Виникнення і захист цивільних прав

Цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин і складових їх зміст цивільних прав і обов'язків. Для їх виникнення необхідне настання певних обставин, які передбачені законодавством, або здійснення суб'єктами цивільного права юридично значущих дій, тобто таких життєвих обставин, з якими закон зв'язує виникнення, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків, - юридичних фактів, а в деяких випадках, їх сукупності - юридичного складу.

Юридичні факти достатньо численні, а найбільш часто ті, що зустрічаються в житті передбачені в ст. 11 ЦК України. До них відносяться:

1) угоди і інші операції;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) спричинення майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права можуть виникати безпосередньо із закону, у тому числі актів цивільного законодавства, а в спеціально встановлених випадках - безпосередньо з актів державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права і обов'язки можуть виникати і з рішення суду.

У встановлених законодавством або договором випадках підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків може бути настання певної події або його ненастання.

Виникнення цивільних прав зв'язується і з такими фактами, як смерть або народження людини.

У разі порушення цивільних прав останні можуть бути захищений у встановленому законом порядку судом, арбітражним судом або третейським судом.

Захист цивільних прав проводиться шляхом:

1) визнання права (наприклад, якщо у члена сім'ї наймача заперечується право на займану їм житлоплощу);

2) визнання операції недійсної;

3) відновлення положення, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право;

4) присудження до виконання обов'язку в натурі (у випадках, коли продавець не передає річ покупцю);

5) зміни правовідношення;

6) відшкодування заподіяних збитків і інші способи відшкодування заподіяної шкоди;

7) відшкодування моральної (немайнового) шкоди;

8) іншими способами, передбаченими законом.

Поряд особливостей характеризується захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій. Так, згідно ст. 29 ЦК,кожний має право на пошану своєї гідності і честі. У разі порушення має право вимагати по суду спростування невідповідних дійсності або неправдиво висловлених відомостей, що порочать їх честь, гідність, якщо що розповсюдив такі відомості не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо ці відомості були поширені через засоби масової інформації (друкарської або аудіовізуальної), то вони повинні бути спростований в тому ж друкарському виданні, аналогічному радіо- або телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо не відповідні дійсності і заподіюючі збиток інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина або організації відомості містяться в документі, витікаючому від організації, такий документ підлягає заміні або озивається. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.

Громадянин або організація, відносно яких поширені невідповідні дійсності і заподіюючі збиток їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, відомості мають право разом із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнового і морального (немайнового) збитку, заподіяного їх розповсюдженням. Проте вимоги про спростування цих відомостей і компенсацію морального збитку повинні бути заявлений в суд протягом одного року з того моменту, коли особі стало відомо про їх розповсюдження.

Суб'єкти цивільного права

Частіше за все як суб'єкти цивільного права виступають фізичні і юридичні особи.

Громадяни як учасники цивільних правовідносин іменуються особами фізичними. Організації, суспільні утворення, що є чисто, іменуються особами юридично мі. Разом з тим юридичними особами визнаються не будь-які організації, а тільки ті, які створені і зареєстровані в установленому порядку, можуть від свого імені придбавати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді (ст. 80 ЦК). При цьому вони також повинні створюватися в одній з передбачених законом організаційно-правових форм: приватного, державного підприємства, установи, того або іншого господарського суспільства, суспільної організації і т.д.

Правове положення фізичних осіб або їх цивільно-правовий статус визначається тій, що визнається за ними законом правоздатністю і дієздатністю.

Правоздатність громадянина — це що визнається за ним законом здатність мати цивільні права і обов'язки, тобто здатність бути суб'єктом цивільних правовідносин (ст. 25 ЦК). Правоздатність громадянина виникає у момент народження і припиняється із смертю. При цьому важливо підкреслити, що всі фізичні особи володіють рівною правоздатністю незалежно від їх підлоги, віку, національності, соціального положення, стану здоров'я або яких-небудь інших ознак. Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці і особи без громадянства, що знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.

Дієздатність — це що визнається за громадянином здатність своїми діями придбавати для себе має рацію і створювати юридичні обов'язки. Дієздатність безпосередньо залежить від можливості людини усвідомлювати значення своїх дій і можливість ними керувати. В повному об'ємі громадяни стають дієздатними з моменту настання повноліття, тобто з 18-ти років. При висновку браку раніше цього віку вони також придбавають дієздатність в повному об'ємі. Дієздатність неповнолітніх є частковою. Так, особи у віці до 14-ти років самостійно можуть скоювати лише дрібні побутові операції, мати особисті права інтелектуальної власності. Обличчя у віці від 14-ти до 18-ти років, окрім перерахованих вище дій, можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком або іншими доходами, здійснювати свою правомочність власника на майно селянського (фермерського) господарства, бути вкладником кредитної установи. Всі інші дії ці особи можуть скоювати з дозволу батьків або опікунів.

Правоздатність і дієздатність громадян є властивостями невідчужуваними і в своєму змісті визначаються тільки законом. Тому ніхто не може бути обмежений в правоздатності або дієздатності інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Так, за здійснення деяких злочинів громадяни відповідно до кримінального законодавства по вироку суду можуть бути обмежений в праві займатися певною діяльністю або посідати певні посади.

Можливі випадки обмеження громадян в дієздатності або визнання їх недієздатними передбачені в цивільному законодавстві. Так, особи, які страждають психічним розладом, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій або (або) управляти ними, а також особи зловживаючі спиртними напоями, наркотичними речовинами або токсичними речовинами і ставлячі себе або свою сім'ю, а також осіб яких зобов'язаний згідно із законом містити у важке матеріальне положення, за рішенням суду можуть бути обмежений в дієздатності. Будучи обмеженими в дієздатності, ці особи не можуть самостійно одержувати заробітну платню і без згоди опікунів скоювати будь-які інші дії, окрім дрібних побутових операцій. Над ними призначається опікування, і лише з дозволу призначених над ними опікунів вони скоюють всі значущі дії.

Фізичні особи, які унаслідок душевної хвороби або недоумства не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними, за рішенням суду можуть бути повністю позбавлений дієздатності. В цьому випадку над ними встановлюється опіка. Призначені над ними опікуни від їх імені і в їх інтересах скоюють всі необхідні дії.

Юридичні особи як суб'єкти цивільного права також володіють цивільними право- і дієздатністю. Проте по своєму об'єму право- і дієздатність юридичних осіб залежить від мети їх діяльності. Мета діяльності юридичної особи визначається в його статуті або положенні. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб є обший за винятком тих прав, які можуть належати лише фізичним особам від природи. При цьому і правоздатність, і дієздатність у юридичних осіб виникає одночасно, з моменту їхдержавної реєстрації, а здійснюється через їх органи управління — виборні або призначаються в установленому порядку і діючі в межах прав,наданих їм згідно із законом або статуту.

Всі операції, що здійснюються юридичними особами в суперечності з їх спеціальною правоздатністю, є недійсними.

Юридичні особи виникають в порядку, передбаченому законодавством України, який включає комплекс юридично значущих дій, що здійснюються засновниками і необхідних для створення юридичної особи.

Залежно від їх характеру, організаційно-правовий фори ми юридичної особи, мети і видів його діяльності, розрізняють наступні способи утворення юридичних осіб:

— розпорядливий;

— дозвільний;

— нормативно-явочний;

— договірно-правовий.

Суть розпорядливого способу полягає в тому, що юридична особа створюється на підставі рішення (розпорядження) власника майна або органу, уповноваженого власником управляти відповідним майном. При розпорядливому способі створюються державні, у тому числі казенні підприємства, приватні, дочірні підприємства і деякі інші юридичні особи.

Суть дозвільного способу полягає в тому, що для створення окремих юридичних осіб потрібен попередній дозвіл компетентних органів, підтверджуючий доцільність їх освіти, виконання засновниками юридичної особи встановлених законодавством України вимог і т.д. При дозвільному способі створюються, зокрема, комерційні банки, для чого їх засновники повинні отримати попередній дозвіл Національного банку України.

Суть нормативно-явочного способу полягає в тому, що юридична особа виникає на основі загального дозволу держави, закріпленої у відповідних нормативних актах. При такому способі виникає переважна більшість юридичних осіб (господарські суспільства, об'єднання громадян і ін.).

В договірно-правовому порядку створюються господарські суспільства. В основі їх створіння встановлений засновницький договір.

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається в результаті їх ліквідації або реорганізації. Юридична особа ліквідовується:

— за рішенням власника або уповноваженого їм органу, що ухвалив раніше рішення про його створіння, у разі недоцільності подальшої діяльності юридичної особи або по інших мотивах;

— за рішенням суду або арбітражного суду у разі визнання юридичного обличчя-суб'єкта підприємницької діяльності банкротом, визнання недійсними засновницьких документів юридичної особи або рішення про його створіння;

— по інших підставах, передбаченим законодавством України.

Реорганізація юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, розділення, приєднання, виділення і перетворення.

При злитті однієї юридичної особи з іншим або злитті декількох юридичних осіб всі майнові права і обов'язки кожного з них переходять до юридичної особи, що виникла в результаті злиття.

При розділенні юридичної особи до виниклих в результаті розділення двом або більш юридичним особам переходять по розділовому акту (балансу) у відповідних частинах майнові права і обов'язки розділеної юридичної особи.

При приєднанні одного або декількох юридичних осіб до іншого до останнього переходять всі майнові права і обов'язки приєднаної юридичної особи (приєднаних юридичних осіб).

При виділенні з юридичної особи одного або декількох юридичних осіб до кожної з них по розділовому акту (балансу) у відповідних частинах переходять майнові права юридичної особи, з якої вони виділилися.

При перетворенні однієї юридичної особи в інше до знов виниклої юридичної особи переходять всі майнові права і обов'язки перетвореної юридичної особи.

Юридичні особи, можливість створення і діяльність яких в Україні передбачена чинним законодавством, залежно від того або іншого критерію можуть підрозділятися на наступні види:

— по формах власності — на юридичні обличчя, засновані на приватній, колективній, комунальній, державній або змішаній формі власності;

— по меті діяльності — на комерційні, тобто створювані з метою отримання прибутку, і некомерційні, — створювані для досягнення іншої мети, не пов'язаної із здійсненням підприємницької діяльності;

— за об'ємом речового права юридичної особи на що використовується в своїй діяльності майно — на юридичні обличчя, що володіють правом власності на це майно, правом повного господарського ведення або правом оперативного управління.

По інших ознаках юридичні особи підрозділяються також на прості і складні, материнські і дочірні, договірні, договірно-статутні і статутні, корпорації (союзи) і установи і ін.

Окрім громадян (облич фізичних) і організацій (юридичних осіб) суб'єктами цивільного права є також територіальні общини і держава.

Територіальна община — це жителі, з'єднані постійним мешканням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільними об'єднаннями жителів декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Територіальні общини здійснюють цивільні права і придбавають обов'язки як безпосередньо, так і через сільські, районні міські поради і їх виконавські органи, а також через районні і обласні поради, які представляють сумісні інтереси територіальних общин.

Держава Україна, беручи участь в цивільних правовідносинах як єдине ціле, діє через систему своїх органів, дії яких в межах їх компетенції розглядаються як дії самої держави — суб'єкта цивільного права. В такій якості держава виступає суб'єктом права державної власності, тобто володіє, користується і розпоряджається державним майном, є суб'єктом зовнішньоторговельних відносин, може бути суб'єктом авторських і винахідництв правовідносин, на слідствах і деяких інших.