; 3— водонасичені; 4— нафтонасичені; 5— конгло­мерати; ПО — уявний опір

Одним із основних елементів кореляційних схем є лінія зіставлення, яку проводять для більш наочного зображення зміни товщин відкладів, які корелюються. Лінією зіставлення може слугувати покрівля або підош­ва пласта, яку умовно можна прийняти за горизонтальну поверхню. При цьому має бути сталою товщина як самого пласта, так і шарів, які пере­кривають його. Не можна за таку лінію брати поверхню неузгодження,


ліпше пласт, який залягає нижче або вище цієї поверхні. Лінію зістав­лення проводять жирною рискою, розрізи усіх свердловин вирівнюють по лінії зміни товщин нижчезалягаючих порід, які стають добре помітними. Межі одновікових шарів з'єднують прямими лініями, межі перерв — хви­лястими.

Оскільки на кореляційних схемах відображають стратиграфічні співвід­ношення, літологічний склад пластів можна не показувати.

Якщо кореляційну схему будують за результатами зіставлення великої кількості свердловин, кожну свердловину можна відобразити не колонкою, а лише однією лінією. На схемі проводять межі усіх пластів, а потім штри-ховкою або кольором виділяють найхарактерніші з них. Проте найоб'єк-тивнішу інформацію про результати кореляції розрізів свердловин дають схеми, на яких показано геолого-геофізичні розрізи (рис. 4.3). За такими схемами можна отримати уяву про розчленування пластів, їх витриманість у межах площі.

Складання

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти