ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Звукові повтори і їх реалізація в текстах.

Головним елементом звукової організації художньої мови є звуковий повтор –один із основних принципів організації поетичної мови, стилістична фігура, що формується сукупн Виділяють постійні (регулярні) звукові повтори, серед яких виділяється рима(співзвуччя, переважно в кінці рядків). Є і нерегулярні (непостійні) звукові повтори, серед яких виділяється звуковий паралелізм.Найважливішими фігурамиє:

1. Алітерація – повтор одного чи кількох приголосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного слова.

2. Асонанс– повтор одного або кількох голосних в аналогічній ситуації.

3. Анафора– початковий (ініціальний) повтор однакових звуків (слів) відповідно на початку слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

4. Епіфора – повтор однакових звуків (слів) відповідно наприкінці слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

5. Кільце (епанадиплоса) – повтор однакових звуків на початку одних слів чи рядків і наприкінці наступних.

6. Звуконаслідування (ономатопея) – спосіб звукописання, що полягає в імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування. Це один із засобів урізноманітнення мови художньої літератури.

7. Стик – це зіткнення однакових звуків наприкінці одних слів, рядків і на початку наступних.


Однорідн дво або багато разово відтвор мовних одиниць.

Алітерація:

Але було вже пізно мальвам,

І літові, і ластівкам,

Лиш далечінь синьоблагальна

Когось благала: не пускай (звук л)

Асонанс:

Корови моляться до сонця,

що полум’яним сходить маком.

Струнка тополя тонша й тонша,

мов дерево ставало б птахом. (звук о)


Особливого ефекту набуває поєднання асонансу з алітерацією: (П.Тичина: „О, панно Інно, панно Інно”; Т.Шевченко: „гармидер, гамір, гам у гаї”;

Алітерація та асонанс можуть бути підкреслено немилозвучними – створювати у тексті задля виконання певних художніх функцій какофонію, тобто неприємне звучання:

Пане Вороний! Пора вже скинути онучі,

бо вже по містах – хоч яких – все ажур,

і так нудні Ваші гаї та дніпрокручі,

як почуття щирих українських шкур. (М.Семенко)

Повторення звуконаслідувальних комплексів, тобто сполучення звуків, що наслідують певні шуми довкілля: „Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Шу...шу...шу... – починав він здалека, шу...шу...шу... – шепотіло все разом...”.(Коцюбинський)

Ономатопея, при якій текст містить слова, що є прямою імітацією звуків, створюваних об’єктами, явищами дійсності: „Чути: кру! кру! кру! В чужині умру...” (Б.Лепкий); „А там дерева – люлі, І все отак зозулі: - Ку-ку!” (П.Тичина); Я йому... Б-б-бах... – відповідно вибухом біля штабу – Дзя-а-ах! – задзвеніли шибки (С.Скляренко).


Анафора:

Сипле, сипле сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг, -

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

Епіфора:

Здається, часу і не гаю,

а не встигаю, не встигаю!

Щодня себе перемагаю,

від суєти застерігаю,

і знов до стрічки добігаю,

і знов себе перемагаю…


Стик :

О семигори горя, цвинтар велій,

І я тут згину, як прийде пора.

Кільце: Однакові звуки (найчастіше у складі слів) становлять початок і завершення тексту. Цим значною мірою акцентується смислова,

синтаксична та інтонаційна єдність висловленого, його поетичність, емоційність (навіть якщо твір прозовий): Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твого горя, щоб була блискавка і грім. Освіжи небо й землю. погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори, говори (М.Коцюбинський).


 

31. Стилістично-функціональна диференціація лексики української мови.Окрім номінативної , слово виконує також оцінно-експресивну функцію, яка виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі укр. мови .Відмінності між стилями знаходять відображення у стилістичній диференціації лексики.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь одним стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, яка вживається в усіх функціональних стилях. Цьому розряду протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої є однією з найважливіших ознак певного стилю.

Міжстильова лексика

Стилістично нейтральна лексика кількісно переважає у словниковому складі української мови. На фоні слів, що входять до її складу, інші лексичні одиниці виявляють певні емоційні відтінки і реалізуються у якомусь конкретному функціональному стилі. Ознака нейтральності безпосередньо пов’язана із загальновживаністю. Найважливішою ознакою міжстильової лексики є те, що вона зрозуміла для кожного носія мови.

Ядро загальновживаної лексики утворюють слова, що виступають назвами:


1.Явищ природи;

2.Рослин і тварин;

3.Осіб за родинною спорідненістю;

4.Осіб за професійною або службовою приналежністю;

5.Предметів побутового середовища;

6. Ознак;

7.Дій, процесів, станів;

8.Просторових і часових характеристик;

9.Кільксних відношень;

10.Одиниць ваги;

11.Службово-граматичнихелементів


Стилістично забарвлена лексика

З огляду орієнтованості на сфери спілкування, розрізняють усне і писемне мовлення з властивим їм внутрішнім розшаруванням щодо стильових і стилістичних ознак.

Лексика усного мовлення. Основу усної форми мовлення становить розмовно-побутовий функціональний стиль. Йому властиві такі ознаки реалізації комунікативного процесу, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає насамперед з рольових характеристик учасників спілкування, діалогічна форма обміну інформацією. Лексичними ознаками розмовно-побутового стилю є:

1) використання слів з виразним експресивно-оцінним позитивним і негативним значенням;

2) вживання розмовних варіантів лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники (заліковка, електричка, хімічка);

Лексика писемного мовлення. Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий і художній стилі.

Л. офіційно-ділового стилю. Особливості лексики цього стилю – точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість експресивно-оцінних нашарувань у значеннях, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології. Оф-діл. лексика вжив. в різного типу ділових паперах, законах, постановах, розпорядженнях, кодексах, договорах, угодах, нотах.

Л. публіцистичного стилю. Публіцистичний стиль розрахований на здійснення впливу, чому підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування текстів. Публіцистична лексика за своїм складом дуже різнопланова. У ній представлені:

а) слова на позначення суспільно-політичних явищ (гуманізм, демонстрація, свобода);

б) одиниці урочисто-піднесеного звучання (доблесть, героїзм, дерзання, злодіяння, трибун, жертовність);

в) слова викривальної семантики (людолови, інквізитор, загарбник, запроданець, мракобіс).

Л. наукового стилю. Цей стиль виконує інформативну функцію, основу якої становить диференційована різногалузева термінологія, виділяється загальнонаукова абстрактна лексика. Термінологічна лексика окремих галузей знання об'єднується у відносно замкнені лексичні підсистеми, до яких ставляться вимоги однозначності, дефінітивності, відсутності експресивно-оцінних нашарувань.

Л. художнього стилю. Вона вбирає всі елементи названих стилів, характеризується вживанням слів у прямому і переносному значенні, використанням всіх засобів виразності – лексичних, синтаксичних, фразеологічних.

Зміст поняття лексична стилістика.

Лексична стилістика -розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики і доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови; вчення про функції, зумовлені семантикою слів, комплекс знань про стилістичне використання повнозначних, не повнозначних слів і вигуків.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти