ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

Із виникненням держави виникають і розви­ваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюд­ської суспільної свідомості, що відображає різно­манітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення пере­дових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують різні кла­сифікації концепцій про державу. Розглядають кон­цепції, що пояснюють виникнення держави, її сут­ність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призна­чення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму і етатизму та ін.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать:

Теорія солідарізму. Ця теорія поширилась у пер­шій половині XX ст. Л. Дюгі (1859—1928), крити­куючи марксизм на основі ідей французьких соціо­логів О, Канта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він ува­жав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка вста­новлює взаємозалежність і спільність інтересів різ­них соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові протиріччя, політичну боротьбу і соціалістичну ре­волюцію,

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883— 1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, процен­ту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

• сучасна демократична держава втратила класо­вий характер і діє в інтересах усіх членів сус­пільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

• держава, реалізуючи функцію соціальних по­слуг (матеріальна допомога, поліпшення умов


праці, підвищення заробітної платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує вищий рівень життя насе­лення всієї країни;

• постійно відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу. Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія та­кож спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соці­альної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучас­на держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інте­ресів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утво­рюють різні об'єднання громадян, які, своєю чер­гою, через їхні "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалі­зації своїх інтересів (потреб).

Отож, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реа­лізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були іта­лійські вчені-політологи Г. Моска (1858—1941) і В. Парето (1848—1923). Сутність цієї теорії зводить­ся до того, що народ не здатний управляти суспіль­ством. Г. Моска демократію вважав утопією і твер­див, що в усіх цивілізованих суспільствах вини­кають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя — це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається че­рез насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, полі­тичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюють­ся з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) за­стосував теорію еліт до політичних партій. Він ува­жав, що партії — як буржуазні, так і соціалістич­ні — антидемократизуються і депролетаризуються. Рядові члени партії, що не здатні самі управляти, вибирають своїх представників, які рано чи пізно ві­докремлюються від своїх рядових товаришів по пар­тії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію. У партійних елітах теж ведеться боротьба, що приводить до заміни од­ної партійної еліти іншою.

Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що на­родоправство приречене на невдачу і веде до дикта­тури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться ось до чого: в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контро­люються народними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в елі­ту залишається відкритим для всіх, вона поповнює­ться за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до того, що в світі існують дві протилежні системи: капіталізм і соціалізм. Вони поступово зближають­ся, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне су­спільство. Ця теорія виникла в 50—60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишньо­го Радянського Союзу.


Доктрини технократи. Нині посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних кра­їнах, зростають місце і роль науково-технічних пра­цівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні уп­равляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як це вони роб­лять в економіці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм по­діляють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (на­явність політичної влади в руках профспілок). Ос­новними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії, етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер сус­пільного життя. Етатизація суспільства веде до дик­татури. Г. Моска різновидами диктатури вважав со­ціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохо­чення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократич­ну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справж­нього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччи­ні Адольфом Гітлером.

Основними ідеями німецького фашизму були такі:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представниками роду людського, а інша — напівзвірами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всі­ляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", — цинічно заявляв Гіммлер.

2. Загарбання й перетворення на рабів народів ін­ших країн для поширення арійської раси та забезпе­чення життєвого простору.

3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі аспекти життя суспільства чітко регламенто­вано. Держава оголошується "живим організмом на­роду", вимагається беззаперечне підкорення індиві­да державі. Всяка ініціатива окремого індивіда при­душується, практично ліквідуються всі права і свободи.

4. Проповідування свободи свавілля фашистської партії та держави, її чиновників, не зв'язаних нія­кими законами, суд вершиться не на основі законів, а згідно з ідеологічними настановами.

5. Обґрунтовування та постійна ідеалізація ідеї вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, на­ділений абсолютною владою. Право — це те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не під­лягає критиці. Все, що він каже і робить, є правиль­ним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містич­ної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побу­дова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторите­том, вождем на певній території.

6. Проповідування у відносинах між людьми та між державами культу сили. Насильство оголошує­ться важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання слабовілля і боягузтва.

7. Вихваляння ідеї Ніцше про надлюдину, "біля­вого бестію", що буцімто є ідеалом справжнього арійця.

8. Проголошення "націонал-соціалізму", сутність якого зводиться до заперечення конкретного індиві­да і злиття його з суспільством у вигляді фашист­ської держави.

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм — це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство.

Отже, фашизм — антилюдська, антигуманна ідео­логія, що обґрунтовувала самоуправство, беззакон­ня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це — реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поши­ренню неофашистських ідей у суспільстві.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, в якій:

• громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їхніх матеріальних статків і соціально­го захисту в цілому;

• громадянам гарантується особиста свобода;

• в суспільстві культивується і забезпечується ци­вілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

• досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інте­ресів та виконання всіма суб'єктами права їхніх обов'язків;

• ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

• гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;


• досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами;

• модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.

Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулято­ром суспільного життя; здійснює контроль над ді­яльністю приватного власника та приватного капіта­лу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціально­го забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промис­лової демократії, здійснює чимало інших демокра­тичних перетворень.

Питання для самостійної перевірки знань

· Дайте визначення й характеристику ознак держави.

· Покажіть співвідношення апарату і механізму держави.

· Що таке функції держави?

· Охарактеризуйте форму держави.

· Як співвідносяться /взаємодіють держава та особа?

· Які ви знає те форми взаємодії держави з різноманітними об'єднаннями громадян?

· Які риси характеризують правову державу?

· Назвіть основні напрямки побудови правової держави в Україні.


Глава III

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

І ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти