Спадкування за законом і за заповітом

Спадкове право — сукупність цивільно-пра­вових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадку­вання.

Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.

Майно, що залишилось після смерті його власни­ка, називається спадковим майном, або спадщиною. Слід зауважити, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять і його борги (невиконані зобов'язання, неоплачені кредити тощо), якщо вони в нього були на день смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї.

Спадщина відкривається тільки після смерті гро­мадян (фізичних осіб) або оголошення їх померлими. Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває. Тому спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а спадкоємцями мо­жуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Спадку­вання між живими не буває.

Часом відкриття спадщини визнається день смер­ті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє місце проживання спадкодавця, а якщо во­но невідоме, — місцезнаходження нерухомого майна чи основ­ної його частини.

Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування: за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом (наприклад, частина майна спадкодавцем за­повідана, а інша частина успадковується за законом).

Спадкоємство за законом має місце в таких ви­падках, коли: заповіту немає; заповіт визнано недійсним; спадкоємці, призначені в заповіті, померли до від­криття спадщини або відмовилися прийняти її.

Спадкодавцями як за законом, так і за запові­том можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи та держава. До громадян як спадкоємців належать особи, які бу­ли живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя і народжені після його смерті. Громадяни та держава можуть бути спадкоємцями як за заповітом, так і за законом. Юридичні особи можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Спадкоємцями можуть бути також іно­земні громадяни та особи без громадянства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за за­повітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спад­щини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Цивільне законодавство встановлює суворі обме­ження щодо спадкоємців. Зокрема, усуваються від спадщини особи:

• які навмисно позбавили життя спадкодавця чи ко­го-небудь із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (дане положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);

• які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

• батьки після дітей, відносно яких вони позбав­лені батьківських прав і не були поновлені в цих правах;

• батьки й повнолітні діти, котрі злісно ухиляли­ся від виконання покладених на них відповідно до закону обов'язків з утримання спадкодавця, якщо ці обставини пiдтверджено в судовому по­рядку;

• одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщи­ни в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено п’ять черг спадкоємців. До першої черги належать: діти, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, батьки. До другої черги належать: рідні брати і сестри померлого; дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері. До третьої черги належать: рідні дядькота тітка спадкодавця. До четвертої черги належать: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. До п’ятої черги належать: інші родичі до шостого ступеня споріднення включно та утриманці спадкодавця. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключа­ючи предметів домашньої обстановки та вжитку) одному чи кільком особам, які як входять, так і не входять в ко­ло спадкоємців за законом, а також окремим організаці­ям чи державі. Заповідач може позбавити права спадку­вання одного чи всіх своїх спадкоємців за законом.

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі з вказівкою про місце та час його складення, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори чи до виконкому відповідної ради, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки по посвідченню заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріально посвідче­ного. До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

— заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступ­никами по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будин­ків для престарілих та інвалідів;

— заповіти громадян, які перебувають під час пла­вання на морських суднах або суднах внутрішнього пла­вання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

— заповіти громадян, які перебувають у розвідуваль­них, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

— заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та ін­ших військово-лікувальних закладах, посвідчені началь­никами, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

— заповіти військовослужбовців, а в пунктах дисло­кації військових частин, з'єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, також заповни працівників і служ­бовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;

— заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлен­ня волі, посвідчені начальниками місць позбавлення во­лі.

Названі вище посадові особи зобов'язані негайно пе­редати по одному примірнику посвідчених ними запові­тів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання, або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається на зберігання до державного нота­ріального архіву міста Києва.

Заповіт повинен бути складений так, щоб розпоря­дження заповідача не викликало неясності чи суперечок після відкриття спадщини. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, що підтвер­джують його право на майно, яке заповідається.

Законодавець встановлює свободу заповіту, тобто за­повідач може скласти заповіт на користь будь-якої фізич­ної чи юридичної особи, держави, але разом з цим закон забезпечує права та інтереси так званих обов'язкових спадкоємців, тобто осіб, які, незважаючи на зміст запо­віту, завжди мають право на певну частку спадщини.

Цивільний кодекс України встановлює право на обов'язкову частку в спадщині неповнолітнім або не­працездатним дітям спадкодавця, а також непрацездатній дружині, бать­кам, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кож­ному з них у разі спадкоємства за законом. Обов'язкова частка спад­щини не обтяжується боргами спадкодавця.

Чинне законодавство містить спеціальні вимоги що­до розпорядження вкладами на випадок смерті вкладни­ка. Так, у відповідності із ст. 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вкладники мають право зробити заповідальне розпорядження на випадок смерті про видачу вкладу будь-якій особі, організації або дер­жаві. Таке розпорядження оформлюється шляхом над­пису на особистому рахунку, або шляхом подання заяви в банківську установу чи складанням на вклад окремого нотаріального посвідченого заповіту.

Прийняття спадщини — це засвідчення згоди спадко­ємця вступити у всі відношення спадкодавця, які скла­дають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом способом.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець, який не проживав разом із спадкодавцем протягом шести місяців подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини; якщо спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем протягом шести місяців не заявить про відмову від спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (від імені малолітньої заяву подають батьки). У виключних випадках встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець дове­де, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщи­ни). Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоєм­ців, які прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що свідоцтво про право на спадщину ще ніко­му не видавалося.

Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоєм­ців однієї черги.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за за­повітом). В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається держав­ною нотаріальною конторою за місцем відкриття спад­щини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Свідоцтво може бути видане і раніше, якщо є дані про те, що окрім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

За видачу свідоцтва про право на спадщину, у відпо­відності з декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про державне мито", із спадкоємців стя­гується мито у розмірі 0,5 відсотків спадщини, незалеж­но від того, в яких родинних чи сімейних зв'язках вони перебували з померлим.

Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спа­дщину звільняються: неповнолітні; особи, які спадкують майно осіб, які загинули при захисті СРСР та України у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у випадках виконання обов'язку громадянина при ря­туванні життя людей, охороні громадського порядку і бо­ротьбі зі злочинністю, охороні власності громадян, колек­тивної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорно­бильською катастрофою; на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; жилий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, яка належала на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому бу­динку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спад­кодавця; внески в установах Ощадбанку та інших кредит­них установах; страхові суми з договорами особистого та майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, суми авторського го­норару та в деяких інших випадках.

Завдання до самостійної роботи студентів:

І. Дайте відповіді на поставлені запитання:

1. Які сфери суспільних відносин регулюються цивільним правом?

2. Які є види цивільно-правових відносин?

3. Якими властивостями повинні наділятися фізичні особи як суб’єкти цивільних відносин?

4. Які види цивільної дієздатності передбачені Цивільним кодексом України?

5. Що таке юридична особа та які її ознаки?

6. Що таке право власності?

7. Що таке зобов’язання?

8. Які юридичні властивості договору у цивільному праві?

9. Назвіть умови дійсності правочинів.

10. Які підстави спадкування визначає спадкове право?

ІІ .Підготуйте реферати на запропоновані теми:

1. “Особливості цивільно-правової відповідальності”.

2. “Способи захисту цивільних прав”.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України.

2. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. – К.: Атіка, 2005.

3. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К., 2003.

4. Цивільне право України. Підручник у двох частинах. / за ред. О.В. Дзери. – К., 2002.

Глава VІІ. ОСНОВИ ЖИТЛОВОГО ПРАВА