ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


За даними буріння викривлених свердловин

При побудові геологічних профілів за розглянутою вище методикою передбачалось, що свердловини пробурені строго вертикально. Втім на практиці часто приходиться мати справу із похило-спрямованими або викривленими свердловинами.



Рис. 4.9. Визначеннякута відхи­лення стовбура свердловини від вертикалі (за М.А. Іскандеро-вим).

Пояснення у тексті


Для використання даних таких свердло­вин має бути проекція на площину профілю осей викривлених або похило-спрямованих свердловин. Для того щоб розріз пробурених відкладів, який лежить у площині профілю, відповідав фактичному розрізу, слід побуду­вати криву осі свердловини у площині про­філю, після чого спроектувати її на площину профілю за простяганням.

При цьому слід пам'ятати, що якщо кут кривизни осі свердловини по стовбуру змі­нюється, то цю вісь потрібно розбити на ок­ремі відрізки з однаковим кутом відхилення. Завдання полягає в тому, щоб кожен відрізок стовбура викривленої свердловини був окре­мо спроектований на площину профілю.

Розглянемо один із таких відрізків. На його довжині величина кута кривизни стов­бура свердловини залишається сталою, тому вісь свердловини виражена прямою. На



 



 


Якщо викривлення свердловини проходить в одній площині по усьому стовбуру і змінюється лише кут а,, то вісь свердловини розбивають на окремі відрізки, на яких цей кут практично не змінюється, і для кожної із ділянок обчислюють кути а, та відстань АБ за формулою.

Якщо застосовують графічний метод, то горизонтальну проекцію осі свердловини також розбивають на окремі відрізки, які відповідають певним значенням кута кривини, і для кожної ділянки повторюють наведені вище побудови.

Бувають випадки, коли вісь свердловини викривляється на кожній окре­мій ділянці у різних площинах. Тоді побудову слід проводити у такий спосіб.

На рис. 4.12 РР — напрямок профілю; точка 1 — положення устя свердловини на плані, 7 — положення кінцевої точки свердловини, тобто точки зустрічі осі свердловини з пластом; крива 1—7 — діаграма інкліно­метра у плані, окремі прямолінійні відрізки — ділянки, на які розбивають криву діаграми інклінометра для проектування профілю на площину.


       
 
 
   

На кожному з цих відрізків слід проводити побудови, розглянуті ви­ще; при цьому для кожної окремої ділянки отримують величини АВ і а.

Однією із важливих умов, яку треба виконувати під час побудови профілів, є вибір однакового мас­штабу для горизонтальних і верти­кальних відстаней: горизонтальний масштаб — для відстані між сверд­ловинами, вертикальний — для зоб-

раження видимої товщини пласта.

Рис. 4.13. Визначення кута падіння пласта Якщо ці масштаби різні, то штучно
(за М.А. Іскандеровим). змінюють кути падіння пласта, що

Пояснення у тексті г

загалом небажано, тому що у цьому разі отримують невірну уяву про будову надр.

Числове значення масштабів залежить від мети і завдань, що постав­лені перед профілем. Для детальніших зіставлень рекомендується вибирати масштаб 1 : 1000. При цьому масштабі навіть пропластки малої товщини (1—2 м) можна зобразити на профілі з достатньою наочністю.

Втім при складанні профілю доводиться збільшувати вертикальний масштаб порівняно з горизонтальним, якщо пласти залягають полого. Хоч картина будови родовища стає при цьому наочнішою, але спотворюються кути падіння пластів та їхні товщини. На побудованому з різними масшта­бами профілі перевищення істинних значень кутів падіння та товщини пластів тим більше, чим пологіше залягають ці пласти.

Детальне вивчення розрізів свердловин, через які передбачається про­вести профіль, вибір напрямку профілю, відповідна обробка первинних геологічних матеріалів, вибір нульової площини (рівень моря), визначення за альтитудою устя свердловини позначок кожного відзначеного на профілі пласта в усіх свердловинах, встановлення наявності порушень та їх харак­теру — це перелік робіт, потрібних для складання профілю.

ПОБУДОВА СТРУКТУРНИХ КАРТ

За допомогою структурних карт з'ясовують зміну рельєфу поверхні одновікових пластів або пластів, розкритих свердловинами.

При складанні структурних карт враховують абсолютні позначки по­крівлі (або підошви) пластів, які вимірюють від рівня моря. Пласти, що за­лягають вище рівня моря, мають позначки покрівлі або підошви зі знаком "плюс", а пласти, що залягають нижче рівня моря, — зі знаком "мінус".


Структурну карту зображують у вигляді системи горизонталей, які на­зивають ізогіпсами: це лінії, які з'єднують точки з однаковими абсолютни­ми позначками. Інтервал по висоті, через який проводять ізогіпси, назива­ють перетином (перерізом) ізогіпс. Перетин ізогіпс вибирають, як і в топо­графії, відповідно до масштабу карти і нахилу пластів. При цьому намага­ються, щоб структурна карта була досить детальною, але водночас читала­ся, тобто щоб не було надмірних згущень і, навіть, злиття ізогіпс.

Побудова структурної карти грунтується на складеному плані розташу­вання свердловин із зазначенням положення точок перетину свердловина­ми покрівлі чи підошви пласта. Ці дані отримують з інклінограм.

Метод трикутників

Цей метод найчастіше застосовують для побудови структур­них карт. Спочатку будують план розміщення свердловин на місцевості і біля їх позначень підписують абсолютні позначки. Потім усі точки місце­положення свердловин з'єднують лініями, які утворюють систему трикут­ників. Під час розбивки на трикутники не слід з'єднувати лініями точки свердловин, що розташовані на різних крилах структури. По можливості, треба уникати гострих кутів у побудові трикутників, тому що це може при­звести до неточностей побудови. Довгі сторони варто проводити лише в напрямку простягання.

В основі використання методу трикутників покладено спосіб лінійної інтерполяції, за допомогою якої на сторонах трикутників знаходять поло­ження позначок, кратних прийнятому перетину ізогіпс (рис. 4.14). Цю ду­же трудомістку операцію можна спростити, якщо використати палетку, або висотну арфу. Палетка має низку рівнобіжних прямих ліній, проведених на однаковій відстані одна від одної (рис. 4.14). Найліпше викреслювати па­летку на кальці. При її використанні передбачається, що відстань між дво­ма сусідніми лініями відповідає вибраному вертикальному перетину побу­дови структурної карти.


Якщо, наприклад, ізогіпси проводять через 25 м, то відстань між двома сусідніми лініями на висотній арфі із зазором у 2 мм відповідає 5 м. На­приклад, потрібно інтерполювати ділянку між св. З і 6 з абсолютними по­значками відповідно -683 і -730 м. Для цього крайню верхню лінію палет­ки умовно беруть такою, що дорівнює 675 м, тобто відповідає верхній межі 25-метрового інтервалу, в якому знаходиться позначка -683 м. Потім на­кладають палетку на креслення так, щоб св. З виявилася приблизно посе­редині між другою і третьою лініями, що відповідають позначкам -680 і -685 м. Закріплюють цю точку і обертають висотну арфу до сполучення точки св. 6 з лінією, яка відповідає позначці -730 м. Зробивши на карті позначки в точках перетину ліній, кратних 25 м, з лінією, що з'єднує св. З і 6, одержують точки з позначками -700 і -725 м. У такий спосіб чинять з точками усіх інших свердловин. Усі точки, що мають однакові позначки, з'єднують плавними лініями — ізогіпсами.

Метод профілів

Метод профілів широко застосовують для побудови струк­турних карт родовищ, ускладнених розривними порушеннями, а також ра­йонів, де розвинуті вузькі, високоамплітудні складки, які розміщуються поруч одна з одною (наприклад, у передгірських прогинах).



 


На плані біля кожної свердловини підписують позначки покрівлі пла­ста, для якого потрібно побудувати структурну карту (рис. 4.15, а). Як до­поміжне креслення для її побудови складають профільні розрізи по лініях профілів у масштабі структурної карти. Для цього на плані розташування свердловин прямими лініями з'єднують точки місцеположення свердловин одного профілю. Точки, які опинилися поза лінією профілю, зносять на неї. Потім лінія профілю приймають за лінію рівня моря і перпендикуляр­но до неї через точки розташування свердловин проводять лінії, що відпо­відають осям свердловин (рис. 4.15, б). На осях свердловин від рівня моря у масштабі креслення відкладають альтитуди устя свердловин і відстані до покрівлі пласта. З'єднавши отримані точки плавними лініями, одержують положення земної поверхні та покрівлі пласта у площині профілю. Далі по всіх профільних розрізах вибирають потрібний переріз ізогіпс (50, 100 і 200 м) і на відстанях, що відповідають цьому перерізу, від лінії рівня моря проводять паралельні їй лінії. З точок перетину горизонтальних ліній з лінією покрівлі пласта (на рис. 4.15, Яточки зі штрихами) опускають пер­пендикуляри на лінію рівня моря і точки їх перетину підписують відповід­ними цифрами.

На наступному етапі приступають безпосередньо до побудови струк­турної карти. Для цього з профільних розрізів переносять на план розташу­вання свердловин положення проекцій (на лінію рівня моря) точок пере­тину покрівлі пласта з горизонтальними лініями і біля них олівцем підпи­сують позначки покрівлі пласта, що знімають із профільних розрізів (рис. 4.15, в). З'єднують точки з однойменними позначками плавними лі­ніями, які називають ізогіпсами покрівлі пласта. Положення замкнутих ізо­гіпс в осьових частинах складок визначають інтерполяцією між двома су­сідніми профілями.

Метод сходження

Метод сходження широко застосовували у районах Урало-Поволжя. Глибокі розвідувальні свердловини, як правило, у цих районах закладають на антиклінальних структурах, підготовлених структурним бу­рінням за опорним маркувальним горизонтом (ОМГ) у нижньопермських відкладах. У разі зміщення склепінь структур у різних горизонтах розрізу геолог має встановити наявність структури на рівні продуктивних світ по декількох глибоких свердловинах. Проте ці свердловини часто не дають до­статньої інформації для безпосередньої побудови структурної карти. У та­ких випадках використовують дані щодо зміни відстані між ОМГ і покрів­лею продуктивного пласта по одиничних розвідувальних свердловинах.

Побудова структурної карти методом сходження відбувається у такій послідовності. Методом трикутників будують структурну карту ОМГ за да­ними буріння структурних, пошукових і розвідувальних свердловин. Потім за даними буріння глибоких розвідувальних свердловин тим самим спосо­бом будують карту ізохор. Ізохорами називають лінії рівних відстаней між двома поверхнями. Перетин ізогіпс та ізохор на обох картах беруть однако­вим. Далі на кресленні (рис. 4.16) знаходять точки перетину ізогіпс струк-


Рис. 4.16. Побудова структурної карти ме­тодом сходження (за М.О. Ждановим):

7 — ізогіпси покрівлі пласта "а", м; 2 — ізохори, м; 3 — ізогіпси покрівлі пласта "б", м

турної карти й ізохор та біля них підписують різницю між абсолют­ною позначкою ізогіпси та значен­ням ізохори. Ця різниця відповіда­тиме абсолютній позначці глибоко-залягаючого пласта. Слід враховува­ти, що значення ізохор завжди від­німаються, абсолютна позначка ізо­гіпси може бути зі знаком "+" або "-", залежно від того, як розміщу­ється покрівля ОМГ щодо рівня моря. Наприклад, якщо ізогіпса має позначку -320, а ізохора — 1610 м, то абсолютна позначка глибокоза-лягаючого пласта в точці перетину ізогіпси та ізохори дорівнюватиме -1930 м. При додатному значенні ізогіпси +280 м та ізохори, яка до­рівнює 1320 м, абсолютна позначка

глибокозалягаючого пласта становить -1040 м. Після виявлення усіх точок перетину і визначення абсолютних позначок можна побудувати схематичну карту глибокозалягаючого пласта. Для цього всі точки з однаковими по­значками у вузлах перетину ізогіпс та ізохор з'єднують плавними ізолі­ніями.

Структурні карти будують методом сходження переважно тоді, коли на промислових площах визначають нові перспективні на нафту або газ пла­сти. Втім для побудови структурної карти покрівлі (підошви) пласта даних ще недостатньо. Тому використовують детальні структурні карти вищезаля-гаючих горизонтів і за допомогою побудованої карти ізохор будують схема­тичну структурну карту покрівлі (підошви) нижчезалягаючого перспектив­ного пласта. Проте слід зазначити, що необхідною умовою є наявність да­них стосовно трьох свердловин, що розкрили горизонт, для якого є струк­турна карта і горизонт, що нас цікавить. Структурні карти, побудовані ме­тодом сходження, у процесі подальших пошуково-розвідувальних робіт, як правило, уточнюють. Іноді ці карти набувають нового вигляду, але на пер­шому етапі планування і пошуку нафти і газу в глибокозалягаючих пластах

ВПНИ МЯЮТЬ ИЄПИКР ЧНЯЧРННЯ


4.3.4. Порядок знесення точок свердловин
на структурних картах на лінію профілю

На структурних картах точки, в яких стовбур свердловини перетинається з покрівлею пласта (або підошвою), зносять на лінію профі­лю, що будують, переважно паралельно простяганню найближчої до цієї точки ізогіпси структурної карти. При цьому дотримуються того, щоб точ­ка, яку зносять на геологічний профіль, не була б на іншій ділянці струк­тури, наприклад: не можна знести точку на крило, якщо вона знаходиться на перекліналі (рис. 4.17).

4.3.5. Умови, які впливають на точність
побудови структурної карти

Точність складання структурної карти залежить від де­яких умов. Насамперед суттєве значення має кількість свердловин, на ос­нові розрізів яких складається карта. Якщо у межах родовища пробурена сітка свердловин, де кожна сусідня свердловина контролює і доповнює дані першої свердловини, то можливо побудувати досить точну і деталь­ну структурну карту, яка достовірно передає все, навіть невеликі пору­шення, які супроводжують основну структуру. Якщо ж кількість сверд­ловин мала, а площа родовища відносно велика, структурна карта є ли­ше схемою будови надр родовища, оскільки горизонталі у деяких місцях можуть бути проведеними умовно і попередньо.

Не менш важливою умовою є розподіл свердловин по площі ро­довища. Коли свердловини роз­поділені в межах родовища більш-менш рівномірно, з утворенням сітки, яка охоплює всю площу, від­повідно, структурна карта буде ма­ти однаковий ступінь точності для усіх ділянок промислової площі (рис. 4.18).

Істотно важливим є вибір опор­ного горизонту для побудови струк­турної карти. Опорний горизонт має відповідати багатьом вимогам: відзначатися досить характерними властивостями, які зберігаються по усій промисловій площі і відрізня­ють його від інших пластів та світ у розрізі родовища. Отже, важливо, щоб вибраний опорний горизонт зберігав особливості літологічного складу, електричний опір порід, ха­рактер і кількість включень (наприк-


лад гальки або конкрецій), товщину тощо, загалом суму тих ознак, які да­ють змогу чітко виділяти окремі світи або горизонти у розрізі свердловин (рис. 4.19). Інакше можуть виникнути різноманітні тлумачення в бурових журналах і розрізах горизонту та навіть неможливість виділення останнього у самостійний.

Наступною умовою, яка дуже впливає на точність побудови структур­ної карти, є достовірність записів у буровому журналі й точність складено­го розрізу свердловини. Якщо на промислі добре організовані геологічні спостереження, то, відповідно, високий рівень має документація бурового журналу і розрізу свердловини.

Такими якостями характеризуються дані щодо буріння свердловин на тих підприємствах, де роботу геолога вважають як одну з найголовніших.


Під час складання структурних карт, як і геологічних профілів, вели­кого значення набувають такі фактори, як точність нанесення місцезнахо­дження свердловини на план або карту родовища, застосування для цього інструментальної зйомки. Важливим є точне визначення висоти устя свердловини, особливо в умовах різновисотного рельєфу поверхні, де коли­вання висотних позначок можуть бути суттєвими. Щоб уникнути неточно­стей, слід заміряти висоту устя свердловин за допомогою інструментальної зйомки.

Обов'язковою умовою точності складання структурних карт є враху­вання викривлення свердловини. Для виключення спотворювального впли­ву кривини свердловин по діаграмах інклінометра на план наносять фак­тичне положення вибоїв свердловин або точки перетину викривленими стовбурами свердловин покрівлі чи підошви певного опорного горизонту, по якому будують структурні карти.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти