ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ГАЗУ

Хімічний склад. Природний горючий газ — це суміш різ­них, переважно вуглеводневих, газів земної кори. До останніх належать ме­тан СН4, етан С2Н6, пропан С3Н8, ізобутан С4Ню, нормальний бутан С4Н10 і пари рідких вуглеводнів — пентану, гексану, рідко інших. Основною скла­довою частиною вуглеводневих газів є метан, вміст якого здебільшого пе­ревищує 85—90 %. Лише у газах, розчинених у нафті, його частка може зменшуватись і бути нижчою за 60 %. Частка інших разом узятих компо­нентів рідко становить понад 57 %. Причому з ростом молекулярної маси компонента його вміст, як правило, зменшується. Домішками до вуглевод­невих газів можуть бути азот, водень, сірководень, вуглекислий газ та інертні гази (гелій, аргон та ін.). Азот і вуглекислий газ майже завжди при­сутні у кількостях переважно до 3—5 %, але іноді вміст кожного з них мо­же перевищувати 20—30 %. Сірководень присутній в газах не завжди, вміст його переважно становить до 5 %, але в окремих випадках може досягати

26 %. Вміст водню до 3, інертних газів іноді 1—2,5 %, передусім через на­
явність гелію.

Фізичні властивості. Метан майже вдвічі легший за повітря. Тому його суміші з іншими газами теж легші за повітря. Критична температура мета­ну 82,5 °С, тобто в земній корі він і його суміші не можуть бути у зрідже­ному (скрапленому) стані.

Теплотворна здатність природних горючих газів залежить від компо­нентного складу і коливається переважно в межах 33—44 МДж.

Розчинність газів у нафті та воді залежить від температури, тиску, вла­стивостей розчинника та складу газу в нафті. У пластових умовах залягання вона може досягати 300—500 м і навіть вище, але переважно становить 40—150 м33. У пластових водах розчинюється до 2—3 м33 газів. Проте на великих глибинах у зонах високих пластових тисків і температур роз­чинність вуглеводневих газів у пластових водах значно зростає. Так, за да­ними американських дослідників Л. Прайса і Дж. Фортсона в умовах 200 °С і вище при пластових тисках, що відповідають глибинам 6000 м у 160 дм3 седиментаційної води розчиняється 2,6 м3 метану, тоді як в умовах пластових тисків, що відповідають глибині 9000 м, у тій самій кількості води розчиняється 28 м3 газу, тобто в 10,8 раза більше. Крім того, гази са­мі можуть бути розчинниками рідких вуглеводнів (нафти). Це відбувається,


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


• верхні — приурочені до водоносних пластів, які залягають вище наф­
тоносного пласта;

• нижні — приурочені лише до водоносних пластів, які залягають
нижче водоносного пласта.

За наявності підошовних вод положення контакту нафта—вода визна­чають за зовнішнім і внутрішнім контурами нафтоносності. Частина пла­ста, яка розміщена в межах внутрішнього контуру нафтоносності, містить нафту по всій товщині пласта від покрівлі до підошви включно; її назива­ють зоною нафтоносності. Частину пласта, яка знаходиться між внутрішнім і зовнішнім контурами нафтоносності та містить вгорі нафту, а внизу воду, називають приконтурною зоною (рис. 7.6). У процесі видобутку нафти відбу­вається рух контурів нафтоносності. Одним із завдань раціональної роз-


робки покладу вуглеводнів є забезпечення рівномірного руху цих контурів. За нерівномірного руху контурів нафтоносності утворюються язики обвод­нення, що може призвести до появи розрізнених частин нафти, захоплених водою. Нерівномірні рухи контурів нафтоносності залежать від неоднорід­ності пласта (особливо за проникністю), відбору рідини із пласта без ура­хування цієї неоднорідності.

Якщо нафтоносний пласт виходить на поверхню, може відбутися об­воднення його головної частини. При цьому утворяться верхні крайові во­ди (прикладом може слугувати ширванський горизонт на Апшеронському родовищі нафти). Тоді доцільно провести розвідувальні роботи вниз по падінню пласта для виявлення можливого покладу нафти, а не будувати свої висновки про відсутність нафти в пласті на даних щодо наявності води в головній частині пласта.

Нижні води в моноклінально залягаючих нафтоносних пластах (див. рис. 7.5) не слід розкривати, а у разі випадкового розкриття їх потрібно ізолювати цементуванням вибою свердловин.

За наявності тектонічних вод, що циркулюють по тектонічних тріщи­нах, в які вони надходять з різних, особливо високонапірних, водонос­них пластів, можуть обводнитися головні частини нафтоносних пластів або ж може відбутися повне заміщення нафти водою (рис. 7.7). Якщо є тектонічні води, не слід робити висновки про нафтоносність пласта за даними розвідувальних свердловин, що розкрили пласт поблизу контуру пласта з поверхнею порушення; в цьому випадку потрібно бурити додат­кові розвідувальні свердловини з віддаленням від цієї зони вниз по па­дінню пласта.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти