ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичні ф-ції хронологічно маркованої лексики.

Загрузка...

Старослов’янізми Окремою зі стилістичного погляду групою виступають старослов’янізми: раб, град, єдиний, приязнь, братство, святиня, небеса тощо. Частина їх уживається в номінативній функції: учитель, глава (уряду), область, проте більшість із них для надання мові урочистого чи сатиричного звучання. В українській мові є слова, що позначають реалії з життя інших народів – екзотизми: сантим (монета), мді, чайхана (чайна), а також варваризми – для надання мові колориту та посилення експресії. Варваризми зберігають іншомовну графіку, напр., alma mater, lêt-à-lêt (= face to face) тощо.

Неологізми. Виникнення неологізмів викликане потребою давати назви новим предметам і поняттям у житті, особливо це стосується науково-технічної термінологічної лексики (інтерферон, генотип, генофонд). Ще одна причина появи неологізмів – потреба замінити наявну назву точнішою.

Неологізми поділяються на загально-мовні (виконують номінативну функцію і є нейтральними) та індивідуальними (які дають назву поняттю, що вже має словесне позначення у мові). Доля останніх залежить від авторського вміння їх створити. Появою неологізмів особливо характерні періоди докорінних змін у житті суспільства (комп’ютер, дисплей).

Неологізми належать до пасивної лексики, вони сприймаються як нові, поки незвичними є позначувані ними поняття. Потім ці слова стають загальновживаними, або зникають із ужитку. Загальномовні неологізми вживаються насамперед в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилях. У художньому стилі вони використовуються для відтворення колориту певного періоду в історії суспільства, а також можуть надавати текстові піднесеності чи гумористичного ефекту. Авторські неологізми характеризують творчу матерію автора.

Застаріла лексика. Історизми й архаїзми. Вона також належить до розряду пасивної. Ступінь застарілості слова залежить від тривалості його використання: Чим довгіше вживалося слово, тим менше торкається його процес старіння. Причиною зникнення лексем – зникнення з життя певних понять (історизми – зникнення реалії запричинить зникнення слів. Архаїзми – це слова, які замінилися іншими (персть – палець, десниця – права рука, шуйця – ліва рука тощо). Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Вони вживаються тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам. Як правило, вони виконують номінативну функцію в історичних працях (науковий стиль), а також в художньо-белетристичних творах, де по-справжньому відтворюють характеристику людей, суспільства, політичного устрою, цілої епохи...

Інколи можуть виконувати стилістичну функцію урочистості при зображенні героїчних подій чи вчинків людей. Архаїзми у номінативній функції не вживаються, а виступають як стилістичний засіб у художньо-белетристичному та публіцистичному стилях. Як правило, це старослов’янські чи староукраїнські елементи. Зрідка вони використовуються в науковому стилі. Окремі в офіційно-діловому. У невідповідному контексті, архаїзми набувають гумористичного звучання.

 

36. Використання застарілої лексики української мови зумовлене необхідністю вибрати найбільш виграшний у художньому розумінні варіант серед можливих номінацій. Можливість вибору полягає у самій природі застарілих слів: вони належать до стилістично забарвлених одиниць, що мають певну стилістичну значущість. Віднесеність застарілої лексики до категорії стилістично відзначених слів зумовлена тим, що вони несуть на собі особливий стилістичний відтінок — відбиток застарілості.

Висока архаїчна забарвленість, експресивність, властива їм часова приуроченість виділяють архаїзми та історизми серед інших стилістичних категорій, роблять їх цінним засобом художнього зображення дійсності. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, вони яскраві, своєрідні, контрастні іншим загальновживаним лексемам, і тому вносять у текст певне емоційне напруження.

Архаїзми в художньому тексті перебувають у актуальнішій стилістичній позиції, ніж історизми, тому що на фоні своїх нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність здаються більш випуклими, і стилістичний вибір падає переважно на архаїзми.

Можливість використання цієї архаїчної групи лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їх стилістичний потенціал. Архаїзми, введені письменниками в історичні романи, стилістично різнорідні і виконують різні стилістичні функції, які тісно пов’язані зі стилістичною забарвленістю цих слів. Часто архаїчна лексика набуває в сучасній українській мові новацій, що дає їй змогу виразити нові поняття сучасної дійсності й ожити заново, одержавши нову сполучуваність і нові зв’язки у мові.

З появою нових значень застарілі слова можуть набувати нової емоційної або нової функціонально-стильової забарвленості, і тоді їх вживання у мові зумовлене не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою. Можливість використання застарілих слів залежить від їх експресивності, внаслідок рідшої вживаності вони вносять у мову деяку незвичайність, виразність. Головною причиною звернення письменників до застарілих слів є здатність цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів. Це викликає певний стилістичний ефект, внаслідок того що їх стилістична забарвленість у синтагматичному плані не збігається зі стилістичним забарвленням у плані парадигматики, тобто в мовленні вони мають зовсім інше стилістичне значення. У випадках використання архаїзмів з метафоричним переосмисленням вони служать для реалізації таких рис художнього стилю як образність, емоційність. Головне завдання таких слів — емоційно впливати на читача.

Історизми найбільш чітко закріплені за певною історичною епохою. Вони виступають у тексті в ролі темпорального показника, що відносить зміст твору до певного реального часу, тобто в ролі тих особливих мовних засобів, що співвідносять зміст тексту з певним реальним часом.

Власне архаїчна лексика більш нейтральна в цьому плані. Так історизми боярин, воєвода є основними характеризаційними засобами в описі подій Київської Русі, тоді як архаїзми типу чадо, десниця можуть бути в однаковій мірі співвіднесені з іншими періодами в розвитку держави.

Відтворюючи мовний колорит епохи, особливості слововживання, типового для зображуваного історичного періоду, письменники вводять у тексти творів для позначення певних груп чи окремих представників «простого народу» слова типу смерд, чернь, голота, хлоп, хлопство, чага та інші, мовна оболонка яких свідчить про те, що у свій час вони виникли в середовищі панівних верст, які не приховували свого презирливого ставлення до «неімущих». У історичних романах другої половини ХХ століття ці слова виступають лише як історично типові терміни, які в контекстахю

Загальномовні неологізми утворюються і вживаються насамперед в офіційно діловому, науковому та публіцистичному стилях. Стилістичні функції неологізмів досить різноманітні. Вони виступають засобом надання текстові урочистого, піднесеного звучання. Авторські неологізми дають негативну характеристику, створюють гумористичні, іронічні, сатиричні ефекти.

 

37. іншомовні слова запозичені давно, вони глибоко ввійшли в мову, підпорядкувавшись усім її законам, і нічим чи майже нічим не зраджують свого іншомовного походження. Крім давнини й шляхів запозичення, цьому сприяє також близькість їхньої фонетичної структури до звукового складу власне українських слів: левада, лиман, троянда, бандура, палац, якір, папір, колір, барва; особові імена Андрій, Василь, Катерина, Микола, Олена, Олександр, Наталя, Валентина, Ганна, Іван, Данило, Михайло, Мусій. Особливо це стосується імен, що зазнали значних фонетичних змін на українському ґрунті: Горпина, Одарка, Оксана, Ілько, Стецько тощо.

У публіцистичному стилі власне іншомовні слова вживаються не тільки в прямому, а й у переносному значенні, служать засобом створення образності, контрасту, гумористичних, іронічних та інших ефектів. У прямому значенні ці слова є одним із компонентів суспільно-політичної лексики.

У сучасній українській мові широкі стилістичні можливості мають іншомовні слова — слова, запозичені з інших мов. Іншомовна лексика української мови охоплює слова і сполучення слів, які увійшли до її складу:

— під впливом зовнішніх (немовних) причин — найрізноманітніших, давніх і теперішніх контактів (економічних, політичних, культурно-освітніх, військових тощо) нашого народу з іншими народами;

— під впливом причин внутрішніх (власне мовних), серед яких потреба звузити, стилістично (функціонально) розмежувати використання іншомовних і власне ук­раїнських слів і сполучень слів: імпорт і ввіз (товарів), лінгвістика і мовознавство і наука про мову, асиміляція звуків і уподібнення звуків та ін.

Термін «іншомовна лексика» в словниковій системі української (і кожної іншої) мови дещо умовний і однобічний, бо прикметниковими формами «іншомовне», «іншомовні» можуть позначатись і ті слова, іншомов- ність яких уже не відчувається (школа, левада — давні засвоєння із давньогрецької мови), і виразно чужомовні, що усвідомлюють навіть ті, хто не володіє лінгвістичними знаннями з історії слів рідної мови.

Велика кількість іншомовних лексем — це інтернаціоналізми, тобто слова, котрі, як правило, у фонетично й граматично видозміненій формі використовуються майже в усіх літературних мовах, особливо в мовах європейського і північноамериканського регіонів.

Отже, іншомовна (чужомовна) лексика дуже численна, тематично й структурно різноманітна. Вона використовується в усіх стилях мови, особливо в науковому, дещо менше — в публіцистичному.

Ця лексика значною мірою демонструє собою той чи інший стан, рівень розвитку кожної окремої літературної мови, її словникове багатство, різноаспектні стилістичні можливості.

Використання іншомовної лексики підлягає певним загальним стилістичним нормам, найголовніша з яких — однозначність. їх слід уживати з усталеною семантикою, фонетико — граматичною формою, з дотриманням вимог стилю. Тільки доладне використання запозичень не переобтяжує мовлення, посилює такі його якості, як сучасність, простота, зрозумілість, доречність, тобто стилістичність висловлення.

 

38. Термін (лат. Теггаіпиз — божество меж та кордонів) — це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов'язаних єдністю спеці'алі-защї, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законам. Від слова термін утворене слово; термінологія, яке означає «сукупність термінів з усіх галузей знання», а також е назвою розділу лексикології, що вивчає терміни певної мови.

У словниковому складі української літературної мови термінологічна лексика посідає велике місце. Невпинний розвиток науки й техніки, дослідження в різних галузях знання, міжнародна співпраця вчених, митців діячів суспільно-політичного напряму, технічне й комерційне спів­робітництво та інші форми стосунків між народами й державами спричинюють проникнення термінології майже в усі сфери людської діяльності.

Нові поняття, що постають у науці, вимагають нових слів для називання. Тепер у розвинених мовах близько 90 відсотків нової лексики становлять науково-технічні терміни. Останнім часом прискореними темпами розвиваються такі галузі науки, як хімія, кібернетика, ядерна фізика, біохімія, комп'ютерна техніка тощо. Це супроводжується появою термінів-неологізмів. Нові терміни приходять також на зміну застарілим. Наприклад, терміни бустер і рекордер г замінено відповідно новотворами прискорювач та записувальний прилад. Проте історія не знає випадку цілковитого Ти оновлення термінології якоїсь галузі науки за короткий період. Термін не тільки називає, а й логічно вичерпно, точно визначає поняття, тобто містить у собі більше інформації, ніж нетермінологічна одиниця лексики.

3 мовного погляду з-поміж термінів виділяються однослівні (атом, кисень, синус, корінь, натура, сполука, кут, діагональ), терміни-словосполучення (заяча губа, важкі метали.) У військовій та спортивній галузях зустрічаються ^терміни-речення (кроком руш!). За зовнішніми ознаками термінів пізнати не можна. Якщо за даним словом стоїть поняття і цим поняттям оперує певна галузь науки, то це є термін. З розвитком науки може настати момент, коли між терміном та позначуваним ним поняттям виникає суперечність. Наприклад, атом утворено від гр. аіотоз «неподільний». З поглибленням наукових досліджень з'ясувалося, що атом подільний. Термін залишився, але в нього з'явилася невідповідність форми і змісту. Питанню упорядкування термінології надається величезної уваги. Ця проблема набула міжнародного значення.

39. Діалектна лексика виділяє найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності. Це дає широкі можливості в художньому стилі для максимального наближення до дійсності, для опису життя з усіма його подробицями, відтверення місцевого колориту та типізації характерів представнків різних суспільних прошарків. Але тут повинна виявлятися неабияка авторська майстерність, бо лише за такої умови

можна досягти бажаного ефекту. Місцева лексика в художньому творі виправдана лише тоді, коли вона, поперше, конче потрібна для кращої, повнішої характеристики зображуваних осіб, сцен, подій; по друге, коли вона з контексту зрозуміла широким читацьким колам, тобто нічим

не затемнює змісту твору; потретє, якщо вона вживається з почуттям міри й кількісно не порушує художньо естетичних рис

тексту. Уживаються діалектизми і в публіцистичному стилі, але користуватися ними тут треба вміло та обережно. Надуживання

може ускладнити сприймання тексту, а це суперечить основному призначенню публіцистики — формувати громадську думку. Здебільшого в газетах наявні діалектизми, яким немає точних відпвідників у літературній мові. Діалекти є джерелами, що живлять велику ріку нашої мови.

Слова з місцевих говірок збагачують синонімію, особливо на лексичному рівні.

 

40. Фразеологічні записи української мови , як і її лексичний склад , стилістично диференційовані . Серед фразеологічних звороті виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі.

Міжстильовими називаються фразеологічні звороти , що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність.

Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти ,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

В усному й писемному мовленні фразеологізми використовуються з цілком чи достатньо виразною стилістичною метою. Мислення, почуттєва сфера людини від­творюється, відображається фразеологізмами сконденсовано, глибокозмістовно й почуттєво-емоційно, експресивно. Неемоційних, стилістично незорієнтованих фразеологізмів не буває. За найрізноманітніших мовленнєвих ситуацій вони сприймаються як своєрідні й образні одиниці мовлення. З їх допомогою можна від­творити майже кожне з явищ дійсності не тільки змістовно і виразно, а й дотепно, влучно, яскраво й оригінально, колоритно, бо у фразеологізмах найбільшою мірою закарбовано віковий досвід, етику й естетику, мудрість народу. Усе ним усвідомлене й сказане сприймається як раціональне в усіх можливих вимірах, гранично логічне, природне й емоційне. Особливо доречні фразеологізми в художній творчості, а також — значною мірою — в розмовно-побутовому мовленні. Від того, як письменник використовує елементи фразеології, залежать його індивідуальний мистецький стиль і частково розгортання сюжету в творі, природність художніх образів. Наприклад, фразеологізмами Голодній кумі хліб на умі, Ні риба ні м’ясо образно схоплюється одна з типових якостей людини. У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах прославляється, зокрема, позитивне ставлення до праці, освіти, науки і засуджується боягузтво, брехливість, нечемність, нещирість, пияцтво та інші людські вади: Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Хто знання має, той і мур зламає; Книга вчить, як на світі жить; Де господар добре робить, там і поле буйно родить; У страху великі очі; Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Ледачому все ніколи; П’яний та дурний — рідні брати і т. ін.

Фразеологізми, особливо народні приказки, прислів’я, — це здебільшого своєрідна окраса і згусток думки-судження, емоційної наснаги текстів, у тому числі і їх заголовків і підзаголовків. Фразеологізми є дуже вагомими виражальними стилістичними засобами мови, індивідуального мовлення, вони широко використовуються майже в усіх стилях мови (крім певних жанрів офіційно-ділового мовлення), як готові й усталені, постійно оновлювані або щойно створені образні конструкції, які містять почуттєву характеристику певних осіб, персонажів, їхніх вчинків тощо.

 

41. Стилістичні можливості словотвору виявляються при зіставленні слів, які мають однаковий корінь і значення, але різне словотворче оформлення. Наприклад: вітер – вітерець, вітрище; далеко – далеко-далеко, далеченько, далекувато.

У наведених прикладах слова праворуч емоційно забарвлені, вони надають мовленню стилістичної виразності та експресивності.

Одним з найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Наприклад: 1. Ой у полі озеречко, там плавало відеречко (Нар. творчість). 2. Для виробництва біологічного світла потрібен молекулярний кисень (З посібника).

Слова із суфіксами позитивної і негативної оцінки мають виразне емоційно-експресивне забарвлення. Приєднуючись до основи слова, ці суфікси вносять додаткові відтінки здрібнілості, пестливості, ласкавості, ніжності, зневаги, згрубілості тощо.

Стилістично виразнішими роблять слова і префікси. Особливої експресії набувають слова, у яких повторюється або комбінується з іншими префіксами префікс по-.

Наприклад: Притаїлося все, пополохалось перед з’явищем тучі грізної... (М. Стельмах).

Префікси па-, пра-, уз- та інші надають словам відтінку урочистості. Наприклад: Паморозь розкішним мереживом покрила нерухомі дерева (М. Стельмах).

За допомогою префікса не- виражається негативний, зневажливий відтінок. Наприклад: недотепа, нездара.

Стилістичне забарвлення складних слів пов’язане здебільшого з новим значенням, що виникає внаслідок поєднання слів або основ слів. Складні слова виконують різні стилістичні функції:

• уживаються як терміни в науковому, офіційно-діло вому, публіцистичному стилях (гідроканал, кіловат-година);

• виражають різноманітні емоційно-експресивні відтінки в художньому стилі (громовозвукий, смуток-жаль).

Для текстів наукового стилю властиве широке вживання абревіатур, проте ці скорочення мусять бути загальноприйнятими в мові науковців, уніфікованими, а також відповідати правилам орфографії.

Слова із суфіксами здрібнілості-пестливості та згрубілості-збільшеності частіше вживаються в розмовному і художньому стилях (рівнесенький, теплісінький; лапищі, хижачка).

Емоційно насиченими є і слова, утворені без суфіксів (вись, блакить).

Найголовніша роль у стилістичному забарвленні слів належить префіксам і суфіксам, проте стилістичні можливості префіксів поступаються перед суфіксами. Ці афікси впливають на значення новоутвореного слова, а також використовуються в мовленні для надання слову певного стилістично-емоційного оцінного забарвлення. Стилістичні можливості словотвору виявляються у зіставленні слів одного кореня й одного значення, але різного словотворчого оформлення. Наприклад: мати – матінка, матуся, матусенька; синь – синява; зелений – зелененький, зеленуватий; їсти – їстоньки; далеко – далеченько, далекувато, далеко-далеко; добрий – добренький, добрий-предобрий.

Префікси роблять слова стилістично виразними. Слова, утворені за допомогою префіксів, використовуються в розмовному і книжних стилях.

Стилістична виразність префіксів залежить від тих значень, яких набувають новоутворені слова. Наприклад: Забіліли сніги, забіліли білі, ще й дібровонька, та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (нар.тв.). Префікс за-, повторюючись у словах, не тільки вказує на початок дії, а й підсилює їх емоційність. Особливої експресії набувають слова з кількома префіксами. Наприклад: Я їм коня припряг за гичку в стайню. Гаразд мене поповозив востаннє (Лесі Українка). Іноді префікси надають словам відтінків урочистості: Наливає річки до краю, будить пагіння золоте (А.Малишко).

За допомогою префікса не- виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя, а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа.

В іменниках на позначення неповного вияву якоїсь властивості вживаються префікси па-, про-: паросток, пагорбок, паморозь, провесна, прозелень.

На позначення великої давності в іменниках і прикметниках вказує префікс пра-: праліс, пращур, прадавній, правічний.

Відтінок урочистості надають застарілі префікси па-, пра-, уз- (узлісся, паморозь, прабатьківщина).

Книжний характер забезпечують запозичені префікси анти-, архі-, екстра-, контр-, псевдо-, ультра- і подібні (антитіла, псевдонародність, контраргументи, ультразвуковий).

Одним з найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуються для розрізнення значень слів: воля – вільний, вольовий, воліти, вільно. Інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги тощо: кіт – котик, котичок, котусик, котяра, котище, що впливає на їх уживання: безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні – стилістично марковані.

Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси -анн-, -енн-, -от-, -ість-, -ізн-, -ізм-, -ств-, -цтв- та ін. Наприклад: зіставлення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво.

Чимало професійних слів, утворених суфіксами -ник-, -щик-, -чик-, -льник-, -тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичних стилях. Наприклад: наставник, кладовщик, учитель, лісництво.

Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів -альн- (-увальн-, -ювальн-), -арн- )-ярн-), -ичн- (-ічн-, -їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальниф, історичний, хімічний.

Для творення слів-термінів використовуються суфікси -ист-, -уват-, -атист- та ін..: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий.

У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на -ння, -ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття.

Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.

Для позначення позитивного ставлення до предмета і, як правило, здрібнілості використовують суфікси із звуками к, ц, ч:

а) для іменників ч.р. –ок, -ик, -ель, -ечек, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбочок, вершечок, кошичок;

б) для іменнників ж.р. –к(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донечка

в) для іменників с.р. –к(о), -ц(е), -ечк(о): личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словечко,і ч.р.: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають:

а) суфікси –онук-, еньк-: соколонько, дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

б) суфікси –усь, -ус, -унь, -ун: дідусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для надання відтінку пестливості в прикметниках використовуються суфікси –еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, юсіньк-: гарненький, біленький, малесенький, чистесенький, білісінький, тонюсінький.

У дитячій мові дієслова можуть діставати суфікси пестливості –к-, -оньк-, -очк-: спатки, спатоньки, спаточки, їстоньки, питоньки.

Пестливі імена творяться, як правило:

а) скороченням імені: Аля(від Аліса, Аліна, Алевтина, Алла, Альбіна), Леся (від Лариса, Олександра, Олена), Вітя (від Віталій, Віктор), Льоня ((від Левко, Леонід, Леонтій, Олексій);

в) за допомогою суфіксів: Надюня, Надюся, Надюша, Надієчко, Надюсенько; зокрема й суфікса -к-: Степанко, Іванко, Сашко, Марійко, Надійко, Оксанко.

Для позначення негативного ставлення до предмета і, як правило, збільшеності найчастіше використовуються суфікси –ищ-, -иськ-: вітрище, морозище, бабище, хлопчисько, дідисько, вітрисько; рідше з цією метою вживаються суфікси –ак-, -ук-, -уг-, -ур-: злодіяка, розбишака, зміюка, злюка, катюга, хапуга, босяцюра.

 

42. Категорія роду іменників.

Стилістичні можливості категорії роду іменників проявляють себе в різних функціональних стилях не однаково. В офіційно-діловому стилі перевага віддається формам чоловічого роду, навіть коли є жіночі відповідники в загальнонародній мові. Адже в офіційно-діловому спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове й соціальне становище: слово професор – стилістично нейтральне, означає звання людини й вживається переважно в офіційно-діловому, науковому й публіцистичному стилях, слово професорка означає людину жіночої статі й вживається в художньому й розмовному стилях, а слово професорша має розмовно-просторічний відтінок, іноді з виявом негативного забарвлення й вживається тільки в розмовному стилі. У художній стиль воно потрапляє як розмовний елемент.

Іменники спільного роду теж виділяються своїми стилістичними ознаками. Частина їх є нейтральними назвами: староста, сирота, листоноша, суддя. Багато цих слів мають позитивне забарвлення: бідолаха, трудяга, сіромаха. Але більшість іменників спільного роду виражають негативні відтінки: зайда, пройда, гуляка, писака, задавака, бродяга, хапуга, злодюга, ненажера, плакса, зануда, рева. Використання їх обмежується розмовним і художнім стилями:

У деяких іменників виявляється вагання у вживанні форм роду – вони можуть вживатися й у чоловічому, й у жіночому роді: санаторій – санаторія, зал – зала, рельс – рельса, клавіш – клавіша, жираф – жирафа. Одні з цих форм загальновживані, інші – стилістично обмежені й функціонують у розмовному стилі.

Категорія числа іменників.

Числові форми частин мови теж мають певні стилістичні особливості. Велика кількість іменників, що мають тільки однину, належать до книжних стилів – наукового й офіційно-ділового. Це терміни, речовинні й абстрактні назви. Але іноді ці іменники можуть набувати форм множини: болі й шуми у серці (медицина), довготи (мовознавство), командні висоти (військова справа), мінеральні води, високоякісні сталі, витримані вина (позначення сортів, марок тощо).

Іменники в однині можуть вживатися замість множини у військовому, спортивному мовленні: ^ Кроком руш! На плече! До ноги! Займенник ви вживається як засіб вияву ввічливості у зверненні до однієї особи (пошанна множина): Ви така добра й сердечна. У критичних і наукових статтях й усних виступах вживається так звана авторська форма множини. Цей стилістичний засіб дозволяє авторові не тільки висловлювати свої думки, погляди, висновки з певної проблеми, а й залучати до участі в обговоренні їх читачів і слухачів, якоюсь мірою узагальнювати наукові досягнення:

Категорія відмінка іменників.

Граматично й функціонально категорія відмінка іменників розмежовується за морфологічно менш місткими категоріями, які прийнято називати іменниковими граматичними (морфологічними) значеннями. Це значення кожного з відмінків: називний відмінок – прямий, усі інші – непрямі. За кожним із відмінків історично закріпилась певна морфологічна форма, її синтаксичне використання і стилістична функція.

Найхарактерніша функція знахідного відмінка полягає в тому, що іменник у його формах позначає об’єкт, на який дія спрямована прямо (прямий додаток): читаю книгу; орю поле, чекав друга. Непрямий додаток у формі знахідного відмінка часто поширюється прийменником, набуваючи здебільшого значення й функції або об’єктної – піклуюсь про учнів, або обставинної – дивлюсь у вікно.

Досить широко вживаються в українській мові варіантні (паралельні), певною мірою стилістично незамінні й неповторні відмінкові форми: підійшов до стола – підійшов до столу. Вибір кожної з них залежить від конкретного контексту мовлення: перша форма більш офіційна, загальноприйнята, звична, друга – обмежена переважно побутовою сферою.

Паралельне вживання закінчень в іменниках чоловічого роду однини в давальному і місцевому відмінках не вносить будь-яких змін у смисловий відтінок висловлювання.

Вживання закінчень -у (-ю) в іменниках чоловічого роду однини в давальному відмінку – назвах людей і істот – надає висловлюванню відтінку усного розмовного мовлення: Франку належить багато наукових праць про українську та зарубіжну літературу.

У художньому стилі часто використовуються форми середнього роду замість чоловічого й жіночого, що надає висловлюванню емоційно-експресивного забарвлення, особливо негативного.

Стилістичне призначення неправильних форм – відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письменників-класиків такі формЗа типом закінчення в сучасній українській літературній мові розрізняють повні (відмінювані) й короткі (невідмінювані) форми прикметників.

2. Звичайною для української мови є повна форма прикметників: високий, синій, чудова, зелена, глибоке, чорне, розумні, ясні. Повні прикметники мають два різновиди – стягнений і нестягнений. Нестягнені варіанти можливі тільки в називному й знахідному відмінках однини прикметників жіночого й середнього роду (висока – високая, глибоку – глибокую, ясне – яснеє, далеке – далекеє), а також у називному й знахідному відмінках множини (сильні – сильнії, веселі – веселії).

Повні прикметники в стягненій формі належать до стилістично нейтральних форм, які використовуються без будь-яких функціональних обмежень. Повні прикметники в нестягненій формі використовуються переважно у фольклорі й у поезії:

Прикметники чоловічого й середнього роду в місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на нижньому – на нижнім, на останньому – на останнім. Стилістично форми не диференціюються, використовуються в усіх стилях. Частіше вживається форма на -ому. Прикметники із закінченням -ім (-їм) активно функціонують у поетичних творах

 

В українській мові розрізняють два ступені порівняння прикметників – вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами.и не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору.

У розмовному й художньому стилях широко вживані прикметники, ступені порівняння яких творяться особливими способами – префіксами й суфіксами. В офіційно-діловому стилі використовуються прикметники з префіксами архі-, гіпер-, ультра-, над-: архіважливий, гіперінфляційний, ультрамодний, надтвердий. Якщо ці прикметники потрапляють у художні тексти, то набувають різних емоційно-експресивних відтінків:

^ У мами надлюдська сила, надлюдський розум! – з подивом шептав Адась.(І.Франко)

У розмовному й художньому стилях широко використовуються прикметники з префіксом пре-: прекрасний, пречудовий, пресвітлий; суфіксами -езн-, -елезн-, -енн-, -ісіньк-: величезний, довжелезний, широченний, яснісінький. Перебільшену ознаку виражають і складні прикметники: добрий-добрий, великий-великий, мудрий-премудрий, густочервоний, які теж є ознакою розмовного й художнього стилів.

3. Стилістичне використання числівників буває двох видів:

самостійне, суто кількісне: до дев’яти додати п’ять; від шістнадцяти віднімемо одинадцять;

значеннєво несамостійне (коли вони поєднуються з іменником): ^ Три обличчя здаються сіро-блідими. (В.Винниченко).

По-особливому стилістично виразні форми числівників у фольклорі:

… у тебе діток так багато: раз четвірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко.(Народна творчість)

Лексично обмежений вияв числівників своєрідно важливий стилістично. Форми числівника один (одна, одне, одно, одні) мають немало лексико-семантичних значень. Цей числівник входить до багатьох сполучень слів:

не один (декілька, багато): Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один рік, похилився над Дніпром вже майже без гілля. (О.Довженко);

ні один – ніхто, ніщо з усіх, жоден: Роман… дуже несміливий: ніколи він не зачіпав ні однієї дівчини ні словами, ні жартами. (І.Нечуй-Левицький);

один-два, один-другий – вживаються як назви неточної, приблизної кількості: Все це триває… не більше одної-двох хвилин. (Л.Українка);

один на один – тобто з кимось на самоті, без свідків, віч-на-віч, сам-на-сам: Так піду я в поля неозорі, Із піснями один на один. (А.Малишко) або без чиєї-небудь участі, допомоги чи втручання: Ото як зчепляться з Павлом. Один на один… (А.Головко).

Широко використовується числівник один також і в складі інших сполучень слів, серед них і фразеологізованих: один одним; один одинцем; один-єдиний; один-однісінький; одним один; в один голос; в одну душу; в одну мить; в одну шкуру; все одно; один і той же; один і той самий; одне і те ж; одне й те саме; одним миром мазані; одна нога тут, а друга там; одним вухом чути; одним духом; одним оком подивитися; стояти однією ногою в могилі; один до одного; одного поля ягода; ставати на одну дошку; стригти всіх під одну гребінку; один з одним; один за одним; один перед одним; одне слово; одне побіля одного; одної весни (зими…); одного разу; що за один тощо.

Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови:

займенників (переважно вказівного, неозначеного): …Я живу одним [таким] життям, ти – іншим. (П.Загребельний);

Збірні числівники широко використовуються в розмовній мові й мові художніх творів. Науковому й офіційно-діловому стилям вони не властиві. Кількісні числівники належать до стилістично нейтральних одиниць і використовуються в будь-якому стилі.

З-поміж не дуже численних стилістичних засобів числівника можна виділити емоційно забарвлені форми зі змешеними суфіксами, які створюють пестливо-співчутливі відтінки, повторення того самого числівника або поєднання двох слів, утворених від однієї числівникової основи. Такі утворення посилюють семантичну виразність поняття:

У науковому й публіцистичному стилях у значенні “я” використовується займенник ми (так зване “авторське ми”): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі. У художніх творах займенник ми вживається замість я для відтворення особливостей селянського мовлення. У таких випадках він виражає самоприниження, самозневагу мовця, іноді з відтінком іронії:

Паралельне вживання займенників ти й ви стосовно однієї особи розкриває динаміку стосунків героїв, виражає зміну почуттів:

Займенники III особи однини і множини можуть вказувати на того, хто спеціально не називається, – нечистого, лихого:

Стилістично розрізняються конструкції з присвійними займенниками їхній, їхня, їхнє, їхні й конструкції, в яких у присвійній функції виступає форма родового відмінка займенника вони – їх: їхні проблеми – їх проблеми, їхня машина – їх машина. Стилістично нейтральна форма їх вживається в офіційно-діловому, науковому стилях, в інших стилях перевага віддається присвійним займенникам.

Форми родового й давального відмінків присвійних займенників мой

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти