ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Зв'язок мовознавства з іншими науками.

Цими проблемами не вичерпується коло питань, які

розглядає курс "Вступ до мовознавства", але й вони за-

свідчують, яким важливим є він у підготовці філолога.

Місце мовознавства в системі наук

Мовознавство пов'язане як із суспільними, так і з при-

родничими науками. Ці зв'язки є обопільними: результа-

ти мовознавчих досліджень використовуються іншими нау-

ками і навпаки.

Мова — явище суспільне, отже, й мовознавство нале-

жить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими

суспільними науками, як історія, археологія, етнографія,

соціологія, психологія, літературознавство та ін.

Ю Загальні питання мовознавства

Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк іс-

торія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своє-

му словнику фіксує історичні факти життя народу, його

контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Ар-

хеологія постачає мовознавству віднайдені при розкопках

пам'ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етно-

графія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в

дослідженні говірок. Ефективним є зв'язок мовознавства

із соціологією — наукою про суспільство, бо мова функці-

онує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розви-

ток та функціонування мови. Зв'язок мовознавства з пси-

хологією полягає в тому, що в мові відображається психіч-

ний склад, менталітет народу — носія мови, а породження

і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. З логікою,

яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєд-

нує те, що мова є найважливішим засобом мислення. Із лі-

тературознавством — спільний об'єкт вивчення — слово

(літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утво-

рюють науку філологію (тр.рМіеб"люблю" і logos "слово").

Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилісти-

ка й історія літературної мови.

Із природничих наук мовознавство пов'язане насам-

перед з фізіологією людини й антропологією. Перша з

них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга —

походження мови. Мовознавство співпрацює також з ме-

дициною (мовознавчі факти виявилися корисними у пси-

хіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень

мовлення — різного роду афазій); фізикою (акустична

характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є

складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою,

системою); математикою (в мовознавстві використову-

ють математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні

знакові системи (мова є однією із знакових систем); гео-

графією (мовні явища наносять на географічну карту

для показу зон їх поширення). На стику мовознавства і

цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвіс-

тика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгво-

географія тощо.

Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з фі-

лософією, яка вивчає найзагальніші закони природи, сус-

пільства і мислення. Філософія дає мовознавству методо-

логію. Системний підхід до вивчення мовних явищ, прин-

цип історизму в поясненні мовних фактів, критерій пере-

вірки одержаних результатів на практиці — ось тільки

Мовознавство як наука 11

деякі із засадничих передумов лінгвістичних студій. До-

речно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філо-

софії і лише згодом виокремилося як наука.

Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками,

бо мова є невід'ємним компонентом усіх без винятку ви-

дів діяльності людини й основним джерелом збереження

інформації.

Методи дослідження мови

Термін метод (від гр. methodos "дослідження, вчення,

шлях пізнання") неоднозначний: він уживається в загально-

науковому (філософському) значенні, у спеціально-науковому

(що стосується певної галузі науки: математики, біології,

фізики, мовознавства тощо) і в значенні "прийом, спосіб дії",

яке звичайно позначається словом методика.

У загальнонауковому значенні термін метод означає

шлях пізнання й витлумачення будь-якого явища. Такий

метод є єдиним для всіх наук. Як приклад можна навести

діалектичний метод, за яким об'єктивний світ пізнають у

його цілісності, суперечливості й розвитку.

Спільними для всіх наук є вихідні підходи до досліджен-

ня явищ — індукція й дедукція. їх часто називають метода-

ми.

Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження,

згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок

про загальне.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження,

згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гі-

потез) роблять висновки про окремі факти.

Іншими словами, індукція — це логічний умовивід від

окремого до загального, а дедукція — від загального до

окремого.

У мовознавстві частіше використовують індуктивний

метод. До дедуктивного вдаються здебільшого в тому ви-

падку, коли досліджують явища, які безпосередньо не мож-

на спостерігати, наприклад, механізм сприймання і поро-

дження мовлення. Дуже часто в мовознавчих досліджен-

нях індукцію й дедукцію використовують одночасно, що

робить результати дослідження достовірнішими, об'єктив-

нішими.

12 Загальні питання мовознавства

У спеціально-науковому значенні термін метод озна-

чає шлях пізнання й витлумачення явищ, який викорис-

товують у певній (окремій) науці. Застосування тих чи

інших спеціальних методів залежить від конкретного об'єк-

та дослідження і тих завдань, які поставив перед собою

дослідник. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встанови-

ти спільне й відмінне в структурі української та німець-

кої мов, то він застосує зіставний метод, а коли йому пот-

рібно дослідити, яку форму мало те чи інше українське

слово у праслов'янській мові, він скористається порівняль-

но-історичним методом.

Кожен дослідницький метод реалізується в певній сис-

темі наукових прийомів (суцільна вибірка матеріалу для

дослідження текстів, класифікація його за критеріями,

зіставлення класифікаційних рядів за певними парамет-

рами, статистична обробка отриманих результатів тощо).

Такі дії вченого нерідко називають методами, хоч пра-

вильніше було б їх називати прийомами або методикою

дослідження.

Основними методами дослідження мови є описовий,

порівняльно-історичний, зіставний і структурний.

Описовий МЕТОД. Його мета — дати точний і повний

опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентари-

зації та систематизації мовних одиниць. Так, наприк-

лад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь

мови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки,

ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвента-

ризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити го-

лосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й

шумні, шумні — на дзвінкі й глухі тощо). Цей метод

має велике практичне значення, оскільки пов'язує лін-

гвістику з суспільними потребами. На його основі ство-

рено так необхідні описові граматики різних мов і тлу-

мачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні слов-

ники.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД. Його об'єктом є спорідне-

ні мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне

завдання цього методу — відкриття законів, за якими

розвивалися споріднені мови в минулому. За його допо-

могою можна реконструювати (відтворити) давні не за-

фіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — зву-

ки, слова, їх форми і значення. Наприклад, порівняння

східнослов'янської (української, російської, білоруської)

форми слова город із польською grod (ogrdd), болгарською

Мовознавство як наука 13

град, литовською gardas, німецькою Garten, англійською

garden дало можливість реконструювати індоєвропейсь-

ку форму цього слова *gordъ (при реконструкції цієї фор-

ми враховували фонетичні закони, тобто закономірні змі-

ни звуків, які мали місце в різних мовах після розпаду

індоєвропейської прамови). Якщо описовий метод засто-

совують до вивчення сучасного стану мови, то порівняль-

но-історичний — до минулого, до того ж дуже далекого,

яке не засвідчене писемними документами. Саме на осно-

ві порівняльно-історичного методу вчені дійшли виснов-

ку, що у далекому минулому існувала індоєвропейська мо-

ва-основа (прамова), відтак спільнослов'янська (прасло-

в'янська) мова, з якої розвинулися всі слов'янські мови.

На основі порівняльно-історичного методу створено істо-

ричні й порівняльно-історичні граматики мов і етимоло-

гічні словники (словники, які пояснюють походження

слів).

ЗІСТАВНИЙ МЕТОД. ЙОГО об'єктом є вивчення різних мов —

споріднених і неспоріднених. Мета — шляхом зіставлення

виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специ-

фічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, слов-

никовій і граматичній системах. Так, наприклад, зістав-

лення дієслова в українській і англійській мовах виявить

наявність в українській мові категорії виду (доконаного і

недоконаного) і відсутність її в англійській мові, а зістав-

лення іменника — наявність в англійській мові категорії

означеності (виражається артиклем the) і неозначеності (ви-

ражається артиклем а), якої немає в українській мові.

Практичне застосування зіставний метод знайшов у теорії

та практиці перекладу і в методиці викладання іноземних

мов. На його основі створюють зіставні граматики мов, по-

рівняльні типології мов та двомовні перекладні й диферен-

ційні словники.

СТРУКТУРНИЙ МЕТОД. ВІН застосовується при дослідженні

структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної

функціональної структури, елементи якої співвіднесені й

пов'язані строгою системою відношень і зв'язків. Струк-

турний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвіс-

тичного дослідження — дистрибутивній, безпосередніх

складників, трансформаційній і компонентного аналізу.

Дистрибутивний аналіз (від лат. distributio "розподіл").

Опирається на положення про те, що різні мовні елементи

мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення

кожного елемента є своєрідним, специфічним, неповтор-

14 Загальні питання мовознавства

ним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчи-

ти досліджуваний мовний елемент. Почувши слово вуди-

ти, кожен легко вгадає його "партнера" рибу. Перед анг-

лійським am завжди знаходиться тільки /, а перед німе-

цьким bist du. Маючи текст, ми можемо вивчати дис-

трибутивні властивості мовної одиниці (звука, морфеми,

слова), навіть не знаючи, як вона вимовляється і що вона

означає. У невідомому тексті на основі дистрибуції мож-

на визначити межі слова, відокремити основу від закін-

чення (закінчення в тексті буде частіше траплятися, ніж

основа), визначити суфікси, префікси, голосні та приго-

лосні звуки.

Дистрибутивний аналіз є корисним для машинного

перекладу (на основі оточення визначають значення ба-

гатозначного слова) і для дешифрування невідомих тек-

стів.

Аналіз за безпосередніми складниками. Вйого основу

покладено поступове членування мовної одиниці (слова,

словосполучення, речення) на складники, яке продовжуєть-

ся доти, поки не залишаться нерозкладні елементи. Так,

наприклад, речення Пахне сонцем наше грішне небо

(В. Стус) внаслідок аналізу за безпосередніми складника-

ми матиме таку схему:

Пахне сонцем наше грішне небо-

І і і і і

р— І pJzzr^

Схема показує, з яких блоків складається це речен-

ня і в якій послідовності з виділених блоків воно буду-

валося.

Якщо проаналізувати за безпосередніми складниками

слово непідкупність, то воно матиме схему

непідкупність,

____________яка розшифровується так: від кореня куп- дієслова ку-

пити за допомогою префікса під- утворене слово під-

куп; від основи підкуп за допомогою суфікса при-

кметник підкупний, а від основи цього прикметника за

допомогою суфікса -ість — іменник підкупність, а від

нього за допомогою префікса не все наведене слово.

Мовознавство як наука 15

Як бачимо, аналіз за безпосередніми складниками пока-

зує морфемний склад слова та послідовність етапів його

творення.

Трансформаційний аналіз.Його суть полягає в тому,

що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи

нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші

одиниці. Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає

якусь трансформацію, а інша — ні, то такі одиниці нале-

жать до різних класифікаційних рубрик. Візьмемо дві фра-

зи: Спів пташок і Копання картоплі. Перша з них транс-

формується у фразу Пташиний спів, тоді як друга подіб-

ного перетворення (*Картопляне копання) не допускає. Ця

розбіжність трансформацій засвідчує те, що у фразі Спів

пташок слово пташок є неузгодженим означенням,

оскільки воно трансформується в прикметник, тоді як сло-

во картопля у фразі Копання картоплі виступає в ролі

додатка, позаяк його не можна трансформувати у прикмет-

ник.

Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосу-

вання в прикладній лінгвістиці, особливо в автоматично-

му перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформу-

ються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекла-

даються на іншу мову) й у викладанні рідної та іноземної

мов.

Компонентний аналіз.Застосовується для опису зна-

чень слів. Суть його полягає в розщепленні значення сло-

ва на його елементарні смисли, які називають семами,

або компонентами. Цікомпоненти — своєрідні атоми зна-

чення. Так, наприклад, значення слова йти складається з

сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку', зна-

чення слова ходити — з сем 'переміщуватися' 'по землі'

'в різних напрямках', значення слова бігти — з сем 'пе-

реміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку' 'швидко',

значення слова літати — з сем 'переміщуватися' 'в по-

вітрі' 'в різних напрямках', а значення слова плисти — з

сем 'переміщуватися' 'по воді' 'в одному напрямку'. Як

бачимо, у значеннях семи повторюються. Різняться зна-

чення близьких за смислом слів здебільшого одним ком-

понентом. Компонентний аналіз виявився дуже корисним

для укладання тлумачних словників: за його допомогою

кожне значення слова отримує вичерпне і несуперечливе

тлумачення.

Крім розглянутих, у лінгвістиці застосовують соціо-

лінгвістичні(анкетування й інтерв'ювання мовців з ме-

1 6 Загальні питання мовознавства

тою вивчення мовної ситуації), психолінгвістичні(психо-

лінгвістичні експерименти для дослідження різних мовних

асоціацій), математичні(для виявлення статистичних ха-

рактеристик мовних одиниць) та інші методи.

Література

ОСНОВНА

1. Карпенко Ю.О.Вступ до мовознавства. — К., 1991. — С 5—15.

2. Дорошенко СІ., Дудик П.С.Вступ до мовознавства. — К., 1974. —

С 5-23.

3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —

С. 50-59.

4. Головин Б.Н.Введение в языкознание. — М., 1963. — С 4—7,

189—205.

5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 4—6.

6. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 6—11,

16—20.

ДОДАТКОВА

1. БаранниковаЛ.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —

С. 24—32.

2. ПеретрухинВ.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —

С. 3 - 6 , 8-17.

3. Горнунг Б.В.Место лингвистики в системе наук и использование

в ней методов других наук // Вопросы языкознания. — 1960. — №4. —

С. 31 - 36.

4. Шендельс Е.И. Связь языкознания с другими науками. — М., 1962.

Запитання. Завдання

1. Дайте визначення мовознавства.

2. У чому полягає різниця між конкретним і загальним мовознавст-

вом?

3. Які лінгвістичні дисципліни виділяють у межах загального мово-

знавства?

4. Чим різняться теоретичне і прикладне мовознавство?

5. У якому стосунку перебуває "Вступ до мовознавства" до "Загаль-

ного мовознавства"?

6. Назвіть основні проблеми "Вступу до мовознавства".

7. З якими суспільними науками пов'язане мовознавство, і в чому

полягає цей зв'язок?

Мовознавство як наука 17

8. З якими природничими науками пов'язане мовознавство? Які нау-

ки виникли на стику мовознавства і природничих наук?

9. Розкрийте взаємозв'язки мовознавства й філософії.

10. Дайте визначення терміна метод. У яких значеннях вживається

термін метод у мовознавчій літературі?

11. Назвіть основні методи дослідження мови.

12. Розкрийте суть і завдання описового методу. Де цей метод

знайшов практичне застосування?

13. Що є об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу? Які

прийоми використовує порівняльно-історичний метод? Які праці створе-

но на основі цього методу?

14. Чим зіставний метод відрізняється від порівняльно-історичного?

Яке практичне застосування має зіставний метод?

15. Яка мета структурного методу? В яких методиках реалізується стру-

ктурний метод? Чим структурний метод відрізняється від описового? Що

в них спільне?

16. Розкрийте методику дистрибутивного аналізу.

17. Що таке аналіз за безпосередніми складниками? Де його засто-

совують?

18. У чому суть трансформаційного аналізу?

19. До вивчення яких мовних одиниць застосовують компонентний

аналіз? Розкрийте його суть та практичне значення.

20. Які ще методи використовують у лінгвістичних дослідженнях?

1.2. Природа, сутність, функції

та будова мови

Природа і сутність мови

Що таке мова? Здавалося б, на це запитання можна

дуже легко відповісти, бо кожен із нас користується мо-

вою в повсякденному житті і вона є для всіх звичайним

явищем, над природою якого пересічні люди не замис-

люються. Однак відповісти на це просте запитання не-

просто. І хоч спроби такі було зроблено ще вченими дав-

ніх Китаю, Індії, Греції та Риму, й донині однозначного

розв'язання цієї проблеми немає. У науці відомі три по-

гляди на природу мови. Одні вчені розглядали мову як

біологічне явище, другі — як психічне, а треті — як

суспільне. Так, скажімо, німецький мовознавець Август

Шлейхер (1821—1868), який започаткував натуралістич-

ний напряму мовознавстві, вважав, що мова — природ-

ний організм, який народжується, розвивається, старіє

й умирає. Німецькі вчені Макс Мюллер (1823—1900) та

Йоганн-Готфрід Гердер (1744—1803) розглядали мову як

явище психічне. Можна вважати, що такого ж погляду

дотримувалися Вільгельм фон Гумбольдт (1767—1835),

який розглядав мову як "дух", тобто свідомість народу,

та Олександр Потебня (1835—1891). Репрезентований ци-

ми вченими напрям у мовознавстві отримав назву психо-

Логічного.

Більшість учених інтерпретують мову як явище соціаль-

не. Таке трактування мови започаткували вже Дені Дідро

(1713—1784), Ж.-Ж. Руссо (1712—1778), Мішель Бреаль

(1832—1915), а згодом обґрунтували Поль Лафарг (1842—

1911),Антуан Мейє (1866—1936), Жозеф Вандрієс (1875—

1960), Фердинанд де Соссюр (1857—1913), Альбер Сеше

(1870—1946), Ш. Баллі (1865—1947), яких вважають осно-

воположниками соціологічногонапряму в мовознавстві.

Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не

закладена в біологічній природі людини. Якщо б вона ма-

ла біологічну природу, то дитина, народившись, одразу б

сама заговорила. Однак такого не буває. Дитину потрібно

навчити мови. Діти, які з якихось причин опинилися по-

за суспільством, стають безмовними. Науці відомо чима-

ло випадків, коли діти виростали серед тварин. Вони, зви-

Природа, сутність, функції та будова мови 19

чайно, не розмовляли. Більше того, повернувшись у люд-

ський колектив, діти вже не могли спілкуватися навіть на

примітивному рівні, оскільки пропустили так званий сен-

зитивний період (вік від 2 до 5 років) — період найактивні-

шого опанування мови. Так, наприклад, у 1963 р. в жур-

налі "Наука и жизнь" (№ 1) було опубліковано замітку "Син

вовчиці", де йшлося про знайденого в Індії голого хлопчи-

ка, що, очевидно, відстав від вовчої зграї. Йому було при-

близно вісім років. У лікарні, куди його помістили, він ла-

зив, їв тільки сире м'ясо, воду хлебтав по-вовчому, гарчав

на тих, хто наближався до нього, і кусав тих, хто пробував

до нього доторкнутися. Через три місяці хлопчик звик до

медичного персоналу і їжі, яку вживали люди, але протя-

гом наступних дев'яти років так і не зміг навчитися гово-

рити. Коли його одного разу привели в зоопарк, він заці-

кавився вовками і навіть захотів залишитися з ними в кліт-

ці. Як бачимо, мова не успадковується, як колір волосся

чи форма обличчя.

Про те, що мова не є біологічним явищем, свідчить і той

факт, що межі мов і рас не збігаються. Так, скажімо, пред-

ставники чорної (негроїдної) раси, негри СІЛА, розмовляють

англійською мовою. Представники жовтої (китайці, японці,

корейці та ін.) користуються різними мовами. Дитина роз-

мовляє мовою людей, серед яких живе й виховується.

Дехто як аргумент на користь біологічної природи мо-

ви наводить феномен "єдиної дитячої мови": першими "сло-

вами" всіх дітей незалежно від їх етнічної належності є

звукові комплекси типу па-па, ба-ба, ма-ма. Однак це не

осмислені слова, а лише дитяче лепетання. Діти вимов-

ляють першими саме ці звукові комплекси, бо губні при-

голосні в поєднанні з голосним [а] є найлегшими для від-

творення (вимова губних вимагає значно менше зусиль,

ніж вимова язикових, а для вимови [а] потрібно лише від-

крити рот і творити звук). Та й значення цих слів у різних

мовах не збігаються. Так, мама в українській мові має зна-

чення "мати", а в грузинській — "батько"; папа в російсь-

кій мові означає "батько", а в українській — "хліб"; баба в

українській мові означає "бабуся", а в турецькій — "бать-

ко". Отже, єдиної дитячої мови нема.

Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскіль-

ки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умо-

ви психічної природи мови на світі було б стільки мов,

скільки людей.

Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві,

20 Загальні питання мовознавства

обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак

суспільства і поза суспільством існувати не може.

Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що

в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і пси-

хічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших при-

матів тільки людина має мовний ген, тобто природну схиль-

ність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих

людей відображені їх психічні особливості, а в загальнона-

ціональній мові — психічний склад нації, її менталітет.

Функції мови

Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її

функції. Так, основними функціями мови є комунікативна

і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ (від лат. communicatio "спілкуван-

ня") — функція спілкування. Мова й створена для того,

щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспі-

льстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби,

наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує

думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою же-

стів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ

комунікативної придатності жестів та міміки можна на-

вести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спек-

таклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам ціл-

ком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій.

Однак у звичайному людському спілкуванні жести й мі-

міка є лише допоміжними супровідними щодо звукової

мови засобами. Допоміжними засобами спілкування мож-

на якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими

б досконалими вони не були, замінити мови не можуть. У

кожної людини музика й живопис викликають свої вра-

ження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою

мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловле-

не. Тому-то мову вважають найважливішим засобом люд-

ського спілкування. До того ж комунікативну функцію

виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи на-

друковані тексти.

МИСЛЕТВОРЧА ФУНКЦІЯ МОВИ — функція формування й фор-

мулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражаєть-

ся словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один

із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав

мову "органом, який творить думку".

Природа, сутність, функції та будова мови 21

Яка ж із названих двох функцій є головнішою? Одні

вчені вважають, що найголовнішою функцією є комуніка-

тивна, інші — функція мислення. Обидві ці функції дуже

тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, по-

трібно мислити й уміти передавати свої думки за допомо-

гою мовних засобів.

Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій

літературі, похідні від головних, вони є ніби уточнен-

ням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з ко-

мунікативною функцією пов'язані такі конкретні функ-

ції: фатична(від гр. phatos "розказане"), тобто контак-

тоустановлювальна; репрезентативна(від фр. representation

"представництво") — функція позначення світу ре-

чей; емотивна— функція вираження почуттів, емоцій;

експресивна(від лат. expressio "вираження") — функція

самовираження, створення образу мовця, автора; волюн-

тативна(від лат. voluntas "воля") — функція волевияв-

лення; прагматична(від гр. pragma "дія") — функція,

що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетич-

на(від гр. aisthetikos "такий, що стосується чуттєвого

сприйняття") — функція вираження прекрасного, вихо-

вання естетичного смаку; метамовна (від гр. meta "піс-

ля, за, між"; у сучасній термінології вживається для по-

значення таких систем, які використовують для дослі-

дження чи опису інших систем) — функція використан-

ня мови для опису іншої мови, тобто спеціальної науко-

вої мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки

тощо).

Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна(від

лат. cognitus "знання, піснання"), або гносеологічна(від гр.

gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумуля-

тивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Ми-

слячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ,

нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає

всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує

досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено ре-

зультати розумової діяльності людства, класифікований і

систематизований весь навколишній світ. Мова навіть час-

то підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку,

що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти — фра-

зеологізми: Не знаючи броду, не лізь у воду; Сім раз відмір,

один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання

про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, обе-

рігає людину від зайвих помилок.

22 Загальні питання мовознавства

Деякі часткові функції, наприклад, інформативна,або

референтна(від лат. referens "такий, що повідомляє"), по-

в'язані з обидвома головними. Інформація спершу осмис-

люється (формується і формулюється), а відтак передає-

ться.

Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано,

а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання

здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому резуль-

таті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі

комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати про-

відною.

Функції мови не можна сплутувати з функціями мов-

них одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які

йтиметься у відповідних розділах.

Мова і суспільство

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебу-

ває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обо-

пільним. З одного боку, мова створюється і розвивається

суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства.

Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища —

наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак

мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо

вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяль-

ності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує пев-

ні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то

мова — всі сфери соціуму як функціонального організ-

му. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися

без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зу-

мовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відобра-

жається соціальна диференціація суспільства (класова, про-

фесійна, статева). На стан мови впливають демографічні

процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні

жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень

загальної освіти народу, розвиток науки, створення дер-

жавності тощо. Суспільство також може свідомо вплива-

ти на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову

(цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною полі-

тикою.Від цієї політики залежить мовна ситуація в бага-

томовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток

багатомовності в державі, стримувати і звужувати функ-

Природа, сутність, функції та будова мови 23

ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх

до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР,

США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій поло-

вині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і

приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Та-

ка сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у

двох округах Німеччини (Дрезденському і Котбуському)

розмовляють 100 тис. осіб. Внаслідок зросійщення за ро-

ки панування тоталітарного комуністичного режиму в

СРСР зникло понад 90 мов; деякі й нині перебувають на

стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської

групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей

старшого покоління в селах Лужиці, Піски, Кракольє і

Межники Ленінградської області. Іжорською мовою фін-

ської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого по-

коління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленін-

градської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її

викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють

З тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Вологодська області),

писемності не має, функції її обмежені побутовим спілку-

ванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні. У СІЛА

зникло чимало індіанських мов.

Звуження функцій і відмирання мов спричиняється

використанням нерідної мови в школах, вищих закладах

освіти, масовим знищенням населення на завойованих те-

риторіях великих імперій, насильницьким виселенням ко-

рінних жителів із їхньої предковічної території та ін.

Мовна політика стосується і нормалізації літературної

мови — вироблення та впровадження усних і писемних

мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері сло-

вовживання), усталення термінології тощо.

Проблема взаємовідношення мови і суспільства охоп-

лює й такі питання, як мова й народ; мова й особа (інди-

від); мова й класи та інші соціальні групи людей; мова,

базис і надбудова.

Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і

носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові,

бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивни-

ми законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є осново-

положником сучасної української літературної мови..Од-

нак він створив не більше десятка слів і то переважно

складних із уже наявних у мові простих слів (широкопо-

лий, хребєтносилий, синє мундирний тощо). Навіть геніаль-

на особистість не здатна змінити мову, а може лише вияви-

2 4 Загальні питання мовознавства

ти приховані потенції мови, показати, як ефективно мож-

на використати те, що в мові існує.

Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не

може бути класовою (про класовість мови говорив акаде-

мік М.Я. Марр). Якщо б кожен клас у суспільстві корис-

тувався своєю мовою, то таке суспільство перестало б іс-

нувати, бо неможливо було б налагодити механізм його

функціонування. Саме тому в будь-якому класовому сус-

пільстві засобом спілкування між різними класами є єди-

на загальнонародна мова. Заперечуючи класовий харак-

тер мови, не можна заперечувати класовий підхід до ви-

користання мови. Він виявляється, по-перше, у використан-

ні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті ви-

щих класів. Так, скажімо, російська буржуазія XVIII—

XIX ст. користувалася французькою мовою (правильніше

сказати "смесью французского с нижегородским", як до-

тепно зауважив Грибоедов); українська партійна номенк-

латура радянського періоду переходила на "панську" ро-

сійську мову, таким чином дистанціюючись від "колхозно-

го языка", як і частина сполонізованої верхівки в роки поль-

ського панування на західноукраїнських землях перейшла

на польську мову, знехтувавши "хлопською мовою".

По-друге, класовий підхід до використання мови по-

лягає і в надмірному вживанні іншомовних слів, штучно

створених мовних зворотів, у вимові слів на іноземний

лад (згадайте мовні покручі двох дам з "Мертвих душ"

М. Гоголя і Проні Прокопівни із "За двома зайцями"

М. Старицького), тобто у виробленні соціального діалекту.

По-третє, класовий підхід до використання мови по-

лягає у виділенні певних слів і затемненні інших або їх

усуненні з мовлення, часом навіть у вкладанні в слово

іншого змісту, ніж воно має в загальнонародній мові.

Диференціацією суспільства зумовлена особлива мова

декласованих елементів — жебраків, злодіїв, бомжів то-

що. Це своєрідні засекречені таємні мови, створені з ме-

тою "зашифрування" від посторонніх передаваного пові-

домлення.

Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна ди-

ференціація мови. Існують різні професійні субмови (під-

мови), які, як правило, відрізняються від загальнонарод-

ної мови лише спеціальними словами. Так, у мові гончарів

уживаються такі слова, як пук "середня випукла частина

виробу", криси "верхні краї виробу", у мові друкарів —

кегль, капітель, курсив, петит (назви видів шрифту), у мо-

Природа, сутність, функції та будова мови 25

ві ливарників — горно, блюмінг, мартен, шихта, шлак та

ін. До професійних підмов належать і під<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти